Наталія Уставицька, голова благодійного фонду «Турбота» (м. Павлоград, Дніпропетровська область) у своєму інтерв’ю в «НДО-Інформ» розповідає про те, як вона розпочала займатися громадською діяльність, які проекти реалізували та реалізують наразі. Але розпочиналось все в нелегкі часи, з переїзду з Луганської області…
Ми приїхали до Павлограда Дніпропетровської області на початку військових подій, це 2014. До речі, саме зараз якраз 5 років, як ми проживаємо в м. Павлоград. Я не відразу розпочала займатися громадською діяльністю. Я допомагала одному благодійному фонду, який надавав допомогу таким як я, переселенцям. І вони побачили в мені потенціал і запропонували очолити цю благодійну організацію. Вмовляти мене довго не довелося, тому що я довгий час не могла знайти роботу в м. Павлоград, та й не дуже намагалася, адже трьох дітей потрібно було адаптувати в школі і чоловік на роботі, і нове місце проживання, тому й я не дуже рвалася на якусь найману роботу.
Я потихеньку почала займатися громадською діяльністю. На початку я не знала різниці між громадською діяльністю і чимось ще, тому намагалася зробити благо для себе. І чим далі я займалася громадською діяльністю, то все більше розуміла, що це не зовсім про мене, а більше про волонтерство, про користь людям.
Я подала документи до громадської ради і ми почали відслідковувати роботу нашої організації у міському виконавчому комітеті. Запросили до одного проектів («Відповідальність і підзвітність в Східній Україні) і ми розпочали його реалізацію. У проекті брали участь 6 міст, а в м. Павлоград організацій працювали над однією з ініціатив, разом з міським виконавчим комітетом, від якого «виступала» бібліотека. Таким чином ми реалізували міні-проект, який мав назву арт-простір «Всі свої» для соціалізації, реабілітації переселенців на базі бібліотеки, тому що вона була розташована якраз в мікрорайоні, де більше всього знаходилося гуртожитків та помешкань, в яких проживали переселенці. Вони там користувалися послугами і саме там був обладнаний цей арт-простір. В процесі реалізації проекту я познайомилися з іншими громадськими активістами, які розповіли мені про інші можливості в цьому секторі.
І на одному з тренінгів, в якому я брала участь, була впевнена, що я одна з м. Павлоград, а виявилося, що ні, я познайомилися з Оленою Кочановою (випускниця «Школи громадської участі-2»). Так і розпочалася наша дружба, співпраця. Ми з нею придумали проект «Академія позитивних змін». Ми хотіли, щоб це була платформа для об’єднання громадських організацій, ми малювали мапу, як це буде відбуватися, але нам сказали, що це нереально.
І вже через рік, коли ми все більше реалізовували різні проекти, ми замислилися, що це нам нагадує ту саму мапу, яку ми малювали. Воно все реалізувалося, але поіншому. Академія позитивних змін є, але вона не зовсім реалізувалася, дуже багато ідей. Але громадські організації об’єднуються, але не в академію позитивних змін, вони об’єдналися саме через «Том Сойер Fest».
«Том Сойер Fest» – це не наша ініціатива, а громадської організації з м. Мелітополь «Патріот». На одному із заходів, де я брала участь, ми познайомилися з організаторкою цього фесту і вона запропонувала об’єднатися і наступного року зробити його разом. І в 2018 році ми вирішили його провести. Дуже важко «проштовхували» цю ідею, бо саме в той час був оголошений конкурс грантів від «Асоціації міст України» і Павлоградське об’єднання громадських організацій подали туди заявку, де ми прописали цей фест. Не знаю чому, але наш захід із бюджету повністю викреслили і нам сказали про це тоді, коли ми вже все провели.
Ми влізли у величезний борг. Бо, чим відрізняється «Том Сойер Fest» від звичайної толоки? Ми плідно працюємо, прибираємо, а після цього ми всі харчуємося, різні розважальні програми, концертна програма, конкурси, все дуже цікаво. Ми шукали, яким чином можемо вплинути на цю ситуацію… і ми викрутилися, люди допомогли, і ми все провели. У 2019 році, щоб провести «Том Сойер Fest» нам у нагоді стали отримані знання в рамках проекту ІСКМ «Школа громадської участі-4» , а саме тренінг з фандрейзингу, коли Руслан Краплич казав, що потрібно йти до людей і не просити у них гроші, а питати – чим вони можуть допомогти. Тому, в 2019 році у «Том Сойер Fest» брали участь більше 200 людей і я хочу сказати, що фестиваль пройшов набагато крутіше, ніж у 2018 році.
У нас були класні подарунки, конкурси тощо. І люди чекають цього фестивалю. Інший цікавий наш проект, про який я хочу розповісти, має назву «Павлоград єднає». У нас вийшло два продукти – соціальний відео-ролик, який транслювався на місцевому телебаченні, автобусах, де є автореклама, а також є в мережі Інтернет і календар, де на фотографіях кожного місяця ми об’єднали місцевого жителя та переселенця, які пов’язані професіями або улюбленою справою, або статусом (наприклад, багатодітні татусі).
Або це був переселенець і він шукав собі пару з місцевих жителів, або навпаки. Саме так ми познайомилися з поліцейськими, і вони взяли участь у створенні календарю. У нас були військові, підприємці, лікарі, вчителі, будівельники, громадські активісти. Завдяки новим технологіям і знанням, які я продовжую отримувати на «Школі громадської участі-4», я сподіваюся, що у нас з’явиться коротенький відеоролик про те, як відбувалася фотосесія.
Наразі ми працюємо над більш серйозним проектом, що стосується інклюзивного працевлаштування. Після того, як ми провели спочатку перший «Том Сойер Fest», потім другий, через деякий час до нас звернулися люди з інвалідністю, які просили, як їм десь заробити грошей, бо пенсії не вистачає, а їх стан не дозволяє їм працевлаштуватися по трудовому законодавству. І ми стали думати, як їм допомогти? Мені на очі «попалася» заявка від ПРООН.
Я зателефонувала Олені Кочановій і ми вирішили спробувати ідею з теплицями. Назвали ми наш проект «Місто-город». Вирішили долучити ще два населених пункти, де проживають наші колеги – с. Вербуватівка, Дніпропетровська область і м. Горішні Плавні Полтавська область. Заповнили заявку онлайн і через деякий час отримали підтвердження про те, що ми пройшли. Тепер ми будемо презентувати цей проект на загал і далі розпочинати реалізацію.
Дуже слушно зауважив Леонід Жовтило: «Якщо у вас в проекті немає людей, то ваш проект і залишиться проектом, він не буде жити». І я повністю з цим твердженням погоджуюся. Ми постійно думаємо про людей, що буде для них. Тому, і направляємо свої сили на це.
Нас багато хто підтримує, і не можемо про це забувати і залишати цих людей. Так, є й ті, що не підтримують, але їх менше. Наші проекти направлені на людей! Навіть коли ми в рамках «Том Сойер Fest» прибираємо територію, ми не робимо це задля прибирання, а для згуртування людей.