Сучасний менеджмент розглядає будь-яку виробничу систему як соціотехнічну, і виділяє в ній дві постійно діючі підсистеми:
- технічну, що містить у собі не тільки машини, верстати, устаткування, усі види технологій, але й управлінські знання, організаційні структури, методи стратегічного планування, розробку проектів робочих місць, технічні засоби і навички роботи, рівень класифікації і підготування робочої сили, її фаховий склад;
- соціальну, що включає усі форми морального і матеріального стимулювання праці, стиль керування, приєднаність працівників і службовців до вироблення рішень, можливості просування по службі, організаційну культуру й ін.
Західні дослідники виділяють шість характеристик соціотехнічної системи, шо значною мірою визначають успіх у конкурентній боротьбі й одночасно відбивають рівень розвитку сучасного управлінського мислення:
- організаційна філософія, що базується на розумінні робітниками підприємств і закладів своєї цілі, і свого призначення, і що включає в себе готовність робітників розділити з адміністрацією відповідальність за результати діяльності;
- організаційна культура управління, що забезпечує всім робітникам права для участі в управлінні, новий пвдхід до оцінки ролі виконавців у процесі прийняття рішень (замість соціалізації робітника в ефективному виконанні якоїсь однієї операції виникає попит на робітників, спроможних виконувати біль широкий діапазон функцій;
- нова схема розміщення устаткування, засобів, механізмів, інструментів. Вона повиннв відповідати потребам бригадної форми організації праці і забезпечувати прискорене завершення обсягів робіт;
- нові методи і форми підготовки і перепідготовки кадрів. Більш гнучка кадрова політика, спрямована на гарантування зайнятості. Навчання повинно гарантуватися на оволодінні широким спектром професій і знань, що дозволяють робітникам виконувати багато функцій, опановувати суміжні факти й освоювати так звані професії майбутнього;
- нові критерії оцінки економічної ефективності використання технологій і капіталовкладень у розвиток виробництва, досягнення при цьому технічного оснащення управлінської діяльності.
* – Азарова Т.В., Абрамов Л.К. Менеджмент у сфері культури – Кіровоград ЦПТІ, 2000