• Соціальна анімація для розвитку культури та громад: локальний контекст

    • 31.01.2019
    • Опубліковано : admin
    • 0 Коментар
    • 50
    • Роздрукувати

    Модератор дискусії:

    Олена Кваша, Філія Національної телекомпанії України «Кіровоградська регіональна дирекція» (м. Кропивницький)

    Учасники дискусії:

    Іванна Білик, Сутковецька бібліотека-філія Ярмолинецької ЦБС Хмельницької області (с. Сутківці, Хмельницька обл.)

    Віра Савка, URBAN бібліотека Трускавецької МЦБС (м. Трускавець, Львівська обл.)

    Анжела Марку, Герцаївська центральна района бібліотека ім.Г.Асакі (м. Герца, Чернівецька обл.)

    Любов Кан, Олександрійський гендерний інформаційний центр  (м. Олександрія, Кіровоградська обл.)

    Аудиторія слухачів, що долучалася до дискусії:

    Лев Абрамов, Інститут соціокультурного менеджменту (м. Кропивницький)

    Ніна Лазаренко, Олександрійський гендерний інформаційний центр   (м. Олександрія, Кіровоградська обл.)

    Андрій Круп’як, ГО  «Товариство Лева» (м. Львів)

    Наталія Солдатенко, Приютівська бібліотека-філія (с.Приютівка, Кіровоградська обл.)

    Леонід Жовтило, Херсонський Центр розвитку місцевого самоврядування (м.Херсон)

    Олена Кочанова, Центр інноваційного розвитку «Персона» (м. Павлоград, Дніпропетровська обл.)

    Хід дискусії

    Олена Кваша: Саме є час для того, щоб поговорити про «Соціальну анімацію для розвитку культури та громад: локальний досвід». Перша позиція, давайте говорити хто ви є, які території ви представляєте і коротенько і представити ваш конкретний досвід, який ви сьогодні готові презентувати для того, щоб розказати про соціальну анімацію, її значення для розвитку культури і громади.

    Слухачі у залі можуть долучитися до обговорення, оскільки наше завдання сьогодні створити максимум можливостей для того, щоб ви отримували не тільки знання від експертів, а й для того, щоб ви отримували знання і один від одного. Оскільки ви самі по собі є цінними джерелами знань і досвіду. Я пропоную використовувати максимальні можливості, які надані Інститутом соціокультурного менеджменту і збагачувати себе.

    Любов Кан: Мене звати Любов Кан, я представляю Олександрійський район, зокрема, працюємо ми у місті Олександрія Кіровоградської області.  Хочу розказати про досвід реалізації проекту, на який нас надихнув ІСКМ. Ми мали проект «Школа громадського аніматора», в рамках якого ми працювали з молоддю нашого району, роблячи акцент саме на сільську молодь. Ми спостерігали таку тенденцію, що молодь не дуже активно йде у громадський сектор. Ми запитували їх «чому так?», а у відповідь чули: «Ми хочемо щось робити, але ми не знаємо як це робити? Хто такий громадський активіст, а що він повинен робити?». Тому ми вирішили написати цей проект, його підтримали, а ми – реалізували.

    Що ми робили в рамках проекту – ми вчилися. По-перше, ми вчилися комунікувати, адже дуже важливо, щоб ми вміли говорити і не просто говорити так, аби нас розуміли лише наші співрозмовники і опоненти, а так, щоб ми своїми словами, ідеями, натхненнями могли зарядити інших людей, аби вони пішли за нами.

    Ми вчилися як лобіювати свої інтереси. Тому що ідеї мати добре, але з цією ідеєю треба звернутися до людей, які б допомогли нам її реалізувати. Також трошечки вчилися написанню проектів, а саме як оформляти проектні заявки.

    Сама задумка у нас була в тому, аби не лише цих аніматорів в громадах знайти, надихнути і повчити. Ми хотіли їх якось підтримати, аби молодь відчула підтримку. Ми звернулися до органів місцевих рад тих населених пунктів, звідки у нас була молодь. Ми звернулися до них з ініціативою, аби вони створили при органах своєї виконавчої влади молодіжні ради. Це ідея не нова, вона діє вже давно. Але ми часто чули від молоді слова «Нас влада не чує. Їм наша думка не потрібна…». Тому влада відкликнулася, згодилася, рішення були прийняті. Тому у нас в Олександрійському районі в рамках проекту  було створено три молодіжні ради. На сьогодні активно працює дві, в одній спостерігаємо трішечки спад активності, але то через те, що наш головний аніматор зараз у від’їзді. Але вона скоро повернеться і все знову буде добре працювати.  Одна із наших молодіжних рад з Приютівки, її керівниця Наталія Солдатенко тут зараз у залі знаходиться, то вони зараз хочуть зробити громадську організацію.

    Олена Кваша: Чудово, пані Любов. Шановні колеги (до слухачів), я пропоную вам робити заміточки для того, щоб більш детально поставити питання до реалізації проектів, про які будуть говорити наші спікери. Оскільки наші спікери, які представлені сьогодні говорять про ті проекти, про той досвід, який має мксимально яскраво відобразити сутність «Соціальної анімації для розвитку культури і громади» у контексті локального досвіду. Після виступів буде формат дискусії «питання-відповідь».

    Отже, далі Анжела Марку, прошу:

    Анжела Марку: Я представляю Чернівецьку область, м. Герца, працюю в бібліотеці та в громадській організації. У нас є небагато досвіду роботи саме як громадська організація, яка створена в Чернівецькій області від всеукраїнської бібліотечної асоціації. Також є два таких головних проекти – це «Libro Voiajeux», про молодіжний проект «Бібліотека молодого покоління» та про організацію «Школи молодого бібліотекара» в нашій області, після того як ми по співпрацювали з ІСКМ.

    З самого початку має бути трохи історії. За архівними документами Герцаївська ЦРБ заснована в 1947 році, як хата – читальня. Основною метою ЦРБ – створення єдиного, комфортного бібліотечно-інформаційного простору і забезпечення рівних можливостей вільного доступу до нього всіх, хто потребує. Проект «Бібліотека нового покоління», який був презентований в Чернівецькій обласній науковій бібліотеці, посів друге місце у конкурсі і ми виграли кавову машину, тож коротко розповім про нього.

    «Бібліотечна криза? – Бібліотека знайде вихід з будь-якої кризи».

    Чому саме криза – тому що на сьогоднішній день вирує думка, що замість бібліотеки має бути торговий центр, ресторан чи ще щось. В Україні з особливою силою проявляється тенденція падіння інтересу до бібліотеки, помітна в першу чергу в юнацькому середовищі. За даними УБА, більш-менш регулярно відвідує їх лише третина українців – це один із найнижчих показників у Європі.

    Але все ж таки ми маємо боротися із цим стереотипним баченням. І це є наступною проблемою – стереотипне бачення людей, про те, що бібліотека лиш для тих хто читає. Люди уявляють собі, зазвичай, похилого бібліотекара, яка ні в чому не розбирається, а просто лише видає книги, не організовує ніяких заходів і не надає інформації. Але ми маємо показати, те що сучасна бібліотека на сьогодні має бути інформаційним центром. Сучасна бібліотека – це не тільки читання, це раніше було читання та книги, а зараз це центр громадського життя та  інноваційного розвитку громади, в тому числі молоді.

    Бібліотеці немає альтернативи: жоден інший заклад не виконує подібних функцій, як публічна бібліотека, комплексність безкоштовних сучасних послуг, які надають можливість зацікавити будь-яку аудиторію, зокрема, молодь.. Метою проекту є знаходження альтернативного виходу з  ситуації, як зацікавити та залучити юнацтво до бібліотеки, в подальшому з переходом у системне відвідування та читання шляхом організації бібліотечного простору та різноманітних заходів з впровадженням спектру  мультимедійних послуг, для стимулювання суспільного інтересу до бібліотеки, книги, заохочувати юнацтво до систематичного та вдумливого читання; підвищувати рівень читацької компетентності; формувати інформаційну та естетичну культуру особистості молодої людини.

    Олена Кваша: Я би хотіла поставити вам питання, адже сьогодні ми говоримо про соціальну анімацію для розвитку культури і громади. Якщо ми говоримо про всі заходи, які вам вдалося, попри відсутність, можливо, певного досвіду, фінансової складової, підтримки, – що вам вдалося зробити, щоб саме відбувся той розвиток культури і громади? Як ви відчули, що то був саме той проект, який сприяв саме цьому ефекту?

    Анжела Марку: Ключовим саме, я вважаю, має бути цілеспрямований бібліотекар, який захоче працювати, ділитися своїм новим досвідом.

    Олена Кваша: Тобто бібліотекар як аніматор.

    Анжела Марку: З одного боку – так, з іншого – бібліотекар має бути як «ходяча енциклопедія». Чому так? Тому що сьогодні бібліотекар є і сценаристом, і режисером, і тренером, і організатором різних масових заходів. Тобто бібліотекар організовує співпрацю з різними категоріями людей, організаціями. Я поставила собі за мету відвідувати різні тренінги, отримати нову інформацію, навчитися новим інструментам. Потім я цим набутим досвідом ділюся з громадою, колегами. Тому була створена громадська організація, яка підпорядковує собі Школи молодого бібліотекара в різних районах. Чому «Школа молодого бібліотекара» – тому, що вона націлена на те, щоб ділитися цінною інформацією між собою, спілкуватися, організовувати дозвілля. Ми проводили в рамках Школи заходи на базі різних сільських бібліотек нашої області, заради того, щоб показати всім ці сільські бібліотеки, тощо зараз вони стоять осторонь. Рекомендую роботи короткі відео для того, щоб показати свою бібліотеку. На мою думку, якщо знімати такі відео і поширювати  їх на свої сайтах, сторінках у Facebook, то набагато більше відвідувачів і користувачів прийде до бібліотеки.

    Хочу також представити Французько-молдавсько-український проект проект “Libro Voiajeux”. Його специфіка полягає в тому, що організатори цього проекту, Аліна та Мартін вибирають країну і одну бібліотеку у цій країні. Попередньо вони не знають, що там відбувається. Протягом одного місяця вони проводять час у цій бібліотеці. Вони з собою везуть на мікроавтобусі різні види ігор, які вони розробляють протягом одного місяця. Фінансування здійснюється з їх сторони. Після закінчення проекту, вони вибирають ті книги та ті ігри, які подобаються відвідувачам бібліотеки.

    Олена Кваша: І це вже міжнаціональний культурний діалог. Тож дуже дякуємо вам за цікавий виступ! Продовжуємо далі. Прошу Віра Савка.

    Віра Савка: Я із такого славного курортного містечка на західній Україні як Трускавець. Але крім того, що у нас курорт, майже два роки тому у нас з’явився цікавий заклад як Urban бібліотека. Urban бібліотека була раніше звичайною провінційною бібліотека-філією, яких тисячі у нас по Україні. Я до того йшла давно, приблизно 8 років, власне, щоб зробити з цього щось інакше, ніж ось така сіренька провінційна бібліотека. Але питання ставилося так, щоб не розмінюватися на дрібниці – якісь столи нові, якийсь стелаж новий тощо. Якщо робити, то робити так кардинально, на повну! Ми розпочали писати проекти. Завдяки знайомству з паном Русланом Крапличем, я здобула знання з написання проектів. Мені вдалося написати проект на Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР). Наш проект – це дійсно один із перших проектів, який підтримав ДФРР з поміж бібліотек. Отже, нас підтримали і ми реалізували такий проект за підтримки ДФРР та дофінансування від міської ради. Що ми зробили – капітальний ремонт, від початку до кінця – все нове. Більше ніж 100 000 грн. нам вдалося залучити на закупку нових книг.

    Олена Кваша: Дозвольте додати ремарку – не виграли, а заслужили і підтвердили. Заслужено отримали ось ці кошти, це дуже суттєва різниця.

    Віра Савка: Ідея нашої Urban бібліотеки не зробити ремонт за ради ремонту, власне, щоб перезавантажити бібліотеку  на стільки, на кільки взагалі це можливо в наших умовах. Хто працює в бібліотеках, в бюджетній сфері, знає на скільки все заангажовано і забюрократизовано. Тому що зараз ремонт в бібліотеці нікого не здивує, а ніж так як було років 10 тому назад. Зараз іде програма адвокації, на бібліотеки почали звертати увагу. Наша місія полягала у тому, щоб зробити бібліотеку як майданчик вільного, відкритого, дружнього простору для розвитку громади. Я налагодила роботу у бібліотеці таким чином, що будь-хто з громади може прийти в бібліотеку, проявити свою ініціативу, реалізувати свій проект на базі бібліотеки. Завдяки участі у тренінгу з анімації від ІСКМ, я зрозуміла як правильно формувати роботу з людьми, які приходять до бібліотеки із своїми ініціативами. Хоч бібліотекар і «універсальний солдат», але він всього не може. Наше завдання – почути, зрозуміти і дати людині площадку. Наша роль – бути наставниками, надавати підказки, зробити рекламу, донести ідею людини до громади. Тобто бібліотекари як соціальні аніматори для розвитку громади. У нас дуже пізнавально та інформаційно. Якщо до нас людина звертається з ідеєю – значить це комусь цікаво і ми, в свою чергу, залучаємо людей. До нас приходять читати лекції, проводять різні майстер-класи з рукоділля, танців тощо.

    Олена Кваша: Дякую за представлення цікавого досвіду. Пані Іванно, які проекти вважаєте таким, який відображає вашу діяльність?

    Іванна Білик: Мене звати Іванна Білик, я представляю Сутковецьку сільську бібліотеку Хмельницької області. Я можу поділити досвідом реалізації проекту «Сільська бібліотека – інформаційна платформа регіонального туризму», який започаткувала у бібліотеці. Справа в тому, що у нас в селі є така дуже унікальна церква 14 століття. Коли я брала участь у проекті «Регіональні піар-офіси сучасних бібліотек», постало питання, які заходи можна провести у себе в громаді. Ми звернулися до громади.  Почали з проведення круглого столу, на який запросили активістів, місцевих владу, підприємців, священика. Це була дискусія між владою та активними мешканцями громади. Мова йшла про створення зеленого туризму на селі. Бібліотека, в даному випадку,  виступила як інформаційна платформа. На створеному сайті бібліотеки є окрема сторінка для туристів, яка вміщує всю необхідну інформацію. Створено також інформаційно-туристичний пункт при бібліотеці, тобто туристи можуть звернутися безпосередньо чи до бібліотеки, чи зайти на сайт і знайти всю необхідну інформацію щодо туристичних  міст селища: старовинна церква, фортеця тощо.

    Олена Кваша: Уточнююче питання, окрім цих всіх позитивних речей для розвитку території, що ви здійснюєте. Яким чином долучається територія, аби ось цей проект не був для вас завданням, а ще таким, який буде дійсно об’єднувати громаду з точки зору просування своїх туристичних послуг? Чи з’явилися, наприклад, волонтери, які допомагають з поширенням інформаційних матеріалів?

    Іванна Білик: В нас з’явилася ініціативна група, до якої ввійшли наші активні вчителі. Вони допомагають мені у підготовці інформаційних матеріалів. З’явилися бажаючі проводити екскурсії, ми навчили їх як це робити, надали їм необхідні матеріали. І тому вже зараз проводяться екскурсії по туристичним місцям селища. У нас налагодилася співпраця з туристичними агентствами. Але, все рівно, цього недостатньо, аби всі кошти йшли на розвиток села. Виходить так, що кошти здебільшого йдуть до церкви. А саме на соціально-економічний розвиток села потрібно більше розвитку. Цей проект просто ініціатива, до якого не залучалися ніякі кошти, донори. Але участь у проекті «Школа громадської участі – 4» надихнула мене на продовження цього проекту, не опускати руки. Наприклад, я вже провела тренінг «Розвиток громади на основі ресурсів», на який знову покликала активістів села, це люди, які небайдужі до розвитку села. Тепер ми вже не просто говорили, це був тренінг на основі польського досвіду, ми створили карту ресурсів громади. Дуже приємним було бачити, що люди малювали не тільки те, що є наявним у селі, але й намалювали те, що може бути, що можна створити нове. Цю карту я показала голові села і депутатам, які сказали, що обов’язково і з ними треба такий тренінг провести задля визначення і їх бачення розвитку громади.

    Лев Абрамов: Життя дарує можливості тим, хто працює. Чи пам’ятаєте ви з чого починалося наше навчання? Хочете бути успішними – робіть як Google, ставайте платформою.

    Олена Кваша: Дякую за слушну пораду. Я хочу звернутися до спікерок з питанням – навіщо ви вирішили займатися такою діяльністю, яку зараз прийнято називати як соціальна анімація? Чому ви вирішили зробити це завданням, якому присвячуєте дуже багато власного часу?

    Любов Кан: Я обрала професію бібліотекара. За замовчуванням бібліотекари це люди, які хочуть щось зробити для інших, поділитися тими знаннями, які мають, трансформувати їх у певній формі і передати іншим. Чому цим займається наша бібліотека – аби громада зрозуміла, що бібліотека і громада є партнери. Завдяки саме цій діяльності ми знайшли дуже багато нових партнерів, людей, які нас підтримують, ми налагодили з ними дружні стосунки – і з районним відділом освіти, з новими громадським організаціями. Тому що люди зрозуміли, що бібліотека це місце, у якому їм допомагають вирішувати певні потреби і розвиває громаду у цілому.

    Олена Кваша: Але ж є пасивні громади, де щось робиш, ініціюєш, а люди нібито нічого не чують і не бачать. Якби була така ситуація, ви б змінили погляд на життя, спрямованість на розвиток громади?

    Любов Кан: Не змінила б і скажу чому. Так, пасивних є багато, але навіть якщо у однієї людини «загорілися очі», у неї є питання і вона хоче щось робити – я вважаю, це великий успіх, що надихає далі щось робити. Я займаюся соціальною анімацією, тому що я хочу аби були зміни.

    Анжела Марку: Я займаюся соціальною анімацією для налагодження співпраці, отримання досвіду, набуття навичок для того, щоб передавати їх далі у своїй громаді для її розвитку. Я сприяю розвитку громади через проведення мною різних тренінгів для відвідувачів бібліотеки. Для мене важливо, щоб в умовах децентралізації не закривалися бібліотеки, як зараз це спостерігається у багатьох областях. Бібліотека має бути інформаційним центром, який надає широкий спектр послуг.

    Віра Савка: Хочу сказати про нашу громаду – вона, на жаль, пасивна. Її розворушити, чимсь здивувати, десь зорганізувати дуже складно. Власне, дуже важко витягнути людей з кухні, щоб вони переступили поріг власної хати і йшли щось пробували нове, чимсь новим цікавилися і не казали, що ми провінція.

    Олена Кваша: Але ж у вас не традиційна провінція. Великий відсоток людей їдуть до вас, щоб подивитися на вашу місцевість.

    Віра Савка: І саме до цього люди вже трохи звикли, що до них хтось приїжджає і щось проводить. Люди трохи стали розбалувані.

    Олена Кваша: Тобто ви займаєтеся соціальною анімацією у себе в громаді для того, щоб…?

    Віра Савка: Для того, щоб показати, шо у нас є дуже гарні, цінні люди, про яких мало хто знає, вони невідомі. Але вони не чим не поступаються заїжджим з Києва, чи Львову. На площадці нашої Urban бібліотеки розпочалося проведення різних тренінгів, семінари та майстер-класів з числа тих людей, які проживають постійно у Трускавці. В результаті, відкрилося дуже багато нових імен, про які трускавчани навіть і не знали.

    Олена Кваша: Звідки ви достеменно знаєте, що проведені заходи принесли саме той ефект, на який ви розраховували? Як ви це вимірюєте?

    Віра Савка: У нас проводяться неодноразові заходи. У бібліотеці проводиться цикл заходів, наприклад, вже всі знають, що щосереди на базі бібліотеки проводяться психологічні тренінги від Маргарити Дубовкіної, щочетверга Тетяна Доценко проводить розвиваючі тренінги, щопонеділка Айбін Оксана проводить танці тощо. І таким чином видно, що люди «голосують ногами», якщо їм то цікаво – вони прийдуть на той захід. Тому ми займаємося соціальною анімацією задля активізації громади, подолання цієї пасивності. Наша Urban бібліотека – це бібліотека емоцій, місце позитивних і щасливих людей. Ми один одного заряджаємо цими позитивними емоціями.

    Олена Кваша: Тобто відбувається таке емоційно-позитивне інфікування. Дякуємо пані Віро. Пані Іванно, яка ваша думка щодо соціальної анімації, для чого вона вам?

    Іванна Білик: Найперше для того, щоб людям в селі було добре жити. Коли я йшла працювати в село, мене була мета зробити таку бібліотеку, щоб про неї не говорили – «а що там ще в селі є бібліотека?!». В мене була саме така ціль. Зараз я відчуваю професійну гордість, що бібліотека це не пережиток минулого.

    Люди, коли йдуть в бібліотеку знають, що там можна скористатися комп’ютером, можна отримати якусь корисну інформацію, можна навіть електронні декларації заповнити. Громада знає, що у бібліотеці завжди можна отримати достовірну відповідь на будь-яке питання.

    Олена Кваша: Тобто це простір, в рамках якого людина захищена від маніпуляцій, шахрайства і так далі. Ви створюєте безпечний простір, де можна отримати консультацію, допомогу, підтримку і реалізувати якусь ініціативу.

    Тепер черга нашої шанованої аудиторії долучитися до дискусії і поставити свої запитання до наших спікерок.

    Лев Абрамов: Ми працюємо багато років у закладах культури, ми патріоти, ми присвятили власне життя для того, щоб вони стали сучасними. Але ми не все суспільство. Суспільство складається з платників податків. Завжди цих податків, коштів ресурсів значно менше чим потреб суспільства. Що ми можемо відповісти, коли нам задають питання «чому гроші платників податків потрібно витратити на бібліотеку, а не на школу, лікарню?». Що дасть суспільству витрачання коштів на бібліотеку?

    Любов Кан: Тому що  бібліотека це місце для навчання протягом всього життя. Саме в бібліотеку може прийти людина будь-якого віку і вчитися.

    Анжела Марку: Бібліотека може надавати різну цікаву інформацію, організувати насичене дозвілля.

    Віра Савка: Бібліотека це площадка, яка активізує громаду і залучає соціальний капітал у громаду. Це сприяє розвитку громади в цілому. Якщо про фінансування – це не витрачання коштів на щось стале, а вклад на прогрес, перспективу розвитку громади.

    Іванна Білик: В минулому році я зверталася до депутатів, що мені, наприклад, потрібен проектор, то мені не відмовляли поки що. Значить вони бачать, що бібліотека потрібна громаді.

    Лев Абрамов: Це дуже важливе питання. Починаючи свій будь-який меседж, публічний виступ, ви повинні починати з відповіді на це питання задля того, щоб люди розуміли навіщо бібліотеки потрібні суспільству. Адже у суспільства багато потреб і на все грошей не вистачає. І тому дуже важливо, щоб було розуміння чого вистачає грошей саме на заклад культури. Необхідно враховувати меседжі, що будь-яка людина у 21 столітті вимушена навчатися протягом життя, а кращою платформою для цього є бібліотека. Бібліотекар може надати площадку для розвитку й активності громади.

    Андрій Круп’як: Питання бібліотеки, чи закладу культури своєрідне. Раніше в радянські часи всі люди читали, порівняно з минулим зараз читають менше. Коли ми кажемо, що навчання протягом життя це добре, то більшість людей так не думають, вони мислять дуже по простому. І якщо сказати «ти зекономиш 20 гривень, якщо ти навчишся купувати онлайн залізничні квитки, а не йти в банк, чи ще кудись», – вони звернуться до бібліотеки. Багато послуг надаються онлайн і ваша перевага в тому, що у вас є відповідна техніка і доступ в інтернет, адже це полегшує життя людей і цьому вони звичайно можуть витися. Тобто якщо люди бачать користь від бібліотеки, вони готові її підтримати.

    Леонід Жовтило: Я фактично виріс у сільській бібліотеці. Скажіть, будь ласка, на території ваших населених пунктів є ще один заклад культури, ви з ними партнери, конкуренти чи сусіди?

    Іванна Білик: Будинок культури це наші перші партнери. У нас бібліотека і заклад культури знаходяться в одному приміщенні. Але навіть якщо б ми і не були в одному приміщенні, ми тільки разом проводимо всі заходи. Це партнерство і так повинно бути скрізь.

    Віра Савка: У нас конкуренція. З однієї сторони це добре, оскільки в конкуренції є змагання. Але деколи приходиться встановлювати партнерство.

    Анжела Марку: У нас співпраця. Я вважаю, якщо культура, то треба йти разом.

    Любов Кан: Я не працюю в сільській бібліотеці. У нас 34 сільські бібліотеки і можу сказати, що є приклади різні. Але більшість має ефективне партнерство. Адже зазвичай у бібліотеці працює один бібліотекар і йому дуже складно зробити гарний захід.  І хто це розуміє, ті об’єднуються з будинками культури, закладами освіти.

    Ніна Лазаренко: Що стосується від конкуренції чи партнерства. Бібліотека працює ефективно тоді, коли бібліотекар особистість. Все залежить від бібліотекара. Партнерство обов’язково потрібне, оскільки громада невелика.

    Наталія Солдатенко: Любов Кан згадувала, що при нашій Приютівській бібліотеці є молодіжна рада. Хочу зазначити, ми тісно співпрацюємо із закладами культури, громадськими організаціями, закладами освіти. Це наш авторитет. Можна навести дуже багато прикладів того, що це сприяє налагодженню взаємодії та розвитку наших членів молодіжної ради. Співпраця молодіжної ради і сільських бібліотек є невід’ємною частиною розвитку нашої громади.

    Олена Кочанова: Я також люблю бібліотеки, я з чотирьох років до неї ходи. І зараз я замислилась над тим, а коли я останній раз була у бібліотеці свого міста як клієнтка. Крім того, що я була працівником відділу культури якийсь час, зараз я як підприємець, громадський діяч інколи проводжу заходи у нашому місті. На жаль, яку б активність ми не проводили, ми платимо 150 гривень на годину за користування громадським простором, якому ми як громадяни сплачуємо податки.

    Поки реальність для нас така, хоча бібліотеки для нас відкриті. Це рішення міської влади, яка тисне на них. Але ця комерційна складова змусила мене замислитися чому я не ходжу до бібліотеки, хоча я все одно продовжую читати, розвиватися. І чому я не розвиваюся у наших бібліотеках, ми провели опитування про  заклади культури в нашому місті – бібліотеки, будинки культури, музеї, які проводять дуже багато заходів в нашому місті, але 80% жителів міста взагалі не знає про ці заходи. А підприємців до співпраці не залучають. Мова йде про місто Павлоград Дніпропетровської області з орієнтовною  кількістю населення у 3500 осіб. Я бачу, що проводиться велика кількість заходів і мені це нагадало пострадянські підприємства, які зачинялися і люди говорили «Чому? Ми ж багато працюємо, ми виробляємо продукцію, але вона не продається». А от уявіть таку ситуацію, що у вас не буде фінансування з міського бюджету, який ваш продукт будуть купляти? Зараз люди безоплатно користуються вашими послугами, не усвідомлюючи те, що вони вже заплатили за них із сплати своїх податків. А якби вони у вас це забрали, то скільки ваших продуктів вони б купили? Я думаю, що у цьому питанні найбільше працівникам культури допомогли б саме підприємці. Оскільки, я як підприємець, хочу провести соціальний захід і витрачаю власні кошти на те, щоб на мій простір прийшли, мене послухали, отримали нову інформацію і, наприклад, ось цю книжку придбали. Якщо це комерційний захід. Важливо поєднувати партнерство. Як ви бачите партнерство з бізнесом, або як би він вам міг допомогти? Або яких компетенцій вам не вистачає, щоб думати про те, як буде жити бібліотека навіть, якщо громада не допомагає?

    Любов Кан: Якщо говорити про компетенції, то нам не вистачає компетенцій щодо того, як продавати продукт, популяризувати його, аби було одразу зрозуміло, що це дійсно корисно і було індивідуалізовано. З бізнесом нам також дуже важко співпрацювати, можливо ми ще не напрацювали таких методик і шляхів як цей бізнес залучати. Крім того, що вони до нас приходять і використовують бібліотеку як майданчик для проведення заходів.

    Анжела Марку: Так, можна продати своє приміщення на деякий час. Співпраця можлива в процесі надання різних довідок, послуг реклами. Якщо бібліотека виступає пріоритетом в громаді, є в деякій мірі ідеалом, то до неї потягнуться люди і скористуються тим, що вона буде рекламувати.

    Віра Савка: Насправді бібліотеці дуже легко співпрацювати з бізнесом. Тому що бібліотека дуже вдалий майданчик. Що є в бібліотеках, чого немає  у підприємців – у нас є велика аудиторія, а у підприємця є продукт, який він хоче продати. Ми створили таку площадку, де людина може прорекламувати себе, чи продукт, чи послуги, які вона може надавати громаді. Наша співпраця працює так – ви проводити безкоштовно тренінг, показуєте громаді що ви можете, за межами нашої бібліотеки ви розвиваєте свій бізнес, залучаєте охочих вже на платні тренінги, а для бібліотеки це і реклама, і підняття її престижу, і разом з тим – реклама вашого продукту.

    Іванна Білик: Ми також можемо говорити лише про рекламу, про оренду приміщення можна і не говорити, ми не беремо в нашому селі за це кошти. У мене був реальний приклад, що до мене звернувся підприємець з пропозицією розміщення туристичної інформації на сайті бібліотеки, а за те він сплатив нам підписку періодики.

    Олена Кваша: Дякую нашим спікерам за цікаве представлення своєї діяльності, аудиторії – за активність. Ми зрозуміли, що соціальна анімація є невід’ємною складовою функціонування закладів культури. Я сподіваюся, що ми і надалі будемо ділитися досвідом один з одним задля того, щоб розширити коло нашої взаємодії та позитивного впливу на розвиток наших громад.

    Детальніше ознайомитися з матеріалами конференції:

    Матеріали Четвертої національної конференції «Соціальна анімація для розвитку культури та громад»

Немає коментарів

Додати коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *

Календар подiй

Грудень
2019
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Січень
2020
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Лютий
2020
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
Березень
2020
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Квітень
2020
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
Травень
2020
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Червень
2020
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Найближчі події

Вiдео

Соціальна анімація на Херсонщині

Комунікативна зустріч смт. Нова Прага Кіровоградська обл.

ШОУ Ідей: ламаємо стереотипи про...

ПІДТРИМАТИ НАШУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Найменування юридичної особи – Громадська організація “Кіровоградське обласне об’єднання громадян «Інститут соціокультурного менеджменту”.

Код ЄДРПОУ – 26114563.

Номер рахунку -UA853510050000026005501684800. Призначення переказу – Безповоротна фінансова допомога