«ХХІ сторіччя буде ерою НДО». Ці слова Кофі Аннана – генерального секретаря ООН, облетіли весь світ. Але, очевидно, не весь. Майже два десятиріччя ми будуємо демократичну державу, розбудовуємо громадянське суспільство. Здається, вже всім відомо, навіть у найвіддаленіших куточках, що таке третій сектор, організації громадянського суспільства, соціальна активність громадян та соціальна відповідальність бізнесу, соціальна взаємодія, а ще громада, місцеве самоврядування тощо.
Дослідження, яке здійснювалось в рамках національного проекту ІСКМ «Спільний шлях у майбутнє», дало нам можливість поспілкуватися з експертами з сільських громад. Ми побачили села, які занепадають, але більше здивували нас села, де місцеві господарства досить потужні і, не зважаючи ні на що, процвітають. На перший погляд здалося, що тут громади вже змогли настільки згуртуватися та успішно взаємодіяти, і місцеві соціальні проблеми вже не лякають мешканців та не вводять в депресію. Чисті вулиці, гарні будинки культури, школи, спортивні комплекси, центри дозвілля, навіть готелі… Все виглядає краще ніж в ті «гарні часи розвиненого соціалізму». Нам, звичайно, стало цікаво дізнатися від людей про такий успішний досвід соціального та економічного розвитку їх громад. Спочатку нам з гордістю демонстрували все, чим дійсно можна гордитися. А ось коли закінчувались презентації досягнень, починалися розмови про проблеми. Ми навіть не сподівались таке почути в успішних селах. І рай враз переставав таким здаватися. Яскраві образи щастя змінювалися розчаруванням, невдоволенням, безнадії та безпорадності. Найприкріше те, наскільки подібними виявились ці історії «успішного розвитку сільських громад». А тепер – слайди! (Як говориться у старому анекдоті.)
Ми стояли на місточку, милувалися весною та спостерігали, як дітлахи талапалися у забрудненому каналі, швирляли пляшки, залізячки. До нас приєднався молодий чоловік. Згадав, як раніше в цьому каналі риба плавала, чистим був, діти купались… А тепер дітям до води хочеться, але нема у них водоймища. Хотіли якось зібратися та почистити канал, навіть грошима могли скинутися. Але господарю це не потрібно. Хто ж робитиме без його дозволу. Тож щороку все гірше і гірше. Ми поцікавились, чи не краще дітей оздоровити на морі, господарство заможне, мабуть і зарплата дозволяє це зробити. Чоловік вже роздратовано почав розповідати, що господар платить людям копійки. За таку ж роботу в інших місцях платять набагато більше. Тому молоді люди, щоб прогодувати сім’ю їздять на заробітки. Та дороги назад вже немає. В селі єдине господарство та господар. Так що люди, як у рабстві, змушені підкорятися йому, робити все, як йому хочеться, щоб не розгнівати та не лишитися єдиної можливості заробляти на життя. Непокірливим навіть скотину ніде випасати: всі угіддя господареві.
Господарство давно прибране до одних рук.
А як же місцеве самоврядування, демократичні засади?
Голови сільради в кабінеті ми не знайшли. Ця поважна літня жінка, ______по стовпах вздовж дороги, розвішувала прапорці перед святом. Невже більше нікому? Але хто ж її послухає…
Ще в одному такому ж селі господар нарікав, що «поставив голову сільради, а він ні на що не здатний.»
Об’їздили ми чимало сіл, та не знайшли жодної громадської організації. Тут ще не ступала нога громадянського суспільства.
Ми розповідали людям про успішний досвід вирішення місцевих соціальних проблем та різні можливості залучення інвестицій громадськими організаціями. І для нас вже не було дивним, що кожного разу наші співбесідники не зважувались зробити ані кроку без погодження з «господарями», які важно демонструючи свою владу вирішували, чи це «цікаво громаді».
Значно краще справи в селах, де кілька орендаторів чи фермерів. Тут у людей є альтернатива, а між фермерами – здорова конкуренція. Тому тут хоч і нема поки що громадських організацій, але інформація про їх місію та функції, на наш погляд, попала в благодатне підґрунтя. Очевидно, просто раніше сюди не потрапляли громадські ініціативи. Ті можливості, які надавалися різними донорськими організаціями, сільські мешканці не зважилися використати ради розвитку своєї громади. Або не знали, не зуміли, або не вірили… А тепер, як говорять самі місцеві активісти, кусаємо лікті, дивлячись з заздрістю як інші сільські громади спромоглися організуватися та покращити свій добробут.
Гарні можливості саме для сільських громад надає сьогодні Антикризова гуманітарна програма Міжнародного Фонду «Відродження». Пріоритетом конкурсів є соціальна взаємодія громад у вирішенні нагальних проблем, що виникли в наслідок фінансово-економічної кризи.
Багато інших програм благодійних організацій також намагаються допомогти сільським громадам. Але між цими можливостями та сільськими громадами найчастіше стоять перешкоди, створені з відсутності інформації, відповідних знань та досвіду, невіри тощо. Вирішенню цієї проблеми сприяють визнані у світі громадські Центри місцевої активності, які є важливими осередками громадянського суспільства, особливо на селі.
Щиро віримо, що національний проект ІСКМ «Спільний шлях у майбутнє » сприятиме поширенню та розвитку в Україні моделі Центру місцевої активності – ефективного механізму вирішення соціальних проблем місцевих громад.
* – «НДО-Інформ» №3 (38), 2010