• Общинні фонди (фонди місцевої громади) нагальна потреба чи закордонна екзотика? *

    • 29.06.2010
    • Опубліковано : admin
    • 0 Коментар
    • 77
    • Роздрукувати

    Однією з найбільших проблем неприбуткового сектору в Україні є відсутність коштів на реалізацію соціальних проектів. Відтак питання “де взяти гроші?” для НДО в другорядних не ходить. Як отой страшний сон воно переслідує лідерів громадських організацій вдень і вночі. У пошуках іноземних грантодавців, згодних фінансувати їхні програми, НДО ладні гори перевертати. Та навіть ті організації, яким пощастило отримати грант, надто впевненими себе теж не почувають. Як і все добре, гранти мають властивість закінчуватися, потім все потрібно починати знову. Як правило, фінансове становище НДО до початку дії гранту і після його припинення виходить приблизно однаковим. Економічна залежність НДО від закордонних благодійних фондів ставить їх в позицію вічних прохачів. Досвід Латинської Америки та деяких країн Східної Європи показує, що підтримувані лише донорами організації є штучними і приречені на руйнування одразу після відмови фондів фінансувати ту чи іншу країну. Чисельність приватних чи корпоративних благодійних фондів, які б фінансували ініціативи інших, в Україні є обмеженою. Утворюється глухий кут, але й з нього, як відомо, вихід знайти можна. Теоретики твердять, що проблему має вирішити спеціально для цього створена соціальна інституція. На їх думку, саме вона має закликати народ до благодійності, а отримані від пожертв кошти спрямовувати на соціально необхідні проекти. В ідеалі така інституція має не лише підтримувати через гранти вітчизняні НДО, а й об’єднувати навколо себе місцеву громаду. Проведені дослідження щодо благочинних традицій та милосердя українського народу дають змогу припустити, що така модель діятиме в Україні успішно. Тим паче, що дуже схожий на змальований механізм, справно працює в багатьох країнах світу. Така схема взаємодії громадян з представниками бізнесу та влади там отримала назву общинних чи комунальних фондів.

    Перший з них було створено в Клівленді, штат Огайо, ще до початку першої світової війни. Засновник фонду, юрист за фахом Фредерік Гарріс Гофф застосував ідею використання гнучкого та надійного капіталовкладення благодійного характеру для вирішення соціальних проблем місцевого рівня. Свій соціальний винахід юрист назвав community foundation. Запропонований ним фонд мав працювати як незалежний місцевий ресурс. На думку Гоффа, він мав складатися з пожертв громадян та різних донорів, які працюють в даному регіоні і надають гранти на благодійні програми місцевого значення ідея себе виправдала. Зараз в Америці діє близько пів тисячі общинних фондів. Про дієздатність запропонованої схеми в США вже не дискутують. На балансі цієї структури там загалом нараховується більше 21 мільярда доларів. Лише на 7 років пізніше американців переваги общинного фонду оцінили і канадці. Мережа таких фондів діє в Канаді і понині. Ефективно адаптувати систему до своїх умов намагаються і в інших країнах світу. Далеко не завжди успіх досягається одразу. Так, в самій Америці перші пів сторіччя ріст комунальних фондів був досить повільним. У Великобританії, яка механізм общинних фондів почала запроваджувати чверть століття тому, він лише зараз починає набирати обертів. Приблизно така ж ситуація зараз складається і в інших державах Центральної Європи, які вирішили запровадити аналогічну модель благодійництва і в себе.

    Фахівці вважають, що сама по собі ідея общинних фондів надзвичайно вдала і сьогодні є однією з найбільш ефективних. Окрім того, важливим є і психологічний момент: внески у розвиток місцевої громади роблять її членів відповідальнішими та, якщо так можна сказати, суспільно зрілими. І все було б добре, якби не декілька “але”, які потрібно обов’язково враховувати.

    1.                  Для нормальної роботи общинних фондів потрібно мати закони, які сприяють благодійній діяльності.

    2.                  Щоб розпочати діяльність фонду, потрібно мати ендаумент, тобто постійний капітал, який створюється для виконання статутних цілей і залишається незмінним. Згідно з правилами, для благодійних цілей може використовуватись лише прибуток від його комерційного інвестування.

    3.                  Реалізація ідеї, як ніщо інше, залежить від людей, які втілюють її життя в громади. Існує і ряд інших нюансів, які можуть стати перепоною на шляху до бажаного результату. Зважаючи на нашу національну любов до нюансів питання “Бути чи не бути общинним (комунальним фондам) в Україні?” поки що залишається відкритим.

    В якості ілюстрації наводимо аргументи двох авторитетних громадських діячів. Вони були висловлені під час відкритої дискусії стосовно можливості та доцільності утворення в Україні фондів місцевих (територіальних) громад на сайті “Віртуальний ресурсний центр” www.ngo.org.ua

    За” і “Проти” общинних фондів. Українська версія.

    Руслан Краплич, Волинський ресурсний центр, М.Рівне:

    Чи скоро в Україні з’являться Фонди місцевих громад ?

    Вже чотири роки підряд в Одесі проходить Міжнародна науково-практична конференція з нових соціальних технологій. Цього разу вона була організована Асоціацією підтримки громадських ініціатив “Ковчег”, Благодійним фондом “Дорога до дому”(Одеса), Фондом “Доброта” (Донецьк) та Фундацією імені князів-благодійників Острозьких (Рівне). Головним питанням нинішнього науково-практичного форуму було соціальне інвестування.

    Слід розуміти, що коли йдеться про соціальне інвестування, то маємо на увазі не лише кошти чи майно, яке має бути передано соціально спрямованим установам (найчастіше у країнах з розвиненою демократією й економікою – це громадські та благодійні організації, що належать до третього сектора), а про той соціальний капітал, який називається – довірою. Отже, не гроші, а довіра оточуючих є найбільшим соціальним капіталом для благодійності. Яскравим уособленням такої дефініції є відома приказка: “Не май 100 рублів, а май 100 друзів“. Вона може стати гаслом будь-якої благодійної установи, що прагне допомогти вирішити суспільні проблеми шляхом залучення ресурсів та реінвестування їх у діяльність, спрямовану на подолання цих проблем.

    Так чи інакше, коли йдеться про інституції соціального інвестування, ми не можемо оминути Фонди місцевих (територіальних) громад (Cominiti faundation). Батьківщиною цих благодійних установ є Сполучені Штати Америки. Однак, до кінця 20-го століття мережі Фондів місцевих (територіальних) громад поширилися в Західній, Центральній та Східній Європі. В Україні ж, протягом двох останніх років точаться дискусії стосовно можливості заснування подібних благодійних установ.

    З одного боку виникнення національних благодійних інституцій, що підтримують громадські ініціативи, які прийдуть на заміну міжнародним й іноземним донорським організаціям є неминучим процесом. З іншого боку – маємо добре розуміти, що історично у США та європейських країнах, де розвинулися фонди місцевих (територіальних) громад, мусили скластися відповідні суспільні й економічні передумови для цього. Місцеві громади (громадяни) досягли рівня високої суспільної свідомості, активності та відповідальності та їх економічне забезпечення стало достатньо високим, щоб здійснювати пожертви у благодійні фонди. Досвід діяльності Фондів місцевих територіальних громад у сусідній Росії та Польщі показує, що значна їх частина змушена постійно балансувати на межі саморозвитку та локального, соціального інвестування. Це означає що суми коштів, які залучають ці місцеві Фонди є дуже незначними і примушують їх персонал постійно здобувати додаткові ресурси із зовнішніх джерел, щоб таким чином забезпечити необхідний рівень адміністративних витрат (оплата праці персоналу, утримання приміщень, зв’язок, канцелярське забезпечення тощо). Якщо припустити, що такий розвиток Фондів місцевих (територіальних) громад був би нормальним і для України, у якій ще поки що недостатньо розвинута муніципальна демократія, високий рівень безробіття, нестабільна економічна ситуація й до того ж, значно втрачені традиції благодійності, то однаково існує ряд застережень, на які об’єктивно необхідно звернути увагу.

    Найпершим застереженням є те, що переважна більшість ініціаторів утворення Фондів місцевих (територіальних) громад в Україні мало знають про справжню практику діяльності таких установ у США, Канаді, Західній Європі. Навіть ознайомившись із публікаціями, присвяченими діяльності Фондів місцевих громад з сусідніх Росії та Польщі, представники громадських та благодійних організацій з України не завжди вірно оцінюють їх функції, місію та принципи роботи. Як наслідок, окремі експериментатори готові навіть створити свій український варіант місцевого фонду.

    У цьому сенсі народна мудрість застерігає: “Хто спішить, той людей смішить” і “Для чого вибивати відчинені двері”. Одним зі способів уникнути помилок та не виважених дій є збільшення кількості публікацій, конференцій та семінарів, які б за допомогою досвідчених фахівців із Фондів місцевих громад (Comuniti foundations) інших країн допомогли зацікавленим ініціативним групам та організаціям розібратися в тому, що це таке і як саме діє дана установа соціального інвестування.

    Однією з найголовніших проблем третього сектору (громадських і благодійних організацій) України є недостатній професіоналізм у повсякденній роботі в першу чергу у галузі мобілізації місцевих ресурсів. Так переважна більшість громадських і благодійних організацій, знаючи проблему недостатності фінансування, із 10 – 15 доступних їм джерел залучення фінансування реально використовують 2 – 4 джерела. Це означає, що більшість з них або не вміють, або не хочуть здійснювати роботу, спрямовану на систематичний Фандрейзинг. Важко допомогти організаціям, які не хочуть, а от тим, хто не вміє, можна рекомендувати розвивати інструментарій залучення місцевих ресурсів і при цьому, підвищуючи власний рівень мотивації роботи з місцевою громадою, розглядати її як головного інвестора.

    Так, наприклад, громадська організація “Лада” з с. Солнцево Донецької області змогла упродовж одного року більш ніж у 100 разів збільшити джерела надходжень до свого бюджету, реагуючи на потреби сільської громади та проводячи заходи, потрібні місцевій громаді. Нині за допомогою школи розвитку локальних ресурсів для НДО, що здійснює Фундація імені князів-благодійників Острозьких, стає можливим вдосконалити та розвинути професійні інструменти громадського сектору в галузі мобілізації місцевих ресурсів для вирішення найгостріших суспільних проблем громад .

    Незважаючи на стійкі негативні стереотипи, місцевий бізнес та місцева влада готові здійснювати інвестиції у благодійні фонди (це підтверджують дослідження, здійснені Західноукраїнським ресурсним центром, Центром інновацій та розвитку, Фундацією Острозьких та ін.). Однак, як говорить українська приказка: “Під лежачий камінь вода не тече”. Це означає, що переважна більшість благодійних інституцій недостатньо прикладають зусиль, аби збільшити надходження від місцевих бізнесу та влади. Існують лиш поодинокі випадки, як наприклад Дитяче Козацьке Товариство Володимиреччини “Пагін” з смт. Володимирець Рівненської області, де волонтери з гордістю можуть заявити, що за 9 місяців початого року кожна установа, організація чи приватний підприємець, які діють у Володимирці хоча б один раз допомогли їх організації.

    Це означає, що дуже важливо враховувати мотивації бізнесу, влади і громадян у планах і діяльності благодійних організацій, а також збільшити кількість звернень до місцевої громади (у яку входять також і бізнесові, муніципальні та державні установи).

    Коли мова йде про благодійні фонди, то не можемо оминути такої значимої проблеми, як недоторканий капітал фонду, або ендаумент. Не зважаючи на те, що це нове для українського громадського сектору поняття вже з’явилося у Цивільному кодексі, інших законодавчих актів, які б регулювали питання створення, поповнення та збільшення благодійного (соціального) капіталу – ендаументу – поки що немає. Як немає й практики у переважної більшості українських благодійних установ.

    Відомо, що у США, Канаді, та Західній Європі ендаументу складаються зі спадків та великих пожертв громадян. Кошти недоторканого капіталу мають бути про інвестовані у прибуткову діяльність (придбання акцій або інших цінних паперів, зберігання на депозитних рахунках тощо). Благодійні установи не сплачують податків, а тому змушені отримані доходи (% від інвестиційної діяльності) реінвестувати у вигляді безповоротних фінансових допоміг (грантів) громадським організаціям або громадянам, які потребують допомоги.

    Таким чином, перед тим, як почати розмову про утворення Фондів місцевих громад, поки що необхідно вивчити законодавство України та виробити необхідні інструкції щодо створення підтримки і розвитку ендаументу, спільними зусиллями із законодавчою та виконавчою владою (до якої належать й фіскальні установи). Лиш в цьому випадку ми отримаємо більше можливостей для посилення співпраці з бізнес-інвесторами як місцевими, так і зовнішніми.

    Найголовнішим негативним фактором є те, що громадському сектору (в т. ч. благодійним організаціям) в Україні не довіряє суспільство. Як наслідок недовіри – наші потенційні партнери (громадяни, бізнес, влада) бояться інвестувати.

    Щоб позбутися страху, суспільство повинно добре знати та розуміти, чим займається конкретний благодійний фонд, що доброго він вчинив для цього суспільства, які засади роботи фонду, як ведеться облік і звітність, звідки залучаються кошти і в що ре інвестуються, хто є персоналом фонду і т. д. Це означає, що нам необхідно посилити публічну звітність перед громадою, оприлюднюючи не лише річні звіти, але й звіти по кожній проведеній добрій справі.

    Якщо суспільство, громада хоче знати про те, куди можна вкласти кошти, щоб вони комусь допомогли, то мусимо сприймати це як факт, який свідчить про бажання вплинути на визначення політики інвестування. Такий вплив можливий лише в тому випадку, коли авторитетні представники громади, які користуються довірою у своєї цільової аудиторії (групи) зможуть брати участь в органах управління благодійної організації: Раді директорів, Спостережній раді, Ревізійній комісії тощо. Заангажування представників місцевої громади у роботу благодійної установи має відбуватися ще й на рівні залучення ресурсів. Цю роботу може робити не лише персонал і Рада директорів, але й велика кількість добровольців (волонтерів), які безоплатно згодяться допомагати в пошукові коштів від бізнесу, влади і громадян.

    Повертаючись до питання прозорості і відкритості, маємо розуміти, що будь-які наші значні закупки для благодійного фонду, а в першу чергу розподіл благодійної фінансової допомоги (грантів), повинні відбуватися на основі відкритих конкурсів (тендерів), рішення в яких приймаються незалежною комісією експертів.

    Вище викладені підходи до діяльності благодійних організацій мають призвести до вироблення дуже зрозумілих суспільству  етичних стандартів благодійності (філантропії), дія яких зможе підвищити рівень довіри до благодійного фонду, що дотримується цих етичних норм.

    Перелік висловлених застережень є досить об’ємним. Зусиллями ряду благодійних організацій, а також Ліги ресурсних центрів України, окремі проблеми громадського сектору викладені вище, починають вирішуватися. Однак, дискусія під час одеської IV Міжнародної конференції з соціальних технологій засвідчила факти готовності окремих громадських організацій розпочати процес утворення Фондів місцевих (територіальних) громад в Україні за аналогом іноземних (Comuniti faundation), незважаючи на об’єктивно існуючі застереження. Отже, у найближчому майбутньому матимемо можливість провести аналіз того, яким чином відбувається революційний підхід до утворення нового зразка благодійної установи, що покликана здійснювати соціальне інвестування у місцеві громадські ініціативи.

    Віталій Янюк, Координатор програм Фонду Євразія:

    Хочу привітати ідею публічного обговорення перспектив створення Community Foundations в Україні. На відміну від тем підтримки бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів і ресурсних центрів НДО, які втрачають свою актуальність, розвиток подібних організацій має серйозні перспективи у якості одного з пріоритетів міжнародних донорських структур.

    Будучи моделлю місцевої філантропії de facto, стабільний, грамотно організований і демонструючи конкретні результати роботи общинний фонд, має все необхідне, щоб бути предметом affaire damour крупного донора, зацікавленого у зміцненні локальних демократичних механізмів на противагу надто роздутій, корумпованій та неефективній машині поліцейської держави.

    Проблема заключається в тому, що декларуючи прихильність до ідей місцевої філантропії на ділі можна надавати фінансову підтримку для вирішення різних завдань, наприклад створення ендаументів, недоторканих капіталів для фондів місцевої громади або, так би мовити, навпаки – на навчання методом проведення чергових тренінгів для тих, “хто хоче, але не знає як”.

    Вважаю, що фактичний матеріал, який передбачається зібрати в ході обговорення і опитування, буде надзвичайно корисним, особливо на фоні повної відсутності в Україні будь-яких фундаментальних досліджень по даній темі (я маю на увазі відсутність досліджень місцевої ситуації).

    Я не знаю українських організацій, які б можна було б назвати фондами місцевої громади. І все ж наша організація уважно стежить за діяльністю НДО, які наближаються до цього визначення і вже надає їм фінансову підтримку. Як приклад, можу навести донецький міський благодійний фонд “Доброта”. Ми з великим зацікавлення очікуємо також реєстрації та початку діяльності фонду місцевої громади в м. Одеса, що створюється за ініціативою наших грантоотримувачів – Асоціації підтримки громадських ініціатив “Ковчег” та благодійного фонду “Дорога додому”. Не впевнений, що діяльність общинного фонду повинна бути включена в якісь плани соціально-економічного розвитку регіону. Фонд повинен діяти абсолютно незалежно, спираючись на підтримку громади через прозорість, конкурсний механізм та авторитет Наглядової ради. Протягом тривалого часу в різних регіонах я спостерігаю спроби створити черговий дивний пост – радянський гібрид – суміш соціального замовлення та общинного фонду. Не заперечуючи корисності обох окремо взятих винаходів суспільства, вважаю важливим зберігати чистоту жанру. Соціальне замовлення з усіма властивими йому елементами планування і т.д. – це соціальне замовлення. А общинний фонд – це общинний фонд.

    Післямова

    Чи приживеться модель благодійництва з іноземним корінням на нашому українському ґрунті поки що невідомо. Дискусійні баталії з цього приводу вітчизняні теоретики НДО проводитимуть, мабуть, ще довго. Отож, рішуче налаштовані одесити вирішили будувати власну модель общинного фонду, не чекаючи теоретичної бази. Перший в Україні community foundation утворено в Одесі 23 січня цього року.

                                                                Еліна Мороко, редактор “НДО-Інформ”.

     

          * –  НДО-Інформ №4 (16) квітень, 2003

Немає коментарів

Додати коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *

Календар подiй

Липень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Серпень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Вересень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
Жовтень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Листопад
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
Грудень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Січень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Найближчі події

ПІДТРИМАТИ НАШУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Найменування юридичної особи – Громадська організація “Кіровоградське обласне об’єднання громадян «Інститут соціокультурного менеджменту”.

Код ЄДРПОУ – 26114563.

Номер рахунку -UA523052990000026008015106552

Призначення переказу – Безповоротна фінансова допомога