• АНІМАЦІЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, 2019. ЧАСТИНА 1

  • 23.05.2019
  • Опубліковано : admin
  • 0 Коментар
  • 40
  • Роздрукувати

  ІНСТИТУТ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

  Азарова Т. В. Абрамов Л. К.,

   АНІМАЦІЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  (Розширений варіант)

  Тиражування цього видання була здійснено Інститутом соціокультурного менеджменту (ІСКМ) у межах проекту «Школа громадської участі-4» за фінансової підтримки фонду ім. Ч. С. Мотта. Зміст видання є винятковою відповідальністю ІСКМ та не обов’язково відображає точку зору фонду ім. Ч. С. Мотта. Відтворення та використання будь-якої частини цього видання у будь-якому форматі (включаючи графічний, електронний, ксерокопіювання чи іншій) дозволяється за умови відповідного посилання на оригінальне джерело.

  Кропивницький ІСКМ

  2019

  УДК 316. 7 А16

   Абрамов Л. К., Азарова Т. В.

  А16  Анімація громадської діяльності. – Кропивницький: Інститут соціокультурного менеджменту (ІСКМ), 2019 – 172 с.

  ISBN 978-617-7197-78-1

  У виданні представлено розроблену Інститутом соціокультурного менеджменту програму тренінгу «Анімація громадської діяльності». Програма тренінгу складається із семи тематичних модулів. Кожен модуль має теоретичну складову та її практичне закріплення, шляхом виконання різноманітних вправ та завдань учасниками тренінгу

  Azarova T. V. Abramov L. K.,

  А16       Animation of Social Activity. – Kropyvnytskyi: Institute of Socio-Cultural Management (ISCM), 2019. – 172 p.

  ISBN 978-617-7197-78-1

  The publication presents the training program “Animation of Social Activity”

  developed by the Institute of Socio-Cultural Management. The training program consisting of seven thematic modules. Each module has the theoretical component and its practical fixing by the performance of various exercises and tasks by training participants.

  Видання розповсюджується безкоштовно

   ISBN 978-617-7197-78-1

  © Абрамов Л. К., Азарова Т.В.

  © Інститут соціокультурного менеджменту (ІСКМ), 2019

  ЗМІСТ

  ПЕРЕДМОВА. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	4
  Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	5
  Модуль 1. Філософія анімації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	13
  Модуль 2. Центр місцевої активності на базі закладу культури як інститут аніматорства територіальної громади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
  Модуль 3. Комунікативна  компетентність  – професійна      якість успішного аніматорства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	36
  Модуль 4. Роль соціальної технології в анімаційній діяльності . . . . . . .	49
  Модуль 5. Вивчення потреб місцевої громади як початок анімаційної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	54
  Модуль 6. Як знайти грантодавця та написати успішну заявку на грант. . .	62
  Модуль 7. Соціальне партнерство та його роль у вирішенні соціальних питань територіальної громади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	118
  Про Інститут соціокультурного менеджменту (ІСКМ). . . . . . . . . . . .	160
  Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	162
  Додатки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	165

  ПЕРЕДМОВА

  Шановні колеги!

  Видання, яке ви тримаєте в руках, є наслідком багаторічної роботи колективу Інституту соціокультурного менеджменту (ІСКМ) із реалізації освітніх проектів для розвитку громад у впровадженні такої технології, як соціальна анімація. Зокрема, таких як

  «ШОУ – 1_2_3_4» («Школа громадської участі») та «Участь через залучення». Це посібник для тренерів, у якому детально розписані вправи, призначені для проведення тренінгів із соціальної анімації з метою розвитку громад. Він побудований за модульним принципом, що дає можливість використовувати його як під час коротких, так і під час тривалих навчальних заходів.

  Під час проведення освітніх заходів дуже важливим є дотримання стандартів. Кваліфікаційні вимоги до тренерів, які будуть користуватися цим навчальним комплексом є вища освіта, проходження тренінгу для тренерів (ТОТ) та досвід роботи у локальних громадах. В якості роздаткового матеріалу потрібно використовувати видання Інституту соціокультурного менеджменту:

  • Абрамов Л.К., Азарова Т.В. Центр місцевої активності для розвитку громади – Кіровоград: ІСКМ, – 144 с.
  • Школа громадської участі для розвитку громад. – Кіровоград: ІСКМ, – 88 с.

  Маємо надію, що творчі напрацювання нашої організації стануть у нагоді всім, хто хоче займатися розвитком громад та розуміє, що цей розвиток починається з розвитку людини, передусім, у напрямку збільшення рівня довіри між людьми і зміцненням соціального капіталу в територіальних громадах.

  Лев Абрамов, Президент Інституту соціокультурного менеджменту

  ВСТУП

  Тренінг «Анімація громадської діяльності» спрямований на формування розуміння аніматорської діяльності як соціально та суспільно-корисних дій, що здійснюються аніматорами на безкорисливій основі для окремих осіб, родин та суспільства в рамках проектів, програм та інших форм участі, що проводяться державними або некомерційними організаціями, а також групами ініціативних громадян.

  Дане положення реалізується за двома основними напрямами. Першим із них є напрям, який дозволяє дати загальні уявлення про форму та зміст аніматорської діяльності, що включає в якості обов’язкових елементів теоретико-методологічний, методико- технологічний, організаційно-управлінський аспекти.

  Другий напрям орієнтований на формування уявлення про загальну соціальну складову аніматорської діяльності, що включає, в якості обов’язкових елементів, уявлення про єдиний соціокультурний простір місцевої громади, соціальної діяльності, взаємодопомоги та благодійності, соціальної відповідальності, соціального капіталу та громадянської участі у розвитку місцевої громади.

  Відповідно до даних уявлень вибудовується структура Тренінгової програми, що дозволяє ввести учасників у складну проблематику різноманітних суспільних аспектів аніматорської діяльності.

  Мета тренінгу:

  Забезпечити теоретичну підготовку, сформувати основні практичні вміння та навички аніматора з активізації соціокультурного середовища місцевої громади, діяльності її суспільних груп та окремих індивідів на основі сучасних соціальних технологій розвитку місцевої спільноти (громади).

  Для реалізації даної мети на тренінгу вирішуються такі завдання:

  • сформувати в учасників тренінгу загальне уявлення про аніматорство, його ролі у розвитку місцевої громади, про історичний розвиток аніматорства, його сучасний стан за кордоном та перспективи розвитку в Україні;
  • окреслити понятійний апарат, що дозволяє учасникам тренінгової програми орієнтуватися в конкретних проблемах аніматорської діяльності у різних формах, видах, рівнях і етапах аніматорства;
  • сформувати технолого-методичний інструментарій, що дозволяє аніматору застосовувати, адаптувати, створювати традиційні та інноваційні методики та техніки для того, щоб активізувати процеси участі громадян у вирішенні проблем місцевого соціуму;
  • виховувати необхідні для аніматора соціальні почуття, насамперед – почуття відповідальності за якість життя місцевої громади;
  • виробити вміння та навички, необхідні для ефективного виконання аніматорської діяльності.

  Програма тренінгу складається з таких частин:

  Вступ: презентація навчальної програми і знайомство учасників.

  Модуль 1. Філософія аніматорства: поняття «анімація», «аніматор»; анімація у сфері дозвілля; соціокультурний аспект анімації (анімація як пожвавлення відносин між індивідами і групами); аніматор як каталізатор процесів розвитку місцевих громад. Історично-культурний аспект аніматорства. Сучасні зарубіжні практики аніматорства. Анімація як складова частина культурної, виховної системи місцевого товариства. Модель організації місцевої громади шляхом соціокультурної діяльності: сукупність елементів (заклади, державні органи, організації, добровільні асоціації, аудиторія, аніматори), які перебувають у постійних відносинах; сукупність занять, видів діяльності та відносин, які відповідають потребам та інтересам громадян місцевої громади; своєрідна соціальна система, в якій провідну роль відіграють професійні або добровільні аніматори, які володіють методами стимулювання активності громадян, залучення їх до суспільної участі. Історії успіху аніматорства в Україні.

  Модуль 2. Центр місцевої активності на базі закладу культури як інститут аніматорства територіальної громади. Центр місцевої активності як заклад культури, метою якого є не тільки надання послуг у сфері дозвілля, а й залучення громадян до вирішення соціальних та інших проблем, які стоять як перед закладом культури, так і перед місцевою спільнотою. Центр місцевої активності як «вузол контактів» територіальної громади та формування в ній нових соціальних зв’язків. Завдання центру місцевої активності: формування в місцевих жителів системи цінностей громадянського суспільства, вміння жити в умовах самоврядної громади; підвищення рівня культури населення, залучення громадян до соціальних практик, суспільно-корисної діяльності; використання ресурсів громади для підвищення ефективності закладу культури, а ресурси закладу для розвитку місцевої громади; об’єднання окремих громадян, громадських організацій, державних

  установ, органів влади, бізнес структур для вирішення проблем соціуму. Функції центру місцевої активності: використання ресурсів громади в її інтересах, культурно-дозвіллєві послуги та послуги, пов’язані із вирішенням інших соціальних проблем; інформаційно- методична підтримка місцевих ініціатив; взаємовигідна співпраця між закладом культури, державними установами, спільнотою, владою, бізнесом, громадськими організаціями; залучення громадян до суспільної участі.

  Модуль 3. Комунікативна компетентність – як професійна властивість особистості аніматора. Спілкування як специфічна форма взаємодії аніматора з іншими членами місцевої громади. Функції спілкування: комунікативна, інтерактивна та перцептивна. Засоби спілкування. Етапи процедури спілкування. Комунікативна компетентність, причини поганої комунікації. Стратегії спілкування: відкрите-закрите; монологічне- діалогічне, рольове-особистісне. Вербальні й невербальні засоби спілкування. Фільтри «Я- слухання». Знаки уваги під час спілкування. Зворотній зв’язок у спілкуванні. Види слухання: пасивне, активне, емпатійне. Техніки слухання. Прийоми слухання. Ділові дискусії та публічний виступ. Ділове спілкування. Методика ділової бесіди та ділових нарад. Реагування на конфліктну поведінку.

  Модуль 4. Роль соціальних технологій в анімаційній діяльності.

  Поняття «соціальна технологія», її відмінні ознаки. Переваги соціальної технології у порівнянні зі звичайними життєвими уявленнями про способи вирішення проблем місцевого соціуму. Соціальна ситуація як вихідний пункт розробки соціальної технології. Соціальна технологія як спосіб виконання соціального завдання. Принципи розробки соціальних технологій: науковість, систематичність, послідовність та єдність всіх компонентів соціальної технології; принцип активної участі громадян у позитивній зміні соціальної ситуації; принцип співпраці. Види соціальних технологій, їх характеристика.

  Модуль 5. Вивчення потреб громади та її внутрішніх ресурсів як початковий етап аніматорської діяльності. Поняття «потреба». Види потреб. Способи вивчення потреб місцевої громади: соціологічні методики, метод ранжування потреб, вивчення потреб шляхом участі.

  Внутрішні ресурси громади, їх види і способи залучення для вирішення соціальних проблем. П’ять кроків у напрямку мобілізації громади: складання карти ресурсів (їх перелік), постійне оновлення карти; побудова зв’язків між місцевими силами для взаємовигідного вирішення проблем місцевого соціуму; мобілізація всіх ресурсів громади

  на досягнення цілей її розвитку та обміну інформацією; залучення якомога більше представницьких груп для розробки концепції та плану розвитку місцевої громади, залучення ресурсів, що знаходяться за межами громади. Встановлення партнерських відносин між громадськими організаціями, установами, бізнесом і владою.

  Модуль 6. Як знайти грантодавця та написати успішну заявку на грант. Проект як комплекс взаємопов’язаних заходів, розроблених для досягнення певних цілей протягом заданого часу при встановлених ресурсах. Відмінні особливості проекту: неповторність, обмеженість у часі та ресурсах, наявність мети, зміна стану. Головні учасники проекту: ініціатор, замовник, інвестор, керуючий, контрактор. Поняття «життєвий цикл проекту». Фази проекту: оцінка потреб, визначення проблеми, визначення мети та загальної стратегії проекту, вибір завдань та основних напрямків діяльності, підготовка робочого плану, розробка моніторингу та оцінки, визначення бюджету, початок діяльності. Оформлення пакету документів за проектом. Складання тексту заявки: титульний аркуш, анотація, постановка проблеми, цілі та завдання проекту, заходи, оцінювання та звітність. Бюджет проекту, основні бюджетні категорії: оплата праці, прямі витрати, непрямі витрати. Подальше фінансування. Складання додаткових документів до заявки: лист-супровід, інформація про організацію-заявника, список посад та посадових обов’язків, біографічні дані проекту, обґрунтування необхідності закупівлі обладнання та інших ресурсів, рекомендації та листи підтримки.

  Модуль 7. Соціальне партнерство та його роль у вирішенні соціальних питань територіальної громади. Соціальне партнерство. Соціальне партнерство як взаємовигідні та ефективні взаємовідносини і взаємодії громадських організацій, місцевої влади, бізнесу, що спрямовані на вирішення місцевих соціальних проблем і розвиток людського капіталу території. Принципи соціального партнерства як основа формування пріоритетних напрямів розвитку місцевої спільноти: системний характер соціального партнерства; взаємовигідний характер (тристоронній підхід до оцінки ефективності; добровільний характер; інтеграція соціального партнерства в діяльність сторін і відповідальність; реальний і прагматичний характер); інформаційна відкритість соціального партнерства. Сфери (елементи) соціального партнерства: розвиток місцевих спільнот (інфраструктура, соціальна сфера, екологія тощо), розвиток влади (стратегічне планування, бюджет, антикризові програми, кадрова політика та ін.); розвиток підприємств (продукція, персонал, інвестиції, стійкість та ін.). Методи реалізації взаємодії влади, бізнесу та громадських організацій: тристоронні угоди, лобіювання, GR-менеджмент, мотивація, соціальне замовлення, конкурсні методи, участь у координаційних, наглядових, експертних радах та ін. Механізми реалізації взаємодії влади, бізнесу та громадських організацій: колективні перемовини, взаємні консультації, моніторинг законодавства, підтримка громадських рухів, оренда, конкурси грантів, соціальних проектів, корпоративні фонди, програми пожертвувань, стипендії та ін.).

  Програма тренінгу

  «Анімація громадської діяльності» Вступ (початок тренінгу)

  Мета: презентація тренінгової програми; знайомство учасників тренінгу.

  Матеріали та обладнання: на аркуші фліпчарту написані мета та завдання тренінгу; плакат із намальованим сонцем; стікери для написання очікувань; фанти, на кожному з яких написано: корова, пес, козел, осел, кіт, гусак, півень, курка.

  Орієнтовний час проведення: 1 сесія.

  Хід проведення

  1.  Організаційний момент.

  Реєстрація учасників тренінгу. Привітання учасників та повідомлення теми тренінгу

  «Анімація громадської діяльності». Представлення тренерами себе, своєї організації, а також спонсорів, завдяки яким стало можливим проведення даного тренінгу. Ознайомлення учасників із регламентом тренінгу.

  2.  Знайомство учасників тренінгу.

  • Учасники виготовляють символ своєї організації.

  Учасники представляють себе та свою організацію.

  • Гра «Продовжимо знайомство» для закріплення знайомства, активізації уваги та мислення.

  Хід гри:

  Учасники сідають у коло. Тренер стоїть у центрі кола і каже: «Зараз у нас буде можливість продовжити знайомство. Зробимо це так: той, хто стоїть в центрі кола (для початку ним буду я), пропонує помінятися місцями всім тим, хто має якусь спільну ознаку. Наприклад, я кажу: «Пересядьте всі ті, хто представляє правозахисні організації», – і всі, хто є членом правозахисної організації, повинні помінятися місцями. Водночас, той, хто стоїть у центрі кола, повинен намагатися встигнути зайняти одне із місць, що звільнилося, а той, хто залишиться в центрі кола без місця, продовжить гру. Використовуємо цю ситуацію, щоб більше дізнатися один про одного і про організації, які ми представляємо. Отже, приготувалися, починаємо: «Хто має ім’я Олена?»…

  Після завершення вправи тренер запитує: «Як ви зараз себе почуваєте?» Або «Як ваш настрій зараз?». Як правило, гра проходить весело, вона знімає напругу, піднімає настрій.

  3.  Презентація цілей, завдань і програми тренінгу.

  Тренер формулює мету тренінгу, яка заздалегідь написана на великому аркуші і вивішується на видному для всіх місці: «Сприяти використанню та розвитку особистісного потенціалу (або: умінь і навичок) учасників в інтересах вирішення місцевих соціальних проблем шляхом вивчення та впровадження технології анімації суспільного життя у місцевій громаді». Конкретизація мети у вигляді постановки завдань: з’ясувати специфіку анімації в галузі суспільної діяльності у порівнянні із соціокультурною анімацією; переконатися в тому, що використання цієї технології є ефективним засобом вирішення місцевих соціальних проблем; визначити, які проблеми місцевого соціуму можна вирішити з допомогою даної технології; сформувати практичні вміння та навички, необхідні для впровадження цієї технології; розвивати й удосконалювати особистісні якості, що сприяють погодженню своїх дій із діями інших». Учасники дістають зі своїх папок програму і знайомляться з нею.

  4.  Формулювання очікувань учасників. Вправа «Сонечко».

  Кожен учасник отримує стікер, на якому пише свої очікування щодо тренінгу, озвучує їх іншим учасникам та прикріплює на сонечко, що намальоване на аркуші фліпчарту.

  5.  Розробка правил взаємодії в групі.

  • Вправа «Голоси тварин» для розподілу групи на підгрупи.

  Тренер каже: «Зараз ми будемо працювати в підгрупах. І перш, ніж отримати завдання, об’єднаймося в підгрупи. Зробимо це так: у мене в шапці лежать фанти, на яких написана назва домашньої тварини або птиці (корова, собака, козел, осел, кіт, гусак, півень, курка). Кожен із вас має витягнути фант, нікому не показуючи, прочитати його. Потім за моєю командою всі закривають очі, починають ходити цим майданчиком, не відкриваючи очей і видаючи звуки, характерні для «своєї» тварини. Завдання полягає в тому, щоб знайти своїх побратимів».

  • Завдання для підгруп:

  «На окремих аркушах вам необхідно написати умови, за яких робота нашої групи буде ефективною, комфортною та безпечною. Кількість умов визначається тільки вашими потребами і бажаннями».

  • Обговорення правил, вироблених кожною підгрупою. Прийняття правил взаємодії в групі.

  Представник кожної підгрупи повідомляє про сформульовані правила ефективної роботи та наклеює їх у вигляді окремого променю на намальоване заздалегідь сонце.

  • Прийняття правил взаємодії в групі.

  Кожне правило, сформульоване учасниками підгруп, обговорюється всією групою. Схожі правила об’єднуються в більш ємкі формулювання. Тренер записує погоджені з усією групою правила на великому аркуші для фліпчарту. Тренер може додати доповнення. Правила можуть бути, наприклад, такими:

  • Слухати і чути один одного.
  • Бути лаконічним і говорити тільки з теми.
  • Бути терпимим, толерантним.
  • Обговорювати не людину, а проблему.
  • Бути доброзичливим, посміхатися, зберігати, почуття гумору.
  • Не запізнюватися на тренінг, дотримуватися регламенту роботи.
  • Працювати в групі активно, від початку до кінця.
  • Виконувати прийняті правила.

  2.    Вправа для розвантаження від попередньої роботи та налаштування на подальші види діяльності на тренінгу.

  Учасники сідають у коло. Тренер каже: «Ми будемо виконувати різні рухи та дії. Водночас необхідно дотримуватися однієї умови: виконувати тільки ті дії, про які першочергово я буду повідомляти словами «Саймон сказав». Наприклад, якщо я кажу:

  «Саймон сказав: підніміть праву руку», то ви піднімаєте праву руку. Якщо ж я скажу:

  «Підніміть руку» або «Я прошу вас підняти руку», то цю дію виконувати не треба». Дії, запропоновані тренером, можуть бути найрізноманітнішими: ходіння, повороти, підняття рук, стрибки тощо. Водночас тренер іноді провокує групу. Наприклад, тренер каже:

  «Давайте встанемо» й сам встає або «Підніміть праву руку» і сам піднімає тощо [33].

  Вправу треба проводити у швидкому темпі. Зазвичай, вона проходить весело, у результаті чого, знімається напруга, втома, поліпшується настрій. У той же час вправа сприяє мобілізації уваги. Після завершення вправи тренер каже: «Я бачу, що всі посміхаються, напевно, настрій гарний, можна продовжувати роботу».

  МОДУЛЬ 1. ФІЛОСОФІЯ АНІМАЦІЇ

   

  Мета: визначити поняття «анімація», «аніматор»; ознайомитися із анімацією у сфері дозвілля; встановити соціокультурний аспект анімації (анімація як пожвавлення відносин між індивідами і групами); визначити роль аніматора як каталізатор локальних процесів розвитку місцевих громад; вивчити діяльність і методи роботи аніматора.

  Матеріали та обладнання: Слайди презентації: анімація, комп’ютерна анімація, анімація у сфері розваг; аніматор культурно-дозвіллєвої роботи, аніматор у сфері розвитку місцевої громади, професіограма аніматора у сфері розваг; завчасно підготовлений плакат

  «Професіограма аніматора з розвитку місцевої громади»; аркуш фліпчарту для кожного учасника; для групи – фломастери, ножиці, клейка стрічка, фарби, клей, велика кількість друкованої продукції (рекламні проспекти, брошури, ілюстровані журнали та газети).

  Орієнтовний час проведення:1 сесія.

  Хід проведення

  1.  Поняття «анімація», «аніматор».

  • З’ясування уявлень учасників про анімацію, аніматорство.

  Бесіда: Чи зустрічалися ви у своїй професіональній та громадській діяльності із поняттям аніматор? Кого ми називаємо аніматором? У яких сферах діяльності працює аніматор? Наведіть приклади аніматорської діяльності.

  • Знайомство з поняттям «аніматор»:

  Анімація (від фр. animation – пожвавлення, одухотворення) – західна назва мультиплікації: вид кіномистецтва та його твір (мультфільм), а також відповідна технологія [4, с. 54-55].

  Комп’ютерна анімація – послідовний показ (слайд-шоу) заздалегідь підготовлених графічних файлів, а також комп’ютерна імітація руху за допомогою зміни (і перемальовування) форми об’єктів або показу послідовних зображень із фазами руху [31]. Питання: Що є найістотнішим у мультиплікації, комп’ютерній анімації? (надання руху; пожвавлення того, що/ хто перебуває нерухомим).

  Анімація (сфера розваг) – організація дозвілля в готелях, на корпоративних заходах, дитячих таборах, дитячих святах; напрямок, що припускає особисту участь відпочивальників у культурно-масових заходах.

  Аніматор – фахівець із культурно-дозвіллєвої роботи з дітьми підлітками та молоддю, сім’ями, виховання засобами культури, мистецтва і спілкування, організатор вільного часу (дозвілля) [7].

  Питання: Що є істотним для анімації у сфері дозвілля?

  Соціальний аніматор – людина, яка живе на території громади, має бажання, знання, особистий практичний досвід у питаннях розвитку громади. Основне призначення цієї людини – створювати для членів громади сприятливі умови в просуванні їхніх ініціатив. Аніматори допомагають зробити процес розвитку громади більш продуктивним: надають технічну, організаційну, фінансову підтримку і діляться тими знаннями, вміннями й навичками, яких бракує громаді [8].

  Питання: Що є істотним у галузі розвитку громади (стимулювання життєвих сил, залучення громадян до вирішення проблем місцевого соціуму).

  2.    Складання професіограми соціального аніматора (або: аніматора в галузі розвитку місцевої громади).

  • Бесіда про професійно значущі якості аніматора в галузі дозвілля.
  • Знайомство з професіограмою аніматора в галузі дозвілля.

  Опис професії:

  Аніматор – ведучий святкових заходів, як правило, призначених в основному на дитячу аудиторію. В окремих випадках аніматори проводять промоакції з конкурсною та розважальною спрямованістю, оздоровчо-спортивні заходи. Завдання аніматора – розважити публіку, створити та підтримати гарний настрій.

  Види діяльності:

  • участь у підготовці сценаріїв заходів;
  • вибірка музичних треків, танців;
  • пошук або самостійне придумування конкурсів, вікторин;
  • підготовка майданчиків;
  • купівля, костюмів, гриму, спорядження і прикрас (кулі, конфетті).

  Місця роботи: агентства з організації свят; готелі, заклади відпочинку; дитячі кімнати у торгових центрах; парки атракціонів; клуби; ресторани.

  Професійні навички: відсутність страху перед сценою і глядачами; гучний і поставлений голос, чітка дикція; наявність слуху; акторський талант; психологізм; вміння поводитися з апаратурою (звуковідтворення, спецефекти тощо); знання популярних ігор, пісень, жартів і конкурсів.

  • Індивідуальна робота: заповнення таблиці «Професіограма аніматора в галузі розвитку місцевої громади» (Табл. 1). Професія – вид трудової діяльності людини, який вимагає певного рівня спеціальних знань, умінь (кваліфікації) і може служити джерелом доходу [28, с. 11-16].

  Таблиця 1.

  Професіограма аніматора в галузі розвитку місцевої громади

  Презентація професії
  Тип    (з    ким    людина    має    справу)           та   клас   професії (алгоритмічний, виконавчий або творчий)
  Зміст діяльності
  Вимоги до знань та вмінь
  Вимоги до індивідуальних особливостей
  Місце роботи
  Галузі застосування професії

  • Обговорення виконання індивідуального завдання та заповнення на основі цього плаката «Професіограми аніматора в галузі розвитку місцевої громади», який розташовано на фліпчарті.

  2.  Вправа «Візитна картка»

  Мета:

  • тренувати здатність до виявлення «Я-концепції» реальної самоідентифікації аніматора;
  • розвивати здібності лідера поєднувати ідеї з різних областей емпіричного та чуттєвого досвіду;
  • тренувати аніматорські якості – рухливість мислення та навички ефективної комунікації;
  • сприяти тренуванню вміння викладати матеріал виразно і яскраво.

  Обладнання: аркуш фліпчарту на кожного учасника; для групи – фломастери, ножиці, клейка стрічка, фарби, клей, велика кількість друкованої продукції (рекламні проспекти, брошури, ілюстровані журнали і газети).

  «Візитна картка» – серйозне завдання, яке дає нам можливість стимулювати самоаналіз, самоідентифікацію учасника тренінгу. Така робота є необхідним попереднім етапом для самоактуалізації – витягування з пасиву в актив поведінки всіх тих необхідних уявлень, умінь, навичок, якими володіє претендент на аніматорство [20].

  Це вправа відмінно працює на початковій стадії тренінгу, оскільки вона передбачає знайомство учасників групи один з одним. Крім того, умови роботи потребуватимуть від учасників різноманітних і не директивних контактів із членами команди.

  Спочатку кожен учасник складає вертикально навпіл отриманий ним аркуш фліпчарту і робить посередині розріз (великий настільки, щоб через отвір, що утворився, можна було б просунути голову). Тренер каже: «Якщо тепер ми одягнемо на себе аркуш, то побачимо, що перетворилися у живу рекламну тумбу, у якої є лицьова і тильна сторони.

  На передній частині аркуша створіть індивідуальний колаж, що розповідає про особисті особливості. Тут, попереду, потрібно підкреслити переваги, але не забути і про якості, які, м’яко кажучи, не приносять вам особливої радості. На тильній стороні аркушу («спині») зобразіть те, до чого ви прагнете, про що мрієте, чого хотіли б досягти. Сам колаж складається з текстів, малюнків, фотографій, які можна вирізати з наявної друкованої продукції (газет, журналів) та доповнити, за необхідності, малюнками та написами, зробленими власноруч».

  Коли робота зі створення візитної картки завершена, всі одягають на себе отримані колажі і здійснюють променад кімнатою. Всі гуляють, знайомляться з візитками один одного, спілкуються, ставлять питання. Приємна не гучна музика – відмінний фон для цього параду індивідуальностей.

  Завершення. Обговорення вправи.

  • На вашу думку, чи можна ефективно керувати іншими, не знаючи досконало, хто ти сам?
  • Чи здається вам, що у процесі виконання завдання ви змогли краще зрозуміти, яка ви людина? Чи вдалося вам достатньо повно і виразно створити свою візитну картку?
  • Що було легше – говорити про свої переваги або відображати на аркуші свої недоліки?
  • Чи знайшли ви серед партнерів когось, хто схожий на вас?
  • Хто дуже відрізняється від вас?
  • Чий колаж запам’ятався вам найбільше і чому?
  • Як може подібний вид роботи вплинути на розвиток лідерських якостей?

  Наше сприйняття – те дзеркало, яке формує наше враження про себе, нашу «Я- концепцію». Безумовно, що оточуючі нас люди (сім’я, друзі, колеги) коригують нашу самоідентифікацію. Іноді до такої міри, що уявлення про власне «Я» змінюється до невпізнання, людина схильна сприймати думку з боку і довіряти іншим набагато більше, ніж самій собі. Деякі люди мають дуже детально розроблену «Я-концепцію». Вони вільно можуть описати власну зовнішність, вміння, навички, риси характеру. Вважається, що чим багатше моє уявлення про себе, тим простіше я можу впоратися з вирішенням різних проблем, тим більше буду впевненим у міжособистісній комунікації.

  МОДУЛЬ 2. ЦЕНТР МІСЦЕВОЇ АКТИВНОСТІ НА БАЗІ ЗАКЛАДУ КУЛЬТУРИ ЯК ІНСТИТУТ АНІМАТОРСТВА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

  Мета: визначити мету, завдання і функції центру місцевої активності.

  Матеріали та обладнання: слайди презентації.

  Орієнтовний час проведення:1 сесія

  Хід проведення

  1.   Вправа «Машина» для активізації уваги, тренування роботи з партнером, а також спонтанності та виразності тіла.

  Група може вишикуватися в коло чи в ланцюжок. Можна запропонувати учасникам виходити на вправу або по черзі, або за бажанням – залежно від готовності. Але так чи інакше обумовлюємо темп вправи: пауза між учасниками не повинна перевищувати трьох- п’яти секунд. Зміст завдання у виконанні простої алгоритмізованої дії. До руху можна додавати звук.

  Перший учасник починає свою дію. Другий, після секундного роздуму, виходить на майданчик і підлаштовується до руху першого. Бажано, щоб між діями виникав якийсь взаємозв’язок: заперечення, або причинно-наслідковий, або емоційно-дійова оцінка того, що сталося. Третій, оцінивши за короткий час, що відбувається, додає до вже наявного механізму свій новий рух. Так само, як перші два учасники, він продовжує повертатися до обраної дії знову і знову, як заведена лялька. Так, від гравця до гравця, робота «машини» стає все більш багаторівневою. Виникають логічні зв’язки і весь ланцюжок продовжує працювати до того часу, поки останній учасник не долучається до вправи. Якщо «машина» працювала ритмічно, злагоджено, безперебійно, було досягнуто логічне погодження дій кожного партнера з роботою всього механізму, то можна побачити цілу розгорнуту сцену.

  2.  Повідомлення теми та завдань з вивчення даного модуля.

  3. Діяльність закладів культури із задоволення потреб місцевої громади (робота у підгрупах).
     • Об’єднання учасників у 4 підгрупи.
     • Завдання для підгруп.

  Методом мозкового штурму з’ясувати:

  Перша підгрупа: Найактуальніші проблеми територіальних громад. Друга підгрупа: Для чого існують заклади культури (їх функції)?

  Третя підгрупа: Що можуть робити заклади культури для задоволення потреб місцевої громади?

  Четверта підгрупа: Назвіть критерії ефективності діяльності закладів культури.

  • Обговорення результатів роботи в підгрупах.

  4.  Історія виникнення Центрів місцевої активності.

  • Інтерактивна лекція.

  На початку ХХ ст. у США шкільні будівлі після навчальних занять стали використовувати для проведення заходів місцевої громади [4, с. 5-31].

  • етап

  Цілі:

  • адаптація емігрантів до нових умов життя;
  • забезпечення вільного доступу до освіти;
  • організація дозвілля місцевого населення.
  • етап

  20–30 рр. ХХ ст. як і раніше, для центрів активності використовуються шкільні будівлі. Додається нова мета:

  • Інтегрувати різні групи громади (вікові, етнічні, групи за інтересами, релігійні групи тощо) і зміцнити довіру між ними (створити соціальний капітал).
  • Проводити не тільки розважальні заходи для дорослих, а й створювати умови для поліпшення всіх сфер життя місцевої громади та організації співпраці.

  Отже, «Центр місцевої активності – це використання шкільних будівель для подолання громадянської апатії, досягнення порозуміння між різними групами, а також створення місцевих структур для інтеграції церкви, торгових асоціацій, лож і молодіжних груп» (Мері Паркер Фоллет) [4, с. 32].

  Питання для обговорення:

  • Чому саме шкільні будівлі використовувалися для центрів місцевої активності?
  • Які завдання вирішували центри активності на першому етапі? На другому?
  • Чому необхідно було зміцнювати довіру між групами?
  • Що дає соціальний капітал для розвитку сучасної громади? Наведіть приклади.
  • Рух центрів місцевої активності спочатку викликав опір державних службовців і чиновників. Як ви думаєте, чому?

  «Громада, що організована навколо центру активності, успішно виконує свої політичні та соціальні справи; вона може зазирнути у свою власну думку і життя, відкрити для себе свої власні соціальні потреби, а потім зустрітися з ними, чи відповідають вони політичній сфері або сфері охорони здоров’я, відпочинку, освіти, промисловості, такі організації, спільноти є необхідними, якщо демократичне суспільство хоче досягти успіху та вижити» (Клінтон Чілдс) [4, с. 33].

  Питання для обговорення: Які нові аспекти, у порівнянні із попередніми визначеннями, вносить у діяльність центрів К. Чілдс?

  У Великобританії Центри місцевої активності створюються у першій третині ХХ ст.

  Мета: люди різних соціальних верств повинні зустрічатися, спілкуватися та працювати разом для вирішення актуальних проблем місцевого соціуму.

  Визначення   «Центру    активності»    в    законодавчих    актах    Великобританії:

  «Громадський центр може бути визначений як будівля, яка (1) слугує громаді організованій в асоціацію, яка відповідає за управління будівлею і (2) створює умови для розвитку рекреаційного, культурного та особистого добробуту членів цієї спільноти, і (3) являє собою місце зустрічі для громадських організацій та інших груп у суспільстві, яким необхідна будівля» [9].

  Питання для обговорення: Як ви розумієте висловлювання «громада, організована в асоціацію»?

  1905 р. у Росії С. Т. Шацький створив школу нового типу, яку можна вважати прообразом центру місцевої активності.

  Основна ідея: тісний взаємозв’язок усіх компонентів соціокультурного середовища місцевої громади, співпраця школи з родиною, населенням, громадськими організаціями.

  У 30-і роки минулого століття почали створюватися суспільно-активні школи, які досі є у Росії, Україні, Чехії, Польщі, Румунії.

  Суспільно активна школа: бере активну участь у вирішенні проблем місцевого соціуму, вона формує активну громадянську позицію, налагоджує партнерські стосунки з навколишнім соціумом, є об’єднуючим початком, де не тільки вчителі, діти та їхні батьки, а й місцеві мешканці, представники комерційних і державних структур, громадські організації, працюють разом для вирішення проблем, які стоять перед місцевим товариством [4, с. 5-31].

  Питання для обговорення: Що спільного та у чому різниця між Центром активності і громадською активною школою?

  У середині 90-х років минулого століття в Польщі створюються Центри локальної активності (ЦАЛ) у будинках культури: представники НДО, а також члени місцевої громади використовують потенціал установ культури (приміщення, устаткування, кадри) для проведення заходів щодо інтеграції місцевої громади. З іншого боку, ЦАЛи отримують підтримку від місцевого товариства в зміцненні матеріально-технічної бази, кадрового та інформаційного потенціалу [9].

  Питання для обговорення:

  • Що ви знаєте про роботу ЦАЛів?
  • Хто з вас вивчав досвід ЦАЛів, розкажіть про це.

  Праобразами Центрів місцевої активності в Україні є інформаційно-методичні центри у будинках культури, які виникли в 1999 р. у Кіровоградській області. Координуючу роль у їхньому виникненні та функціонуванні грав Ресурсний центр (Центр підтримки творчих ініціатив). На рисунку 1 схематично зображено інформаційно-консультативний пункт (ІКП) у функціональній структурі ресурсного центру для НДО [5; с. 27].

  Питання для обговорення: Хто є клієнтами ІКП? Кому і які послуги надає ІКП?

  1.  Завдання і функції Центру місцевої активності у закладі культури.

  • Знайомство із метою центру місцевої активності.

  Центр місцевої активності – це заклад культури, який ставить за мету не просто надання послуг у сфері дозвілля, а й розвиток громади, залучення жителів до вирішення соціальних та інших проблем, що стоять як перед закладом культури, так і перед спільнотою. Заклад культури, який став центром місцевої активності, є для жителів територіальної громади, її організацій та установ активним партнером у вирішенні місцевих проблем. Це заклад культури, який прагне стати не лише культурно-дозвіллєвим, а й громадським, суспільним, ресурсним центром мікрорайону, селища, села [9].

  Центр місцевої активності на базі закладів культури виконує такі функції:

  • Ефективне використання ресурсів громади в інтересах усіх людей.
  • Різноманітні культурно-дозвіллєві послуги для всіх жителів місцевої громади, а також послуги, пов’язані з вирішенням інших нагальних соціальних проблем місцевої громади.
  • Інформаційно-консультативна підтримка місцевих ініціатив.
  • Взаємовигідна активна співпраця між закладом культури і спільнотою, місцевою владою, громадськими організаціями та ініціативними групами.
  • Залучення громадян у місцеву самоорганізацію й у громадянське самоврядування [36].

  Питання для обговорення:

  • Що ви розумієте під словом «ресурси»?
  • Які види ресурсів є в місцевій громаді?
  • Які ресурси закладів культури може використовувати місцева громада?
  • Які ресурси місцевої громади може використовувати Будинок культури?
  • Назвіть види інформаційно-консультативних послуг, які може надавати аніматор?
    • Імпровізаційна гра «Сервісні категорії»

  Учасники один   за   одним   називають   твердження,   що   належать   до   категорії клієнтського сервісу. Учасники, які допускають тривалу паузу, повторюють назване кимось або пропонують твердження, що не належать до даної категорії, виключаються. Останній, хто залишився у грі перемагає.

  Мета: Домогтися гнучкості у володінні різними поняттями, процедурами та питаннями, що стосуються клієнтської служби.

  Матеріали: Аркуші паперу (або картки), на кожному – категорія, яка належить до обслуговування клієнтів.

  Хід гри:

  1. Об’єднайте учасників у групи. Якщо у вас більше ніж сім учасників, об’єднайте групу у малі групи по 4–7 осіб. Поясніть, що гра буде проходить у кожній групі між її членами.
  2. Попросіть групи встати.
  3. Виберіть категорію. Попросіть гравця витягнути картку і зачитати категорію.
  4. Попросіть кожного гравця один за одним назвати приклад, що належить до даної категорії.
  5. Попросіть усіх гравців вислухати сказане іншими гравцями. Виключіть гравців, які вчинили одну з таких помилок:

  • занадто довге сум’яття перед висловлюванням;
  • повторення вже сказаного іншим гравцем;
  • гравець говорить те, що не належить до даної категорії. Наприклад:

  Категорія – «Чого очікують клієнти».

  Іван занадто довго думає, перш ніж назвати приклад типового клієнтського очікування. Він виключається.

  Христина каже: «Потрібно пам’ятати, що у них є свої переваги». За нею Олена каже:

  «Не забувайте про те, що бажає кожен клієнт». Хтось з гравців зауважує, що це дуже близько до того, що сказала Христина. Олена виключається.

  • Продовжте гру. Виключені гравці сідають і не беруть участь у наступних раундах.
  • Завершіть гру. Гра завершується тоді, коли залишається тільки одна людина.

  Варіанти проведення – Що робити з виключеними гравцями? Активно залучати їх у гру, давати їм роль суддів. Або коучів, що стоять поруч із рештою гравцями і тихенько допомагають їм підказками.

  Категорії, записані на карточках:

  • Категорії клієнтського сервісу.
  • Як зберегти позитивне ставлення під час обслуговування клієнтів.
  • Як завоювати довіру клієнта.
  • Як зробити тривале позитивне враження на клієнта.
  • Поради щодо встановлення співпраці з клієнтом.
  • Що робити, коли у вас немає відповіді.
  • Альтернативна дискусія «Що краще? Заклад культури, який вирішує лише свої специфічні культурно-художні завдання або Центр місцевої активності, який створює умови для вирішення актуальних проблем різних сфер соціального життя і стає ресурсом розвитку місцевої громади?»

  2.    Формування соціального капіталу – головний напрям діяльності центру місцевої активності.

  • Поняття «соціальний капітал». Тренер говорить: «У сучасних умовах вирішальними чинником сталого соціально-економічного розвитку будь-якої організації, територіальної громади, країни є кадровий (людський) потенціал: рівень освіти, професійної компетенції, кваліфікації. Очевидно, що без певного рівня освіченості людського потенціалу неможливо досягти успіху в умовах ринкової економіки. Однак, як зазначають багато дослідників, внесок цього чинника в економічне зростання відбувається не тільки завдяки більш високій продуктивності кваліфікованих і освічених працівників. Не менш важливі й інші характеристики людського потенціалу, насамперед, соціальний капітал [2, с. 45].

  Соціальний капітал –це вміння працювати у команді, впевненість у собі, позитивний настрій, готовність до співпраці, емоційна стійкість, толерантність, відповідальність, здатність прийняти виклик, готовність до змін, кредит довіри [32, с. 214-215].

  Обговорення кожної характеристики: Що означає? Яку роль відіграє для розвитку місцевої громади?

  Показники вимірювання соціального капіталу:

  • цінності (довіра, повага до оточуючих, готовність допомагати, толерантність);
  • членство в асоціаціях і клубах за інтересами;
  • благодійність;
  • волонтерство;
  • розвиненість НДО.
  • Відпрацювання деяких вмінь, що складають соціальний капітал.
    • Уміння працювати в команді.

  Завдання: розташуйте представлені нижче геометричні фігури в порядку їх переваги

  Розташувавши представлені геометричні фігури в порядку їх переваги, по фігурі, що поставлена на перше місце, можна визначити основні домінуючі особливості особистості та поведінки.

  Основні психологічні характеристики поведінки (зачитує тренер) [22]:

  Квадрат: організованість, пунктуальність, суворе дотримання правил, інструкцій, аналітичність мислення, уважність до деталей, орієнтація на факти, пристрасть до письмової мови, акуратність, охайність, раціональність, обережність, сухість, холодність, практичність, економічність, завзятість, наполегливість, твердість у рішеннях, терплячість, працьовитість, професійна ерудиція, слабкий політик, вузьке коло друзів і знайомих.

  Трикутник: лідер, прагнення до влади, честолюбство, установка на перемогу, прагматизм, орієнтація на суть проблеми, впевненість у собі, рішучість, імпульсивність, сила почуттів, сміливість, неприборкана енергія, схильність до ризику, висока працездатність, буйні розваги, нетерплячість, чудовий політик, дотепність, широке коло спілкування, вузьке коло близьких і друзів.

  Прямокутник: мінливість, непослідовність, невизначеність, збудженість, допитливість, позитивна установка до всього нового, сміливість, низька самооцінка, невпевненість у собі, довірливість, нервозність, швидкі та різкі коливання настрою, уникнення конфліктів, забудькуватість, схильність втрачати речі, не пунктуальність, нові друзі, імітація поведінки інших людей («примірювання ролей»), тенденція до застуд, травм, дорожньо-транспортних пригод.

  Коло: висока потреба у спілкуванні, контактність, доброзичливість, турбота про інше, щедрість, здатність до співпереживання, гарна інтуїція, спокій, схильність до самозвинувачення і меланхолії, емоційна чутливість, довірливість, орієнтація на думку оточуючих, нерішучість, слабкий політик, балакучість, здатність умовляти, переконувати інших, сентиментальність, тяжіння до минулого, схильність до громадської роботи, гнучкий розпорядок дня, широке коло друзів і знайомих.

  Зиґзаґ: жага змін, креативність, прагнення знань, чудова інтуїція, одержимість своїми ідеями, мрійливість, спрямованість у майбутнє, позитивна установка до всього нового, захопленість, ентузіазм, безпосередність, непрактичність, імпульсивність, мінливість настрою, поведінки, прагнення працювати поодинці, відраза до паперової роботи, душа компанії, дотепність, безлад у фінансових питаннях.

  Висновок: у кожній групі має бути присутній кожен психологічний тип, тим самим, правильно розподіляються ролі (лідера, виконавців, що підтримують, генератора ідей).

  • Вправа «Землетрус»

  Група об’єднується у 2–3 підгрупи. Інструкція дається кожній підгрупі: Уявіть собі, що ваша група опинилася в зоні землетрусу. Кімната, в якій ми перебуваємо зараз, становить реальну загрозу для життя, тому що в будь-який момент може обрушитися стеля. Що роблять у такій ситуації? На жаль, люди часто починають панікувати, впадають в істерику, всі одночасно намагаються прориватися до виходу і тим самим гублять себе.

  Вам потрібно прийняти рішення щодо того, хто і в якій послідовності буде виходити з кімнати. Водночас, потрібно пам’ятати, що шанси першої людини залишитися в живих становлять майже 100 %, адже у неї достатньо часу, щоб спокійно, але швидко, вийти з будівлі та перейти в безпечне місце. Шанси другої людини вже трохи менші, тому що час йде й загроза зростає. У третьої людини за чергою шанс зменшується ще на якийсь відсоток і так далі. Ви прекрасно розумієте, що у людини, яка буде останньою у цій черзі, шансів практично немає, найшвидше, що вона загине під руїнами. Так що мова йде про життя і смерть.

  Вам потрібно прийняти відповідальне рішення за обмежений час, встановити послідовність виходу з цієї кімнати, стеля якої може з хвилини на хвилину обвалитися. Але спочатку прийміть це рішення самостійно. Для цього вам потрібно взяти аркуш паперу, переписати імена всіх присутніх, а потім з правого боку поруч із кожним поставити порядковий номер, що відповідає черговості виходу цієї людини з кімнати, розмірковуючи приблизно так: «Першим повинен виходити Ігор, оскільки він наймолодший із нас, другим піде Аня, тому що вона…». Приймаючи рішення, майте на увазі, що ви повинні визначити чергу для всіх членів групи до останньої людини.

  Коли ви приймете індивідуальне рішення, потрібно зібратися у коло і розпочати прийняття групового рішення. Варто пам’ятати, що рішення приймається, коли за нього проголосують всі члени групи без винятку. Час, який є в розпорядженні групи, невідомо, тому що коли впаде стеля важко сказати, може бути через хвилину, а може бути через п’ять хвилин. Головне – залишитися в живих. Якщо ви не зможете домовитися, – загинуть всі, оскільки евакуація почнеться лише після того, як кожен буде знати свою чергу, тобто після прийняття всіх рішень. Зазвичай відводиться 20–25 хвилин на гру, але його можна збільшити або скоротити до 17–18 хвилин.

  Якщо група зуміла ухвалити всі рішення за 100 % голосування, слід привітати учасників із благополучним завершенням і попросити їх подумати, що допомогло успішно вийти з настільки критичної ситуації. Якщо група не змогла прийняти за відведений час рішення щодо кожної людини, тоді тренер оголошує, що всі учасники загинули, і просить подумати над причинами, які призвели до цієї трагедії.

  Питання для обговорення:

  • Що заважало прийняти рішення? З якими труднощами зіткнулися під час прийняття групового рішення?
  • Чому зазнали невдачі?
  • Що допомогло прийняти групове рішення?

  Після обговорення питань, зачитуються результати поділу за групами, і пояснюється причина деяких невдач учасників.

  • Анкетування. Учасникам пропонується оцінити свою та інших учасників участь у групі, а також проаналізувати, порівняти свою оцінку з оцінкою інших учасників (Додаток А).

  Після анкетування, учасники висловлюють свої думки, відчуття, що сподобалося, що не сподобалося, чому навчилися і винесли для себе корисного з вправ «Уміння працювати в команді».

  • Уміння бути впевненим у собі. Знайомство з рекомендаціями щодо формування впевненості в собі. Запропонувати учасникам ознайомитися з рекомендаціями щодо набуття впевненості в собі:

  Впевненість у собі означає віру в те, що твоїх сил і здібностей досить для того, щоб впоратися з будь-яким завданням та проблемою, які перед тобою виникають. Це розуміння того, що ти гідно виглядаєш в очах оточуючих тебе людей.

  Впевнена у собі людина знає, що його бажання варті того, щоб їх реалізовувати, знає, що його здібностей та енергії достатньо, щоб домогтися того, чого він хоче.

  Без впевненості у собі важко досягти бажаних цілей. Важко зважитися на вчинок, якщо в голові виникають думки: «А чи можу я це зробити? Чи гідний я цього? Чи не є поставлене завдання більшим за те, на що я спроможний?».

  Як показує практика те, чого людина домагається, частіше залежить не від її здібностей і таланту, а від сили її впевненості в собі.

  Тому варто витратити час на те, щоб знайти впевненість у собі або посилити цю якість.

  7 порад як знайти впевненість у собі [38]:

  1. Компетентність. Намагайтеся добре розбиратися в питаннях, якими займаєтеся. Чим глибше ви знаєте предмет, тим більшу впевненість у собі ви будете відчувати. Принаймні, це буде впевненість в окремо взятих питаннях.
  2. Манера триматися. Під час контакту з людьми ви легко можете визначити чи впевнено тримає себе та, чи інша людина. Основними сигналами для вас будуть її жести, погляди, постава, мова. Як вірно те, що внутрішня впевненість людини відбивається на її поведінці, так само вірно і зворотне: певна поведінка формує внутрішні відчуття, що відповідають цій поведінці. Визначте, яка поведінка для вас є відображенням впевненості людини. Ви можете розвинути впевненість у собі, дотримуючись цих якостей у своїй поведінці. Можна окреслити кілька універсальних властивостей впевненої поведінки. Жести: відкрите положення тіла, жести відповідають мові за темпом і характером. Мова: рівна, без поспіху, без затримок, звернена до співрозмовника, достатньої гучності. Погляд: відкритий, спрямований до співрозмовника. Крім того, важливі пряма постава і тверда хода.
  3. Зовнішній вигляд. Ваш зовнішній вигляд не повинен викликати у вас думок про те, що у вас щось не так. Ваші думки відбиваються на вашій поведінці і ваша невпевненість у своєму зовнішньому вигляді, напевно, позначиться на вашому загальному рівні впевненості у собі. Це абсолютно суб’єктивне питання. Якщо вас не влаштовує ваша фізична форма, займайтеся тим, щоб довести її до ладу. Якщо ви вважаєте, що ваш одяг не підходить вам, займіться своїм гардеробом із тим, щоб погляд у дзеркало на своє відображення міг позитивно відбитися на вашій впевненості в собі.
  4. Зразок для наслідування. Найкраще, людина вчиться на живих прикладах. Знайдіть собі зразок для наслідування – людина, яка, на вашу думку, безумовно володіє високим рівнем впевненості в собі. Це може бути людина з вашого оточення або людина, не знайома з вами особисто, але так, щоб у вас було достатньо матеріалу для вивчення, у тому числі відеоматеріалу. Подивіться, що ви можете перейняти для себе. Особливості мовлення, жестів, погляду, підходів до стилю в одязі.

  5. Активність. Мало що зрівняється із підкріпленням впевненості у собі з позитивним результатом своїх вчинків. Коли ви захотіли чогось, проявили активність у цьому напрямку і добилися результату, який вас влаштовує. Важливо розуміти свої бажання і вживати заходів для їхнього досягнення. Важливо правильно оцінювати ризики і свої можливості. Негативних результатів завжди буде більше, ніж позитивних, але це не повинно зупиняти. Негативний результат повинен слугувати прикладом. Важливо аналізувати свої невдачі, робити висновки, змінюватися самому та робити нові спроби.
  6. Знайдіть причину. Визначте причини, за яких вам необхідна впевненість у собі. Що зміниться, якщо ваша впевненість зросте. Зміниться ваше положення на роботі або ваші взаємини з оточуючими? Причини повинні бути достатніми стимулами для того, щоб підтримувати у вас бажання до змін.
  7. Ставлення до інших. Будьте уважні до інших. Якщо ви бачите, що ваш співрозмовник тримається невпевнено, намагайтеся його підбадьорити. Таке ставлення дозволить і вам більше підвищити впевненість у собі.

  7.  Центр місцевої активності як інститут зміцнення довіри у місцевій громаді.

  • Довіра починається з лідера.
    • Інтерактивна бесіда «Якому лідеру (керівнику) я довіряю?»
    • Знайомство з матеріалом «Атмосфера довіри починається з керівника»:

  Створення в компанії атмосфери довіри починається із самого керівника. Йому необхідно знайти відповіді на два питання: довіряю я собі та чи довіряють мені оточуючі? Щоб стати високоефективним керівником і заручитися довірою підлеглих, колег, вищого керівництва, партнерів – необхідно добре розвинути в собі чотири складові довіри [5, с. 65- 67].

  Перша складова довіри – чесність. Коли люди говорять, що довіряють тій чи іншій людині, насамперед, вони мають на увазі, що ця людина правдива. Однак чесність у даному випадку включає ще й відкритість, готовність відстоювати свої цінності і здатність брати на себе відповідальність за обіцянки. Якщо уявити довіру у вигляді дерева, то чесність – це його коріння, без яких всі інші складові не мають сенсу. Щоб підлеглі вам довіряли, вам також необхідна скромність. Керівник, що володіє цією якістю, визнає досягнення підлеглих, замість того щоб приписувати їх заслуги собі. Він дбає про створення атмосфери співпраці в колективі й не намагається домінувати в усьому. Це не означає, що потрібно проявляти слабкість і йти на поступки. Потрібно навчитися твердо відстоювати свої позиції, але водночас дбати про те, щоб підлеглі не почували себе «програвшими».

  Американський консультант з питань керівництва Стівен Кові вважає, що найголовніше – стримувати свої обіцянки. А для цього слід давати обіцянку, тільки будучи абсолютно впевненим, що вам вистачить часу й ресурсів на її виконання. Крім того, необхідно ставитися до обіцянок, даних самому собі, так само відповідально, як і до всіх інших, і намагатися, водночас, не чинити імпульсивно. Стівен описує випадок зі свого життя: як-то, коли в сім’ї зайшла розмова про те, що варто пити менше газованих напоїв, він з опалу пообіцяв цілий рік не пити нічого, крім води. Він дотримав свого слова. Але витрачені на це зусилля, право, могли бути використані кращим чином.

  Друга складова довіри – наміри. Вона включає мотиви, за яких ми здійснюємо ті чи інші вчинки, і нашу поведінку, обумовлену цими мотивами. Довіра оточуючих зростає, якщо вони бачать, що в основі наших дій – турбота про їх інтереси, бажання, щоб виграли всі. Для того, щоб наміри допомагали купувати довіру оточуючих, потрібно регулярно запитувати себе: що рухало мною, коли я радився з командою, спілкуюся з підлеглими? Дізнатися про свої справжні мотиви допоможе метод вирішення проблем під назвою

  «П’ять чому». Він полягає в тому, що потрібно визначити проблему і послідовно задавати собі запитання. Припустимо, на запитання «чому я не задоволений своїми підлеглими?» Можна відповісти: «тому що я думаю, що вони весь час відволікаються на особисті справи, замість того, щоб працювати». Тоді наступне питання: «Чому я думаю, що вони весь час відволікаються на особисті справи?» і так далі. Подібним чином, ставлячи перед собою питання, до п’ятої відповіді ви вже точно зрозумієте в чому полягають ваші справжні мотиви. Якщо вони не ґрунтуються на бажанні дотримати інтереси оточуючих – їх краще змінити, інакше постраждає довіра до вас. Скажімо, керівник виявив, що справжня причина невдоволення підлеглих – його надмірний контроль над ними. Це усвідомлення допоможе йому змінити мотиви своєї поведінки. Підвищити довіру до себе можна, розкриваючи свої наміри. Якщо підлеглим зрозуміло, якими мотивами ви керуєтеся, їм легше осмислити і ваші дії. Наприклад, деякі менеджери, приймаючи нового співробітника на роботу, одразу ж розповідають йому про свої вимоги та наміри, про правила гри та можливі складнощі в роботі.

  Третій елемент довіри – здібності: знання, вміння, навички, які допомагають завойовувати довіру оточуючих. Проте недостатньо володіти певним набором здібностей. Щоб заручитися істинною довірою, її необхідно постійно вдосконалювати. Водночас, важливо чітко визначити свої слабкі та сильні сторони і сфокусуватися на розвитку сильних, не витрачаючи час і сили на підтягування слабких. Кові вважає, що набагато ефективніше максимально розвинути сильні сторони, а слабкі компенсувати завдяки роботі в команді. Якщо ж прагнути будь-що-будь досягти успіху в сфері, де ваші вміння слабкі, позитивного результату можна чекати дуже довго, а то й зовсім не дочекатися.

  Лідеру, який хоче створити у своїй команді атмосферу довіри, недостатньо розвиватися самому – він повинен розвивати і своїх співробітників. Зрозуміло, це вимагає чималих інвестицій, зокрема, тимчасових. Однак є й можливість «заощадити». Пітер Друкер говорив, що багато співробітників найкраще навчаються тоді, коли вчать інших. Передача знань від одного вашого підлеглого іншим не тільки допоможе підвищити їх кваліфікацію, але й підніме рівень взаємної довіри.

  Остання складова довіри – результати, що включає наші колишні та поточні досягнення, які показують оточуючим, що нам можна довіряти. Щоб підвищити довіру до себе, необхідно періодично аналізувати свої результати й методи, з допомогою яких вони досягаються. Найчастіше керівники оцінюють і себе, і підлеглих тільки за тим, впоралися вони із завданням чи ні, досягнуті чи не досягнуті поставлені цілі. Але якщо результати отримані, наприклад, ціною нервового зриву у співробітника, то його довіра до вас як керівника може похитнутися, а то й зовсім зникнути. Стівен Кові переконаний, що в кінцевому підсумку час, витрачений керівником на досягнення цілей м’якими методами, з лишком окупається знайденим довірою [39].

  • Вправи на розвиток почуття довіри.
    • Вправа «Загублений».

  Довіра іншій людині частково може бути раціонально пояснена тим, чи іншим конкретним досвідом мого спілкування з цією людиною. Почасти ж довіра є ірраціональною: я довіряю, хоча й не можу розумно пояснити, чому. Пропонована нижче процедура дає учасникам групи можливість усвідомити, наскільки глибока їхня довіра до членів групи. Водночас, вона допоможе учасникам групи активізувати свою інтуїцію [35].

  Інструкція: «Я хочу надати вам можливість глибше дослідити міжособистісні взаємини в нашій групі. Сядьте зручніше і закрийте очі. Дихайте глибоко і спокійно» (30 секунд).

  «Я хочу запросити вас взяти участь в уявній подорожі. Уявіть собі, що наша група подорожує великим дрімучим лісом де-небудь у Східній Європі» (30 секунд).

  «Цілими днями ви ходите лісом й насолоджуєтеся природою» (30 секунд).

  «І раптом, ви втрачаєте групу з виду й заходите все глибше і глибше в ліс. Ви розумієте, що немає сенсу йти далі. Ви сідаєте і починаєте чекати, чи знайде вас хто-небудь із групи. Ви знаєте, що це у вашій ситуації буде найбільш розумним. Ви сидите і думаєте, чи буде вас хтось шукати, чи вдасться знайти» (2 хвилини).

  «Тепер, незалежно від того, що сталося у вашій уяві, збережіть все це в пам’яті, попрощайтеся з тим місцем, де ви були і подумки повертайтеся сюди, у нашу реальну групу» (1 хвилина).

  Питання для обговорення:

  • Чи шукав мене хто-небудь із членів групи і чи змогли знайти? Хто саме?
  • Кому не було до мене ніякого діла?
  • Як відобразилась у цій вправі моя довіра до конкретних учасників групи?
  • Який внесок я вкладаю у наявний в групі потенціал довіри?
  • Що роблять інші учасники такого, що допомагає або, навпаки, заважає розвитку довіри в групі?
    • Вправа

  Інструкція: Я хотів би запропонувати вам подумати над тим, якою мірою ви довіряєте чи не довіряєте один одному. Зараз кожен отримає від мене маленьку білу картку, на якій необхідно написати своє ім’я. Після цього, покладіть її на підлогу перед собою. Потім кожен отримає дві наклейки: червону, яка означає довіру, і синю, що означає недовіру. Ваше завдання полягає в тому, щоб зрозуміти, кому з членів групи ви найбільше довіряєте, а кому не довіряєте. Потім ви передаєте відповідні наклейки тим людям, яких ви виберете. Спочатку припустіть, скільки червоних і скільки синіх наклейок можете отримати ви самі, і запишіть ці числа на звороті вашої картки. Тепер закрийте, будь ласка, очі. Зараз я злегка штовхну мого сусіда праворуч. Він встане і розподілить свої наклейки. Повернувшись на своє місце, він закриває очі і злегка штовхне свого сусіда праворуч, щоб той так само встав і роздав свої наклейки [35].

  Питання для обговорення:

  • Якою мірою ваш прогноз збігся з фактично отриманою вами кількістю наклейок?
  • Як ви думаєте, від кого ви отримали червоні, а від кого – сині наклейки? Підтвердилося це припущення?
  • Хто отримав більше ніж одну червону або синю наклейки? Як він до цього поставився?
  • Як реагували учасники, які не отримали жодної червоної або ні однієї синьої наклейки?
  • Які висновки ви зробили для себе з цієї вправи?
    • Вправа «Стіна».

  Інструкція: Людина із закритими очима швидким кроком йде в бік стіни. Її напарник повинен в останній момент сказати «стоп», щоб людина зупинилася. Необхідно забезпечити фізичну безпеку людини з закритими очима. Попередити групу, що їй для сприйняття інформації потрібен певний час. Це слід враховувати під час подачі команди.

  • Вправа «Сліпий – поводир».

  Вправа проводиться в парах. У кожній парі вибирається «сліпий» і «поводир».

  Мета вправи: Вона народжує багато асоціацій, дозволяє на власному досвіді відчути, що значить бути залежним, комусь з учасників вона може нагадати відносини у сім’ї, класі, дворовій компанії. Вправа допомагає чіткіше усвідомити свої життєві ролі і свою позицію. Інструкція «поводирям»: «Ви ведете свого партнера за собою. Очі в нього закриті.

  Ознайомте партнера з тим, що його оточує». Учасники в парах розходяться у кімнаті (можливий вихід за межі приміщення). «Поводир» веде «сліпого» за собою (або підтримує його ззаду), знайомить його з предметами навколишнього світу, людьми, інтер’єром. Через десять хвилин учасники міняються ролями. Після завершення вправи проводиться обговорення. Учасники розповідають, як вони себе відчували в ролі «поводиря» і «сліпого», чи було їм зручно в цій ролі, чи довіряли вони своєму партнерові.

  • Джерела формування і зміцнення довіри у місцевій громаді:
  • Рішення найбільш актуальних соціальних проблем місцевої громади;
  • Спільна діяльність щодо вдосконалення соціокультурного середовища;
  • Можливість кожного висловлювати свої інтереси і впливати на прийняття рішень;
  • Відкритість і доступність інформації;
  • Чіткий зворотній зв’язок;
  • Сумлінність, чесність і компетентність лідерів;
  • Стійкість інститутів, «правил гри», договірних відносин та партнерських зв’язків;
  • Гідний імідж і культура організацій [8].

  8.  Гра «Без командира».

  Мета: вивчити співпрацю як альтернативу конфлікту в груповій діяльності; вивчити переваги та недоліки колективної відповідальності; розвинути вміння і готовність брати відповідальність на себе, відпрацювати вміння продуктивної дії в не директивному середовищі в умовах невизначеності [23].

  Хід гри:

  Нерідко нам доводиться зустрічатися з людьми, які, здається, тільки того й чекають, щоб ними керували. Їх хтось зобов’язаний організовувати, направляти, оскільки проявити власну ініціативу (і потім відповідати за свої рішення і вчинки) люди подібного типу бояться. Є й інший тип – невгамовні лідери. Ці все знають, хто й що повинен зробити. Без їхніх втручання і турботи світ неодмінно загине!

  Зрозуміло, що й ми з вами належимо або до ведених, або до лідерів, або до якоїсь змішаної – між тим і іншим типом – групі. У завданні, яке ви спробуєте зараз виконати, важко доведеться і явним активістам, і крайнім пасивістам, тому що ніхто й ніким не буде керувати. Абсолютно! Весь сенс вправи в тому, що під час виконання того чи іншого завдання, кожен з учасників може розраховувати виключно на свою кмітливість, ініціативу, на свої сили. Успіх кожного стане запорукою загального успіху.

  Отже, з цієї хвилини кожен відповідає тільки за себе! Слухаємо завдання і намагаємося якомога краще впоратися з ним. Будь-який контакт між учасниками заборонений: ні розмов, ні знаків, ні хапання за руки, ні обуреного шипіння – нічого! Працюємо мовчки, максимум – погляд у бік партнерів: вчимося розуміти один одного на телепатичному рівні!

  Прошу групу вишикуватися у коло! Кожен чує завдання, аналізує його й намагається вирішити, що йому особисто належить зробити, щоб у підсумку група максимально швидко і точно стала у коло.

  Дуже добре! Ви звернули увагу, що у деяких аж руки свербіли, так хотілося ким- небудь покерувати. А чимала частина з вас стояла в повній розгубленості, не знаючи, що робити і з чого почати. Продовжимо тренувати особисту відповідальність. Станьте, будь ласка:

  • в колону за зростом;
  • два кола;
  • трикутник;
  • шеренгу, в якій всі учасники шикуються за зростанням;
  • шеренгу, в якій всі учасники розташовані відповідно до кольору волосся: від найсвітліших на одному краю до найтемніших на іншому;
  • живу скульптуру «Зірка», «Медуза», «Черепаха»;

  Завершення обговорення гри:

  • Хто з вас лідер за натурою?
  • Чи легко було відмовитися від керівного стилю поведінки?
  • Що ви   відчували?   Чи  заспокоїв вас  очевидний  успіх  групи у спробах самоорганізації? Тепер ви більше сподіваєтеся на товаришів, чи не так?

  Не забудьте, що кожен з вас зробив внесок в загальну перемогу!

  МОДУЛЬ 3. КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ – ПРОФЕСІЙНА ЯКІСТЬ УСПІШНОГО АНІМАТОРСТВА

  Мета: ознайомити аніматорів із теоретичними знаннями ділового спілкування; оволодіти елементами психотехніки, навичками емоційно-вольової саморегуляції, самовдосконалення в мистецтві комунікативної самоорганізації.

  Матеріали та обладнання: слайди презентації, аркуші паперу, фломастери.

  Орієнтовний час проведення: 2 сесії.

  Хід проведення

  1.   Вправа «Друкарська машинка» для мобілізації уваги, поліпшення настрою, підвищення активності учасників та інтеграції групи.

  • Група сідає у коло. Тренер каже: «Давайте уявімо собі, що ми всі – велика друкарська машинка. Кожен з нас – літера на клавіатурі (трохи пізніше ми розподілимо літери, кожному дістанеться по 2–3 літери алфавіту). Наша машинка друкує різні слова і робить вона це так: я кажу слово, наприклад, «поїзд», і тоді той, кому дісталася літера «П», плескає в долоні, потім ми всі разом плескаємо в долоні, потім плескає в долоні той, у кого літера «О», і знову плескає в долоні, і знову загальний плескіт і так далі. (Тренер розподіляє літери). Коли машинка надрукує перше слово, я скажу наступне. Якщо наша машинка зробить помилку, то ми будемо друкувати слово із самого початку».
  • Тренер приступає до проведення вправи, водночас, підбираючи такі слова, щоб усі члени групи могли взяти в ньому участь.

  У процесі виконання вправи тренер може ускладнити завдання: запропонувати в одному слові всім разом плескати в долоні між літерами два

  рази, а в наступному – один раз після приголосних і два рази після голосних, можна замінити оплески вставанням. Останнє слово, яке «друкує» група – «аніматор».

  • Підведення підсумків. Якщо під час вправи було багато помилок, то після закінчення можна поставити запитання: «Які труднощі у вас виникли?». Якщо помилок майже не було, то тренер каже: «Я вітаю вас. Ви безпомилково виконували вправу. А це говорить про те, що кожен із вас досить добре відчуває нашу групу, вміє включатися в процес спільної діяльності. І взагалі, наша група досить інтегрована. Без всього цього аніматорська діяльність не можна обійтися».

  2.  Повідомлення теми модуля і постановка цілей та завдань.

  3. Структура, засоби, види спілкування.
     • Інтерактивна лекція з використанням слайдів.

  Спілкування – специфічна форма взаємодії з іншими людьми, у процесі якого реалізуються соціальні відносини людей [30].

  У спілкуванні виділяють три сторони (функції):

  1. Комунікативна – обмін інформацією між людьми.
  2. Інтерактивна – організація взаємодії між людьми (наприклад, необхідно погоджувати дії, розподіляти функції, впливати на настрій, поведінку, переконання співрозмовника).
  3. Перцептивна – включає процес сприйняття один одного співрозмовниками і встановленню на цій основі взаєморозуміння [13].

  До засобів спілкування належать:

  1. Мова.
  2. Інтонація. Емоційна виразність, яка здатна надавати різний зміст однієї й тієї ж фрази.
  3. Міміка, поза, погляд співрозмовника можуть посилювати, доповнювати або спростовувати сенс фрази.
  4. Жести.

  Етапи спілкування:

  1. Потреба у спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника) спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.
  2. Орієнтування з метою спілкування, у ситуації спілкування.
  3. Орієнтування в особистості співрозмовника.
  4. Планування змісту свого спілкування, людина уявляє собі (зазвичай несвідомо), що саме скаже.
  5. Несвідомо (іноді свідомо) людина обирає конкретні засоби, мовні фрази, якими буде користуватися, вирішує, як говорити, як себе поводити.
  6. Сприйняття й оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв’язку.
  7. Коригування напряму, стилю й методів спілкування [13].

  Комунікація – процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаємного розуміння [30].

  Комунікативна компетентність – здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми [30].

  Стратегії спілкування:

  • Відкрите – закрите. Відкрите – бажання та вміння виразити повноцінно свою точку зору й готовність врахувати позиції інших. Закрите спілкування – небажання, або невміння виразити зрозуміло свою точку зору, своє ставлення, наявну інформацію. Закрите спілкування виправдано якщо: а) є значна різниця в ступені предметної компетенції, б) у конфліктних ситуаціях відкриття своїх планів, почуттів противнику є недоцільним.
  • Монологічне – діалогічне.
  • Рольове (з огляду на соціальні ролі – особистісне (спілкування «по душах») [30]. Види спілкування:

  • «Контакт масок» – формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника, використовуються звичні маски (ввічливості, строгості, скромності, співчутливості тощо).
  • Примітивне спілкування – коли оцінюють іншу людину як потрібний об’єкт або такий, який заважає; якщо потрібна, то активно вступають у контакт, якщо заважає – відштовхнуть або підуть грубі агресивні репліки. Якщо отримали від співрозмовника бажане, то втрачають подальший інтерес до нього і не приховують цього.
  • Формально-рольове спілкування – коли регламентовані зміст і засоби спілкування, знання особистості співрозмовника, обходяться знаннями його соціальної ролі.
  • Ділове спілкування, коли враховують особливості особи, характеру, віку, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.
  • Міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми і необов’язково вдаватися до допомоги слів, співрозмовник зрозуміє вас і за виразом обличчя, рухами, інтонацією. Таке спілкування можливе, коли кожен учасник має образ співрозмовника, знає його особистість, індивідуальні реакції, інтереси, переконання.
  • Маніпулятивне спілкування спрямовані на отримання вигоди від співрозмовника, використовуючи різні прийоми (лестощі, залякування, «пускання пилу в очі», обман, демонстрація доброти тощо) залежно від особливостей особистості співрозмовника [30].
    • Самооцінка рівня розвитку комунікативних якостей.

  Проведення тестів «Товариськість» і «Розвиток комунікативного контролю» (Додатки Б, В).

  Групове обговорення.

  4.  Як привернути до себе людей?

  • Робота в групах. Тренер об’єднавши учасників у чотири групи, пропонує їм попрацювати над питання «Як привернути до себе людей?».
  • Презентація матеріалів, розроблених групами.
  • Узагальнення. Оцінка та доповнення тренера.

  5.  Гра «Контакт масок».

  • Всі учасники малюють собі маску. Вона може бути як завгодно дивною, забавною, похмурою, хто як забажає.
  • Після виготовлення масок всі сідають у коло. Тренер стає в центр кола, закриває очі й починає повільне обертання, витягнувши руку. Коли він зупиниться і відкриє очі, рука буде вказувати на когось із присутніх: з цієї людини починається обговорення.
  • Обговорення маски. Кожен у будь-якому порядку повинен висловити свою думку про маску на людині, яку обговорюють: чи цікава маска й чим; чи підходить вона цій людині, з погляду того, хто висловлюється; які особливості характеру обговорюваної людини відображені на масці; які особливості характеру вона (на думку мовця) хотіла приховати з допомогою маски; яка маска, на думку мовця, найкраще підійшла б до обговорюваної людини (літературного героя, звіра, героя фільмів, історичного обличчя).
  • Узагальнення тренера: «У повсякденному спілкуванні ми теж носимо маски, тільки не з паперу, а з виразу обличчя, пози, тону. Зараз ми подивимося, що це таке».
  • Учасники сідають у коло. У центр кола викладаються текстом вниз 7 карток: 1 – маска байдужості, 2 – маска прохолодної ввічливості, 3 – маска зарозумілої неприступності,

  4 – маска агресивності, 5 – маска слухняності або догідливості, 6 – маска зробленої доброзичливості, 7 – маска простодушної веселості.

  • Кожен повинен продемонструвати маску, що йому дісталася, вигадавши ситуацію, у якій довелося б йому одягнути цю маску. Наприклад, кому дісталася маска байдужості, може зобразити сценку: Він опинився в кабінеті, де сваряться директор та методист, за міркуванням такту, йому треба надіти маску байдужості, що він нічого не бачить і не чує.
  • Обговорення виконаних завдань:
  • Що мені дало виконання цього завдання?
  • Кому дається маска під час спілкування і чому деяким важко утримати цю маску?
  • Які переживання виникали під час виконання завдання?

  6.  Рольове спілкування.

  • Вправа «Інтерв’ю». Учасники об’єднуються у дві групи, перша – журналісти, які будуть брати інтерв’ю; друга група – кожен вибирає собі, ким він буде (директор закладу культури, аніматор, волонтер, депутат сільської ради, директор школи, бізнесмен тощо), з огляду своєї ролі, повинен відповідати на питання журналістів протягом 3-5 хвилин.
  • Обговорення виконаної вправи:

  • Чи легко було спілкуватися, з огляду певної ролі?
  • Які думки переживання виникали під час виконання вправи?
  • Що допомогло зрозуміти виконання вправи?

  7.  Невербальні засоби спілкування.

  • Вправа «Подарунок». Кожен учасник без слів, жестами, мімікою повинен показати, який подарунок він дарує імениннику (іншому учаснику) і пропонує йому та іншим учасникам вгадати, що це за подарунок.
  • Вправа «Наводка»: учасники об’єднуються у дві команди, кожна команда вигадує декілька слів, які записують на окремих аркушах паперу, потім із чужої команди обирають людину, якій дають прочитати слово, і вона повинна жестами пояснити своїй команді, що це за слово. Порівнюється, яка команда швидше і правильніше відгадувала слова.
  • Вправа «Передача почуттів»: Всі встають у шеренгу, потилицею один до одного, перший учасник повертається до іншого і передає йому мімікою якесь почуття (радість, сум, гнів, подив тощо), другий повинен передати наступному це ж почуття і так далі. В останнього питають, яке почуття він отримав і порівнюють із тим, яке почуття було надіслано спочатку і як кожен учасник розумів отримане їм почуття.

  8.  Знаки уваги у спілкуванні.

  • Знак уваги – висловлювання або дія, звернене до людини, покликане поліпшити її самопочуття і викликати радість.

  Види знаків уваги:

  Комплімент – знак уваги, виражений у словесній формі без урахування ситуації, у якій людина перебуває в даний момент.

  Похвала – оціночне судження, у якому людину порівнюють з іншими, причому це порівняння на його користь.

  Підтримка – знак уваги, висловлений у мовній формі і наданий людині в ситуації, коли вона об’єктивно не успішна. Підтримка стосується тієї області, де у людини, на даний момент, виникли труднощі. Підтримка виключає порівняння з будь-ким, крім самого себе.

  • Бесіда:

  • Комплімент робиться без урахування ситуації, чи означає це, що не треба говорити комплімент?
  • Чому ми недовірливо ставимося до людей, які направо й наліво розкидають компліменти?
  • Чому нам буває неприємно, коли нас хвалять?
  • Що відбувається з людиною, коли її постійно хвалять?
    • Вправа «Як надавати і приймати знаки уваги».

  Для багатьох надавати увагу іншій людині не так просто. Для інших ще складніше прийняти знаки уваги.

  Інструкція: Всі учасники утворюють два кола: внутрішнє і зовнішнє, стоячи обличчям один до одного. Завдання для тих, які стоять обличчям один до одного, – утворити пару. Перший член пари надає щирий знак уваги партнеру, що стоїть навпроти. Знаками уваги оцінюються вчинки, навички, зовнішність тощо. Партнер відповідає: «Так, звичайно, але крім того я ще…» (називає те, що він у собі цінує, що заслуговує знаків уваги). Потім партнери міняються ролями, роблять крок вліво, утворюючи нові пари, такі дії повторюються декілька разів. Виконавши вправу, учасники групи обговорюють: Які відчуття ви відчували, коли надавали іншому знаки уваги? Що ви відчували, коли знаки уваги надавали вам? Чи легко вам було реагувати на надані знаки уваги заданим чином? Чому?

  • Вправа «Все одно ти молодець, тому що…»

  Інструкція: Вправа виконується в парах. Перший учасник починає розповідь зі слів:

  «Мене не люблять за те, що…». Другий, вислухавши, повинен відреагувати, починаючи словами: «Все одно ти молодець, тому що…». Потім учасники міняються ролями. Після виконання вправи, здійснюється обговорення:

  • Хто не зміг або не встиг надати відповідь? Чому?
  • Що відчував той, до кого була направлена підтримка.

  9.  Зворотній зв’язок.

  • Зворотній зв’язок –це повідомлення, адресоване іншій людині, про те, як я її сприймаю, що відчуваю у зв’язку з нашими відносинами, які почуття в мене викликає її поведінка.

  Правила зворотного зв’язку:

  1. Говоріть про те, що конкретно робить дана людина, коли її вчинки викликають у вас ті або інші почуття.
  2. Якщо ви говорите про те, що вам щось не подобається у даній людині, в основному, намагайся зазначати те, що вона могла б за бажанням у собі змінити.
  3. Не давайте оцінок.
  4. Пам’ятайте, зворотній зв’язок – це не інформація про те, ким являє себе та чи інша людина, це більшою мірою відомості про вас у зв’язку з цією людиною. Говоріть і про те, що вам приємно, і про те, що неприємно.
     • Вправа «Зворотній зв’язок».

  Інструкція: Всі сідають у коло. У центр кола тренер ставить стілець і каже, що його займе той, хто першим захоче вислухати інформацію про себе. Цей учасник сам вибирає того, хто першим буде говорити йому, як його сприймають, які почуття викликає його поведінка. Коли перший учасник закінчить, починає говорити наступний за годинниковою стрілкою. Учасник, який сидить у центрі кола, повинен уважно слухати, не сперечатися, не перебивати, не затівати дискусії, не намагатися уточнити, що йому говорять, не вимагати об’єктивних доказів. Отримавши зворотній зв’язок, учасник повертається на своє місце. Потім у центр сідає наступний учасник і обирає собі того, від кого він хоче отримати зворотній зв’язок.

  10.  Види та техніки слухання.

  • Тест «Чи вмієте Ви слухати» (Додаток Г).
  • Види слухання: активне, пасивне, емпатичне.

  Активне слухання – на перший план виступає відображення інформації. Прийоми активного слухання: розуміння правильності інформації шляхом постановки уточнюючих питань («чи правильно я зрозумів вас, що…»), передача змісту висловлювання партнера іншими словами (Отже, ви хочете сказати…. Іншими словами, ви мали на увазі…). Застосовується в ділових переговорах у ситуаціях, коли співрозмовник на рівні з вами або сильніший за вас у конфліктних ситуаціях і поводить себе агресивно або демонструє свою перевагу.

  Пасивне слухання – ми просто слухаємо співрозмовника, але водночас не мовчимо, адже будь-яке мовчання викликає роздратування. Ми даємо йому зрозуміти, що він не один і ми готові його підтримати. Прийоми – угу-реакції: «так-так», «угу-угу», «ну, звичайно». Застосовується: коли людина перебуває у стані емоційного афекту, сильного емоційного збудження і прийоми активного слухання не ефективні.

  Емпатичне слухання – дозволяє переживати ті ж почуття, які переживає співрозмовник, розуміти емоційний стан співрозмовника і розділити його. Під час емпатичного слухання не дають порад, не критикують, не повчають. Прийоми: необхідно налаштуватися на слухання, на певний час забути про свої проблеми, звільнитися від готових установок й упереджень щодо співрозмовника, показати, що ви не тільки правильно розумієте його почуття, але й переймається ними. Застосовується в тому випадку, коли людина сама хоче поділитися з вами переживаннями [30].

  • Вправа «Зіпсований телефон».

  Інструкція: 5-6 учасників виходять за двері й на запрошення тренера по одному заходять у кімнату. Кожному, хто заходить дається інструкція: «Уявіть собі, що ви отримали телефонограму, зміст якої ви повинні передати наступному члену груп. Головне, як найточніше передати зміст телефонограми. Тренер зачитує текст телефонограми першому учаснику, він повинен передати його наступному, коли той зайде до кімнати, і, відповідно, так далі один за одним».

  Текст: «Дзвонив Іван Іванович. Він просив передати, що затримується у відділі культури, оскільки він домовляється про отримання нового імпортного відеопроектора, який, втім, не краще вітчизняного. Він повинен повернутися до 17-ї години, до початку виробничої наради, але якщо він не встигне, то треба передати методисту, що необхідно змінити розклад роботи гуртків на понеділок і вівторок, вставивши туди додаткові заняття гуртка «Умілі руки».

  Після інформації, яку розповів останній учасник, зачитується первинна інформація. Учасники аналізують особливості слухання й те, як невміле слухання може спотворити інформацію (якщо є магнітофон, то краще все записувати, а потім прослухати).

  • Вправа «Сліпе слухання».

  Мета: продемонструвати учасникам групи неефективність передачі інформації без зворотного зв’язку.

  Інструкція: Одна або дві пари виконують вправу, інші – спостерігають. Члени пари сідають за стіл так, щоб не бачити один одного (за перешкодою або спиною один до одного). Кожному члену групи дається по 7 сірників. Одному з них тренер із семи сірників робить фігуру. Завдання цього члена пари пояснити іншому, як лежать сірники, щоб той зміг викласти зі своїх сірників точно таку ж фігуру. Забороняється дивитися на те, що робить партнер і задавати один одному будь-які питання. Потім перешкода знімається, порівнюються результати й образи. Учасники обговорюють труднощі, які виникали під час виконання завдання.

  11.  Ділові дискусії та публічні виступи дискусії.

  • Дискусія – процес просування та вирішення проблем шляхом зіставлення, зіткнення, взаємозбагачення предметних позицій учасників [19].

  Етапи дискусії:

  • Вступ у контакт.
  • Постановка проблеми (що обговорюється, навіщо, в якій мірі необхідно вирішити проблему, яка мета дискусії).
  • Уточнення предмета спілкування і предметних позицій (думок) учасників.
  • Висування альтернативних варіантів.
  • Конфронтація учасників.
  • Обговорення та оцінка альтернатив, пошук елементів схожості.
  • Встановлення згоди через більш оптимальне рішення.

  Роль тренера:

  1. Сформулювати мету й тему дискусії (що обговорюється, навіщо потрібна дискусія, в якій мірі потрібно вирішити проблему).

  Метою дискусії може бути:

  а) збір і впорядкування інформації з обговорюваної проблеми;

  б) пошук альтернативних підходів до вирішення проблеми, їхнє обґрунтування; в) вибір оптимальної альтернативи.

  2. Встановити час дискусії (20 – 30 – 40 хвилин або більше).
  3. Зацікавити учасників дискусії (викласти проблему у вигляді деякого протиріччя).
  4. Домогтися однозначного розуміння проблеми всіма учасниками, перевіривши це контрольними питаннями чи попросивши учасників поставити питання.
  5. Організувати обмін думками (охочим або в колі).
  6. Активізувати пасивних (звернутися до мовчазного з питанням, з проханням допомогти).
  7. Зібрати максимум пропозицій до вирішення обговорюваної проблеми (свої пропозиції висловлювати після того, як всі думки учасників вислухані).
  8. Не допускати відхилень від теми (тактовно зупиняти, нагадувати про цілі дискусії).
  9. Уточнювати незрозумілі положення, припиняти оціночні судження щодо особи учасників.
  10. Допомагати групі дійти до погодженої думки.
  11. Чітке підведення підсумків дискусії, формулювання висновків, спектру рішень, зіставлення цілей дискусії з отриманими результатами, підкреслити внесок кожного у загальний підсумок, похвалити, подякувати учасникам.

  Труднощі під час публічного виступу:

  • нелогічність (непослідовність у викладі суті, нечітка аргументованість у викладі матеріалу, відсутність ясності та чіткості в досягненні поставлених цілей);
  • проблема самовираження (недостатня емоційність, скутість, монотонність виступу, невідповідність внутрішнього стану із зовнішніми ознаками);
  • егоцентризм (плюралізм думок, нездатність зрозуміти інші речі, чужу думку);
  • некомпетентність (брак інформації, некомпетентність у конкретних питаннях);
  • проблема контакту (труднощі контакту з аудиторією, не вдається переконати слухачів);
  • проблема самоконтролю (важко подолати хвилювання, невміння поводитися тощо);
  • проблема виходу з контакту (сумбурність, незавершеність виступу, погане закінчення та невдалий вихід із контакту) [21].
    • Вправа «Правила ведення дискусії».

  Група протягом 10-20 хвилин обговорює тему «З ким легше (цікавіше) працювати працівнику закладу культури – з молоддю або з людьми похилого віку?», або «Чи є відмінності між психікою чоловіка та жінки?». Водночас, кожен учасник повинен виконувати своє індивідуальне завдання, яке йому заздалегідь видає тренер. Не можна інформувати оточуючих про суть свого індивідуального завдання. Завершивши дискусії, група обговорює свої враження, намагається відгадати, яке завдання отримав кожен учасник, яких правил дискусії дотримувалися, а які порушували. Для обговорення перебігу гри відводиться 10-15 хв.

  У конвертах наведені наступні завдання:

  1. «Ти повинен мінімум два рази висловитися під час дискусії. Час від часу будеш говорити щось на тему обговорення, але твої слова повинні бути абсолютно не пов’язані з тим, про що говорять інші. Будеш поводити себе так, неначе зовсім не чув того, про що говорили до тебе…».
  2. «Ти повинен під час дискусії мінімум 2 рази висловитися. Ти будеш слухати інших, але тільки для того, щоб знайти у чиїхось словах привід для зміни напряму розмови і почати його обговорювати із заздалегідь визначеним тобою питанням. Будеш вдавати, що чуєш і розумієш те, про що йдеться, але насправді будеш тільки чекати моменту, щоб направити розмову в потрібному для тебе напрямку».
  3. «Будеш брати активну участь у розмові і поводитися так, щоб у інших склалося враження, що ти дуже багато знаєш і багато пережив».
  4. «Ти будеш активно і дуже багато говорити, значно більше, ніж слід, повідомляючи різні непотрібні подробиці».
  5. «Як мінімум п’ять разів намагайся влізти в розмову. Будеш слухати інших для того, щоб у своїх словах винести будь-які оцінки або судження конкретним учасникам. Наприклад, «Ти завжди перебільшуєш». В основному, будеш орієнтуватися на наданні оцінки членам групи».
  6. «Ти повинен, як мінімум, три рази висловитися під час дискусії. Ти повинен уважно слухати інших, кожну свою репліку починати з переказу своїми словами того, що сказав попередній оратор. Водночас, ти повинен питати: «Чи правильно я тебе зрозумів?», вносити необхідні поправки у свої слова».
  7. «Ти повинен мінімум два рази дати викривлену інформацію, «збрехати» щось, щоб це було помітно».
  8. «Твоя участь у розмові має бути спрямована на те, щоб допомагати іншим як найповніше висловити свої думки, сприяти взаєморозумінню між членами групи».
  9. «Ти повинен три рази висловитися, але сказати так стисло, обірвано, значно менше, ніж слід, щоб іншим було важко зрозуміти сенс твоїх слів».
  10. «Ти повинен висловитися так складно, заплутано, з використанням якихось наукових мало відомих термінів, щоб іншим було важко зрозуміти сенс твоїх слів».
  11. «Згадай, як зазвичай виглядає твоя поведінка під час дискусій, намагайся, щоб цього разу все було інакше. Спробуй змінити свій звичний спосіб поведінки на більш досконалий».
  12. «Тобі не дається ніякого завдання. Поводься під час дискусії так, як ти, зазвичай, ведеш себе під час групових обговорень».

  Примітка:

  1. Показати іншим учасникам зміст свого завдання ти можеш тільки після закінчення дискусії за командою тренера.
  2. Якщо в групі більше ніж 12 осіб, то дублюються завдання 8, 6,

  Підведення підсумків виконання вправи «Правила ведення дискусії».

  Які правила дискусії порушувалися: «Не говори більше, ніж потрібно», «Не говори менше, ніж потрібно», «Не відволікайся від теми», «Прагни до вирішення проблеми», «Не говори неправду», «Висловлюйся ясно», «Умій слухати й розуміти думку співрозмовника». (Непогано було б зробити відеозапис).

  • Вправа «публічний виступ».

  Кожен учасник повинен експромтом протягом 2-3 хвилин розповісти перед аудиторією про «історію успіху» у своїй громаді. Бажано зробити відеозапис і його подальший аналіз: мова, поза, жести, манери, поведінка кожного учасника.

  12.  Ділові наради.

  • Кожному учаснику дається для ознайомлення пам’ятка «Психологічні особливості ділових нарад»:

  «У ділових нарадах можуть брати участь 7-9, максимум 12 осіб, велика кількість учасників може знизити ефективність роботи. Тема наради повинна бути заздалегідь визначена, щоб учасники могли професійно підготуватися, продумати свої пропозиції, навіть підготувати відповідні доповіді. Для активізації взаємодії, учасники розташовуються у формі круглого столу. Ведучий наради спочатку має висловити надію, що нарада буде носити діловий і конструктивний характер. Протягом наради ведучий стежить за регламентом, «утримуючи» виступаючих у рамках обговорюваної теми, залучаючи «малоактивних», зупиняючи «балакучих», визначаючи порядок надання слова, задаючи необхідні питання. Ділові наради припускають можливість критики предметних позицій, а не особистості того, хто висловлюється, причому рекомендується дотримуватися правила: зазначати   спочатку збіг позицій, а потім обговорити   їх  відмінність, переконливо аргументуючи достоїнства і недоліки кожної альтернативи. У випадку, якщо ви потрапили у вогнище критики, корисно перевести атаку «на себе» в атаку «на проблему»: «Я радий, що вас хвилює це ж питання і ви намагаєтеся знайти найкраще рішення…». Головне не перемогти в суперечці, а просунутися до вирішення проблеми».

  МОДУЛЬ 4. РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ В АНІМАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

  Мета: на основі актуалізації минулого досвіду, спонукати учасників до усвідомлення значущості вивчення соціальних технологій анімаційної діяльності для мінімізації ресурсів і часу в процесі пошуку адекватного вирішення проблеми, а також переведення практичної діяльності на шлях попереднього проектування та подальшого свідомого використання обраного проекту.

  Обладнання та матеріали: слайди презентації.

  Орієнтовний час проведення: 2 сесії.

  Хід проведення

  1.  З’ясування поняття «соціальна технологія».

  Спираючись на минулий досвід учасників, тренер намагається з’ясувати, які вони мають уявлення про поняття «соціальна технологія». Узагальнюючи висловлювання учасників, тренер говорить: «Поняття «соціальна технологія» вживається у двох значеннях: як предмет науки і як керівництво практикою». Тренер дає визначення цих понять, які заздалегідь написані на аркуші паперу і розміщені на стіні:

  «Соціальна технологія як наука виявляє закономірності формування організаційної культури та структури організації, її функціональних компонентів, а також фінансового та матеріального стану з метою визначення та використання на практиці найбільш ефективних та економічно вигідних соціальних проектів (моделей)».

  «Соціальна технологія – це сукупність методів і прийомів зміни соціуму в напрямку задоволення різноманітних соціально значущих потреб громадян» [10, с. 11].

  2.  Види соціальних технологій.

  • Тренер говорить: «Існує велика кількість соціальних технологій і для того, щоб ефективно їх використовувати, необхідно впорядкувати цей матеріал, іншими словами: важливо створити їх класифікацію. Саме цією роботою ми зараз будемо займатися. Зробимо це так: у нас в кімнаті чотири столи. На кожному із цих столів розташуємо аркуш паперу, на якому написаний критерій класифікації (за змістом діяльності; за функціональним напрямом; за сферою поширення інтересів; за характером соціальних перетворень). У цьому кошику (шапці) лежать жетони, на яких написані назви технологій. Ваше завдання – вибрати один жетон із назвою технології і знайти той вид, до якого вона належить, тобто необхідно підійти до столу з відповідною назвою виду технології».
  • Кожен учасник витягує один із жетонів: освітня технологія; правозахисна технологія; екологічна технологія; опікунська технологія; технологія розвитку громади; технологія лобіювання інтересів громадян; технологія стратегічного планування; технологія прийняття управлінського рішення; технологія створення команди; технологія роботи з волонтерами; технологія ділового спілкування; технологія корпоративного спонсорства; технологія консультування громадян; технологія інформаційного забезпечення; технологія, що враховує інтереси лише членів своєї організації; технології, які вирішують проблеми широких верств населення; інноваційні технології; традиційні технології; технологія створення коаліцій.
  • Тренер говорить: «Отже, кожен із вас підійшов до столу з назвою виду технології. Ваше завдання: обговорити у групі правильність вибору. Якщо, на думку групи, якийсь вибір зроблено неправильно, то відповідний жетон необхідно віднести іншій групі, у якої він, на вашу думку, повинен перебувати. Після цієї роботи, ви повинні підготуватися до презентації видів технології. Зробити це можна двома способами: коротко охарактеризувати кожен вид технологій або докладно розповісти про одну найбільш відому вам технологію».
  • Виступ учасників груп з охарактеризування різних видів технологій.
  • Тренер запитує в учасників, які труднощі вони відчували під час класифікації технологій. Узагальнюючи висловлювання учасників, він говорить: «Труднощі, які ви відчували – не є випадковими. Адже будь-яка класифікація умовна. Будь-яка технологія може бути віднесена до різних видів. Наприклад, технологія розвитку громади за характером соціальних перетворень може бути інноваційною, за сферою розповсюдження інтересів вона може бути спрямована на широкі верстви населення, у функціональному відношенні акценти можуть бути зроблені на використання технології розробки програм розвитку та їх впровадження тощо. Висновок, який ми можемо зробити: будь-яка соціальна технологія складна і в кожній із них ми можемо виділити не один, а безліч аспектів».

  3.  Виконання вправи на підтримку уваги, відновлення працездатності у групі.

  Учасники групи стають у коло. Тренер дає інструкцію: «Будемо по черзі виконувати будь-яку дію. Робити це треба без слів, але намагатися, щоб ми всі зрозуміли, яку дію ви робите. Хтось із нас почне свою дію, а всі ми разом слідом за ним будемо виконувати цю дію до того часу, поки я не плесну у долоні. Після плеску дію почне виконувати наступний у колі (за годинниковою стрілкою) і всі ми разом із ним будемо деякий час виконувати цю дію і так далі, поки коло не замкнеться». Після завершення вправи тренер запитує, звертаючись до групи, яку дію виконував перший учасник, яку – другий і так далі. Водночас, кожен раз тренер уточнює у

  «авторів» рухів чи правильно їх зрозуміли. Вправа розвиває увагу та виразні здібності учасників групи, покращує настрій, відпрацьовує вміння прийому та передачі інформації.

  4.  Альтернативна брейн-дискусія: «Що важливіше: знання соціальної технології або звичайні життєві уявлення про способи вирішення соціальних проблем?»

  • Тренер каже: «Зараз ми проведемо з вами альтернативну брейн-дискусію «Що важливіше знання соціальної технології (наука) або життєві уявлення про способи вирішення соціальних проблем (практика)?». Для організації дискусії нам необхідно сформувати дві команди опонентів (противників). Зробимо це так: Я визначу капітанів команд. Це будуть, наприклад, Микола і Тетяна. Кожен капітан вибирає собі з нашої групи одного учасника команди. Кожен обраний учасник робить свій вибір, і так буде продовжуватися до тих пір, поки в кожній команді не налічуватиметься 7 осіб. Членам кожної команди необхідно сісти на стільці один навпроти одного, утворюючи компактний гурток. Інші члени групи будуть відігравати роль «суддів». Завдання першої команди: у процесі колективного попереднього обговорення, на яке відводиться 5-7 хвилин, сформулювати основні аргументи на захист позиції – «Соціальна технологія як наука важливіше практичного досвіду вирішення соціальних проблем». Завдання другої групи – сформулювати аргументи на захист позиції «Успіх вирішення соціальних проблем забезпечується виключно практичним досвідом, і наука тут ні до чого». Завдання «суддів»

  • оцінити, яка команда була переконливою, точнішою, глибшою. «Судді» також можуть визначати найбільш ефективних учасників дискусії, маючи на увазі, що це не завжди бувають ті, хто більше за інших говорить [10, с. 13].
    • Знайомство із загальними правилами дискусії (правила завчасно можна оформити у вигляді плакату):
    • Дискусія – це вільний обмін думками, всім учасникам необхідно бути активними, кожному варто висловитися.
    • У дискусії всі учасники рівні, тому під час висловлювання своєї думки не можна зловживати часом і перетворювати діалог у монолог.
    • У дискусії – головне факти, логіка, докази; жести, вигуки, міміка, вираз очей можуть свідчити про згоду з іншими учасниками дискусії, але не бути аргументами захищаючої думки.

  • У дискусії важливо не тільки уміння говорити, але й уміння слухати; у дискусії забороняється перебивати один одного і перетворювати діалог у «хор», тобто одночасне висловлювання декількох осіб.
  • У процесі обговорення необхідно притримуватися заданої теми й не можна відволікатися на обговорення сторонніх питань.
  • У дискусії забороняється «переходити на особистість», у разі незгоди з чиєюсь думкою треба наводити контраргументи або приклади, що доводять невірність викладеної позиції, але не давати оцінок особистостей опонентів (тим більше, не слід лаяти представників іншої команди).
  • З’ясування слухачами специфіки альтернативної брейн-дискусії. Тренер говорить:

  «Ми познайомилися з правилами, якими необхідно керуватися під час участі у будь-якому вигляді дискусії. Альтернативна дискусія, у порівнянні з природною суперечкою, спонтанною полемікою, має свою специфіку. Умова альтернативності формулювання позиції тут задана ззовні (мною). І позиція, яку ви будете обстоювати, може здатися вам не реальною, жорстокою, штучною. До того ж, член команди насправді, можливо, дотримується погляду, який стверджує інша команда. У цьому випадку, не треба впадати у відчай. Ваші власні погляди будуть дуже корисними для вашої команди, оскільки допоможуть знайти контр аргументи для захисту позиції групи. Хочу вас попередити, щоб члени команди, з одного боку, не зваблювалися удаваною перевагою позиції, що ними захищається, з іншого боку, не слід думати, що позиція вашої команди менш виграшна. Наше завдання полягає в тому, щоб у змаганні розвивати й поглиблювати свою позицію».

  • Робота в групах, під час якої тренер непомітно, побічно спонукає членів команди до більшого колективного обговорення. До того ж, тренер надає учасникам простір для прояву самостійності, ініціативи й у жодному разі не підказує факти, ідеї, напрямок спору. Групі «суддів» він радить подумати про те, як буде фіксуватися хід дискусії, за якими критеріями оцінюватиметься його ефективність.
  • Проведення самої дискусії. Тренер нагадує, що висловлюватися слід у формі тез, кожна з яких повинна містити чітко сформульовану думку, не бути розпливчастою, багатослівною. Тренер говорить також про своє право зупинити виступ члена команди, якщо виступ виходить за рамки окремої тези й перетворюється на монолог. Необхідно нагадати також про те, що успішність виступу команди залежить не тільки від переконливості й кількості аргументів, але й від того наскільки в цій дискусії беруть участь всі члени команди. Тренер пояснює також, що метою дискусії є не тільки логічне протиборство, але й те, наскільки згуртованою є група у виробленні спільної думки, прийнятті рішення, створенні умов для того, щоб всі члени команди могли висловити свою думку. Хід дискусії починається з того, що тренер жеребкуванням надає можливість одній із команд висловити першу тезу на захист своєї позиції. Потім слово надається іншій команді, яка повинна або спростувати висунуту опозиційною командою тезу або сформулювати свою тезу тощо.

  • Слово надається «суддям», які коментують свої оцінки щодо діяльності команд. Перед виступом «суддів» тренер каже про те, що оцінка «суддів» не коментується і не обговорюється.
  • Тренер підводить підсумки дискусії. За такої умови, доцільно керуватися такими рекомендаціями: «Підбиваючи підсумки дискусії, керівник коротко розкриває логіку й основні лінії протиборства, вказує на помилки в стратегії і тактиці полеміки; аналізує логічні і фактичні помилки диспутантів; показує наскільки вагомими й суттєвими були аргументи, а також наскільки ясно й переконливо вони були сформульовані. Керівник зупиняється на тому, чи достатньо глибоко й повно протиборчі групи розкрили суперечливі грані теми (проблеми) обговорення та коротко розкриває подальші можливі напрямки конструктивного розвитку даної теми і проблеми».
  • Формулюючи загальний висновок, тренер каже: «У порівнянні зі звичайними життєвими уявленнями про способи вирішення проблем місцевої громади, соціальна технологія має переваги. Завдяки тому, що технологічні знання фіксуються у літературі, передаються з допомогою спеціального навчання, організації не треба витрачати великої кількості часу, енергії, сил на пошук шляхів вирішення проблеми, яку було успішно вирішено в діяльності іншої організації, в іншому регіоні. Досить використовувати або трансформувати вже відому модель. З іншого боку, не можна недооцінювати й ролі життєвих уявлень, умінь і навичок. Адже наукова технологія завжди спирається на практичний досвід, з нього формулює свої завдання і в ньому перевіряє правильність своїх узагальнень. Ось чому ми будемо не тільки знайомитися з методикою анімаційних технологій, але й удосконалювати і формувати вміння, необхідні для її ефективного використання».

  МОДУЛЬ 5. ВИВЧЕННЯ ПОТРЕБ МІСЦЕВОЇ ГРОМАДИ ЯК ПОЧАТОК АНІМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  Мета: усвідомити взаємозв’язок цінностей і потреб членів місцевої громади; оволодіти уміннями й навичками вивчення потреб громади.

  Матеріали та обладнання: слайди презентації.

  Орієнтовний час проведення: 2 сесії.

  Хід проведення

  1.  Вправа, що сприяє об’єднанню групи для подальшої роботи.

  • Всі сідають у коло. Тренер каже: «Почнемо нашу роботу так: кидаючи один одному м’яч, будемо називати уголос ім’я того, кому кидаємо. Той, хто отримав м’яч, приймає будь-яку позу, и всі інші слідом за ним відтворюють цю позу. Після цього той, у кого м’яч (і чию позу ми щойно відтворили), кидає м’яч іншому учаснику, гра триває до того часу, доки м’яч не побуває у кожного з нас».
  • Тренер запитує: «Як ви себе почуваєте? Чи можемо ми розпочати роботу?»

  2.  Гра «Аукціон» (Вибір життєвих цінностей).

  • Тренер дає кожному учаснику конверт, у кожному з яких лежать 10 жетонів. Вивішується плакат із переліком лотів та їх вартістю (Табл. 2):

  Таблиця 2.

  Плакат із переліком лотів та їх вартістю

  Назва лота	Вартість	Назва лота	Вартість
  1. Гарна квартира або дім	Один жетон	Новий спортивний автомобіль	Один жетон
  2. Місячний відпочинок у будь- якій точці земної кулі з найкращим другом	Два жетони	Наступний щабель в успішній кар’єрі	Два жетони
  3. Стрімка політична кар’єра	Два жетони	Можливість постійного вдосконалення	Два жетони
  4. Гарна освіта	Два жетони	Підприємство, що приносить великий прибуток	Два жетони
  5. Здорова сім’я	Три жетони	Всесвітня слава	Три жетони
  6. Чиста совість	Два жетони	Успіх будь-якою ціною	Два жетони

   

  7. Матеріальне благополуччя	Один жетон	Повага та визнання соратників, послідовників	Один жетон
  8. Керувати й підпорядковувати	Два жетони	Працювати в команді однодумців	Два жетони
  9. Стрімка кар’єра завдяки випадку	Два жетони	Поступове сходження до успіху шляхом невпинного самовдосконалення	Два жетони
  10. Сім додаткових років життя	Три жетони	Безхворобна смерть, коли настане час	Три жетони

   

  • Тренер знайомить учасників із правилами гри: «Зараз ми пограємо в «аукціон». На продаж виставляється десять лотів, кожен з яких має дві цінності. З одного лота ви можете придбати тільки одну цінність або взагалі нічого не купувати. За купівлю цінностей ви розраховуєтесь жетонами, які знаходяться у конверті. Всього у вас десять жетонів. Причому вартість цінності може бути вища, ніж один жетон. Назву того, що саме ви хочете купити, треба записати на зворотному боці жетона і покласти його в бік, як уже використаний. Свій вибір необхідно робити швидко. Перехід до наступного лоту означає, що попередній лот вже знято з «торгів»».

  Тренер запитує в учасників, які питання в них виникли у зв’язку з умовами гри. У разі необхідності робить додаткові роз’яснення.

  • Починається гра. Тренер оголошує цінності першого лоту. Учасники роблять свій вибір.
  • Після закінчення гри тренер запитує, які думки, почуття, переживання, асоціації виникали в учасників у зв’язку з «покупками», а також з’ясовує, чи були сумніви у членів групи в правильності їх вибору.
  • Узагальнюючий коментар тренера: «Гра показала, що ситуації вибору життєвих цінностей досить різноманітні й часом непрості. Для будь-якої людини, а тим більше для тих людей, які намагаються вирішувати соціальні проблеми місцевого соціуму дуже важливо вміти робити правильний вибір і вміти нести за нього відповідальність. І насамперед, ми повинні правильно визначити найбільш значущі та актуальні потреби своїх клієнтів (громадян). Є багато методик розв’язання даного завдання. Наша мета полягає в тому, щоб оволодіти вміннями та навичками їх використання».

  3. Визначення потреб з допомогою ранжування їх значущості.

  • Тренер каже: «Уявімо собі, що ми жителі одного населеного пункту або мікрорайону якогось міста. У нашій громаді є соціальні проблеми, які потребують вирішення. Кожна проблема – це незадоволені потреби громадян і вони локалізуються в певній соціальній сфері. Проблем (незадоволених потреб) у нас є багато, але нам необхідно вибрати найбільш значущі й актуальні для нашої громади, тобто ті, які потребують першочергового вирішення. Кожен з нас отримає зараз перелік соціальних сфер, у яких локалізуються проблеми певної групи населення. Ваше завдання полягає в тому, щоб обрати спочатку 10, а потім 5 найбільш важливих сфер, а потім здійснити ранжування їх за ступенем значущості».
  • Кожен учасник отримує бланк «Оцінка соціальної сфери за ступенем значущості» для ознайомлення та заповнення (Додаток Д).
  • Учасники отримують три аркуші паперу, на кожному з яких потрібно написати одну з найважливіших соціальних сфер. Далі тренер просить віддати йому одну із соціальних сфер із якою учасник може найменш безболісно розлучитися. Потім тренер пропонує віддати ще одну соціальну сферу, залишивши у себе одну, проблеми якої потребують першочергового вирішення.
  • Тренер просить кожного учасника назвати найбільш значущу для нього соціальну сферу, з якою він вирішив не розлучатися і прокоментувати зроблений вибір, або коротко розповісти про ті почуття, які відчував, відмовляючись від тих чи інших цінностей.
  • Узагальнення тренера: «Ми бачимо, що визначення пріоритетності соціальної сфери – досить важке завдання, вирішення якого пов’язане з внутрішньою боротьбою. Вибрати соціальний захист одиноких матерів, залишаючи поза увагою ветеранів війни, може здатися неетичним. Тим не менше, у кожній місцевості є свої традиції, свій досвід вирішення тих чи інших проблем, тому вибираючи ту, чи іншу сферу, ми намагаємося все ж орієнтуватися на ті аспекти соціального життя, які насамперед потребують вдосконалення. І метод ранжування цінностей дозволяє в короткий термін, з невеликими витратами ресурсів визначити найбільш пріоритетні напрямки діяльності».

  4.  Вправа для зниження напруженості, втоми, зміни інтелектуальної діяльності на фізичну активність.

  • Підготовка до вправи: У вправі повинна брати участь непарна кількість. Якщо кількість учасників парна, то у вправі бере участь і тренер. Попередньо учасники вправи розраховуються на «перший» – «другий». Всі другі номери сидять на стільцях, перші стоять за спинами їх стільців. Учасник, який залишився без пари стоїть за спиною вільного стільця (наприклад, його ім’я Денис).

  • Тренер дає інструкцію: «Завдання Дениса – запросити кого-небудь на свій стілець. Водночас він може користуватися тільки невербальними засобами, говорити нічого не можна. Всі ті, хто сидять на стільцях дуже хочуть потрапити на вільний стілець. Завдання тих, хто стоїть за спинками стільців, – утримати своїх «підопічних». Зробити це можна, поклавши руку на плече тієї людини, яка сидить на вашому стільці, у той момент, коли ви помітили його намір пересісти на інший стілець. Постійно тримати руку над плечем вашого «підопічного» не варто.

  • Учасники виконують вправу. Через деякий час тренер пропонує їм помінятися: ті, хто сидів, встають позаду стільця, ті, хто стояв – сідають на стільці. Одному з тих, хто стояв, доведеться встати за вільний стілець.
  • Обговорення виконаної вправи. Дана вправа використовується також із метою відпрацювання вміння встановлювати контакт із партнерами, тому після виконання вправи доцільно звернутися до групи з питаннями: «Як ви діяли, коли запрошували когось на ваш стілець? Як ви розуміли, що вас запросили зайняти вільний стілець?»

  5.  Гра «Вивчення потреб громадян».

  • Розподіл ролей: «Перша група буде виконувати роль громадської організації з підтримки молодіжних громадських ініціатив, друга група – представляє об’єднання, яке займається боротьбою з алкоголізмом і наркоманією, третя група – це організація, яка захищає самотніх матерів, четверта група займається правовим захистом населення».
  • Постановка завдань:   «Кожна   група   послідовно   вирішує   два   завдання: а) відповідає на питання: «Хто є клієнтами організації?»; б) розробляє методику вивчення їхніх потреб. Результати спільної роботи записати на аркуші фліпчарту та підготуватися до виступу».
  • Робота в групах. Тренер спостерігає за діяльністю груп. За необхідності підказує напрямок роботи, не розкриваючи змісту.
  • Виступи учасників груп. Обговорення представлених методик.

  6.  Ознайомлення з методом «Дослідження шляхом участі».

  • Тренер говорить: Зараз ми познайомимося з дуже цікавим методом вивчення потреб громадян. Цей метод апробовано в громадах країн Латинської Америки та Азії. У даний час програми Світового банку та Організації Об’єднаних Націй рекомендують цей підхід як напрям діяльності, спрямований на розвиток місцевої громади. В Україні цей метод роботи вже активно використовується, особливо у Західних регіонах, і називається цей метод «Дослідження шляхом участі». Для позитивних змін у житті громади і вирішення соціальних проблем необхідно виділити найбільш актуальні з них. З цією метою і проводиться дослідження, у якому беруть участь всі ті, кого воно стосується. За такої умови надзвичайно важливо те, що ця участь здійснюється у формі конкретних дій, тому повна назва цього методу «Дослідження шляхом долі, що веде до дії».

  • Тренер говорить: «Пропоную вам познайомитись із «Дослідженням шляхом участі» на конкретному прикладі».

  Кожному учаснику роздається уривок із книги «Громади України: на шляху відродження»:

  «Олег та Наталія працюють у молодіжному центрі… Багато молодих людей, які відвідують центр, походять із сімей, де є багато проблем. Батьки деяких із них ніде не працюють… зловживають алкоголем та наркотиками, а в інших сім’ях є чимало проблем, і навіть насилля. Деякі молоді люди самі мають проблеми з алкоголем та наркотиками, а в деяких погана успішність у школі.

  Наталя та Олег вели розмову про те, що вони можуть зробити, аби щось змінити. Вони знають, молодіжний центр – це безпечне та зручне місце, де молоді люди можуть проводити час, але їм хотілося б зробити більше. Після того, як вони відвідали семінар із розвитку громади, вони вирішують спробувати дослідження шляхом участі (що веде до дії) аби визначити свої наступні кроки. Вони розуміють, молоді люди самі знають свій світ найкраще і зможуть визначити для роботи в центрі ті методи, що найбільше їм підходять… Отже, Олег і Наталя вирішують запитати у молодих людей, чи є в них бажання… зробити фотовиставку про своє життя… кожному видається одноразовий фотоапарат. Наталя й Олег пропонують кожному сфотографувати ті речі, які їх роблять щасливими й ті, які вони хотіли б змінити.

  Коли упорядкували фотографії й підготували виставки, Наталії та Олегу стало легше визначити конкретні питання, над якими вони могли б спільно працювати у молодіжному центрі. Молоді люди вирішують, що хочуть більше дізнатися про те, як налагоджувати кращі стосунки з друзями. Наталя працює з однією групою молодих людей аби дізнатися про ці теми в Інтернеті… Олег працює з другою групою над підготовкою фотовиставки в приміщенні міської ради… Отже, вони сподіваються заручитися підтримкою, щоб провести завершальний етап у вихідні дні в молодіжному таборі й залучити спеціальних тренерів для молоді. Там молоді люди зможуть отримати навички лідерства».

  • На основі аналізу історії успіху в процесі бесіди з’ясовуються особливості дослідження шляхом участі:
  • Створення дослідницької команди, яка відповідає за весь процес дослідження (Наталія та Олег);
  • Дослідницька команда пройшла попереднє навчання;
  • На наступному етапі до дослідницької команди долучаються інші учасники (молодь);
  • Обирається метод дослідження, який спирається не стільки на слова, скільки на продукти діяльності учасників (фотографії);
  • Обраний метод дослідження відповідає бажанням, знанням самих учасників;
  • Аналіз результатів дослідження дозволяє вибрати необхідний вид діяльності для задоволення виявлених потреб (тренінг у молодіжному таборі);
  • Дослідження проводилося у такий спосіб, щоб запланований вид діяльності був забезпечений матеріально (підтримка міської ради).
  • Узагальнення тренера: «Отже, ми бачимо, що «Дослідження шляхом участі» є не теоретичним, а практичним методом. Його проводять ті члени громади, які причетні до проблеми, і вони ж вирішують її».

  7.  Діалог абсурду як підготовка до наступного виду діяльності.

  • Тренер звертається до групи з питанням: «Як ви думаєте, які особливості процесів мислення, пізнання та уяви перешкоджають продукуванню нових, новаторських, оригінальних ідей?».
  • Коментуючи висловлювання учасників, тренер каже: «Дійсно, нам часто заважають стереотипи і бар’єри власного мислення й уяви. Стереотип можна визначити як спрощену думку щодо окремих осіб чи ситуацій, у результаті, немає об’єктивного аналізу і розуміння людей, ситуацій, проблем. Стереотипи спонукають нас відкидати все, що суперечить власному погляду, що є новим, незвичним. Ми рідко усвідомлюємо, що тлумачення подій іншою людиною так само законно, як і наше власне».
  • Тренер говорить: «Зараз ми сядемо в коло і проведемо діалог абсурду. Суть полягає в тому, що кожен учасник говорить що-небудь своєму сусідові справа, абсолютно не піклуючись ні про сенс, ні про те, щоб його судження було якимось чином пов’язані з попередніми висловлюваннями інших учасників групи або з висловлюваннями попереднього сусіда – співрозмовника».

  • Тренер висловлює своє судження, потім говорить наступний учасник і так доти, поки коло не замкнеться. Після висловлювань учасників діалогу, тренер запитує: «Як ви себе почуваєте? Які труднощі мали, коли висловлювалися? Коли слухали висловлювання інших? Що вам перешкоджало у вільному вираженні своїх абсурдних думок?».

  У результаті обговорення доцільно підвести слухачів до усвідомлення глибинного взаємозв’язку між учасниками будь-якого процесу мислення й узагальнення – такого взаємозв’язку, зруйнувати який дуже непросто, навіть за умов виконання спеціального завдання. Крім цього учасники повинні зрозуміти, що будь-який абсурд породжується й урази посилюється тільки завдяки спільним зусиллям громадськості.

  8.  «Брейн-стрімінг» пошуку практичних справ для дослідження шляхом участі.

  • Тренер формулює проблему: «Зараз нам необхідно знайти конкретні справи, під час організації яких можна провести дослідження шляхом участі. Вирішувати це завдання будемо методом «мозкової атаки»».
  • Формування груп – одна експертна група та дві групи, які будуть вирішувати поставлену проблему.

  Методика об’єднання у групи – «Жеребкування». Учасники витягують із капелюха фанти, на яких зображені геометричні фігури (трикутник, квадрат, коло), і збираються у групи, в залежності від геометричної фігури, що зображена на фанті. Група, яка отримала фанти із зображенням кола, розраховується на «перший-другий» – у такий спосіб виходить дві підгрупи «експертів». Групи, які здійснюють пошук, розташовуються у формі кола. До кожної з цих груп прикріплюються експерти, розташовані за колом.

  • Тренер ще раз уточнює поставлене завдання для пошукових груп і для експертів, які повинні фіксувати на папері висунуті ідеї, а після продукування ідей – відібрати найкращі. Тренер дає також інструктаж про правила пошуку рішення та поведінки у процесі взаємодії, спонукає до того, щоб учасники «мозкової атаки» дали волю своїй уяві і відразу висловлювали вголос будь-які ідеї й асоціації, які в них виникають. Під час «брейн- стрімінгу» категорично забороняється будь-яка критика висловлених суджень, якими б вони не були незрозумілими, незвичайними, смішними, абсурдними. Підкреслюється, що тільки вільне продукування незвичайних ідей та висловлювань здатне пробуджувати багаті асоціації, серед яких і можуть народитися дійсно яскраві, незвичайні ідеї.
  • Встановлюється регламент роботи в групах: кожен учасник по черзі висловлює свої асоціації, анітрохи не турбуючись про їх правильність, цінність. Головне – висловити якомога більше ідей. Перед висловлюванням кожного учасника, йому дається кілька секунд на роздуми, але не більше ніж 20 секунд. Затримка з висловлюванням означає, що хід переходить до наступного учасника. Робота в групах припиняється за сигналом тренера.
  • За сигналом тренера починається продукування ідей одночасно у двох робочих групах. Один «експерт» фіксує на папері висунуті ідеї, інший – стежить за дотриманням регламенту, у разі необхідності передає хід наступному учаснику.
  • Робочі групи відпочивають. У цей час експерти відбирають кращі ідеї на основі таких критеріїв:
  • Чи входять у дослідницьку групу громадяни місцевої громади чи тільки члени громадської організації?
  • Наскільки реальним є вибраний метод дослідження?
  • Чи відповідає обраний метод бажанням і можливостям учасників?
  • Повідомлення про результати «мозкової атаки». Обговорення підсумків роботи груп, оцінка найкращих ідей, прийняття колективного рішення та рекомендацій кращих ідей щодо впровадження досвіду.

  9.    Вправа для кращого запам’ятовування і структурування досвіду набутого протягом дня.

  • Усі учасники сідають у коло. Тренер говорить: «Сядьте так, щоб вам було зручно. Закрийте очі, пригадайте все, що ви робили сьогодні в групі у зворотному порядку, починаючи з того моменту, як я закінчу говорити. Намагайтеся пригадати, як можна докладніше все, що відбувалося з вами протягом дня, нічого не пояснюючи й не інтерпретуючи».
  • Висловлювання учасників.

  10. Вправа наприкінці робочого дня.
      • Тренер говорить: «А зараз кожен поділіться, будь ласка, враженнями від першого дня роботи і висловіть яке-небудь побажання сусідові. Побажання треба висловлювати, починаючи з таких слів, наприклад: «Я бажаю тобі, Людмило, …».

  МОДУЛЬ 6. ЯК ЗНАЙТИ ГРАНТОДАВЦЯ ТА НАПИСАТИ УСПІШНУ ЗАЯВКУ НА ГРАНТ

  Мета: сформувати у слухачів вміння та навички пошуку організацій, що надають гранти і як написати заявку на отримання гранту.

  Матеріали та обладнання: презентація, роздаткові матеріали.

  Орієнтовний час проведення: 2 дні по 8 годин.

  Хід проведення

  1.  Вступ

  • Виконання вправи для підвищення працездатності на початку дня.

  Усі учасники сідають у коло. Тренер дає наступну інструкцію: «Почнемо сьогоднішній день так: Встаньте (тренер встає, спонукаючи до того ж учасників групи) і привітаємося. Вітатися будемо за руку з кожним, нікого не пропускаючи. Нічого страшного, якщо ви з кимось двічі привітаєтеся. Головне – нікого не пропустити».

  Після того, як всі привіталися і знову стали у коло, тренер говорить: «Уважно подивіться один на одного, ви з усіма привіталися? Якщо ви з кимось не привіталися, то підійдіть й привітайтеся».

  Тренер пропонує усім сісти у коло і запитує: «Як настрій? Як ви себе почуваєте? Ми можемо розпочати роботу?».

  У тому випадку, якщо висловлювання учасників групи свідчать про те, що хтось із групи не може ще долучитися до роботи, доцільно виконати ще одну вправу або звернутися до цього учасника з питанням: «Що потрібно зробити, щоб ваш стан змінився і ви могли долучитися до занять?».

  • Визначення поняття «соціальний проект».

  Робота в малих групах. Тренер говорить: «Зараз ми будемо працювати у малих групах. Усього у нас буде діяти 4 мікрогрупи. Хто народився взимку? Навесні? Влітку? Восени?».

  Учасники об’єднуються в малі групи за порами року. Тренер формулює завдання:

  «Протягом 10 хвилин кожна підгрупа повинна написати власне визначення поняття

  «соціальний проект». Кожна підгрупа презентує своє визначення. Після презентації визначень кожної з груп, тренер запитує всіх інших учасників із чим вони згодні, а з чим ні, ініціюючи, відповідно, міні-дискусію.

  Ознайомлення учасників із вже наявним у науковій літературі визначенням «проект». Проект – це сукупність взаємопоєднаних, запланованих і реалізованих заходів та інших дій, що призначені для досягнення певних цілей із використанням визначених

  ресурсів (грошей, обладнання тощо) у межах визначеного часу [14].

  Відмінні особливості проекту:

  • «Зміна стану» – проект це спосіб зміни. Він модернізує або підтримує в змінному становищі конкретні матеріальні, або ж духовні цінності.
  • Цілеспрямованість – означає, що в проекті завжди є образ результату, на досягнення якого спрямований проект.
  • Неповторність – ця особливість дозволяє, з однієї сторони, відрізняти проект від не проекту (плану, програми), а з іншої – від інших проектів. Неповторність проекту проявляється на певному рівні у його інновації, а також особливому структуруванні заходів, що складають його основу.
  • Обмеженість у часі – проект має встановлені терміни його початку та завершення.
  • Обмеженість ресурсів [14].
  • Повідомлення теми і мети семінару.

  Тренер говорить: «Тема нашої зустрічі «Як знайти грантодавця і написати заявку на грант». Ви дізнаєтеся хто і навіщо оголошує конкурси, можете познайомитися з видами організацій, що надають гранти та прикладами конкурсів. Ви зрозумієте: як ефективно шукати інформацію про організації, що надають гранти; як віднайти потрібний вам конкурс; як спілкуватися з грантодавцем. Навчитеся написанню ефективних заявок на грант (структура, методологія й етапи написання заявки), а також, як правильно скласти бюджет. Дізнаєтеся про «Топ-10» помилок потенційного грантоодержувача та способи їх уникнення.

  Іншими словами, у цьому модулі ми повинні знайти відповіді на такі питання:

  • Що треба враховувати під час пошуку гранту?
  • Чи так це просто, як здається?
  • Що потрібно знати, щоб ваша заявка мала шанси на успіх?
  • Як її оформити?
  • Як вдало описати проект і самих себе, щоб у грантодавця, «донора» виникло бажання віддати перевагу саме вам?

  У результаті вивчення цього модуля ви матимете можливість скласти свою заявку на грант.

  • Тренер розповідає про власний досвід написання заявок: «Скільки? Які фонди підтримували? Участь у конкурсних комісіях Фондів. Розподіл міні-грантів.

  Отже, фінансовим джерелом для нашої організації є гранти, тому написання заявок – є нашою «великою активністю». Ми пишемо у різні фонди, у тому числі, англійською мовою. Ми накопичили достатньо велику експертизу, якою зараз ділимося з вами».

  • Опитування. Тренер здійснює усне опитування: «Зараз, я хотів би познайомитися з вами, а саме з вашим досвідом, тому прошу вас відповісти на питання: Чи ви особисто або ваша організація брали участь у написанні заявок на грант?». Підводимо підсумки: скільки відсотків брали участь.

  «Дайте відповідь, будь ласка, на друге питання: Чи був успішним даний досвід, чи отримували ви грант за конкурсом заявок? Прокоментуйте відповідь.

  За час нашого спілкування буде ще кілька опитувань, тому, будь ласка, слідкуйте і беріть участь в обговоренні, щоб у нас було уявлення про обсяг інформації з теми, якою ви вже володієте».

  • Знайомство з планом заняття.

  План:

  • Хто оголошує конкурси й навіщо вони це роблять. Види організацій-грантодавців і приклади конкурсів.
  • Як ефективно шукати інформацію про організації-грантодавців і як знайти потрібний вам конкурс.
  • Як написати ефективну заявку на грант (структура заявки, методологія й етапи написання).
  • Як правильно скласти бюджет.
  • «Топ-10» помилок грантотворців і як їх уникнути.
  • Перші питання.
  • Хто і навіщо оголошує конкурси?
  • Види фондів-грантодавців, приклади конкурсів.
  • Як ефективно шукати інформацію та як знайти потрібний вам конкурс?

  Дані питання тренер об’єднує в один блок і пропонує працювати так: «Після того, як я дам свою інформацію, у вас буде можливість поставити запитання щодо цього блоку інформації. Потім у нас буде великий основний блок: «Як написати ефективну заявку?». Окрім цього, до даного блоку входить розгляд таких питань як: методологія, етапи написання, оформлення і правильне складання бюджету. Після засвоєння необхідної інформації, ви також можете поставити запитання й отримати на них відповіді.

  Й останній блок, третій – це «Топ-10» помилок грантотворця і поради, як їх уникнути. Наприкінці також буде надана можливість відповісти на запитання, що виникли у вас під час засвоєнні даного блоку».

  • Опитування. Тренер проводить наступне опитування із визначення рівня обізнаності з теми: «Прошу вас відповісти на наступне питання, щоб з’ясувати, хто з вас успішно отримував гранти. У відповіді, будь ласка, зазначте – якщо ви отримували коли- небудь грант, то у скількох випадках вам це вдалося за період своєї діяльність? – всього лише 1 раз; від 2 до 4; від 5 до 10; отримую регулярно протягом багатьох років».

  Аналіз отриманих відповідей.

  2.  Процес пошуку грантів.

  • Основні поняття. Типи організацій, що надають гранти. Отже, необхідний зріз інформації отримано, далі здійснюється розгляд слайдів теорії.

  Можливі джерела фандрейзингу – 4 типи донорів [5, с. 145–147]:

  • фонди (іноземні, українські, благодійні);
  • влада (органи державної влади та місцевого самоврядування);
  • бізнес (комерційні форми);
  • населення (приватні пожертви).

  Далі тренер продовжує: «Отже, ми поділяємо всі джерела фандрейзингу на чотири типи, тому сьогодні будемо говорити про фонди – іноземні, українські та благодійні. Частково будемо говорити про владу, якщо вона виділяє субсидії національного, регіонального та місцевого рівнів. Але для загального уявлення, треба розуміти, що наявні ще й інші джерела – це бізнес і населення. Однією з цілей даного семінару, що є пріоритетною як для вас, так і для нас – це визначитися, чи підходять вам гранти та субсидії для вашої діяльності, або, може бути, краще вибрати інші джерела фінансування».

  Тренер проводить опитування з теми, зокрема, що для організацій учасників є провідним джерелом зовнішнього фінансування за їх поділом на чотири основні джерела:

  «Отже, що для вас є основним джерелом фінансування?

  • гранти та субсидії;
  • приватні пожертви;
  • внески бізнесу;
  • комерційна діяльність, платні послуги.

  Підведення підсумків з опитування: «Сьогодні ми будемо говорити про фонди і частково про владу, коли виділяється субсидія національного, регіонального та місцевого рівнів. Але спочатку розглянемо деякі поняття».

  Розгляд основних понять [5, с. 161]:

  Фандрайзинг (fundraising) – це діяльність із залучення ресурсів (переважно на некомерційні проекти, програми, цілі).

  Грант (grant) – це цільові кошти, що безоплатно надаються окремій особі, або організації для фінансування будь-якої діяльності, чи конкретного проекту. На відміну від позики, грант не треба повертати.

  Грантодавець (grantmaker) – це приватна особа або організація, яка надає гранти.

  Донор (donor) – це приватна особа, організація, установа, що безоплатно надає кошти некомерційній організації.

  Грантоодержувач, реципієнт (grantee) – це приватна особа або організація – одержувач гранту, коштів.

  Заявка (application) – це письмове прохання (зазвичай, оформлена за певними правилами) на яку-небудь діяльність чи програму під конкретний проект.

  Заявник (applicant) – це приватна особа чи організація, що подає заявку на грант.

  Субсидія (від лат. Subsidion – допомога, підтримка) – це кошти, які надаються з бюджетів та позабюджетних фондів юридичним та фізичним особам.

  Основні властивості субсидії:

  • безоплатна, безповоротна передача коштів.
  • цільовий характер.
  • співфінансування (на умовах часткового фінансування).

  Тренер пояснює сутність кожного терміну:

  Фандрайзинг, деякі називають «фандрейзінг», але сенс від цього не змінюється – будь- яка діяльність із залучення ресурсів переважно на некомерційні проекти.

  Грант – це те, навіщо ми пишемо заявку. Для того, щоб отримати грант або субсидію, тобто отримати кошти на безоплатній основі, які не потрібно повертати, – ми пишемо заявку. Власне, сьогодні про це говоритимемо.

  Грантодавець – це той, хто дає гранти.

  Донор – більш широкий зміст. Це всі, хто надають певні пожертви у вигляді грантів або субсидій.

  Грантоодержувач – відповідно, той, хто отримує грант. Тобто це всі ми, коли пишемо заявку.

  Заявка – це ключовий момент і тема семінару. Це якраз той документ, письмове прохання про те, щоб виділили певний обсяг фінансування на певну діяльність або програму під конкретний проект. Тобто це такий основоположний документ у переговорах, у даному випадку між організацією НДО й між грантодавцем, донором у широкому сенсі.

  Заявник. Якщо пишете англійською мовою, то applicant – це ви, ті, хто пише заявку на грант. Грантоодержувач – той, хто отримує.

  Субсидія. Важливо розуміти, що тут ми говоримо і про гранти, і про субсидії. Якщо ми говоримо про державне виділення коштів, то в основному це називається субсидією, але суть від цього не змінюється.

  Фонд – українська, зарубіжна або міжнародна організація, яка акумулює кошти (приватні, державні або корпоративні) і (не завжди, але часто) розподіляє ці кошти за певною процедурою серед приватних осіб або організацій із метою позитивних соціальних змін.

  Що ж таке фонд? Фонд – це українська, зарубіжна чи міжнародна організація, яка акумулює будь-які кошти, чи то приватна особа, державні або корпоративні кошти, і потім розподіляє ці кошти за певною процедурою серед організацій або приватних осіб для того, щоб досягти якихось змін або результатів. Це вже ключовий момент, тому що коли ми пишемо, ми повинні розуміти, яких позитивних соціальних змін хоче досягти цей фонд, який виділяє гроші на гранти або субсидії. Щоб розібратися, куди звертатися, як шукати той самий фонд, того самого донора, який вам підходить, який вас полюбить, і якого полюбите ви – ми зробили таку градацію, класифікацію всіх донорів, і виділяємо такі види [4].

  Види фондів (донорських структур) [5, с. 163]:

  • Громадські фонди (публічні) – створюються рішенням парламенту, уряду, місцевої влади за гроші платників податків.
  • Приватні фонди.

  Громадські фонди (public funds) можуть бути національними та міжнародними. Приклад національного фонду – Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) – центральний орган державного управління Сполучених Штатів Америки у сфері надання допомоги за кордоном. Основні напрями роботи Агентства передбачають підтримку торгівлі, сільського господарства, економічного зростання, охорони здоров’я, екстрену гуманітарну допомогу, сприяння у запобіганні конфліктам та підтримку демократії у більш ніж 100 країнах світу. Зокрема, і в Україні.

  Приклад міжнародного фонду – Європейський фонд на підтримку демократії (ЕФД) – фонд країн Європейського Союзу. Метою Фонду є просування європейських цінностей свободи та демократії в країнах Східного Партнерства.

  Громадські фонди будуються, відповідно, на фінансових надходженнях із однієї або декількох країн. Ці фонди зобов’язані постійно звітувати перед тими, на чиї гроші вони існують, –перед платниками податків, а гранти вони можуть надавати тільки «стабільним» організаціям, тобто тим, у кого за плечима достатній досвід успішної реалізації громадських проектів. Такі фонди, зазвичай, відрізняються неабиякою часткою бюрократизму у своїй роботі, тому може здатися, що спілкування з ними забирає занадто багато часу й сил.

  Приватні фонди (private funds) створюють окремі особи, організації та корпорації. До цього розряду відносяться організації найрізноманітнішого розміру й характеру діяльності – від таких великих міжнародних фондів, як Фонд Джорджа Сороса, фонд Нобеля, Фонд ім. Ч. С. Мотта, до невеликих локальних організацій, створених для вирішення конкретної проблеми, наприклад, як Фонд Допомоги Дітям із вродженими недоліками в Любліні. Процес здобуття грошей від приватних фондів зазвичай менш проблематичний і складний та займає менше часу, ніж у випадку публічних донорів.

  • Сім міфів про гранти та спонсорів. Тренер знайомить учасників із міфами, які існують у сфері пошуку грантів та взаємодії зі спонсорами.

  Сім міфів про гранти та спонсорів:

  1. Фонди тільки й чекають, щоб дати нам гроші.
  2. Чим більше грошей я попрошу, тим більше грошей мені дадуть.
  3. Отримавши грант від фонду, ви гарантуєте собі отримання наступних грантів від цього ж фонду в майбутньому.
  4. Якщо ми вже отримали гроші, то можемо робити з ними все, що заманеться.
  5. Сказавши неправду та подавши перебільшену інформацію про нашу організацію, ми матимемо кращі шанси на фінансування нашого проекту.
  6. Свої цілі та завдання ми повинні повністю підлаштувати до потреб та інтересів фонду.
  7. Відмова – це катастрофа.

  Обговорення кожного міфу: «Як насправді, якою є реальність? Які правила ми можемо сформулювати?

  Міф перший «Фонди тільки й чекають, щоб дати нам гроші». Реальність – пошук дофінансування потребує активності. Саме слово «пошук» вже означає, що нам необхідно постійно шукати можливості отримати грант, а не сидіти склавши руки в очікуванні того, що хтось прийде та дасть нам гроші. Якщо ми не знайдемо відповідний фонд першими, то за нас це зроблять інші.

  Правило: «Активно шукайте можливості, якщо не хочете програти».

  Міф другий «Чим більше грошей я попрошу, тим більше грошей мені дадуть». Реальність – як правило, чим більший бюджет проекту, тим важче отримати фінансування. На великі гранти можуть розраховувати лише відомі та перевірені часом організації, з досвідом реалізації багатьох вдалих проектів. Якщо ви представляєте «молоду» організацію

  • починайте з невеликих проектів. Але також треба пам’ятати про те, що у випадку, коли ідея проекту не буде виправдовувати грошей, які ви хочете отримати, то може статися й так, що фонду, навіть дуже скромний запит, здаватиметься завищеним.

  Правило: «Кожен спонсор бажає отримати віддачу від своїх грошей».

  Міф третій «Отримавши грант від фонду, ви гарантуєте собі отримання наступних грантів від цього ж фонду в майбутньому». Реальність – жоден грант не може бути гарантією автоматичного отримання вами нового фінансування від того ж фонду. У ваших інтересах є продемонструвати черговому спонсору те, що у вас є вже декілька джерел фінансування, з допомогою яких ви здатні тривалий час реалізовувати свій проект. Пріоритетні напрямки фондів змінюються досить часто.

  Правило: «Не має нічого більш небезпечного, ніж покладатися лише на одне джерело фінансування».

  Міф четвертий «Якщо ми вже отримали гроші, то можемо робити з ними все, що заманеться». Реальність – фонди укладають угоду з організацією, яка буде реалізовувати проект. Відповідно, ваш проект і ця угода стають документами, які юридично пов’язують вашу організацію та фонд. Згідно з підписаною угодою, ви зобов’язуєтеся вчасно надавати фонду всю документацію – звіти, повідомлення про зміни в програмі та інші документи.

  Правило: «Насамперед, грант накладає на нас обов’язки».

  Міф п’ятий «Сказавши неправду та подавши перебільшену інформацію про нашу організацію, ми матимемо кращі шанси на фінансування нашого проекту». Реальність – у вас може виникнути спокуса прикрасити дійсність. Навряд чи це може допомогти. Добрі взаємовідносини з фондом залежать в основному від того, наскільки ви довіряєте один одному. Якщо виявиться, що ви подали неправдиву інформацію, ви не тільки ризикуєте втратити репутацією своєї організації, але і, скоріш за все, змушені будете повернути отримані гроші.

  Правило: «Чесність – найкраща тактика».

  Міф шостий «Свої цілі та завдання ми повинні повністю підлаштувати до потреб та зацікавлень фонду». Реальність – деякі апліканти (заявники) переконані, що їх шанси отримати фінансування збільшуються, якщо орієнтиром для них будуть, насамперед, інтереси фонду, а лише потім – власні. Візьміть курс на рівноправну співпрацю. Визначте власні цілі, потреби і знайдіть точки дотику з інтересами фонду.

  Правило: «Ви не в змозі керувати вітром, але можете керувати вітрилами».

  Міф сьомий «Відмова – це катастрофа».

  Реальність – у цій грі у вас дуже багато суперників. Зазвичай, тільки 10–30 % усіх шукачів грантів отримують позитивну відповідь. Тому, якщо на вашу пропозицію прийшла відмова, поставтесь до неї як до гарного уроку та спробуйте знову. З’ясуйте у фонді, чому вам відмовили у фінансуванні й ніколи не відмовляйтесь від наступних спроб.

  Правило: «Якщо вас спіткала невдача, вчіться на власних помилках та спробуйте знову і знову!»

  • Актуальні конкурси. Попередньо тренер готує інформацію щодо актуальних конкурсів. Їх представлення може виглядати наступним чином: «Спеціально для вас я підготував список актуальних конкурсів. На даний момент, мені вдалося знайти ось такі от відкриті конкурси. Можливо, є якісь специфічні, але загалом: «Порада № 1 – створити для себе таку табличку і регулярно оновлювати інформацію» (Табл. 3.). Неможливо надати якийсь загальний список цілком для всіх організацій, оскільки всі конкурси різняться за пріоритетами, підтримкою цільових груп, своїми особливостям, географією. Але на що можна звернути увагу? Ось, дивіться:

  Таблиця 3

  Актуальні конкурси

  Фонд	Програма/ конкурс	Сайт	Дедлайн конкурсу

  Скласти відкритий ресурс «Реєстр грантів» привабливо, але недоцільно, тому що, по- перше, ситуація дуже швидко змінюється: одні грантодавці пішли з України, інші з’явилися. І, по-друге, те, що для однієї організації буде актуальним і відповідним, то для іншої організації – абсолютно невідповідним. Усі ми працюємо в найрізноманітніших сферах, і тут, мабуть, знову ж хочу повторити свою «Пораду № 1» – створювати свій особистий список-реєстр грантів та далі відстежувати інформацію, тому що ситуація змінюється регулярно, постійно».

  • Опитування. Учасники відповідають на питання про те, що для них було складовими успіху, якщо вони отримали грант:

  «Які складові успіху найбільше сприяли тому, щоб отримати цей грант? Оберіть, будь ласка, одну відповідь»:

  • хороший проект;
  • унікальний проект;
  • дотримання вимогу фонду;
  • хороша репутація моєї організації;
  • особистий контакт з грантодавцем.

  Проаналізувати відповіді.

  • Фактори, що впливають на вибір потенційних донорів [5, с. 163-164]. Аналіз потенційних грантодавців – є одним із найбільш важливих етапів отримання грантів та їх успішності. Звернутися з проханням про фінансування можна, звичайно, до всіх відомих джерел (донорські організації), однак це не правильно. Перш, ніж починати запитувати фонди, необхідно відповісти на два питання самим претендентам:

  1. Які фонди, з найбільшою ймовірністю, заохочують фінансувати проект (роботу) вашої організації?
  2. З яких джерел вам особисто легше і зручніше отримувати фінансування?

  На вирішення цих двох питань впливають такі чинники, зокрема, обмеженнями фондів є:

  • Місія фонду.
  • Цільова група.
  • Територіальний мандат.
  • Тип одержувача.
  • Типи (статті) підтримки.
  • Тривалість і термін реалізації проекту.
  • Сума гранту й ділова участь заявника.
  • Мова звернення.

  Тренер звертає увагу учасників: «Ми повинні ретельно вивчити місію фонду. Взагалі- то, звичайно, ми починаємо з того, що у нас є якась проектна ідея. Про це ми ще будемо говорити, але для того, щоб зрозуміти, куди потім цю проектну ідею помістити, в яке місце прилаштувати, хто може її підтримати, кому це потрібно, до чиїх пріоритетів ми підходимо і відповідаємо… Дуже важливо стати на позицію самого грантодавця, самого фонду. Тут важливо зрозуміти, що вони виконують чітко визначену місію, суворо вивірену творцями фонду, або одноосібним творцем. Хтось вирішив підтримувати музеї, хтось вирішив підтримувати розвиток науки, хтось вирішив підтримувати дітей і так далі. Як правило, фонд фінансує проекти з обмеженої тематики. Тому не варто подавати заявки, що орієнтовані на іншу тематику. Наприклад, не слід посилати заявку на проект «Заміна вікон у сільській школі № ХХ», донорським організаціям, діяльність яких спрямована на боротьбу зі СНІДом. Тому важливо розуміти, куди ми пишемо, що насамперед варто вивчити на сайті самого грантодавця: Яку цільову групу підтримує фонд? На який територіальний мандат орієнтована пропозиція?

  Фонди та інші джерела фінансування здебільшого обмежують свою діяльність певними частинами світу, регіонами, країнами, областями або районами. Це може стосуватися і місця проведення роботи, і місця розташування організації, що виконує проект. Так, наприклад, Карпатський фонд дає гранти для проектів, що реалізуються на прикордонних територіях України з Угорщиною, Румунією, Польщею, Словаччиною [24]. Але слід пам’ятати й те, що іноземні та міжнародні фонди, порівняно недавно, розпочали свою діяльність у нашій країні,   їхня кількість постійно зростає. Тому якщо діяльність фондів, що вас цікавлять, не є суворо обмежена конкретними країнами (континентами), то не ставте на них хрест тільки тому, що вони ніколи ще не видавали гранти на проекти в Україні. Можливо, саме ваш проект стане першим, який донорська організація підтримає, і тим самим, ви зможете прокласти дорогу для інших українських організацій-реципієнтів».

  Типи одержувачів грантів. Різні джерела фінансування і програми у рамках цих джерел, як правило, обмежують тип одержувачів грантів, наприклад: індивідуальні дослідження, студенти, неурядові громадські організації, органи місцевого самоврядування, науково-дослідні інститути тощо.

  Типи підтримки. Фонди часто обмежують типи робіт (заходів), які вони готові фінансувати, наприклад: поїздки, придбання обладнання, послуги консультантів, зарплата персоналу, капітальне будівництво тощо [5, с. 165].

  Тривалість. Важливо звертати увагу на тривалість і термін реалізації проекту. Якщо у вас сезонний проект, чи зможете ви встигнути реалізувати його до закінчення сезону: наприклад, вказано реалізувати до вересня, а у вас восени повинні бути основні заходи.

  Сума гранту. Усі донорські організації встановлюють верхній щабель обсягу фінансування, перевищити який вони можуть лише у виняткових випадках і виділити суму запиту. Зазвичай, це сувора величина і перевищувати її не варто. Краще пошукати додаткове фінансування від інших джерел (державні кошти, внески спонсорів), ніж подавати заявку з бюджетом, що перевищує умови конкурсу.

  Ділова участь може бути перешкодою, якщо потрібно більше ніж 20 % власного внеску. Виникає питання, чи можете ви його надати, чи можете ви брати участь і так далі. Відповідно, дуже важливо все це вивчати і розглядати.

  Співфінансування. Безкорисливість у відносинах між донором і одержувачем допомоги, водночас, не означає, що в рамках реалізації конкретного проекту або програми одержувач не може нести жодних витрат. Практика надання міжнародної допомоги встановила механізм участі одержувача через співфінансування.

  Водночас розділяють як пряме співфінансування, що припускає виділення одержувачем коштів із зарахуванням їх до бюджету проекту, так і непряме співфінансування – виділення одержувачем гранту фінансових, матеріальних і нематеріальних, людських та інших ресурсів для їх використання спільно із ресурсами донора, що не припускає водночас безпосереднього зарахування до бюджету проекту.

  Прикладами непрямого співфінансування можуть слугувати надання одержувачем офісних приміщень без стягування орендної плати, обладнання – без сплати витрат за його експлуатацію тощо.

  Співфінансування проектів, як правило, дозволяє: залучати додаткові фінансові, матеріальні та людські ресурси; підвищує зацікавленість одержувачів грантів у цільовому використанні коштів; забезпечує стійкість у досягненні довгострокових цілей і після припинення проекту. Тим самим, підвищується ефективність проектів завдяки об’єднанню використовуваних ресурсів. Саме тому донори часто наполягають на співфінансуванні проектів.

  Джерелами коштів співфінансування виступають:

  • державні та місцеві бюджети;
  • власні кошти юридичних осіб і громадян України;
  • інші джерела співфінансування, використання яких не суперечить законодавству України.

  Співфінансування може здійснюватися в гривнях та в іноземній валюті, а також в іншій формі (залежно від специфіки та вимог реалізованих проектів).

  Мова звернення. Іноземні фонди, що мають представництва в Україні (фонди Сороса, ПРООН та ін.), як правило, приймають заявки, які написані українською мовою. Але найчастіше необхідно подавати заявку двома мовами: українською та англійською. Водночас, треба враховувати, що потрібен досконалий переклад. Ви повинні розуміти, що переклад засобами Інтернет-перекладачів буде просто не прийнятним і вкаже на вашу низьку компетентність і неписьменність. Краще залучити професіоналів, які грамотно перекладуть текст і заповнять заявку. Також не варто розраховувати, що за вас зроблять цю роботу представники фонду.

  Інформація про географічні, тематичні та інші обмеження діяльності джерела фінансування (фонду), зазвичай, доступна і наявна у будь-якому описі діяльності фонду. Цієї інформації може бути недостатньо задля того, щоб вирішити, в які фонди звертатися, але достатньо, щоб не звертатися до тих фондів, де проект не пройде за оголошеними критеріями. Звідси чітке правило: якщо заявка не проходить за критеріями фонду – не звертайтеся до цього фонду, не витрачайте даремно час і сили. Крім оголошених фондом обмежень, добре б вивчити кому і які гранти даний фонд видав за останні декілька років. Вивчення прецедентів дозволяє з’ясувати уподобання даного джерела фінансування, і не тільки утриматися від звернень у неперспективні фонди, але і краще підготувати пропозиції в перспективні. Пам’ятайте, що фонди, як правило, консервативні і яким геніальним, і привабливим не був би ваш проект, шанси його невеликі, якщо він виходить за рамки основних, традиційних сфер діяльності фонду.

  Щоб вирішити, чи варто подавати заявку в даний фонд, корисно з’ясувати кількість отриманих грантів, їх розміри та інші дані, за якими можна побічно судити про шанси заявників.

  Значна частина фондів воліє підтримувати перевірені і надійні території, організації. Деякі фонди воліють видавати гранти організаціям, що починають нові проекти. Ці фонди можуть і не підтримувати одні й ті ж організації протягом багатьох років. Фонди воліють здебільшого видавати гранти за умов співфінансування. Інші фонди, навпаки, вимагають, щоб підтримані ними проекти не мали інших джерел фінансування [5, с. 165].

  Можливий варіант того, що фонд може не приймати ніяких звернень, а сам подавати заявки до організацій, що були відібрані експертами фонду.

  Викладені вище складові дуже важливі, але все ж, пошук грантів не повинен ставати метою й сенсом існування організації. Головне, щоб проект відповідав не тільки політиці фонду, а й реальним потребам суспільства.

  • Опитування: «На вашу думку, якщо ви не отримали грант, що стало причиною відмови? Виберіть не більше двох варіантів»:
  • великий конкурс заявок;
  • усе робиться через знайомство;
  • так «карта лягла»;
  • погані експерти;
  • було мало часу для розробки проекту;
  • не розібрався у вимогах фонду.

  Аналіз отриманих даних.

  Коментар: «Буває так, що дуже часто все робиться поспіхом, «на бігу», «швидко- швидко». Оголосили якийсь конкурс гранту і ми спохвачуються, і біжимо, і пишемо якийсь проект, тут же домовляємося з партнерами, шукаємо команду, і так далі. Ось ці складові можна нівелювати і профілактувати як систематичну роботу з грантами.

  Перша рекомендація – складати і відстежувати конкурси грантів, прогнозувати очікування на те, що буде оголошено, мати напоготові готовий проект для того, щоб вже оформити його в заявку. Друга рекомендація – розпочинати не з того, щоб написати під вимоги гранту, а з того, що у вас є, наприклад, певні ідеї проекту. І не чекаючи оголошення конкурсу грантів, сьогодні, завтра, зробити мозковий штурм із колегами, щоб зрозуміти, які у вас є ідеї проектів, інтелектуальні ресурси, де потім отриману сукупність проектів зафіксувати, покласти у файл, у папку для того, щоб потім оформити це у вигляді заявок.

  Отже, для того, щоб уникнути цих негативних причин, що можна зробити?

  • Навички, необхідні для спілкування з фондами:
  • збір та аналіз інформації;
  • уміння писати проекти;
  • виконання вимог фонду.

  Збір та аналіз інформації – є важливим у прийнятті рішень у тому, чи підходить вам таке джерело фандрайзингу як фонд, оскільки тут необхідна велика аналітична робота. Це дійсно велика робота, де необхідно регулярно відслідковувати всі конкурси, важливо

  «моніторити» цю інформацію, «моніторити» ті пріоритети, які є в грантодавця.

  Необхідно також уміння писати проекти, письмово формулювати ту чудесну ідею проекту, яку очікує грантодавець, оскільки якщо це державний грантодавець, то це має бути одна мова – зрозуміла чиновникам, тобто необхідно створити текст, що буде як найкраще ними сприйнятий; якщо це приватний чи зарубіжний фонд – тут може бути зовсім інша мова.

  І третя умова – виконання вимог фонду. Тренер звертається до учасників: «Щодо цього, я хочу висловити таку думку: одну й ту ж чудову проектну ідею, яка у вас виникла в результаті мозкового штурму, можна подати в три різні фонди, але це будуть три різні описи проектів. Це одне з найважливіших вмінь – писати проекти і водночас виконувати вимоги фонду. Наприклад, якщо ви робите якийсь проект, спрямований на толерантність, на розвиток толерантності у дітей-школярів і плануєте подати його у фонд «Православна ініціатива», то ви вивчаєте вимоги та потреби цьому фонду, і в тексті проекту, відповідно, будуть зовсім інші слова, ніж для іншого фонду. Імовірніше, це будуть слова «терпимість», це буде якось пов’язано з місією УПЦ і так далі. Якщо ви подаєте у якийсь приватний чи західний фонд, то скоріш за все, потрібно буде видозмінити текст, а також продемонструвати результати використання якогось інноваційного, креативного механізму навчання толерантності.

  Наприклад, мені відома організація у якої є дуже класний, чудовий проект: розвиток толерантності через малювання коміксів, тобто вони говорять мовою дітей. Це інноваційний механізм, тому що будь-які лекції про толерантність можуть бути нудні, навіть свята, що влаштовують у школах із нарядами, піснями, танцями народів світу – вони також не матимуть високої результативності, а от якщо діти на своїй мові самостійно малюватимуть комікси на тему толерантності, то, можливо, від цього буде більший ефект».

  • Пошук інформації про донора [5, с. 163].

  Тренер: «Отже, на що ми звертаємо увагу на сайті грантодавця, щоб зрозуміти, які в нього пріоритети і що йому потрібно?»

  На що дивитися на сайті грантодавця:

  • Положення про конкурс.
  • Форма заявки.
  • Як оформляти. Відповідаємо на запитання:
  • Що є важливим для грантодавця?
  • У чому потреба фонду (Які проекти підтримати? Що ще?)
  • Як наш проект задовольнить потребу фонду?

  Що дивимося на сайті? По-перше, положення про конкурс, форма заявки і як оформляти. Зазвичай, до цих питань є якийсь додатковий документ. І для себе ми відповідаємо на питання: що важливо грантодавцю? У чому потреба фонду? Які проекти він готовий підтримати? Крім того, проекти, розписані словами, ви повинні читати між рядків і розуміти, що ще потрібно фонду: він пропагує якісь свої добрі, вічні ідеї або він пропагує якийсь новий феномен, наприклад, якби наша організація була грантодавцем, то ми пропагували б феномен «ЦМА». Звідси у нас були б критерії «масштабність», «тиражування», тобто важливо було б усі ці проекти розмістити і розтиражувати на всі регіони України. Іншими словами, ми повинні стати на позицію фонду, людей, які визначають, кому давати гроші, з погляду їх місії. Проект повинен відповідати вимогам та пріоритетам фонду, просто потрібно «залізти в шкуру» цих самих грантодавців. Відповідно, потрібно відповісти собі на питання: як мій проект задовольнить потребу фонду?

  І тепер, закінчуючи цей блок «Як ефективно шукати інформацію? Як знайти потрібний вам конкурс?», я хочу показати грант-цикл і трішки прокоментувати його на прикладі заявки. Проект має назву «Управління змінами: внесок НДО в підвищення якості та збільшення тривалості життя населення у м. Дніпро».

  • Грант-цикл. Місія, ідеї, потреби.

  Етап 1. Ідеї проекту – мозковий штурм, оцінка інтелектуальних ресурсів, команди та

  інше.

  Приклад: Місія організації: Розвиток громадянського суспільства. Ідея: проект

  «Здорові люди» – необхідно залучати до співпраці не тільки НДО та органи влади, але й населення.

  Тренер: «Отже, перший етап грантового циклу – визначення своєї місії, своїх ідей, потреб цільових груп. Ми робимо мозковий штурм і шукаємо ідеї проектів які в нас є, оцінюємо інтелектуальні ресурси команди. Ідеальний варіант, звичайно, якщо ви збираєте свою команду, робите мозковий штурм і споглядаєте за мотивацією ваших людей, тому що в кожного може виникнути чудесна ідея, а потім ваша команда визначає чи підтримувати її, чи інтелектуально-спроможна вона на її реалізацію, можливо, на її втілення не вистачатиме експертних ресурсів, чи ще чогось. Важлива команда загалом, яка вже далі зможе оформляти ідею як продукт і «продавати» її фонду, якщо говорити мовою продажів, мовою бізнесу.

  Місія організації – розвиток громадянського суспільства через розвиток благодійності, партнерські проекти з бізнесом і державною владою. У команди виникла ідея проекту, що була б спрямована на залучення населення, і відповідно, для цього вже доцільно шукати донора для своєї організації.

  Ідея та пошук донора.

  Написання проекту, заявки (дивимось заявку).

  Після того, як ви провели «мозковий штурм» і приступили до написання заявки, важливо зібрати команду. Одна людина рідко може написати хорошу заявку, якщо це серйозний проект на один рік. Потрібні:

  • технолог, як власник змісту;
  • експерт;
  • бухгалтер або фінансовий менеджер;
  • можливо, необхідно буде залучити інших фахівців залежно від змісту проекту.

  Й ось ця команда повинна із самого початку вже писати цей грант, це дуже важливо! Однак у некомерційних організаціях це буває все в одній особі. У цьому випадку ви повинні

  «розділитися» на три ролі: стати на позицію змістовного експерта, на позицію бухгалтера та юриста або ще на якусь іншу позицію.

  Пишемо заявку та відправляємо її. Відправлення заявки.

  Дуже важливо дотримуватися термінів. Буває прикро, коли заявка прийшла пізніше термінів, і тут, на жаль, нічого не можна зробити.

  «Чекаємо, молимося, уточнюємо» питаємо, якщо нам нічого не відповідають. Далі можуть бути наступні варіанти відповідей:

  «Ні» – дуже шкода, «рвемо на собі волосся», але тоді це все складаємо в нашу скарбничку, де обов’язково має бути спільний доступ до папки, вашого файлу для всіх колег у команді, щоб потім цей матеріал проекту можна було використовувати для майбутніх нових проектів і видозмінювати його для інших грантів.

  Якщо «Так», то підписуємо контракт.

  Якщо «Виправити», то знову ж повертаємося на попередній етап і, відповідно, до вимог донора намагаємося виправити нашу заявку. Іноді потрібно внести якісь зміни у заходах, кількості, бюджеті – ми це виконуємо.

  Важливо розуміти, що коли ми написали проект і отримали грант, реальність може виглядати дещо інакше: не «верхи на білому коні», а вже за плугом орати, працювати і працювати, оскільки, за перебігом справи, звичайно, можуть виникати різні зміни, вимоги й зовнішній світ, безпосередньо, впливає на наш проект – це важливо мати на увазі.

  Планування реалізації проекту. Реалізація.

  Особливо важливо працювати, коли ви доходите до такої стадії, як звіт донору. Буває так, що досвідчені люди, які вже писали заявки й регулярно отримують гранти,

  кажуть: «Ви знаєте, така звітність складна й ми більше в цьому брати участь не будемо, тому що ці гроші того не варті», – ось це теж можна мати на увазі, що за будь-яку ціну грант може бути й не потрібен.

  Потім, вам як менеджеру проектів і організатору систематичної роботи з грантами, важливо провести внутрішній аналіз проекту: що було? що пройшло? що вийшло? що не вийшло?

  Те, що бачать на горі і для звіту, і для піару, може виглядати, як слабкий «вершечок», а міцний коренеплід не бачать. Тому вам треба все проаналізувати й показати всім ваш результат. Тут бачите, яким великим може бути результат, на відміну від видимого зеленого вершка. Або навпаки: величезний видимий результат, а на ділі – нічого. Цей баланс важливо мати на увазі й дотримуватися його, щоб розуміти, що ви показуєте донору, як звітувати.

  Отже, систематична робота з грантами:

  • Мати набір проектних ідей до початку оголошення конкурсу (що ми хочемо зробити?) + Команда для їх реалізації.
  • Відстежуємо інформацію про конкурси (список актуальних донорів для моєї організації).
  • Папка з типовими документами на організацію.

  Відповідно, систематична робота з грантами полягає в тому, щоб:

  1. Мати набір проектних ідей до початку оголошення конкурсу. Тобто «що і як ми хочемо зробити?». Ці ідеї повинні бути у вас заздалегідь, а не до моменту оголошення конкурсу, коли ви тільки-но дізналися, що завтра потрібно подавати заявку. Плюс команда

  • для реалізації ідей, ви повинні розуміти, що у вас буде кому робити те, чи інше завдання. Наприклад, якщо ви запланували «сире» партнерство, то проект навряд чи буде здійснений. Писати таку заявку дуже ризиковано, навіть, якщо її вдасться виграти, а потім проект розвалиться, то можна потрапити у чорний список. Майте на увазі, що команда повинна бути, принаймні, приблизно погоджена.

  2. Відстежуємо інформацію про конкурси – наступний етап. Складаємо список актуальних донорів для своєї організації, відстежуємо й перевіряємо всі дедлайни заздалегідь, уже наперед знаємо, коли приблизно буде оголошено якийсь конкурс, щоб бути напоготові.
  3. І третє – це мати папку з типовими документами про організацію. Ці документи потрібно тримати напоготові, щоб ця заготовка у вас завжди була, і хоча б про це вам не потрібно було замислюватися.

  Питання з цього блоку і відповіді на них.

  3.  Як написати ефективну заявку на грант.

  • Етапи написання заявки:

  Етап 1. Пошук ідеї. Мозковий штурм.

  Етап 2. Перевірка забезпеченості ідеї командою (інтелектуальний ресурс).

  Етап 3. Створення проекту – «продукту».

  Етап 4. Пошук донора (Кому «продати» проект?). Етап 5. Написання заявки під донора.

  Тренер: «Отже, пошук ідеї, перевірка забезпеченості проектної ідеї командою, щоб ви могли потім реалізувати цю ідею. Створюємо проект – власне продукт, а далі шукаємо кому продати цей продукт. Ось у вас є чудовий проект і вам потрібні гроші чи ресурси на його реалізацію. Відповідно, пишемо заявку під донора, якого ви знайшли і який вам підходить».

  Створення проекту. Тут може бути корисна ось така діаграма «Проектний цикл».

  Проект – це комплекс взаємопов’язаних робіт, для виконання яких виділяються відповідні ресурси і встановлюються певні терміни. Проектний цикл: створення проекту – аналіз ситуації – формулювання і фандрейзинг– внутрішнє планування – реалізація і моніторинг – завершення і моніторинг.

  Створення проекту – саме на цьому етапі відбувається генерування ідеї проекту і створення опису проекту.

  Далі ви аналізуєте ситуацію: куди, чому, кому можна подати. Можливо, взагалі створити «червону кнопку», так би мовити, на своєму сайті, збирати приватні пожертви на ваш проект. Можливо, це буде більш ефективним способом до вашої теми. Або ж все-таки написати заявку на грант, субсидію та подивитися – чи отримаєте ви підтримку, чи є такі фонди, які підтримають вас. Відповідно, далі ви формулюєте вже під конкретного донора – це називається фандрайзинг. Формулювання і фандрайзинг є діяльністю, де ви вже шукаєте конкретні гроші на ваш конкретний проект [34].

  Після того, як ви їх отримали, у вас розпочинається внутрішнє планування: можливо, потрібно щось змінити за вимогами донора, або потрібно більш детально розписати вже для себе – хто що робить, коли і чому, які зв’язки між вами, між партнерами.

  Реалізація та моніторинг. Після того, як ви все спланували – проект розпочинається, ви його реалізуєте, робите все необхідне, досягаєте результатів, вирішуєте проблему, на вирішення якої спрямований ваш проект, досягаєте мети і закінчуєте його реалізацію.

  Потім, варто зрозуміти, що важливо правильно завершити проект, відзвітувати, оцінити, що вдалося, що не вдалося. Знову ж таки всю роботу здійснюєте разом із командою.

  І тут знову стрілочка, ми знову виходимо на новий виток, на нову спіраль, у нас з’явилися нові ідеї проектів і ми порівнюємо з початковою ідеєю: що у нас було задумано і що вийшло в результаті?

  Структура проекту (Рис. 4) [5, с. 168].

  «Проблема (потреба)», «мета»: зовнішні умови (фактори, передумови), непідконтрольні виконавці проекту, вплив яких треба враховувати, щоб виконання завдань слугувало просуванню до мети.

  «Завдання і конкретні результати», «Заходи (методи роботи)»: Зовнішні умови, непідконтрольні виконавцям проекту, вплив яких потрібно враховувати, щоб здійснення

  «Заходів» вело до виконання «Завдань» та отриманню «Результату».

  «Ресурси»: Зовнішні умови, непідконтрольні виконавцям проекту, вплив яких потрібно враховувати під час вибору ресурсів для успішного здійснення заходів.

  Отже, створення проекту – до того як написати заявку, створюємо проект. Схема загальна: ми йдемо від проблеми, від потреби. Бачите, ось ці вертикальні стрілки зверху вниз – логіка. Ми розробляємо наш проект за такою логікою: яку проблему ми вирішуємо? Далі – мета проекту, що ми хочемо досягти, завдання проекту й конкретні результати, тобто сукупність кроків і орієнтація на результати, які будуть отримані. Більш детально – заходи й методи роботи, тобто роби раз, роби два, роби три. І ресурси, які нам необхідні для цього.

  Стрілки, що спрямовані вгору, дозволяють перевірити логіку нашого проекту і відповісти на питання – «чи достатньо ресурсів, які ми заклали?». Коли ви написали заявку, можна перевірити себе за цією ж логікою й запитати себе – «Чи достатньо ресурсів або, можливо, їх навіть занадто багато для тих заходів, які ми вигадали; чи виконують вони наші завдання?»; «Чи ведуть до результатів, які ми вказали?»; «Чи виконують мету і вирішують ту саму проблему, яку ми хотіли вирішити?». Іноді ми забуваємо, яку мету хотіли вирішити в результаті ось цієї самої розробки.

  Під час створення проекту, що важливо обговорити з вашою командою, з вашими партнерами і потім відобразити думки у заявці? Частини, про які я зараз хочу сказати, є як домашня робота, яка не завжди входить у саму заявку. Важливо зрозуміти, що створення проекту містить велику частину роботи, яка не буде нікому доступна, тільки вам. Результат вашої домашньої роботи – велика аналітична робота.

  Наявна ситуація № 1. Проблема – Бажана ситуація № 2.

  «Отже, ми аналізуємо, у чому наша проблема, а також наявна ситуація, яка нас не задовольняє. І бажана ситуація, якої ми хочемо досягти, тобто мета нашого проекту. Відповідно, ось це протиріччя між тим, що є (стан нашої цільової групи, якась ситуація, якийсь об’єкт, на який ми хочемо впливати у результаті проекту) і тим, чого б ми хотіли. І важливо розуміти, що ми хочемо. Мало сказати: «Погано все, потрібно поліпшити». Що саме поліпшити? Який образ результату?

  Відповідно, проект, який ви створюєте – це перехід від незадовільної ситуації в ту бажану ситуацію. Для цього нам важливо підтвердити наше відчуття, що ситуація дуже погана, спираючись на конкретні фактологічні дані – це все буде додано до нашої заявки».

  • Написання заявки.

  Тренер продовжує акцентувати увагу: «Після того, як ви визначилися, яка донорська організація найбільшою мірою підходить для ваших проекту та організації, необхідно грамотно скласти заявку. Пам’ятайте, що це дуже важливо. Тому, що конкуренція за благодійні джерела допомоги у світі дуже велика.

  Важливо розуміти, що експерти фонду спочатку вивчають та обговорюють не ваші плани, навіть не ваш проект, а саме вашу заявку, тобто слова, написані на папері. Не проекти, а саме заявки конкурують між собою за кошти фонду. Це означає, що вельми посередній проект, представлений у вигляді дуже гарної заявки, може отримати фінансування, а геніальний проект, описаний невиразно і неправильно – ні.

  Успіх заявки значною мірою залежить від того, наскільки зрозуміло, доступно і цікаво вона написана. Ваш проект, звичайно, не роман, але, тим не менш, експерт фонду має читати його із зацікавленням.

  Важливо пам’ятати. Ви не тільки подаєте заявку на фінансування, але й створюєте репутацію професіонала, тому:

  1. Пошук фондів вимагає плану, часу та праці.
  2. Не шкодуйте часу на: вивчення фондів; спілкування з їхніми співробітниками; участь у публічних заходах; збір інформації про чужі гранти; звітність найбільш успішних заходів.
  3. Ретельно обміркуйте свій проект, усе зважте.
  4. Точно визначте область фінансування.
  5. Звертайтеся у фонди, що працюють на нашу країну або регіон. Також проявляйте ініціативу у встановленні контактів з іншими фондами та організаціями.
  6. Не просіть фінансування більше, ніж грантодавець зазвичай виділяє.
  7. Ви можете знайти фінансування, якщо подаєте добре підготовлену заявку відповідному потенційному грантодавцю».
     • Структура заявки на грант:
     • Титульна сторінка.
     • Інформація про організацію та її діяльність.

  • Коротка анотація.
  • Опис проекту.
  • Бюджет.
  • Додатки.

  Титульна сторінка є візитною карткою проекту. Вона повинна містити необхідну, первинну інформацію для спонсора і включати в себе такі пункти:

  • назва проекту (виділити жирним шрифтом);
  • організація-виконавець (назва, адреса, телефон, факс);
  • організації, які підтримують проект (перелік);
  • керівник проекту (прізвище, ім’я, по батькові, звання, посада, адреса, телефон);
  • термін виконання проекту (кількість місяців, з якого по який час);
  • повна вартість проекту (вказується в доларах США);
  • сума, що запрошується у фонду (в доларах США);
  • місце, де буде здійснюватися робота над проектом (місто, область, держава).

  3. 4. Структура опису проекту.

  Типова структура опису проекту [5, с. 169]:

  • Назва проекту.
  • Анотація проекту.
  • Опис проблеми.
  • Цілі і завдання.
  • Календарний план.
  • Опис позитивних змін (очікувані результати).
  • Інформація про співфінансування.
  • Джерела фінансування після проекту.

  Учасники тренінгу знайомляться із зразком титульної сторінки (Табл. 4):

  Таблиця 4.

  Зразок титульної сторінки

  Організація виконавець:	Громадська організація «Факел» 316017 Кропивницький, вул. Євгена Тельнова, 7, к. 39 тел. /факс: 23–94–26
  Партнери організації:	Центрально-український інститут управління; Акціонерне товариство «Сурма»
  Директор проекту:	Бутник Мілена Леонідівна 316030 Кропивницький, пров. Миргородський, 23, к. 120 тел. д.: 23–34–14, тел. роб.: 29–31–12
  Термін виконання проекту:
  Повна вартість проекту:
  Сума, запитувана у Фонду:
  м. Кропивницький

  Тренер: «Так виглядає форма заявки. Зазвичай, такі розділи: назва, анотація, опис проблеми, цілі і завдання, календарний план, результати або позитивні зміни, співфінансування і бюджет, туди ж, і джерела фінансування після проекту – теж дуже важливі для донора, щоб зрозуміти, що буде, коли закінчяться їхні гроші. Усе зупиниться? От ви допомагали, допомагали комусь – і все? Або ви запустите якийсь механізм з допомогою грошей гранту, а після закінчення проекту на яких підставах буде працювати цей механізм? На самоокупності або завдяки якоїсь іншої підтримки? Це дуже важливий момент і важлива частина заявки».

  • Назва проекту має бути яскравою, незабутньою. Деякі експерти кажуть, що назва – половина успіху. Назва проекту має бути помітною і короткою. Вона може бути досить загальною (наприклад, «Діти природи»), або містити підзаголовок, наприклад: «Діти природи. Створення нових методик позакласного екологічного виховання важких підлітків».
  • Анотація проекту (не більше 1/3 сторінки) – містить ясний і короткий опис суті проекту. Це дуже важлива частина проекту. Її можна порівняти із заголовком газети, який привертає увагу читача, викликає у нього бажання й інтерес до ознайомлення зі змістом статті. Ось чому деякі рецензенти переходять до розгляду заявки тільки у тому випадку, якщо їм подобається анотація. Важливо розуміти, що цей розділ читається першим, а пишеться останнім. Це «вижимки» з проекту, на це часто не залишається часу, оскільки все, зазвичай, робимо в останній момент. Однак необхідно пам’ятати, що в анотації кожне слово має бути на вагу золота, тому що її точно прочитає експерт. Спробуйте стати на місце експерта, на вашу думку, що він найпершим прочитає? Важливо, щоб експерту була зрозуміла ваша ідея, ваш інноваційний механізм і чому саме вам потрібно давати гроші, а не іншим заявникам. І все це необхідно спробувати виразити усього в десяти рядках. Коротко, змістовно: про що; які цілі і завдання; які методи – «як?», не тільки «що?»; як ви цього досягнете; скільки вам на це потрібно грошей і на який період – ось це все потрібно зазначити в анотації.

  Структура анотації.

  Структура анотації складається з чітких, логічно поєднаних відповідей на наступні питання:

  • Чому і кому потрібен цей проект?
  • Яка його мета?
  • Де проект буде реалізований?
  • Як проект буде виконуватися (основні заходи)?
  • Які його очікувані результати (як він змінить життя людей на краще)?

  Рекомендації щодо написання анотації:

  1. Ліміт слів. Під час написання анотації необхідно дотримуватися встановлених обмежень у кількості слів (50, 100, 200 або 400).
  2. Структура. Під час написання анотації необхідно дотримуватися загальноприйнятої структури: актуальність, постановка проблеми, шляхи вирішення проблеми, передбачувані результати.
  3. Простота у викладі. Мова анотації повинна бути простою і зрозумілою широкому колу фахівців у конкретній галузі знань. Рекомендується використовувати відомі загальноприйняті терміни.
  4. Відсутність деталей. В анотації необхідно уникати зайвих деталей і конкретних цифр.

  Ознайомлення з прикладом:

  Чому і кому потрібен цей проект? Де проект буде реалізований?

  Проект спрямований на формування навичок здорового способу життя (ЗСЖ) у середовищі жителів невеликих міст і сільських районів Кіровоградської області. Зважаючи на об’єктивні причини соціально-економічного характеру, якість їхнього життя – рівень уявлень про здоровий спосіб життя є значно нижчим у порівнянні з міським населенням.

  Яка його мета?

  Мета проекту: консолідація дій лідерів місцевого товариства, НДО, органів виконавчої влади, установ охорони здоров’я Кіровоградської області щодо формування навичок здорового способу життя в молодіжному середовищі сільської місцевості й невеликих міст з допомогою просвітницьких програм.

  Як проект буде виконуватися (основні заходи)?

  Основні заходи за проектом: робота інформаційно-методичного центру з питань ЗСЖ; проведення курсу семінарів-практикумів «Ми – проти шкідливих звичок!»; творчий конкурс шкільних і студентських робіт; розробка та тиражування методичних брошур та інше [5, с. 175].

  Очікувані результати проекту?

  Проект підвищить рівень інформованості сільських жителів Кіровоградської області про принципи здорового способу життя. У процесі роботи з цільовою групою передбачається сформувати у неї стійкі навички ЗСЖ, виховати медіаторів у сфері ЗСЖ.

  • Опис проблеми. У цьому розділі вам необхідно відповісти на два питання:

  • Які процеси в суспільстві змусили вас створити свій проект?
  • Хто і як визначив проблему?

  Аналіз проблеми повинен бути переконливим: чітко сформульований, добре аргументований і підкріплений інформацією, статистикою, експертною оцінкою. Організація повинна показати актуальність проблеми для місцевої громади та регіону, які організації і структури займаються її вирішенням, і власний досвід роботи. Якщо організація не є єдиною, що працює в даній області, важливо пояснити в чому полягає унікальність її діяльності в порівнянні з іншими, чи не буде проект дублювати діяльність іншої, можливо, більш сильної, відомої або успішної організації та чому саме цей проект сприятиме більш ефективному вирішенню проблеми. Позитивним моментом є досвід роботи організації з іншими некомерційними організаціями і структурами, які покликані займатися вирішенням даної проблеми та залучення їх до реалізації проекту. Опишіть, чи намагалася організація здійснити спроби подібного роду діяльності і наскільки успішними вони виявилися. Обов’язково вкажіть як проект співвідноситься з діяльністю організації, її місією і завданнями. Доволі часто проблему плутають із наслідками, які виникають через її не вирішення.

  Приклад. Неприбране сміття в населеному пункті не слід формулювати як соціальну проблему. Це лише наслідок. Справді проблема може полягати в наступному:

  • низький рівень культури населення даного населеного пункту;
  • відсутність екологічної культури чиновників, відповідальних за цю ділянку роботи;
  • низький рівень професіоналізму представників місцевих органів влади;
  • відсутність екологічно-орієнтованих програм виховання молоді.

  У цьому розділі ви повинні чітко викласти конкретну проблему, яку збираєтеся вирішити з допомогою вашого проекту. Вам необхідно описати ситуацію, що спонукала вас приступити до розробки проекту, іншими словами, пояснити навіщо і кому потрібен ваш проект. Описана проблема повинна відображати об’єктивну ситуацію, тобто проблеми поза вашої організації, а саме життя благоодержувачів. Формулювання проблеми не повинно відображати внутрішні потреби вашої організації. Зокрема, відсутність у вас грошей – це не проблема. Це очевидно, із самого факту звернення за фінансовою допомогою. Важливо відповісти на питання: для вирішення якої проблеми вам потрібні гроші? На що необхідно спрямувати кошти, які надані грантодавцем?

  Наприклад, ви зазначили, що у вашому районі/ населеному пункті збільшилася кількість безпритульних дітей. Чи є ця ситуація проблемою? Це, вірогідніше, констатація очевидного факту, який у заявці також повинен бути підтверджений статистичними даними або ж іншими доказами.

  Проблема лежить значно глибше і пов’язана з тим, що в суспільстві відсутнє щось важливе, у результаті цього ситуація погіршується. У заявці необхідно продемонструвати, що автори проекту бачать корінь (причину) проблеми, для вирішення якої планується виконання даного проекту, а не тільки на вирішення її наслідків.

  Опис проблеми [5, с. 172–173]:

  • Поточний стан справ, що є негативним. Це реальні ситуації, а не відсутність чого- небудь.
  • Будь-яка тенденція, яка може призвести до погіршення в майбутньому, а потім, вимагатиме прийняття відповідних заходів у теперішньому.
  • Невідповідність фактичного стану керованого об’єкту бажаному, заданому, запланованому.

  Опис поточного стану справ повинен підтверджуватися посиланнями на статистичні дані, публікації у ЗМІ, результати опитувань. Ви повинні обґрунтувати актуальність проекту, необхідність сформованої ситуації, можливі способи порівняння сформованої ситуації, показати чому даний проект важливий суспільству, зокрема, для конкретної цільової групи.

  Статистика сприяє більш чіткому формулюванню проблеми (Табл. 5).

  Таблиця 5.

  Постановка проблеми

  Нечітке формулювання проблеми	Чітке формулювання проблеми
  Рівень безробіття в N-ській області постійно зростає. Щоб домогтися його зниження, ми повинні реалізувати проект професійного навчання жінок.	За даними громадського бюро зайнятості рівень безробіття в N-ської області становить 25 %. Половина безробітних – жінки у віці від 18 до 27 років із не великим стажем роботи.
  Ми відчуваємо величезну потребу в навчальній програмі, яка попередить жителів нашого регіону про небезпеку гепатиту й навчить їх здійснювати необхідні заходи для уникнення цього захворювання. Ця програма усуне небезпеку захворювання гепатитом у нашому регіоні.	Нещодавнє опитування шкільних адміністрацій (вересень 2011 року) може служити підтвердженням того, що в N-ському районі не приділяють належної уваги питанням навчання здоровому способу життя. Майже половина із 100 адміністраторів шкіл, брали участь в опитуванні, зазначаючи, що в їх школах немає занять із цього предмету.

  Під час написання даного розділу також важливі такі умови, як стислість, лаконічність, ясність і доступності в розумінні викладу. Необхідно уникати складних граматичних конструкцій, наукоподібних зворотів та професійної лексики. Якщо в обґрунтуванні проблеми не можна обійтися без маловживаної наукової термінології, то значення кожного поняття має бути розкрито. Для доказу актуальності посталої проблеми необхідно використовувати не тільки власну оцінку потреб соціального оточення, але й робити посилання на наукові дослідження, виступи представників влади та інших авторитетних осіб, а також, у разі необхідності, наводити статистичні дані.

  Вимоги до розділу «Опис проблеми»:

  • Охарактеризувати ситуацію, яка вимагає зміни.
  • Показати коло тих осіб, яких вона стосується.
  • Окреслити наслідки впливу даної ситуації.
  • Підтвердити вагомість, актуальність проблеми кількісними методами, даними наукових досліджень, посиланнями на літературні джерела тощо.

  На даному етапі важливо спробувати розглянути проблему, з огляду фонду, на момент забувши про власну позицію формулювання. Іншими словами, намагайтеся наочно показати фонду, що фінансування вашого проекту забезпечує досягнення його власних цілей. Для переконливості ви можете використовувати:

  • статистичні дані, зібрані в публікаціях державних інституцій, звітах тієї чи іншої програми ООН;
  • цитати із виступів державних чиновників;
  • звіти та інші результати вивчення «вашої» проблеми.

  Статистикою потрібно користуватися обережно: надмірна концентрація складних даних може ускладнити розуміння запропонованого матеріалу.

  У цьому розділі описуються цільові групи, тому доцільно познайомитися з поняттям

  «стейкхолдери».

  Цільові групи. Аналіз стейкхолдерів.

  Зацікавлена сторона (стейкхолдер) – це будь-яка особа, група осіб або організація, які можуть (прямо чи опосередковано), позитивно чи негативно вплинути на проект, або проект може вплинути на них [12].

  Зазвичай, зацікавленими сторонами проекту є:

  • Цільові групи – особи або групи, на які проект буде безпосередньо позитивно впливати у процесі реалізації проектних цілей.
  • Партнери проекту – організації, які беруть участь у реалізації проекту разом із НДО (вони можуть бути також цільовою групою проекту).
  • Інші НДО та державні установи, які працюють над цією проблемою на цій же території.
  • Органи державної влади.
  • Донори проекту.
  • ЗМІ та інші.

  Описуючи свою цільову групу, дуже важливо, щоб ви її добре знали. Не просто люди з інвалідністю або бездомні, наприклад: у такому-то районі певна кількість, з ними працюють державні установи, але не всі охоплені. Тобто ми даємо статистичні дані, результати досліджень, методики для визначення, наслідки існування проблеми: що буде, якщо проблема не буде вирішуватися, якщо вам не дадуть грошей і ви не будете реалізовувати свій чудовий проект; що станеться з цими людьми, до яких, наприклад, ще ніхто не дійшов – ні бізнес, ні держава, адже вони не мають будь-якої соціальної допомоги.

  Але важливо показати, що ви знаєте про те, хто ще займається цією проблемою. Тобто мова йде про ваших конкурентів, де з одного боку, ми всі працюємо з людьми на соціальному полі, але вони роблять це по-своєму, а ми показуємо, як ми робимо це іншим чином, а саме ми пропонуємо якийсь інноваційний продукт, який не робив до нас ніхто, або пропонуємо саме ту послугу, яку до нас ще ніхто не надавав і саме цієї послуги не вистачає нашій цільовій групі.

  Відповідно, ви відповідаєте чому вирішили створити цей проект, хто визначив проблему, тобто зображаєте не просто ваші відчуття, а чому – це дійсно є важливим, на основі якихось фактологічних підстав і наскільки вирішення проблеми є затребуваним у суспільстві. Важливо не те, що ви хочете її вирішити, а те що для вирішення необхідно.

  І тут варто підкреслити, що це не є для вас способом заробітку грошей, а спосіб вирішення проблеми. Поданий вами матеріал повинен легко читатися і сприйматися грантодавцем, щоб він зрозумів, що це не є ваш спосіб заробітку, а спосіб вирішення проблеми. У них така психологія, їх не дуже-то цікавить, звідки йде ваша зарплата, за великим рахунком.

  Приклади фраз, які можна використовувати в розділі «опис проблеми»:

  1. Між (проблематика) і (можливе рішення) є дистанція, на подолання якої потрібні значні зусилля. Останні дослідження показують, що (результати досліджень, статистика, звіти). Абсолютно ясно, що (знайдений недолік) являє собою серйозну проблему, вирішення якої потребує творчого підходу.
  2. Метою (назва проекту) є (мета проекту). Результати нещодавнього дослідження (назва дослідження) розкрили повною мірою сутність проблеми: (статистика з вашої проблематики). Ця проблема породила (істота проблеми).
  3. На даний момент (назва організації) не володіє достатньою потужністю в (проблематика, проблемна сфера). Цей недолік позбавляє нас можливості вирішити (наслідки проблеми). Щоб зустріти проблему у всеозброєнні, (назва вашої організації) повинна (вирішення проблеми).

  Ознайомлення з прикладами:

  Приклад 1.

  Назва проекту: Курси лідерства в рамках шкільного самоврядування. В авторитарних країнах відносини в школі відображають взаємини у суспільстві, особливий акцент робиться на вихованні слухняності й поваги до авторитету. Учні не мають права оскаржувати свого вчителя, запропонувати альтернативний метод вирішення проблеми, самостійно проаналізувати отриману інформацію. У результаті, пригнічується сприйнятливість нових ідей і свободи думки, на зміну їм приходять пасивність і апатія. І навпаки, у демократичних країнах школи не пригнічують, а заохочують допитливість учнів. Заохочується різноманіття думок і досягнення консенсусу з метою вирішення спільних проблем. Беручи участь у створенні структури внутрішньої організації школи та її самоврядування, співпрацюючи один з одним у шкільному самоврядуванні та інших громадських організаціях, учні демонструють свою прихильність до громадянської демократичної культури, яку вони самі активно розвивають.

  Стійкість демократії у великій мірі ґрунтується на фундаменті громадянської культури. Не маючи такої основи, майбутнє демократії в Україні перебуває під загрозою. Викладач із основ освітньої та суспільної політики Вандербільтського університету Честер Е. Фінн, вважає, що «…діти, яким було недоступне розуміння демократичних принципів, які не успадкували від своїх батьків прихильність до принципів збереження демократії, діти, у яких не було практики комплексу прав і обов’язків, пов’язаних із принципами демократичної участі, – ці діти виростають у дорослих, у яких легко відняти їх демократію» [40]. Отже, потрібно вчитися демократичній, громадянській культурам. І цьому потрібно вчити. Не дивно, що в громадянському житті України спостерігаються пасивність і апатія. Аналіз результатів виборів, що відбулися 31 жовтня 2010 року показав, що в 10 з 24 областей України був вкрай низький рівень громадської активності та представництва громадських лідерів. У цих областях явка на вибори становила менше 27 %.

  Така статистика підтверджує, що в цих регіонах є значний дефіцит громадянського керівництва та обґрунтовує розвиток стратегії, націленої на придбання завтрашніми цивільними лідерами необхідних знань і навичок для активного громадського лідерства в сьогоднішніх демократичних інститутах. Керівники багатьох навчальних закладів звернулися до вирішення цієї проблеми, отримуючи консультаційні послуги, пропоновані КГШ. Наприклад, 10 січня 2008 року 20 адміністраторів шкіл і викладачів разом із 30 шкільними лідерами із 10 районів брали участь у щорічному семінарі з питань демократизації школи в Україні, що був організований КГШ. Хоча такі семінари дозволяють взяти на озброєння демократичні принципи й механізми, але вони не в змозі забезпечити перспективу поширення всього багатства демократичного досвіду на всі середні школи, які намагаються наслідувати прикладу КГШ. Тільки інтенсивне навчання навичкам, необхідних для здійснення свого правління, може допомогти паросткам демократичної культури вирости в українських школах.

  Приклад 2.

  Проект спрямований на формування навичок здорового способу життя (ЗСЖ) в середовищі мешканців сільських населених пунктів і невеликих міст Кіровоградської області. Багато жителів сіл, як чоловіки, так і жінки, у т. ч. у молодому віці, перебувають за межею бідності, схильні до алкоголізму. На жаль, зважаючи на об’єктивні причини, якість їхнього життя і, водночас, рівень уявлень про параметри здорового способу життя досить низькі в порівнянні з міським населенням. До найбільш серйозних причин даної ситуації належать: недостатні знання про основи здорового способу життя; «Замкнутість» здебільшого сільських жителів; в освітніх програмах сільських навчальних закладів практично не враховується проблематика ЗСЖ.

  Кіровоградська область є агропромисловим регіоном Центральної України. Низку медико-географічних особливостей обумовлюють істотні труднощі функціонування системи охорони здоров’я області: велика площа (24 588 кв. км); середня щільність населення – 45,3 осіб / кв. км на 80 осіб / кв. м. в Україні загалом. Сільське населення становить 380,5 тис. осіб. Рішення проблеми формування навичок здорового способу життя має поширюватися на людей незалежно від місця їх проживання, освітнього цензу, рівня доходів, віку та роду діяльності. Сільське населення становить майже половину населення Кіровоградської області. У селах і малих містах області відчувається значний дефіцит інформації, методик із формування навичок ЗСЖ. Діяльність за проектом може, певною мірою, закрити цю проблемну нішу. Виховання навичок здорового способу життя необхідно починати з просвітницьких та освітніх програм в середній школі, першочергово в тому середовищі, де інформаційні ресурси малодоступні: у селах і невеликих містах [27].

  Завдання до розділу «Опис проблеми»:

  Завдання 1. Подумайте, які реальні проблеми будуть вирішені в результаті реалізації вашого проекту?:

  • Чого ви хочете досягти?
  • Чим ви будете займатися?
  • Хто зацікавлений у вашій діяльності?
  • Які методи та шляхи ви будете використовувати?

  Завдання 2. Використовуючи зразок, оцініть потреби в будь-якій сфері діяльності, що вас цікавить. Зразок: «Оцінка потреб у сфері дитячої охорони здоров’я» (Табл. 6), (Додаток Ж):

  Таблиця 6.

  Оцінка потреб у сфері дитячої охорони здоров’я

  Необхідна інформація	Джерела інформації	Коментар
  Що є в наявності, де,	Письмові звіти органів охорони здоров’я
  скільки коштує?	Доповіді та висновки, що стосуються проектів
  Знання про здоров’я	у даному регіоні.
  дитини. Що вже відомо	Доповіді та висновки, що стосуються вже
  батькам?	виконаних проектів.
  Стан здоров’я і	Зустрічі з громадськими лідерами, місцевими
  практика. Які головні	жителями.
  причини дитячих	Інформація з лікарень, шкіл, дитячих садків.
  хвороб?	Ваші власні спостереження

   Завдання 3. Обґрунтуйте актуальність якої-небудь проблеми, використовуючи наступну схему (Табл. 7):

  Таблиця 7.

  Актуальна проблема

  Формулювання проблеми
  1	Характеристика ситуації, яка вимагає зміни
  2	Коло осіб, кого стосується проблема
  3	Кількісна інформація про ситуацію й осіб, яких стосується дана проблема
  4	Організаційні потреби
  Причини
  1	Чому є дана проблема?
  2	Скільки причин викликає дану проблему?
  3	Чи пов’язані дані причини одна з одною і як?
  Наслідки
  1	Які наслідки цієї проблеми?
  2	На яку категорію людей вони впливають? І на яку кількість?
  3	Чи присутні явні політичні, культурні та економічні наслідки?

   Вправа 1: Розділ «Опис проблеми» повинен бути складений так, щоб довести існування проблеми і дати уявлення про її масштаби. Знайдіть, у яких трьох із семи тверджень, наведених нижче, недостатньо інформації про наявність проблеми:

  1. У 2014–2015 навчальному році кількість учнів, що залишили середню школу склала 10 %, або 3 000 з 30 000 учнів. (За даними Міністерства освіти й науки України з 2011 року кількість учнів, що залишили середню школу зросла на 2 %).
  2. Зростає частка літніх людей у суспільстві. До 2020 року для надання послуг літнім жителям країни буде потрібно більша кількість лікарів та іншого медичного персоналу.
  3. Кількість крадіжок, скоєних неповнолітніми правопорушниками в Україна, зросла із 700 у 2011 році до 1 400 у 2014, тобто на 100 %. Проблема буде зростати доти, поки не будуть здійснені заходи щодо зниження рівня злочинності в країні.
  4. Нещодавнє опитування шкільних адміністрацій (вересень 2014 роки) може слугувати підтвердженням того, що в Олександрійському районі Кіровоградської області не приділяється належна увага питанням навчання здоровому способу життя. Майже половина із 60 адміністраторів шкіл, які брали участь в опитуванні, зазначили, що в їхніх школах немає занять із цього предмету.
  5. Ми відчуваємо величезну потребу в навчальній програмі, яка попередить жителів нашого регіону про небезпеку гепатиту й навчить їх вживати заходів для уникнення цього захворювання. Ця програма усуне небезпеку захворювання гепатитом у нашому регіоні.
  6. Рівень безробіття в Україні постійно зростає. Щоб домогтися його зниження, ми повинні реалізувати проект професійного навчання для жінок.
  7. За даними Служби зайнятості рівень безробіття в Маловисківському районі становить 25 %. Половина безробітних – жінки у віці від 18 до 27 років із не великим стажем роботи.
     • Мета й завдання.

  Ми визначили проблему – наявність якогось некомфортного стану справ, що потребує вирішення, виправлення. Відштовхуючись від цієї інформації, формулюємо мету проекту в контексті «досягти ідеального кінцевого результату проекту», тобто або повне вирішення якої-небудь проблеми або, що виглядає більш реалістично – істотне зниження її гостроти. Мета досягається з допомогою вирішення певних завдань. Що таке мета та завдання?

  Мета (ціль) – це те, до чого ми прагнемо, чого хочемо. Це уявне передбачення результату. Наприклад, створити умови для формування активної позиції дітей-сиріт та неблагополучних підлітків у первинній профілактиці вживання психологічно-активних речовин (ПАР).

  Завдання – це умови досягнення мети, послідовність дій, кроків. Наприклад:

  • Дослідити уявлення дітей-сиріт та неблагополучних підлітків м. Кропивницький про психологічно-активні речовини (ПАР) задля з’ясування їх інтересів та рівня заглибленості в цю проблему з наступним уточненням напрямків профілактичної роботи.
  • Створити навчальну програму з профілактики вживання ПАР, спрямовану на фахівців шкіл-інтернатів та притулків.
  • Підвищити у фахівців шкіл-інтернатів та притулків навички проведення первинної профілактики ПАР.
  • Підвищити рівень поінформованості дітей-сиріт та неблагополучних підлітків із проблеми вживання ПАР.

  Привернути увагу громадськості й державного сектору до профілактики вживання ПАР.

  Отже, створити умови для формування активної позиції дітей-сиріт у первинній

  профілактиці вживання психологічно-активних речовин. Це саме така мета, яка вирішує нашу проблему, що була раніше сформульована, адже вона реалістична і досяжна. Для неї ми розробляємо конкретні кроки як нам її досягти. Причому, кожен цей крок ми можемо виміряти.

  Мета – загальний опис передбачуваних результатів і очікувань, найвища точка досягнень, до якої прагне організація в ході реалізації проекту. Мета повинна бути реалістичною і співвідноситься з проблемою, завданнями, видами діяльності та бюджетом проекту. Передбачувані цілі повинні відповідати найвищому рівню результату, тобто суттєво покращити ситуацію викладену в описі проблеми. Водночас, мета повинна бути реальною. Не включайте цілі, вплив від яких на ситуацію неможливо буде кількісно чи якісно виміряти.

  Мета проекту – це відображення проблеми, ті зміни, до яких прагне організація в процесі проекту. Під час формулювання мети проекту, ви можете використовувати наступні формулювання: «Сприяння розвитку…»; «Створення умов…»; «Забезпечення…» тощо (Табл. 8).

  Таблиця 8.

  Перетворення проблем у мету (приклади)

   

  Проблема	Мета
  Відсутність дозвілля в молоді, наявність шкідливих звичок.	Створення умов для дозвілля молоді.
  Зростання кількості ДТП із тяжкими наслідками (інвалідність і летальний результат).	Зменшити збитки для життя і здоров’я людей, що постраждали внаслідок ДТП.

   Фактично, мета – унікальне рішення проблеми організацією, що володіє необхідними знаннями, досвідом, ресурсами, діяльністю з усунення негативного явища або його причин. Формулювання мети має вміщуватися в одне-два речення, які логічно пов’язані, випливають із потреб і проблем. У мету необхідно включити очікуваний результат (позитивний ефект або зміни, що повинні бути наслідком вирішення наявної проблеми); власне, саму проблему, яка потребує вирішення; цільову групу населення, якій адресований проект; головний засіб отримання очікуваного результату. Під час написання мети зручно

  користуватися наступною схемою.

  Схема формулювання мети:

  Метою проекту є: (віддієслівний іменник, наприклад: розвиток, збереження, розповсюдження тощо) шляхом / через / з допомогою (спосіб реалізації проекту: проведення конференції, серії семінарів; створення навчальної програми, якоїсь служби тощо).

  Приклад 1.

  Мета проекту: Забезпечення оптимального розвитку студентського самоврядування в Білорусі та Україні шляхом передачі досвіду і знань представниками найбільш розвинених органів самоврядування України, під час спеціалізованого чотириденного семінару- тренінгу «Організація роботи Студентської ради».

  Приклад 2.

  Мета проекту: Метою проекту є підвищення конкурентоспроможності людей з інвалідністю на ринку праці шляхом створення та організації роботи Центру підтримки людей з інвалідністю.

  Мету можна визначити як вирішення виявленої проблеми, у найбільш загальному формулюванні, це довготривалі зміни, яких проект покликаний досягти або зробити відчутний внесок. Головне призначення мети – показати, до чого призведе й чому сприятиме запланована вами діяльність щодо вирішення проблем у рамках вашого проекту.

  Постановка мети – це один із найбільш важливих моментів у розробці проекту. Від того наскільки чесні й конкретні ви будете самі із собою у визначенні бажаної мети, багато в чому залежить успіх вашого проекту. Нехай мета буде не описом гарного формулювання, а істиною, робочим матеріалом, на який можна сміливо покластися. Протягом усього періоду оцінки проекту експерти звертаються до мети проекту та до проекту загалом, усі його складові частини розглядають з погляду відповідності меті. Під час формулюванні мети зверніть увагу на те, щоб вона відповідала меті конкурсу та місії організації й була спрямована на вирішення проблеми.

  Мету сформулювали, тепер визначаємо перелік дій, які потрібно виконати, щоб її досягти – це завдання. Завдання як спосіб досягнення поставленої мети. Завдання завжди вказують на конкретний результат.

  Завдання проекту:

  • Це конкретні кроки, які необхідно виконати для зміни наявної ситуації на кращу, це кроки необхідні для досягнення мети.
  • Завдання допомагають деталізувати поставлену мету, розкривають її обсяг і вказують на конкретні дії, які необхідно виконати, щоб отримати запланований результат.
  • Завдання повинні бути схильними до їх виміру.

  Отже, завдання – це конкретний опис того, що буде виконано й досягнуто, результати, етапи на шляху досягнення мети. З огляду оформлення тексту заявки, завдання краще сформулювати та перераховувати у вигляді списку, а не викладати й описувати у формі оповідання. Завдання формулюються у вигляді тверджень про дії, що орієнтовані на результат і засновані на ефективності роботи й термінах, які піддаються вимірюванню. Якщо в проекті перерахований ряд завдань, то всі вони повинні бути пов’язані між собою й бути необхідними, достатніми для досягнення мети проекту.

  Для визначення мети й постановки завдань є вимоги SMART, напевно, багато хто з вас їх знають (Табл. 9).

Немає коментарів