• Головний капітал громади – довіра *

    • 02.08.2010
    • Опубліковано : admin
    • 0 Коментар
    • 23
    • Роздрукувати

    Ефективність роботи механізмів науковці визначають коефіцієнтом корисної дії. По відношенню до громадських стосунків таких показників ще не вигадали, але якщо йти по аналогії, то у однієї людини коефіцієнт суспільної активності навряд чи перевищить відповідний показник колективу, тобто громади. Хоча б тому, що поле діяльності однієї людини носить обмежений характер, в той час як громада може все. Принаймні так вважають фахівці ЗУРЦу – Західноукраїнського ресурсного центру. До Кіровограду вони приїздили аби взяти участь в розробці програм ЦПТІ, про які ми розповіли у статті “Професійна освіта для НДОшників”. Вже декілька років ЗУРЦ спеціалізується на розвитку громад і має в цій сфері неабиякий досвід. Не скористатися такою нагодою організатори просто не могли. В рамках 1 семінару в обласній юнацькій бібліотеці ш. Бойченка відбувся круглий стіл по  розвитку громади. Зрозуміло, що головними експертами на ньому виступали гості. Про своє бачення ролі громади в сучасному суспільстві ми попросили розказати президента Західноукраїнського ресурсного центру Василя Полуйка.

    Василю, перше питання буде традиційним: з чого починався ЗУРЦ і чому, саме громадам Ви приділяєте таку велику увагу?

    Починали ми в 95-у році і то був якийсь період становлення, а от вже в 97-у ми чітко акцентували свою увагу на громадських організаціях: допомагали реєструвати, створювати, виживати… Чи то навчання, чи то технічна допомога, надавали всіляку інформацію проводили консультування. І от треба зазначити, що ми все це робили, але разом з тим, вже тоді почала простежуватися тенденція, що кількість громадських організацій зростає, але кількість людей, в них задіяних, чомусь зменшується. Тоді стало питання про те, що щось робиться не так. Тобто, якщо говорити про громадянське суспільство, то від кількості громадських організацій воно, виявляється, не залежить. Громадянське суспільство залежить від чогось іншого, ніж просто від кількості громадських організацій. То був момент пошуку. В тому ж 97-у році у Львові відбувається круглий стіл „що таке громадянське суспільство?”. Зібралися тоді представники львівських організацій, київських, наші канадські партнери, ну і постало питання – що ж таке громадянське суспільство і від чого воно залежить. Почали говорити про це і хтось задав риторичне питання: чи було громадянське суспільство в радянському Союзі? Першою була відповідь, що якщо ми зараз тільки будуємо громадянське суспільство, то в Радянському Союзі, його тим більше не було. Але наші канадські партнери звернули нашу увагу, що ті моменти, коли люди допомагають один одному чи то в селі, чи то в місті, що це і є елементами громадянського суспільства. І якби хтось з політологів пояснив би функції громадянського суспільства, то виявилося б, що основною його характеристикою є капітал. Соціальний капітал базується на довірі. Це рівень довіри один до одного, до якихось інституцій, організацій. Власне, все створення громадянського суспільства базується на довірі. От тоді, нам і стало зрозуміло, що можливо саме в цьому напрямку нам і потрібно щось робити. Тобто почати будувати цю довіру, довіру один до одного, а можливо і до самого себе. Відтоді у нас розпочався великий проект по розвитку громадянського суспільства в Україні. Реалізувався він нами разом з нашими канадськими партнерами. З канадського боку це був Інститут Калгарі і організація „Чотири світи”. Вони запропонували нам свою філософію. Від них ми навчилися філософії розвитку громади, підходів до неї. І скажемо так, що з 1998 по 2002 рік ми вчилися самі і вже починали працювати, пробувати застосовувати ці знання, які набули, і можна сказати, що вже з 2002 року ми відчули, що можемо далі поширювати цей досвід по розвитку громади. Розвиток громади для нас є ключовим напрямком нашої діяльності і всі наші програми, наші проекти сфокусовані на розвиток громади в тій чи іншій формі. Що таке громада ми трактуємо в широкій формі, в широкому розумінні. І громадська організація може бути громадою і політична партія, і територіальна громада, і національна, і церковна. Все це робота з громадами. Якщо говорити про якісь напрямки, по яких ми зараз працюємо, то це: робота з сільськими головами, розбудова сільських громад. У нас починається тісна співпраця з церквою, і ми провели з ними школу мирянського лідера”. Вчили мирян, оскільки вони працюють в громадах, розбудовувати ці громади, церковні громади. І це дає свої результати. Звичайно, це не означає, що ми відкинули роботу з громадськими організаціями, ми з ними і далі працюємо. Активно проводимо навчання, але знову ж таки, ми акцентували свою увагу на тих громадянських організаціях, які представляють собою такі собі міні громади. Тобто це не якісь там аналітичні центри, бо ми вважаємо, що вони самі собі дадуть раду. А ті громадські організації, які є громадами, це і є наша цільова група, з якою ми і далі збираємося працювати як з громадськими організаціями.

    На вашу думку. Василю, що може громада і яких результатів вона може досягти?

    Як кажуть, гуртом і батька бити легше. Є і ще одна приказка. Ґї суть полягає у тому, що хтось може бути мудрішим за когось, але нікого немає мудрішого за всіх нас. Мудрість належить громаді. І виходячи з усього цього можна констатувати, що громада є все. Тому, коли з’являється довіра один до одного, коли з’являється віра у власні сили, то на шляху ніяких перешкод вже не буває. Тобто вони є, але здаються дрібними сходинками, які можна легко переступати. А якщо правильно сформулювати, це ті цілі, яких ми хочемо досягти. Цілі можуть бути різні. Це може бути прибирання свого населеного пункту чи упорядкування свого багатоповерхового будинку, чи це громадянська позиція на виборах, будь-що, все залежить від того, що об’єднало і створило цю громаду. У відповідності до цього вони ставлять для себе якісь цілі і досягають результатів.

    Вивчити людей будувати громаду і напевне бачити ті зміни, що в громадах відбуваються… Чи схоже це зараз на ті відносини, що були за часів Радянського Союзу?

    Як на мене, у Радянському Союзі були дві речі, що заважали громадянському суспільству розвиватися.

    Першою є страх. Вся тоталітарна система працювала на те, щоб виробити страх у пересічного громадянина. І власне страх є найбільшим руйнатором довіри. Людина не довіряє тому, чого боїться. Боїться, що її можуть ошукати, боїться, що її використовують, що нею маніпулюють. Є багато різних страхів. Уся тоталітарна система трималася на страху. Друга проблема – стереотип „хтось за мене має це зробити”. „Не я це маю зробити, щоб мені стало легше, а хтось”. Чи держава, чи громадська організація – не має значення. Але всі очікують, що хтось прийде і зробить, а від мене нічого не залежить. Власне в створенні громад, де відбуваються якісь процеси, найбільша загроза, це коли громада ставить перед собою завищені цілі, хоче відразу реалізувати дуже великий проект, програму чи щось на зразок того. Чим більше проект, тим більше загроза того, що він може не вдатися. Особливо, коли громада тільки-тільки формується і в ній тільки з’являється довіра. Великі стрибки краще не робити. Краще маленькі кроки. Зробили цей крок – закріпили довіру, після цього можна відсвяткувати цю перемогу і тоді робити наступний крок. Але не відразу ставити собі якесь грандіозне завдання. Тоді точно з’явиться страх, що щось може бути не так і все поламається.

    А як ви взагалі бачите майбутні громади? Наскільки перспективною може бути така модель розвитку суспільства?

    Я думаю, що десь має бути місце індивідуалізму.

    Я боюсь заглядати на декілька років вперед, але дай Бог побудувати такі осередки, щоб там функціонувала ота прозорість, відкритість, звітність. Ну, наприклад, якщо збираються нумізмати. Обирають голову свого товариства, формують правила гри, за якими вони обмінюються монетами, купують, чи збирають. То вони знають, що для того, щоб все було добре, треба дотримуватися певних процедур. Створювати правила, дотримуватися їх і тоді все буде гаразд. Те саме відбувається, коли вони повертаються в свої міні громади, територіальні громади. Вони переносять туди певні традиції. Те, що згідно з їхнім досвідом там має бути: процедури, підзвітність, виборність.

    Тобто така схема має працювати починаючи з територіальної громади і закінчуючи всією державою?

    Головне, щоб створити таке середовище, щось на зразок силового поля, яке б формувало культуру існування, культуру життя. І коли таке середовище буде сформовано, тоді ми зможемо говорити про якийсь певний етап, певний розвиток громадянського суспільства. Якщо я правильно зрозуміла, ви говорите про створення якогось нового психологічного клімату, і можливо навіть перегляд певних цінностей у суспільстві?

    однозначно.

    Що відбувається у процесі розвитку громади?

    В процесі розвитку громади розвивається особистість. Це означає, що все потрібно починати з себе. Я інколи навожу такий приклад: якщо візьмемо і уявімо собі таку модель з кулі, як суспільство взагалі, то це є лише верхня оболонка. Під нею знаходяться оболонки громад маленьких чи більших. І десь там в центрі цієї кулі є людина. Якщо йти по аналогії, то у земної кулі спочатку є ядро, а вже потім все інше. І якщо ми хочемо збільшити кулю, то маємо діяти гармонійно. Якщо прикладати зусилля ззовні, тобто розтягувати, то обов’язково будуть якісь деформації. Це тому, що є точка росту. І ця точка росту знаходиться всередині. Так само, якщо ми хочемо змінювати суспільство, загалом не потрібно прикладати якихось зусиль ззовні. Потрібно змінювати ядро і тоді почнеться розвиток. Спочатку на рівні сім’ї, потім на рівні громади, а вже потім і на рівні суспільства. Все пов’язане з розвитком особистості. Саме на це потрібно сфокусувати свою діяльність.

    Ви говорили, що свої зусилля потрібно спрямовувати не на боротьбу з негативними явищами, а на розвиток позитивних. Якщо можна, давайте трохи розгорнемо цю тему?

    Так. Наприклад, ми не боремося з наркоманією, а пропагуємо здоровий образ життя. Ми не боремося з корупцією, а виступаємо за прозоре суспільство. Це зовсім інший підхід, але ми вважаємо, що не має добрих людей чи поганих. Є просто різні. Я недавно прочитав книжку львівського автора Левка Дереша, яка називається культ”. Книжка неоднозначна, але одна частина мені дуже сподобалася. І в тій частині зображено середовище, в якому живе сучасна молодь. В книзі вона поділена на дві частини

    це пацани” і „чуваки”. Але це вже крайнощі. А що робити тій молоді, яка посередині? Я думаю, що на інтересах цієї середньої групи потрібно було зосереджувати свою діяльність. Тому що в молодіжному середовищі зараз домінують напівкримінальні осередки, а не неформали. Вони закладають якісь принципи поведінки і притягують до себе незадіяну частину молоді. А потім вже сформованою така молодь прийде в суспільство з вже закладеними базовими нормами напівкримінального світу. Якщо говорити про те, на що потрібно звернути увагу громадським організаціям – так це на молодіжне середовище. Що робити тим людям, які не хочуть бути неформалами і впадати в іншу крайність. Ось тут вже мають працювати громадські організації. Не можна зосереджуватися тільки на успішних дітях. Треба потрошку змінювати ситуацію. З ким громадські організації працюють зараз? З тими, хто і так ніколи не стане потенційним виродком” суспільства. Не те, що з ними не потрібно працювати, але можливо більше користі було б, якби працювали з тими, хто вештається по вулицях і ще не визначився, до кого він хоче пристати.

    Василю, Ви проводите семінари, чи не здається Вам, що потрібно починати з молодшого покоління? Розповідати школярам, що таке громада, пояснювати їм, якою має бути поведінка в ній?

    Я думаю, що однозначно йти потрібно. Можливо навіть не в школу, а в дитсадок. Якщо не помиляюся, то Амосов казав, що в дитині все закладається між чотирма і сімома роками. Тобто в цьому віці формуються усі основні моделі поведінки. Тому потрібно йти в дитсадки, школи, працювати з молодими подружжями, які хочуть мати дітей. Адже молоде покоління росло в зовсім іншому середовищі. Звичайно, вчити потрібно тільки в ігровій формі. Грати в демократію на якихось простих прикладах. І коли діти бачитимуть, як ця модель працює, то відповідно її і сприйматимуть. І тільки так ми зможемо формувати особистість і створювати громадянське суспільство.

    * НДО-Інформ №9 (21) вересень, 2003

Немає коментарів

Додати коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *

Календар подiй

Липень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Серпень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Вересень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
Жовтень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Листопад
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
Грудень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Січень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Найближчі події

ПІДТРИМАТИ НАШУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Найменування юридичної особи – Громадська організація “Кіровоградське обласне об’єднання громадян «Інститут соціокультурного менеджменту”.

Код ЄДРПОУ – 26114563.

Номер рахунку -UA523052990000026008015106552

Призначення переказу – Безповоротна фінансова допомога