Андрій Богданович, Олена Кваша, Дарина Романська – журналісти Кіровоградської обласної державної телерадіокомпанії, співініціатори Кіровоградського Інтернет телебачення. Досвід роботи в громадському секторі – 1 рік (у якості волонтерів інших громадських рухів, ініціатори громадських проектів). Випускники „ Школи громадської участі – 1″.
Телебачення в Україні так і залишається нелетальною зброєю для громадських організацій у війні проти системи та її представників: чиновників і корупціонерів. А могло б стати летальною і вже давно вирішити долю «війни» за верховенство громадського контролю й закону над діями влади. Громадські організації часто або недооцінюють силу телебачення, або неправильно використовують цей ресурс.
Як і в радянські часи, представники ГО з’являються на екранах, аби прозвітувати про виконану роботу або, гірше того, – подякувати місцевій і центральній владі чи політичній силі за допомогу в організацій того чи іншого заходу різних ступенів важливості. Такі «спікери» можуть навіть розповісти про «діяльність» своєї організації. Зазвичай – у цифрах. Це призводить до того, що глядач, заради якого громадський активіст насправді й прийшов на ТБ, просто перемикає на канал, де розважають «голоси», «таланти» й «екстрасенси», розчарувавшись в громадських організаціях, як таких. Звісно, що й самі телевізійники не в захваті від зустрічей з активістами, котрі просто невигідні й нецікаві телеканалам. У той же час, справжня співпраця активістів й журналистів може дати реальні результати. В рамках навчання в „Школі громадської участі – 1″ ми вивчали досвід роботи провідних громадських активістів України та Польщі, зокрема, нас вразив досвід польських колег, які за допомогою своїх офіційних запитів допомагають телебаченню пробивати редути формальних відмовок влади, а журналісти із задоволенням розглядають активістів як своїх союзників й діляться з ними інсайдерською інформацією в боротьбі за інтереси суспільства. 
Під час навчальних сесій та тренінгів, власне, й народилася ідея створити додатковий майданчик для спільної й швидкої роботи телевізійників і громадських лідерів. Ми довго обговорювали цю ідею з колегами, мали багато сумнівів, але по закінченню навчання, вже в Кіровограді розпочали реалізацію задуму. Шляхом консолідації наших зусиль, а також такої платформи, як Кіровоградський прес-клуб (громадська організація) нам вдалося в досить стислі строки організувати нашу першу студію: першими нашими гостями, як в студії, так і в режимі Скайп-конфренції стали саме представники громадських організацій України та Європи. Ми не тільки висвітлювали місцеві теми, запрошували спікерів, а й намагалися продемонструвати глядачам яскраві й цікаві практики локальних ініціатив самих громад, які людям вдалося реалізувати й без участі чиновників, поліпшити життя своїх територій. Цікаві, творчі, недорогі, а іноді й зовсім безкоштовні ідеї, які мають надихати. Ми намагалися показати, що спільні дії завжди ефективніші, ніж боротьба одинаків. Пам’ятаю приклад, який навів в ефірі Кайо Зборіл (експерт Європейської Мережі Організації Громад) – хороша формула взаємодії громадських активістів, жителів мікрорайону і журналістів. В Словаччині активісти зуміли перетворити свою акцію в непоганий інформаційний привід для новин регіонального та центрального рівня і завдяки цьому вирішити проблем}’ цілого мікрорайону, а в подальшому – і міста. Справа полягала в наступному: у дворі багатоповерхівок такого собі «спального району» розташувався нічний клуб. Гучна музика, постійний шум після 23:00 дратував численних домогосподарок й молодих мам із сусідніх будинків. Вмовляння активних громадян ніяк не впливали ні на керівництво міста, ні на власників закладу. Ситуація зайшла в глухий кут. Тоді активісти зважилися на радикальний крок: мітинг, пікет перед муніципалітетом з вимогою вирішити проблему. Але звичайний мітинг може пройти непоміченим, якщо його підготувати традиційно: зібравшись у зграйку, скандувати з плакатами стандартні «ганьба» і «геть». Для тележурналістів мітинг, звичайно, інформаційний привід, але далі регіональних новин це не піде і до бажаного ефекту – тиску на владу – теж не призведе. І тут громадські активісти придумали формат, який зацікавив телевізійників. Вони створили картинку, від якої не змогли відмовитися навіть центральні канали. У визначений час перед муніципалітетом з’явились десятки молодих мам з візочками й дітьми, які зайняли всю площу перед будівлею й просто прогулювались. Доповнював картинку плакат з написами в стилі: «Нам ніде гуляти з дітьми, тому ми будемо гуляти тут». Чиновникам і політикам довелось проходити буквально крізь ряди жінок з візками, що створило додаткові цікаві кадри для телемедійників. Того ж дня сюжет про пікет молодих мам був не тільки в регіональних, але й в центральньїх вечірніх новинах. Лідерів громадських активістів запросили на ранкове і вечірнє ток-шоу.
Журналісти звернулись з великою кількістю запитань до власників нічного клубу й до чиновників. Громадська думка, завдяки такому масовому тиску з боку ЗМІ, була на боці жителів мікрорайону, в яких кожен глядач ( а більшість із них, згідно з дослідженнями, -домогосподарки) бачив самого себе. Через пару днів питання було вирішено на користь протестувальників: нічний клуб закрили. У даному випадку виграли не тільки жителі конкретного мікрорайону – політикам довелось прийняти рішення, завдяки якому діяльність подібних закладів у житлових мікрорайонах всього міста обмежувалась певним часом. Дану ситуацію можна охарактеризувати як побутову, але, завдяки втручанню активістів, вона отримала й політичне забарвлення, оскільки реакція чиновників у подальшому вплинула на голосування і влада в місті перейшла до іншої політичної сили. Тому представникам громадських організацій важливо пам’ятати: кожна креативна акція -це новина, якщо не для центральних, то для регіональних телеканалів точно. І чим вона яскравіша – тим більше шансів потрапити в телевізор. А значить – посилити тиск на людей, від яких залежить той чи інший варіант вирішення проблеми. У нашій країні зараз безліч можливостей для просування інформаційних приводів в електронних ЗМІ. Безумовною первагою нашого формату є його незалежність від корпоративної чи державної цензури, інтегрованість у соцмережі, таким чином – воно може стати додатковим інформаційним приводом для центральних ЗМІ. 
Можливості інтернет ТБ широко продемонстрував Майдан 2013-2014-го років. Озброєні лише телефонами й планшетами, журналісти вели прямі трансляції подій в інтернеті, досягаючи мільйонів переглядів. Позитивний приклад є й у Кіровограді. Громадські активісти помітили, що в заповідній лісовій зоні міста ведеться будівництво приватних будинків. У соцмережах почалось активне обговорення проблеми. В інтернеті з’явилось відео будівництва. Через декілька днів активістів запросили до студії Кіровоградського інтернет-ТБ, де вони виступали як очевидці подій протягом декількох ефірів одразу. Це спричинило резонанс серед містян, а влада була змушена створити комісію з розслідування не тільки одного випадку вирубки лісу й будівництва, а й всього процесу роздачі земель заповідника. Співпраця журналістів і громадських активістів призвела до того, що на даний момент вирубку в заповідник)’ зупинено, а комісія готується опублікувати результати своєї роботи й передати матеріали в обласну прокуратуру. Саме такий ефект впливу на громадську думку й дає перспективу активістам використовувати телебачення як летальну зброю проти «совкової» системи нинішньої бюрократії й корупції й бути з тележурналістами союзниками у війні за верховенство закону й справедливості в нашій країні. Наша команда запускала соціальні проекти по збору коштів на потреби військових, переселенців, соціокультурні акції місцевого характеру також відбувалися за нашої участі, зокрема Великодній благодійний аукціон, „Ніч музеїв” – вперше транслювалися он-лайн. Нашому проекту (Кіровоградському Інтернет телебаченню) виповнився тільки рік. За цей період наша команда отримала багато друзів, партнерів, серед яких, левову частку складають саме громадські активісти. От і вийшло, що наш проект тримається на тісній співпраці журналістів та громадських активістів.