Стратегічне планування спирається на наукові прогнози суспільних потреб і ресурсів організації, а також на прогнози , що витікають звідси, ступенів ризику. Прогнозування виступає як ступень і загальна частина планування. На цій ступені розкриваються тенденції суспільної діяльності організації, оцінюються їх дії у майбутньому, виявляються можливі альтернативи розвитку в перспективі, накопичується матеріал для всебічно обґрунтованого вибору тої чи іншої концепції розвитку і прийняття планового рішення. Прогнозування розвитку організації передбачає врахування економічних, соціальних, психологічних і правових аспектів.
Економічний аспект розвитку має визначальне значення, так як кожне управлінське рішення, що спирається на стратегію, повинно бути спрямоване на зростання ефективності використовування матеріальних ресурсів і забезпечення фінансової стійкості НДО у динамічному соціальному оточенні.
Соціальні аспекти вміщують планування соціального розвитку організації, зріст зацікавленості персоналу і волонтерів у результатах своєї праці, стимулювання ініціативи співробітників, створення можливостей для навчання, для максимального прояву здібностей кожного члена організації, творчого і професійного росту, вдосконалення умов праці.
Психологічні аспекти пов’язані з врахуванням взаємовідносин між керівництвом організації і персоналом, між самою організацією і її соціально значущим оточенням ( клієнти, державні структури, бізнес, ЗМІ, інші громадські організації). Цей аспект включає в себе також психологічні питання підбору лідерів.
Правові аспекти базуються на досягнення відповідності заходів, що плануються, діючим нормативним актам Українського законодавства.
При виборі перспективних рішень на тривалий період часу з усіх можливих варіантів вибирається остаточне планове рішення з урахуванням всього комплексу економічних, соціальних, психологічних і правових аспектів.
Розробка прогнозу находить своє вираження в тому, щоб певними методами з використанням спеціального інструментарію кількісно-якісних оцінок обробити інформацію, що є на даний момент, про стан діяльності організації, про закономірності її зміни, конкретних умовах її функціонування і отримати уявлення про напрямки її розвитку і стану в майбутньому.
Прогнозування є науково-аналітичною стадією процесу стратегічного планування, дослідницькою основою для підготовки планових рішень і завдань плану. Головні функції прогнозування:
• всебічний аналіз досягнень минулого, сильних і слабких сторін організації; аналіз економічних, соціальних, культурних, політичних факторів, що впливають на здатність організації реалізувати свою місію;
• оцінка дій цих тенденцій у майбутньому і передбачення нових соціально-економічних умов і проблем, що вимагають свого вирішення;
• виявлення можливих альтернатив розвитку у перспективі, накопичення наукового матеріалу для всебічно обґрунтованого вибору тієї чи іншої можливості розвитку і прийняття оптимального планового рішення, що забезпечує його активний вплив на розвиток самої організації, і вдосконалення значущого соціального оточення.
Прогноз окреслює можливості, в рамках яких може конкретизуватися місія організації, виявляє проблеми, які повинні стати об’єктом розгляду у стратегічному плані. У ньому розглядаються варіанти активного впливу на об’єктивні фактори майбутнього розвитку.
Прогнозування – це початкова ступень стратегічного планування. Оцінки, що прогнозуються, є підставою для здійснення наступних етапів: вибору і визначення місії організації, розробки концепції стратегічного плану.
Розробки прогнозу і формування плану – взаємопов’язані стадії стратегічного планування, кожна з яких, однак, має свою специфіку. Відмінність між ними в тому, що план – це відображення і втілення вже прийнятого стратегічного рішення, а прогноз – це пошук можливого оптимального рішення. План як підсумок усіх видів і етапів планових робіт, повинен бути якісно однозначним, він спрямований на реалізацію чітко визначеної місії, на досягнення вже обраних цілей. В прогнозі ж міститься декілька варіантів розвитку, аналізується і обґрунтовується кожна з них. Прогноз не ставить будь-яких конкретних завдань плану, але вміщує матеріал, необхідний для їх розробки.
У методології прогнозування використовується два основних підходи: генетичний (дескритивний) і нормативний.
При генетичному підході оцінка розвитку здійснюється на основі встановлення причинно-наслідкових зв’язків, об’єктивної логіки змін, що виникають. Генетичний підхід передбачає, що можуть бути сформульовані будь-які правдоподібні, науково – обґрунтовані, кількісні і якісні гіпотези відносно факторів і умов майбутнього розвитку.
Інший підхід – нормативний, цільовий, він виходить з визначення результату, який повинен бути досягнутий у майбутньому.
Якщо в першому підході зв’язок і послідовність явищ розглядається від дійсного до майбутнього, то в другому – від майбутнього до теперішнього.
Розробка прогнозів розвитку організації передбачає використання різних конкретних методів:
• метод експертних оцінок (індивідуальних і колективних);
• методи логічного моделювання;
• методи математичного моделювання .
Як правило, у прогнозуванні має місце комбінація методів.
* – Азарова Т.В., Абрамов Л.К. Стратегічне планування діяльності НДО – Кіровоград: ЦПТІ, 2000 – 92 с., розділ 1.6.