Чернігівський Центр гуманістичних технологій АХАЛАР в рамках реалізації 2-річного проекту «Територія розвитку: мобілізація громад України» провів семінар-інтенсив для аніматорів в рамках навчальної програми «Школа Ахалар: я і Громада». Проект в Україні реалізується на кошти, надані Фондом Ч.С. Мота.
З 3 по 8 травня мистецтву аніматорства навчали у невеликому кримському селищі під Бахчисараєм. Мальовничі краєвиди лише сприяли плідній роботі учасників семінару, єднанню з природою та пізнанню себе.
Організатори семінару надали можливість аніматорам, зацікавленим у активному розвитку своїх локальних громад, ознайомитись з різними аспектами роботи, а також оволодіти інструментами, вкрай необхідними для ефективної роботи на місцевому рівні.
Про ідею створення програми для аніматорів розповів директор Центру АХАЛАР Юрій ТРОХИМЕНКО:«За час роботи у третьому секторі, а це вже майже 17 років, ми постійно стикались з тим, що багато цікавих і важливих ініціатив розбиваються об глуху стіну. Вкладаючи сили та ресурси в громаду, наприкінці не отримували бажаного результату. Спочатку ми працювали як ресурсний центр з громадськими організаціями, потім долучили до співпраці бізнес та владу, але ефективність була невисокою. І в певний момент стало очевидним, що робота в даних сегментах з кожним окремо – не ефективна. Необхідно підходити до цього питання більш цілісно. Саме такий підхід ми і обрали у своїй діяльності.
Багаторічний досвід вивів нас на певне розуміння підходів, моделей та результативності роботи в громаді. І це розуміння оформилось в концепцію розвитку комьюніті – аніматорство.
Останні роки, активно працюючи з Польщею, Данією, ми побачили європейський досвід вирішення локальних питань за допомогою залучення громади, і він нас дуже надихнув. Тому, шлях, який ми обрали і тепер пропонуємо, вже випробуваний у Європі і нами безпосередньо. Він ефективний і цікавий, це працююча модель для громади. А як ви розумієте, не можна знання і досвід лише акумулювати, вони мають іти далі і показувати, що вже існують моделі, є позитивні результати та приклади і так можна діяти. Адже принцип роботи, що приносить бажаний результат, надихає інших. Тому на семінарі ми ділилися своїм досвідом та знаннями. І вже заплановано стажування, завдяки якому учасники програми зможуть ознайомитись з європейським досвідом, і можливо, поділитися напрацюваннями і результатами, що вже існують в Україні.
Є надія, що взаємно збагачуючи один одного, ми зможемо бути корисними.
Сподіваюсь, два роки, протягом яких діє програма, це лише початок. Але цього часу має бути достатньо, щоб оцінити перспективи і зрозуміти, чи правильний шлях ми обрали. Я вважаю, що ці два роки будуть показовими».
По завершенню семінару кожен учасник повинен реалізувати заявлену ініціативу, і на вирішення цієї задачі у них є час до вересня 2011 року. Зараз учасники та тренери постійно підтримують контакт, обмінюючись інформацією та надаючи підтримку один одному. За результатами реалізації 20 соціальних проектів будуть обрані аніматори, які матимуть змогу стажуватися в Польщі.
Двоє учасників програми вже реалізували заявлені ініціативи. Це Коваль Тетяна, голова НГО «Майбутнє Криму» з Сімферополю та Гончар Юлія з Черкас (Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, ЧОО ВАЖ «Славія», ЧГМО ВГМО «Фундація регіональних ініціатив»).
Тетяна КОВАЛЬ розповіла про свою участь у програмі «Школа АХАЛАР: я і Громада» і про ту ініціативу, яку їй вже вдалося реалізувати: «Побачивши оголошення про проведення Школи АХАЛАР «Я і громада», я чомусь миттєво вирішила, що подаватиму заявку, і тепер вже точно знаю, що абсолютно не помилилася. Це були чотири незабутніх дні: нові знання, а я люблю вчитися, нові знайомства (нам пощастило, бо кожен учасник – це унікальна у своєму роді особистість), новий досвід (те, що ще вчора здавалося неможливим, після обговорення в команді ставало таким простим і доступним).
Мені разом із моїми однодумцями вдалося зареєструвати НГО в грудні 2010 року, хоча й були сумніви: чи вистачить часу, чи впораємося з поставленою задачею. Тому участь у Школі вирішила всі мої сумніви. Нашій НГО – бути, рости, розвиватися та творити, тому що навколо так багато людей, охочих змінити світ навколо себе. Упевнена, разом нам вдастся досягти всього задуманого.
Думаючи над локальною ініціативою, мені хотілося провести щось для дітей, і не просто розважальне, але й пізнавальне. Так народилася ідея акції «Книжковий замок». У День захисту дітей у парку ми планували зібрати школярів 5-6 навчальних закладів (до 100 осіб) і поєднати їх із прекрасним світом читання. Бібліотекарі шкільних і міських бібліотек повинні були нам у цьому допомогти. При цьому кожен учасник міг обміняти принесену книгу на «сонечко», радіючи від того, що його книга поповнить бібліотечний фонд Сімферопольської спеціалізованої школи-інтернату №1.
Поштовхом стало те, що фонди бібліотек навчальних закладів вже давно не поповнюються, а діти припинили активно читати, а це вже свого роду біда.
1 червня 2011 року все задумане ми здійснили. Бібліотекарі організували 6 станцій: «У світі казок», «Спортляндія», «Детективне агентство», «Наш рідний Крим», «Знай, люби та бережи», «Ключ до знань», «Кримська мозаїка». Вийшло справжнє свято книги й читання, а бібліотечний фонд Сімферопольської спеціалізованої школи-інтернату №1 збільшився на 350 екземплярів книг.
Головним для мене було те, що всі учасники свята в один голос сказали, що така акція стане щорічною. Батьки, які в цей час відпочивали з дітьми в парку, теж стали активними учасниками дійства.
Я вважаю, що такі міні-проекти дуже важливі, тому що всі переконалися – громада готова підтримати твою ініціативу, якщо вона цікава та актуальна. І відсутність фінансування зовсім не заважає, було б бажання».
Про свої успіхи, також залюбки погодилась розповісти Юлія ГОНЧАР: «У січні цього року Центр гуманістичних технологій АХАЛАР заявив про досить амбітну 2-річну програму «Територія розвитку: мобілізація громад України». Після тривалого і складного відбору до «Школи АХАЛАР: я і Громада», що завершувався ще й індивідуальною співбесідою, очікування від участі лише збільшилися і навіть супроводжувалися деякою тривогою з приводу такої високої планки. Однак, все вдалося. Організатори і тренери не лише забезпечили насичену, актуальну і цікаву програму, а власним прикладом показали, наскільки продуктивнішою може бути діяльність, заснована на принципах гуманізму, любові до всього оточуючого.
У результаті, відбулося накопичення не лише знань, а й духовного, соціального, емоційного досвіду, натхнення та сил працювати задля розвитку себе і «території» довкола себе.
«Територія розвитку АХАЛАР» допомогла реалізувати проект, який уже тривалий час обдумувала, але ніяк не наважувалася втілити: створити своєрідну територію дитинства – дитячу кімнату в університеті, щоб допомогти молодим батькам здобувати освіту.
Я хотіла організувати при університеті дитячу кімнату, де б молоді мами могли залишати на деякий час своїх малюків. Адже для молодих батьків дуже важливо залишалися активними громадянами і після народження дітей.
Працюючи в університеті, зрозуміла, що студенткам після народження дитини досить складно продовжувати навчання. Іноді, особливо під час сесії, коли час для здачі іспиту чи заліку є чітко визначеним і обмеженим, вони вимушені приходити до закладу з малятами, яких не мають із ким залишити. І ймовірно, навіть заходячи до аудиторії, всі думки молодої мами залишають із дитиною, яка зосталася із сторонньою людиною під дверима. Звичайно, і професійна, і батьківська реалізації є дуже важливими. І молоді люди не повинні йти на жертви, обираючи щось одне. Тому я думаю, що навчальні заклади можуть допомогти, облаштувавши власними силами дитячі куточки чи кімнати тимчасового перебування дітей.
Новий досвід, знання, бажання розвиватися і допомагати іншим, які супроводжували мене після закінчення навчального курсу Центру гуманістичних технологій АХАЛАР, допомогли зреалізувати задуманий проект.
Чи не єдина в Україні кімната, де студенти зможуть при необхідності тимчасово залишати своїх дітей, відкрилася 27 травня на передодні Дня захисту дітей у приміщенні Черкаського факультету Київського національного університету культури та мистецтв. А це неабияка допомога 10 % студентів стаціонару та 50 % студентів заочного відділення, які мають дітей.
Водночас ми сподіваємося, що цей досвід будуть переймати й інші навчальні заклади, бо такі кімнати повинні бути у всіх вузах та й інших установах, де навчаються чи працюють молоді батьки.
Я вважаю, що такі проекти необхідні, бо вони є сходинками до загального добробуту.
За час досить нетривалого семінару організаторам вдалося об’єднати яскраві скельця абсолютно різноманітних учасників у цілісний вітраж зусиль і поглядів, через який майбутнє України видається набагато перспективнішим і цікавішим. Тож, настав час для втілення 20 індивідуальних проектів із використанням здобутих інструментів і знань».
* – НДО-Інформ №3(42), 2011