У процесі навчання дорослих тренери/-ки стикаються з багатьма викликами. Один із них — робота зі складними учасниками/-цями. Це не виняток, а звичайна частина освітнього процесу, яка вимагає не емоційної реакції, а професійного підходу. Ефективне реагування на такі ситуації базується не лише на техніках фасилітації, а й на розумінні того, як дорослі вчяться. У цьому контексті особливо корисна модель навчання Девіда Колба.
Цикл Колба описує навчання як безперервний процес, що складається з чотирьох взаємопов’язаних стадій. Перша стадія — це конкретний досвід, коли людина безпосередньо стикається з новою ситуацією або переживає знайому в новому контексті. Друга — рефлексивне спостереження, коли вона аналізує, що відбулося, як реагувала, і що з цього випливає. Третя — абстрактне концептуалізування: на основі рефлексії людина формує висновки, загальні поняття або нові моделі поведінки. І, нарешті, четверта стадія — активне експериментування, тобто застосування нових знань у дії. Цей етап знову створює новий досвід — і цикл повторюється.
Складна поведінка учасників/-ць часто сигналізує, що на якомусь із цих етапів відбувся збій або дискомфорт. Наприклад, учасник/-ця, який/-ка постійно перебиває інших і прагне діяти, може мати труднощі з фазою рефлексії або осмислення. Інший, хто уникає практичних завдань, імовірно, ще не дійшов до активного експериментування і потребує більше часу для осмислення.
Учасники/-ці, яких ми звично називаємо «складними», можуть поводитись по-різному. Є ті, хто намагається домінувати і перетягує увагу групи на себе. Такі люди часто потребують визнання і відповідальності. Їм можна запропонувати міні-роль у групі, попросити модерувати обговорення або дати слово в узагальненні. Є критики, які заперечують усе сказане або кидають виклик тренеру. Замість протиставлення краще запросити їх до рефлексії – З яким досвідом це не збігається? Що в цій ситуації ви зробили б інакше? Є також пасивні спостерігачі — ті, хто уникає участі, мовчить або відсторонюється. Їхня поведінка може свідчити про попередній негативний досвід, страх помилитися або зневіру. У таких випадках важливо не тиснути, а запрошувати до м’якої участі — запропонувати обговорення в парах або коротку письмову рефлексію, перш ніж перейти до групової роботи.
У роботі зі складними учасниками/-цями тренер/-ка виконує не роль «наглядача», а архітектора умов, у яких навіть опір або критика можуть стати ресурсом. Якщо ми сприймаємо поведінку не як проблему, а як сигнал про незадоволену потребу на певному етапі навчання, це змінює фокус і відкриває можливість для розвитку. Саме в цьому й полягає майстерність тренера/-ки – не просто «втихомирити» учасника/-цю, а зрозуміти, де він/вона зараз у циклі навчання, і допомогти йому/їй рухатись далі. Це не завжди просто, але саме в таких моментах народжується глибоке навчання — як для учасника/-ці, так і для самого тренера/-ки.
Матеріал взято з Facebook-сторінки Лев Абрамов: шлях тренера