Всі ми є однією командою і робимо одну справу вже багато років.
На жаль або на щастя, зараз Україна відчуває такі часи, про які ми не планували. І мова йде не тільки про децентралізацію, яка вже 5 років реалізується, а це й пандемія і багато інших речей. Що ми маємо у підсумку? Дійсно, підтримую думку попередніх учасників, що той, хто готувався до якихось змін, хто був внутрішньо готовий, чи будь то громадська організація чи органи влади, чи органи місцевого самоврядування, ті з меншими втратами дивляться у якесь майбутнє. Тому що останні дії центральної влади це показують. Була така прекрасна стратегія, а потім все змішалось. І що буде далі ніхто не знає. Стосовно діяльності органів влади є і плюси, і мінуси. Щодо органів місцевого самоврядування, то тут влада була зацікавлена. Форми змінились і онлайн-конкурси, вікторини в галузі культури, наприклад, були. Тому, виклики, які є зараз, то мова має йти про той масив, який сьогодні є.
Головне, щоб ми не втратили основне, що у нас є – це люди.
Існують певні тенденції, зокрема, на Кіровоградщині щодо тих позицій, які займає місцева влада, в тому числі і деякі ОТГ в контексті того, яким чином потрібно налагоджувати діалог з жителями громади. В умовах, коли дійсно, склалася нестандартна ситуація щодо наявних медіа-ресурсів. Ми знаємо, що місцева влада, віднедавна не мають права мати власний медіа-ресурс, проте існує багато варіацій на предмет того, що можна виступати як інвестори, створювати неформальні майданчики для спілкування в тих самих соціальних мережах, то маю відмітити, що далеко не всі громади використовують данні можливості. Деякі з цих можливостей, підкреслюю, безоплатні. Це питання позиції тих, то тримає штурвал в громаді зараз. І це виклик перед наступними представниками владних структур. Не можна стверджувати, що в цьому сенсі є однозначність і в цілому ситуація є позитивною, але – тут скоріше є розуміння того, що воно є, і хай собі працює. Тобто не можна говорити, що є якісь позитивні зрушення.
Відносно загроз на локальному рівні, з позиції свого досвіду роботи у сфері неформальної освіти. Є люди, які завжди будуть казати, що нічого не виходить, але давайте зустрічатися далі. І є люди, які тільки-но почують якусь важливу інформацію, одразу її впроваджують і досягають результату. Це залежить не від якості формальної освіти, не тих знань, а від мотивації людини. Якщо людина мотивована, то у неї все вийде, і такими людьми необхідно пишатися. Це ще залежить від платформи. Можна відвідувати різні заходи, платформи, і не факт, що будуть такі знання, які хочеться впроваджувати. Тому, тут ще й потрібен баланс і пропорції.
Майбутнє все-таки за цифровим суспільством, за створення можливостей діджиталізації.
Все це дійсно залежить від внутрішньої мотивації і можливості співпрацювати з громадою. Немає в ситуації, яка відбувається в країні, тільки однієї винної сторони. Тобто не можна говорити, що країна не готова до викликів пандемії тільки тому, що влада не така, як треба. Або не можна говорити, що у нас така ситуація, тому що активісти не такі. Скажу відверто – винні всі. Якщо б ми всі робили все в повному обсязі, то подібних питань не виникало б. тому, наше завдання, людей з більшою мотивацією – робити свою роботу добре і намагатися надихати інших.
*Уривок експертної дискусії зі збірки Матеріалів круглого столу “Перехід до цифрового мислення: локальний вимір”, що видана в рамках проекту “Перехід до цифрового мислення”.