Щоразу, коли в Україні відзначається Міжнародний день інвалідів, з’являється нагода трохи нагадати суспільству про їхні проблеми. І не так суспільству, як державо творцям – парламенту і уряду. Але будьмо відвертими до кінця – ті нагадування можна порівняти хіба що з… кільцями, які утворюються на воді, якщо в неї кинути камінець…
Не став винятком і 2003 рік, який було оголошено урядом Роком людей з обмеженими фізичними можливостями. Не секрет, що зараз багато створено підприємств, організацій інвалідів, покликаних дати шанси і можливості неповно справним громадянам реалізувати себе, винести на суд громадськості свої здібності, творчі нахили, зрештою – талант. Кожне таке підприємство, організація виживає сьогодні по-своєму: завдяки налагодженим контактам з представниками влади, бізнесу; дякуючи підтримці міжнародних фондів, зарубіжних бізнес-структур, міжнародних благодійних організацій чи завдяки уміло розробленому бізнес-проекту, під який отримали грант, тобто кошти. Непогано у плані матеріальному почуваються, напевно, і ті організації, керівники яких досягли владно можного Олімпу, приміром, є депутатами, головами комітетів чи директорами фондів.
А що казати про організацію “Довіра”, створену рік тому матерями дітей що мають вади мови і повністю втратили слух?
Протягом року, звісно, дечого вдалось досягти: це допомога дітям у проведенні випускного вечора, організація та проведення безкоштовних комп’ютерних курсів з сурдоперекладачем, забезпечення нормальних умов для літнього оздоровлення дітей-інвалідів, допомога у працевлаштуванні на літніх канікулах декількох підлітків, організація та проведення свята для дітей та молоді у Міжнародний день інвалідів.
Ось про останній пункт з вище перелічених заходів і хотілось би поро змірковувати. Оскільки організація прагне заявити про себе і, звичайно, робить кроки на цьому шляху, певно що без допомоги, дружньої і дужої, образно кажучи, руки не обійтись. Члени Дніпропетровської громадської організації “Довіра” – головну свою мету вбачають у створенні та розвитку виробництва, де були б задіяні, а точніше – працевлаштовані неповноправні юнаки та дівчата. Це – рожева і єдина мрія, шлях до якої дуже тернистий. Головна причина в цьому – цілковита байдужість дніпропетровського як депутатського корпусу, так і банківсько-бізнесового керівництва до насущних проблем матерів, діти яких – інваліди.
І це характерна прикмета часу. Буквально всі керівники мають роздутий апарат чиновників – помічників, які відволікають увагу людей від персон своїх “шефів” , не залишаючи абсолютно ніякого шансу для зустрічі з ними для обговорення та вирішення гострих проблем.
Соціальний захист дітей-інвалідів, який вимірюється пенсією у 52 гривні 85 копійок, залишається непоміченим ні державними органами, ні комерційними структурами. Та як можна вижити на такі гроші, тим більше інваліду, який потребує крім їжі та одягу ще й необхідне лікування, бо без медикаментозної підтримки організму така людина просто не зможе жити.
Готуючись до відзначення Дня інвалідів, можна сказати, що знайшлися і не черстві душі у нашому дніпропетровському, особливому соціумі. Суттєво допоміг “Довірі” заступник начальника головного управління сільського господарства та продовольства Дніпропетровської облдержадміністрації Домашнєв Олександр Павлович. Він щиро відгукнувся на прохання голови громадської організації і доклав усіх зусиль, аби посприяти у наданні допомоги (у вигляді продуктових наборів дітям-інвалідам) у цей день.
Не оминули проблем інвалідів і начальник управління харчової та переробної промисловості дніпропетровської облдержадміністрації Бесєда Микола Володимирович, директор ТОВ “Ольвія” Холошня Наталя Олександрівна, голова правління ВАТ “Губініхський цукровий з-д” Горяйнов Олександр Васильович, директор АТЗТ “Дніпропетровська кондитерська ф-ка” Мусарова Людмила Савеліївна, директор Дніпропетровського з-ду продтоварів Дєєв Владислав Миколайович, начальник Дніпропетровського обласного автотранспортного управління Кубрак Дмитро Васильович, голова громадської організації “Асоціація жінок-підприємців” Дубовик Тетяна служб для молоді Кабат Ірина Леонідівна, та ведучий фахівець Центру Кущ Валентина Федорівна, які з великою повагою віднеслись до наших дітей та допомогли в організації свята.
Саме завдяки їх старанням у Дніпропетровській вечірній загальноосвітній школі № 22 для глухих та слабочуючих дітей відбулося тепле, невеличке свято, приурочене до Дня інвалідів.
Особливо хотілося б відзначити художні колективи учнів Дніпропетровського училища культури та театрально-художнього коледжу м. Дніпропетровська, які прийшли до школи привітати своїх ровесників. Діти і підлітки, з неприхованим захопленням зустріли юних артистів, які підготували дивовижний концерт. А якщо врахувати те, що великої зали у школі немає і виконавці танцювальних номерів демонстрували свої чарівні танці просто у фойє, то слід віддати належне і неабиякій віртуозності юних артистів. Рухалися вони вільно, граціозно, уявляючи, мабуть, що кружляють на великій і широкій сцені. Без сумніву, заслужено хочеться висловити вдячність директору училища культури Євгену Івановичу Тарану та його заступнику з культурно-масової роботи Раїсі Семенівні , які без жодних вагань погодились на вітання та виступ своїх вихованців перед особливою аудиторією – глухою та слабочуючою молоддю.
… Багато ще справ попереду. Так чи інакше, але їх треба робити, наближаючи тим самим рожеву мрію – організацію виробничого цеху для молодих хлопців та дівчат, які мають вади здоров’я. Та працевлаштування в ньому.
Проте, потрібно засвоїти нашим можновладцям одну істину – не можна бути байдужими до суспільних перетворень, не можна опікуватися лише власними “крутими” проблемами та нерозв’язаними питаннями своїх родичів.
Не треба думати, що інваліди – це люди з іншої планети. У плані фізичному – можливо й інші, але не в інтелектуальному і моральному. До речі, саме серед глухих багато розумних і талановитих людей, учених, творчих, колоритних особистостей. Тож хотілося б, щоб ця частина суспільства, яка живе серед нас і має свої мрії, сподівання, надії, не була відторгненою і непоміченою серед вирію стрімкого життя, а мала можливість реалізувати себе, адже допомагати та підтримувати їх – наш з вами обов’язок.
Олена Валодіна
* – НДО-Інформ №12 (24) грудень, 2003