• Розвиток громадських ініціатив в епоху діджиталізації*

    • 17.04.2018
    • Опубліковано : admin
    • 0 Коментар
    • 122
    • Роздрукувати

    Давайте попрацюємо сьогодні у такому «Digital» форматі.

    Зі складу учасників конференції, я розумію, що і директора школи, і бібліотекарка, і керівника громадської організації так само зачіпає «діджіталізацію», Інтернет та присутність своїх організацій в Інтернеті. Ми, в принципі, маємо брати ініціативу у свої руки і не повинні чекати поки державний сектор дасть нам гроші до бюджету на розвиток цих технологій. І навпаки, ситуація показує, що зараз ці технології дуже стрімко розвиваються, і за роки незалежності, і за роки після «майдану», коли кардинально змінювалася ситуація, то мало що змінюється у підході до громадського сектору. І навіть цей тренінг, ця ініціатива – це заклик до того, що треба брати ініціативу у свої руки, треба працювати і не боятися захмарних, незрозумілих IT-технологій.

    Головне, щоб ми зараз досягли порозуміння, щоб сприйнятий матеріал не залишився теорією, а перейшов у практичний досвід, як ми це і робимо у своїх організаціях.

    Ініціатива виникла минулого року, разом з ІСКМ ми зрозуміли тенденцію куди рухається громадський сектор, особливо на досвіді наших закордонних партнерів. Мій безпосередньо бізнес-досвід сказав нам про те, що вже варто говорити з колективом, варто вчити людей, потрібно добиватися результату. Тому я вже забігаючи наперед скажу, що ці теоретичні тренінги, хоча ми також розглянемо оці кейси на практичному досвіді, вони повинні перевтілюватися у наступний етап. А наступний етап – це те, що ІСКМ виступає сьогодні безпосередньо ініціатором створення технологічної платформи, на якій ось ці принципи, стратегії будуть реалізовані і результати цього, я дуже сподіваюся, ми скоро зможемо оголосити вам, в першу чергу. Так що, будь ласка, приєднуйтеся до Інтернет-платформи, користуючись якою ви зможете побудувати сучасний сайт, використати це навіть у найменших громадах, навчальних закладах і так далі.

    Досвід у мене великий. Бізнес сектор живе трошки іншими законами і правилами, але через благодійність і такі ось проекти, можна сказати, що бізнес структури поділилися досвідом, можливо, і фінансуванням, щоб все ж таки підтягнути рівень нашого життя, і рівень нашої освіченості, і «діджіталізації».

    Зараз я пропоную вам переглянути коротеньке відео.

    вуквіцццПерегляд відеоролика.

    Цьому відео вже три роки, яке зроблене Міністерством економічного розвитку. Воно презентаційне, використовується дуже широко для залучення інвесторів, для презентації країни. Все дуже красиво, звичайно, що аж гордість переймає, коли дивишся на це, що це про нас і так далі. Але ми реалісти, навіть скептики, тому хочеться одразу поговорити про те, що де ці спеціалісти, де ці технології, коли ми дочекаємося, що прийде допомога вниз, до нас, до людей, до громадського сектору.

    Які основні цифри на сьогодні: ми четверта найбільша нація у світі по рівню освіти: 79% громадян мають дипломи про вищу освіту; 16 тисяч осіб щороку отримують дипломи; на сьогодні вже порахували, що є 116 тисяч спеціалістів з приростом у двадцятому році до 170 тисяч спеціалістів. У нас працюють сьогодні 100 центрів із розробки технологій. Ми маємо непогані рейтинги серед першої сотні за показниками «Індексу хорошої країни». Знову ж таки, можливо, це все зроблено задля того, щоб Міжнародному валютному фонду ось такі от цифри показувати. Мене цікавить, як практика, таке банальне питання: коли ми дочекаємося скільки випускників прийдуть працювати в українські заклади. Вже сьогодні є офіційна постанова і вона виконується, що державні установи оприлюднюють свої бази даних, таких документів на сьогодні 8 тисяч. В Києві вже на цьому у мене працюють окремі компанії – «стартапи», що використовують ці знання і вже заробляють гроші на базах даних, «блокчейнах» (це такі методи передачі даних).

    Коли вже дочекається і громадський сектор того, що у нас будуть хоча б якісь елементарні стандарти, якась елементарна допомога. Тобто цифри хороші, але звичайно, що ми абсолютно реалістично дивимося на те, що більшість цих молодих дівчат і хлопців вчяться для того, щоб працювати за кордоном або працювати на так званому «аутсорсінгу». Вони досить непогано себе почувають і в тому самому Кропивницькому, але працюють на зарубіжні компанії, що приносять їм гарний заробіток. Власне, що зараз є в наступному кроці нашого проекту, ми так само зараз зустрічаємося з такими спеціалістами і розуміємо чим вони займаються, і чим вони дихають.

    Ми говоримо про інформаційне суспільство, щоденно ми працюємо над проблемами наших громад. Тобто ми вже на сьогодні самі є генераторами інформації. Потрібно скласти до купи декілька важливих елементів – за якими законами сьогодні живе інформаційне суспільство, чи могли ми про нього говорити, наприклад, 10 років тому.

    На нашому тренінгу ми маємо можливість розкрити блок про зв’язок з мультимедіа й Інтернетом, але дуже важливо усвідомити, що генеруючи самі новини з життя своєї громади, ми стаємо фактично засобами масової інформації. Тобто, ми не маємо на це офіційної ліцензії чи дозволу, але працюючи з Інтернетом, через сайт або «Facebook»-групу ми вже більш-менш генеруємо інформацію.

    Виникають наступні питання: на яку аудиторію ми працюємо, як поширювати ці новини, чи взагалі ми знаємо чим відрізняється Facebook на комп’ютері від того ж Facebook’у на смартфоні. Все має якусь свою специфіку. Це оптимізація, будемо так говорити.

    Станом на 2018 рік повсюдне підключення Інтернету зачепило всіх, неважливо чи то маленька громада, чи велика. Коли ми говоримо на кого ми опираємося, на яку аудиторію ми повинні працювати, звичайно, що виникає питання кількості населення, його структури, демографії і так далі. Нажаль, на сьогодні існує дуже критична проблема – це депопуляризація українського населення. Дивлячись на те, як наша молодь покидає міста, лишається за кордоном, який у нас прошарок заробітчан і тому подібне. Навіть ніхто не може зараз чітко сказати скільки на сьогодні складає населення України, особливо після початку АТО і конфлікту на Сході. Але такі обережні цифри видаються, одна з них, як ви бачите, наведена інститутом для майбутнього – 36 мільйонів населення. Офіційний перепис населення у нас планується в 2020 році. Тобто ще фактично три роки ми не будемо знати детальну інформацію. І сьогодні, розповідаючи про «діджіталізацію», можна сказати, що тільки залучення до цього молоді фактично дасть нам можливість зацікавити та навчити.

    Ми повинні бути проінформованими. Щоденно в побуті ми вже використовуємо ці технології. Але якщо займатися цим на постійній основі, створити інформаційний центр при закладі культури, бібліотеці, то таким чином можна буде залучати все більше старшокласників, і про те, як це зробити – подискутуємо далі.

    З того, що зараз виникає в нашій демографії – 12 мільйонів працюючих українців підтримують нашу економіку. Хоча технології оточують нас усюди і стали можливі такі ось напрямки як електронна демократія. Вже існують різні громадські сервіси, державні сервіси. Ми про це не знаємо, або просто не знаємо як долучитися. В мене таке враження, що за останні півроку люди від цього відірвані, тому що, як правило, це або технарі, або державні сектори. Ніхто не хвилюється у якому вигляді воно йде, хоча тенденція хороша і дуже важливо, що її підтримують міжнародні організації. Це дуже важливо, що розуміючи катастрофічне зменшення нашого населення, у нас не має іншого виходу окрім як – переходити на нові технології, змінювати людей до нових розробок, підтримувати наші політичні процеси, оминаючи корупцію. За статистикою, звертаючись до того, що нас сьогодні цікавить – це те, чим користуються люди і на кого ми можемо спиратися. Маючи свій веб-сайт і розвиваючи соціальні сторінки, тенденція іде до того, що смартфон, у якому є інтернет, стає лідером серед гаджетів, через які населення отримує інформацію, особливо молодь. З тринадцятого року порівняльна статистика: у нас було приблизно 0,8 пристроїв на одну людину, на сьогодні – це вже майже 1,5. Тобто уявіть собі, що показник зріс майже удвічі. Скільки зараз sim-карток ми використовуємо у побуті? Мінімум дві. Скільки у наших кишенях телефонів? Один, якщо там дві «сімки», або вже і два, до того ще й по комп’ютеру, правильно? Ми їх оновлюємо, ми їх купуємо. Вже уявити наше життя без того, щоб ми не подивилися стрічку Facebook’а, чи щоб ми не подивилися якийсь сайт – майже не можливо.  Молодь, яка є нашою надією в тому, кому ми довіримо наші ініціативи, в категорії від 16 до 44 років має сьогодні вже по два і більше гаджетів на руках.

    Сама поширеність Інтернету по Україні дискримінаційна. Тобто те, що мають міста не можна порівняти з тим, що має периферія. Проникнення Інтернету дуже низьке. В містах 90%, де з цих відсотків один тільки Київ забирає половину. Якщо ми візьмемо райцентри, маленькі громади, то ви краще за мене знаєте, що сьогодні цей дротовий широкосмуговий Інтернет дуже слабо проникає на місця. Загальна статистика по Україні – це всього 4%. Тому  ми вчора дискутували з Леонідом Жовтило, що Кіровоградщина отримала допомога в тому, щоб в якийсь там стислий термін, кожен населений пункт Кіровоградщини отримав широкосмуговий Інтернет. Я, звичайно, задав специфічне питання: це є мобільний Інтернет, чи це є кабельний Інтернет, тому що чекати доки вони обведуть всі бібліотеки, школи – це дуже довго. Тому сьогодні у нас є надія тільки на мобільний Інтернет. Тому ми маємо орієнтуватися на те, що кожен наш сайт, кожна наша версія сайту, чи сторінки у соціальній мережі мають мати мобільну версію, тому що зростає рівень користування саме мобільним Інтернетом. Ну і досвід тієї самої Естонії говорить нам про те, що ми обрали правильний напрямок, інакше ми ще будемо десятки років чекати.

    вауццц На жаль, ще одна дуже негативна тенденція, щодо демографії, нашої цільової аудиторії – скорочується населення, вимивається молодь, на яку ми повинні орієнтуватися. Наступна тенденція – ми в технологічному плані пасемо задніх, навіть с тим самим мобільним Інтернетом. Ми в п’ятнадцятому році, вже фактично у стані війни, тільки включили 3G-Інтернет. Зараз роблять дуже великий галас з того, що нарешті в 2018 році у нас стартує 4G. Щоб вас не лякали всі ці абревіатури і цифри, в побуті все воно буде зрозуміле і відчутне. Просто різниця: швидкість мобільного інтернету 3G – 2 мегабіти в секунду, ми всі знаємо як це буде проявлятися, скільки там буде качатися фільм, ролик, пісня. Швидкість завжди падає в десять разів, коли ми знаходимося в русі. 4G має бути в п’ятдесят разів швидше, тобто 100 мегабіт в секунду. Для України з урахуванням усіх її веж та станцій – це буде хоча б п’ятдесят мегабіт. Щоб ми розуміли, чому це так сьогодні важливо – світ вже працює на 5G, при чому він вже випробовується у Скандинавії і в країнах Азії (Південна Корея, Тайвань). Якщо буде 5G, то тоді вже будуть можливі технологічні операції на відстані, коли камера буде над хворим, а лікар знаходитимуться на іншому кінці світу і бере участь в операції. Тобто об’єми даних дозволяють просто бути присутнім, керувати процесом.

    Дуже багато таких фантазійних проектів, які реально можуть реалізуватися. Естонці вивели цікавий показник, що брак мобільного зв’язку стримує започаткування нових проектів. Також європейські країни встановили, що подвоєння обсягу 3G-даних призводить до збільшення ВВП на пів проценту. Навіть в межах тієї самої Польщі, Естонії, – це мільярди доларів. Говорячи про наші приземлені задачі, то звичайно, якщо школа матиме нормальний комп’ютерний клас, нормальний Інтернет, то вона зможе реалізувати додаткові проекти з інформатики. У цьому майбутнє.

    Ми повинні також знати, чим саме користується наша цільова аудиторія. Перше місце вже давно зайняли смартфони, далі ідуть комп’ютери, ноутбуки, планшети, а далі вже йде навіть така екзотика, як смарт-годинники та смарт-браслети. Тому всі наші проекти, всі сайти, всі бази даних і так далі, повинні бути готовими до того, щоб вони відкривалися в смартфонах, при наявності нормального зв’язку. От цікаві речі, знову ж таки, на підтвердження моїх слів – це те, що в п’ятнадцятому році в Україні офіційно запустився 3G, але навіть на сьогодні статистика минулого року – це те, що всього 10 мільйонів активних користувачів мобільного Інтернету в Україні фактично використовують цей 3G. Половина цієї цифри – це є «Київстар», далі іде «Лайф», а потім вже йде «Водафон». Тобто, якщо разом три основні мобільні оператори, то разом виходить у нас 8 мільйонів. А в нас на сьогодні кількість користувачів Інтернету – 20 мільйонів. Тобто кількість населення вже давно скорочується, але оскільки наша молодь активно цим користується, якщо ми ще навіть не можемо забезпечити активне покриття 3G. І що вже говорити про те, що там робиться на місцях громадах, де і мови не може йти про якийсь 4G.

    Дуже цікаво, що виникають питання в українському сегменті Інтернету – які долі займають мовні версії сайтів, це дуже важливо. Для нас тут зробили таке розслідування: з тисячі українських сайтів 66% залишаються російськомовними, 11% – україномовними, а 22% – двомовними. А з топ-400 українських користувачів Facebook’у – 43%україномовних. Якщо ми будемо говорити про створення нашого проекту, платформи, веб-сайту, то звичайно українська мова повинна бути, повинен створюватися україномовний контент. Зважаючи на специфіку Східної України, Центральної України, люди в побуті все одно розмовляють російською мовою, то звичайно можна робити і російськомовні версії. Якщо говорити про те, на що спрямована діяльність громадських організацій – якщо ми хочемо, щоб нас прочитали друзі, партнери з-за кордону, відповідно, треба переходити і на англомовні версії. Як мінімум для громадських організацій – англо-українські версії. Тобто створюючи сайти, ми заздалегідь повинні передбачати, те що має бути редактор англійської мови. Для новинних каналів звичайно можна і російською робити.

    Минулого року відбулося блокування російських ресурсів. Ви напевно це відчули: ті, хто користувався «ВКонтакте», «Яндексом» і так далі. Станом на 2017 рік рейтинг найпопулярніших сайтів в Україні зазнав змін, у якому лідерами стали «Google», «YouTube» і «Facebook».

    Наприклад, є такі випадки, де громада зібрала гроші на створення сайту, або хтось допоміг громаді його створити, далі завжди виникають такі питання: як його розкрутити; як залучити туди лайки, як збільшити трафік. Зробили хорошу справу, але вона відома там сотні, двом сотням людей і це в кращому випадку. Для цього, знову ж таки, є показники, лічильники. У нас тільки один вихід, щоб про цей сайт знали сервіси, на яких вже є мільйони користувачів. Ось чому я сьогодні виділяю всі інструменти, які ми повинні оптимізувати під наші потреби. Тому я завжди говорю про «Вікіпедію». Тому що навіть працюючи в інших проектах, з відомими людьми – якщо ми починаємо такий технологічний проект, то ми завжди робимо аудит, тобто вивчаємо які показники там є. Заходимо до панелі управління цим сайтом і завжди дивимося на статистику. Це можна виявити і за допомогою сервісів «Google», і за допомогою «YouTube», якщо хтось з вас колись мав справу з публікацією відео на цьому сервісі, то ви знайомі з панеллю управління. Вони дають дуже чітку статистику: скільки часу там проводять, демографію – дуже розумні інструменти. Головне, це все систематизувати і правильно використовувати. Якщо ви зайдете на «YouTube»-канал і подивитесь, там є така рубрика «джерела трафіка», ви відкриєте її і побачите звідки у вас приходить трафік. Там, напевно, буде «Facebook». Ось, наприклад, працюючи з Олегом Скрипкою і повністю роблячи перезавантаження його веб-проектів, ми зрозуміли, якщо ми використаємо «Вікіпедію», яка дуже популярна, то отримаємо 30% трафіку. На сайтах має бути такий списочок «обов’язкові ресурси», де варто вказувати посилання на «Вікіпедію», тому що, по-перше, це безкоштовно, по-друге, це світова мільйонна аудиторія, це дуже прозора і проста в користуванні платформа. У «Вікіпедії» на сьогодні майже 5 мільйонів українських користувачів.

    Заблокували «Яндекс», тому «Google» зі своїми інструментами зайняв таку сильну позицію, тому що і «Google», і «YouTube» – це власне одна компанія. В «YouTube» щомісяця 15 мільйонів користувачів – українці, а «Google» усіма своїми сервісами долучає 17 мільйонів українців. «Facebook», одразу коментую, є власником «Instagram» – 10 мільйонів українців і 2,5 мільйонів користувачів з «Instagram». Тому ми будемо, в першу чергу, говорити про те, що дає нам «Google», що він дає і для некомерційних організацій: досить багато цікавих інструментів. Союзників треба шукати там, де вони вже надають нам платформу, трафік і користувачів. Тому створивши ініціативу, сайт і пробуючи популяризувати наші ідеї чи наші проекти, звичайно, ми повинні про це згадати.

    Коротенько про Естонію. Нажаль, при тому, що ми разом вийшли з пострадянського простору, але, ця малесенька країна, з населенням мільйон триста і майже все сконцентроване в містах. Естонці зрозуміли, що не маючи своєї ресурсної бази та багатьох компонентів самостійної економіки, тому в масштабі національної політики IT-сектора, «діджіталізацію» вони зробили фактично курсом на виживання. І за 15 років вони займаються цим на рівні держави і досягли вже величезних успіхів. Чому ми говоримовсе ж таки про Естонію, тому що естонці дуже активно залучаються до допомоги Україні. Це на рівні спілкування між урядами, між державами, вони дійсно позичили, дали в оренду дуже багато своїх технологій. Одна з них – це є технологія створення баз даних, обміну даними. На сьогодні вони фактично досягли того, що запрацювала система голосування. 30% естонців вже голосують тільки через свої смартфони. 99% публічних сервісів вже переведені в онлайн. Практичні естонці вже порахували, що вони вже зекономили 800 років робочої праці, тим що вони цифрували свої прості якісь родинні операції. 800 років, населення малесеньке. Проблеми дуже подібні до наших: молодь від’їжджає, і так далі, і так далі, але це вже офіційна політика. На чому вона базується? На семи основних принципах, які ми простою мовою викладаємо в цьому модулі. В чому ж ці принципи. Так як я вже сказав, існують продумані стабільні інвестиції на державному рівні. Щороку Естонія виділяє 60 мільйонів доларів на те, щоб просувати ці технології. Ну, знову ж таки, коли вони стартували, то була гірша ситуація, ніж зараз у нас. У нас зараз навіть 3G доходить до села, а бабця чи дід в основному використовують телефон для голосового зв’язку. У них же зараз дивишся як якась бабця може прийти до магазину та оплатити все за допомогою телефона. Там є спеціальні волонтери, які їм у цьому допомагають. Проте і в них є проблеми – при такому маленькому населенні, більшість його сконцентрована в містах. В них дійсно є десятки кілометрів пустелі, яка не вимерла, а просто незаселена, тобто – це угіддя, там різні землі, але людей, фактично, дуже мало. І друге, це те що теж знайоме нам, за часи Радянського Союзу в них завжди була російськомовна громада. На сьогодні, підхід абсолютно лояльний. Тобто будь-які сайти супроводжуються естонською та російською мовами. Тобто, якщо ви зараз відкриєте «лінки», то побачите, що є варіанти естонською та російською мовами і ніхто нікого не пригнічує. Це робиться на державному рівні і це, звичайно, дуже зручно. Тому ми в приклад приводимо не поляків чи ще когось, а саме Естонію, тому що вони дійсно зробили крок вперед. Другий принцип – це те, що у кожного громадянина має бути свій особистий персональний код. Ми в Україні до цього ідемо. І це друга частина цього проекту, це те, що вони визнають цифровий підпис і будь-який естонець, маючи цифровий код, може підписати будь-який документ своїм цифровим підписом. У нас також є закон про цифровий код, він також працює, але хто ж його використовує.

    35662Третій принцип – це взувати місцеві компанії, а не користуватися закордонними розробками. Навіть маленька горда Естонія реалізує це. Вони дуже пишаються тим, що Естонія є батьківщиною «Skype», саме там його розробили, а потім він вже пішов по всьому світу. Але на сьогодні, у нас є залежність від операційної системи, ми залежимо навіть від бухгалтерського софту, який розроблений в Росії. Я особисто бачив як всі комунальні послуги обслуговуються тільки національним виробником, тільки на ліцензійному софті і це є принципова політика, це дійсно державна політика. Так, можливо, вони колись заплатили за ліцензію, заплатили за розробку, але з самого початку було прийняте рішення: мінімізувати залежність.

    Цифрова грамотність. Можливо це колись попаде в підручники, тому що так як естонці в кінці дев’яностих ввели спеціальні курси і охопили старше покоління, вони дійсно зробили це ефективно за дуже короткий термін. Тут як раз дуже велика участь громадського сектору. Тому що є програма для літніх людей «Будь включеним» вона фінансувалася скандинавськими країнами, вони отримували дуже велику допомогу і субсидії на купівлю комп’ютерів для пенсіонерів. Тільки за перші два роки вони залучили до програми 50 тисяч осіб. Там дійсно так, що на рівні свідомості у молоді «ти вже володієш смартфоном, тому допоможи літнім людям, допоможи батькам». Громадські організації тільки перші 5 років користувалися цими субсидіями, а далі воно все було на самоокупності.

    Система захисту – це дуже важливий момент і п’ятий принцип. Досить цікаво, якщо навіть держслужбовець подає запит на те, щоб отримати персональні данні громадянина Естонії, він повинен обов’язково вказати причину цього запиту. Якщо він не вказує причину, значить це може призвести чи до корупції, чи до якогось персонального інтересу. Випадки, коли чиновник робить запит без причини, вони висвітлюються в пресі і таких чиновників звільняють. Тобто система захисту дуже серйозна і працює. Захист від кібератак так само. Естонія зазнала, як ми вже зараз знаємо, втручання в вибори, віруси, і дійсно такі речі, які лякають, але говорять наступне: все що людина створила, може і зламати, використати для власних потреб, чи наживи. Вони дійшли до того, що на сьогодні є спеціальна державна політика, щоб перенести сервери з секретною інформацією державного характеру до посольства іншої країни. Тобто, якщо раптом щось трапляється з маленькою Естонією – вона зазнає кібератаки чи якогось вірусу, то вона буквально протягом годин переключається на інші сервера, які знаходяться, наприклад, в Ісландії, чи ще десь, це секретна інформація, вони точно знаходяться в декількох місцях земної кулі. Дуже мудро.

    Сьомий принцип – вони експортують вже сьогодні електронну інфраструктуру в інші країни. Тобто, на сьогодні, уявіть собі, нафтові країни: Катар, Емірати купують у маленької Естонії багато технологій. Тобто естонці вже починають відбивати свої витрати на те, щоб створити цю структуру. Друге, чим естонці прогриміли на весь світ: вони оголосили, що будуть першою країною в світі, у якій дозволено електронне громадянство. Тобто там буквально можна зайти на сайт, зареєструватися, вказати чому ви бажаєте отримати це громадянство, почекати декілька днів доки вашу заявку розглянуть, і ось. В їх планах до 10 мільйонів зареєстрованих осіб. Уявляєте? І це країна, у якої як і у нас проблеми з демографією. Вони просто зробили ставку на IT.

    Наступний крок – це реєстрація компанії і ведення діяльності. Просто, якщо я відкриваю компанію, не маючи електронного громадянства, то я маю покласти 2500 євро, а якщо я зареєструю «NGO» – статутний фонд 0, але тоді я в коротенькому «бріфі» пишу бізнес-план, що я хочу втілювати технологічні розробки в Україні. Вам тоді дають можливість вибрати собі партнерів. На першому кроці ви зареєструєте адресу, там є віртуальні офіси. Коли ви отримуєте дозвіл на ведення бізнесу, потім ви фактично вже розробляєте бізнес-проект, постійно знаходячись в Україні.

    Ми вже переходимо до іншого – бізнес-громадянство. Якщо ви справді зробили якийсь важливий проект і, якщо естонська сторона скаже, що це справді допомагає економіці Естонії, то тоді вам юрист скаже, що за певний час діяльності компанії, ви як її власник, як електронний резидент маєте право на громадянство. Отримуючи навіть сірий паспорт європейського союзу, вони вже щасливі, що мають право жити, працювати в цьому Європейському Союзі. Ось, тому тут вже є сервіси, які реалізовані цією системою «E-government», тобто – «електронний уряд». Тобто, щоб ви розуміли нашу віддаленість від державних структур: про нас забувають, про нас згадують в останній момент. Ми повинні просто самі якось виживати. Там все ж таки дуже інтегроване те, що це є все ж таки ініціатива зверху, з уряду. Це все називається «електронним урядом», робиться все правильно за стандартами. Хоча там громадський сектор також дуже активний, зокрема, і російськомовний. Взагалі там дуже гарний приклад взаємодії громадського сектору і держави. Мало того, Катар і Кувейт на сьогодні приїжджають в Україну, вони позичили нам величезну ліцензійну програму. Ось нас чекають вибори і вони готові нам допомогти з системою, яка дає можливість вибирати через інтернет, але ми не готові до цього. Мало того, якщо ви пам’ятаєте, то при Януковичі ми закупили камер на мільярд гривень, щоб бачити кожну дільницю. Потім правда довго ще шукали, де ті камери і чому взагалі мільярд. Це ж великі гроші. А естонці розводять руками і кажуть, якщо у вас є покриття, то ми вам все зробимо, треба лише покриття. Але яке покриття, якщо у нас тільки в 4% сіл є широкосмуговий Інтернет. І тільки чекаємо, що 4G зайде. Ось вчора читаю, які плани – вони зараз між собою не можуть частоти поділити, а потім приїжджає естонський консультант і каже «чого ви продаєте за ліцензією на 1800, 1900, коли це вже військові частоти, а весь світ ставить на 800-900, це й дешевше у 20 разів». А в нас вони у військових, у нас вони на 2G, яким вже майже ніхто не користується. Тобто зараз вони намагаються вирішити щось. Той самий «Vodafone» каже, що зможе до кінця року встановити вежі тільки у містах-мільйонниках. «Київстар» вже більш готові, тому що вони вже давно закупляли такі вежі, які готові до «апгрейду». «Лайф» мовчить. Хоча «Лайф» купив найдорожчу ліцензію на 3G у п’ятнадцятому році. І вони всі разом просять в уряду, щоб в них була можливість переходити на всі частоти, якими вони володіють.

    Ми чекаємо, що в 2018 році деякі міста все ж таки отримають цей 4G. Закінчуючи цей модуль, знову ж таки, про Україну. На сьогодні, за рейтингом ООН, Україна у рейтингу електронного урядування займає 62 місце. Нажаль, з двохсот країн, які там є, 62 місце – це дуже низьке. Ми знаємо наші проблеми: у нас дуже велика бюрократія. Тобто, ми беремо довідку в одному органі влади, щоб потім перенести її в інший. Всі ці дозволи, вся ця бюрократія – дуже б’ють по нашій ефективності. Є такий загальний принцип, що повинні бігати не люди, а повинні бігати дані. Дайте мені персональний кабінет, дайте мені персональний номер, дайте мені можливість завантажити і тоді вже опрацьовуйте як хочете ті дані. Нажаль говоримо, говоримо, але розуміємо, що тільки «діджіталізація» допоможе нам вийти з цього становища, але робиться це все достатньо повільно. Хоча, вже створено офіційне державне агентство з питань електронного урядування, є концепція розвитку України до двадцятого року. Ключові задачі є і, що головне, вимагають інвестори, донори, спонсори – некорупційні електронні послуги. Як тільки ми заберемо цей папірець з рук чиновника і зробимо це в електронному варіанті і так далі. То естонці і шведи дуже сподіваються, що цей елемент корупції буде вибитий у нього з рук. Для бізнесу, для громадського сектору має буте зроблена електронна ідентифікація громадян, електронна участь громадян – це якраз важлива складова нашої платформи, відкриті дані, які ми маємо так само підтягнути в наш сайт, в нашу платформу, тому що це вже у відкритому доступі. Якщо на практиці, то чи важливі нам ті самі списки виборців, чи списки пенсіонерів в нашій громаді – звичайно. Не будемо чекати, це гальмує процес, це дискредитує нас в очах наших партнерів. І, що дуже важливо: Інтернет технології не є такими недоступними. Сьогодні ми як користувачі це знаємо. Тобто наша мета сказати, що це дійсно в наших силах, в наших руках. Найважливіший «меседж» цього блоку – це те, що ми прагнемо мати доступ до цих даних.

    Наступне, що ми розглянемо – цифрові стратегії, які допоможуть центру міської активності, громадським організаціям для управління цифровими проектами. Це, в першу чергу, власний сайт, власне управління соцмережами, власні бази даних. В першу чергу це стратегія самого комунікативного процесу. Друга стратегія – це ідентифікація цільової аудиторі. Третій – це планування саме цих ресурсів: бюджету, сайту, скільки це повинно коштувати, що потрібно або ж не потрібно. Ще дуже така важлива річ: все що ми створюємо, хтось може поламати або використати, тому ми маємо якось усе це моніторити і зрозуміти ефективність від цього. Чого не скажеш про звичайні ЗМІ, чи газети, чи радіо. Хоча у них є свої методи моніторингу. Але Інтернет може одразу запропонувати засоби для моніторингу. Стратегія номер чотири – як залучити людей, трафік і так далі. Це вже така велика ділянка бізнесу, де займаються супроводом чиїхось веб-проектів. Знову ж таки, чи це сайти школи, чи це сайт інституту. В будь-якому випадку, такого щоб зробили і забули – не може бути. Як раз п’ятою стратегією є моніторинг. Шоста стратегія дуже важлива, і тому що я на ній спеціалізуюся, тому що якщо от цифрове агентство працює на IT-проектах, на розробках і так далі. Я сам по собі не програміст, я взагалі закінчив історичний факультет, але за кордоном отримав освіту близьку до IT. Тобто ми вже контролювали те, що програмісти створюють. Тому це дало мені такий скептичний погляд, а також застосовуючи правильні інструменти – аналізувати, розбивати, вдосконалювати. Таке поєднання дало нам можливість робити проекти переважно в бізнес-структурах, в шоу-бізнесі. Але особливий вектор діяльності – це юридичний супровід, права, медійна грамотність. Є спеціальний відділ, який займається охороною прав. Нажаль, 80% софту в країні не має ліцензії. Україна за рівнем використання неліцензійного софту займає провідні місця. Проте, звичайно, можна с цим боротися. Послідовно, якщо ми міркуємо, то у нас з’явився комплекс ресурсів, які ми починаємо розвивати, але, звичайно,тоді виникає питання, а чим ще їх можна підтримати, навіть зараз з вами ми маємо один з таких інструментів – це «Viber», а він на сьогодні дає величезні можливості. Чим живе зараз весь світ – Естонія демонструє приклад: маючи вже сайти і цільову аудиторію, вони розробляють такі спеціальні програми. У нас на смартфонах поки що є дві операційні системи: Android і iOS. Вони поділили між собою ринок і під них створюються  різноманітні програми. Наприклад, 60% молодих людей слухають музику в спеціальних програмах, те ж саме відбувається і з пресою, в першу чергу, тому що це зручно. І було б не погано, якщо б ті ж школи мали такі програми. Мало того, ще є можливість це комерціалізувати, але у нас не так. У нас головне – розповсюдження. Але я впевнений, якщо ми зробимо з інститутом платформу до виборів, чи до перепису двадцятого року, ми зможемо зробити таку програму, щоб провести опитування, провести голосування. І ніякий міський голова чи хтось там ще не вплине на це. Так що це буде прозоро, демократично і абсолютно фахово.

    Стратегія вісім – де нам знайти базу, контакти, на що нам опиратися, кому повідомити про наш проект і так далі. Шкода, коли бачиш, що є цікава наповнена сторінка в «Facebook», а там 5 лайків. Треба знати інструменти і як ними володіти, щоб такого уникнути. Десята стратегія – це озброїтися технологіями. Ми зробили свій проект, ми співпрацюємо з інститутом, отримуємо з перших рук допомогу і консультації. Ми вже фактично можемо робити моніторинг сайтів органів самоврядування, влади, ЗМІ, комунальних підприємств. Це дуже важливо, тому що якщо ми всі ці ідеї виконаємо, ми можемо лишитися розумними, автономними, але неефективними. Тому наступний крок – як починати контролювати. Тобто, якщо дадуть указ передати до громадської організації телефони, то хіба дійдуть вони? Треба все робити так, якщо потрібна база даних, то я натиснув кнопочку і вона в мене є, щоб це все обходилося без корупційних зв’язків. Чисто, прозоро, але на IT-технологіях.

    Ми дивимося на першу стратегію як на цифровий комунікаційний процес. Звучить як щось дуже складне. Але згадаємо звичайні ЗМІ. Газета – це ж ЗМІ? Газету чи журнал приємно читати. Чи є там зворотній зв’язок? Просто от ми купили, прочитали і лишилися при своїй думці. З появою можливості завантажувати це все, правда в іншому вигляді, в Інтернет, то падає значимість газет, журналів, радіо. Звісно, вони говорять до великої кількості людей, вони знову ж таки, мають можливість подзвонити в ефір, зробити якісь там опитування і так далі. Але, те ж саме радіо пішло в Інтернет для того, щоб робити те саме, ті самі опитування, але вже через Інтернет. Знову ж таки, хто з громадських організацій колись пробував розмістити анонс на радіо? Не важливо: місцевому, районному чи національному. Що вони скажуть? «Ефір, квота, купуйте рекламний час». Телебачення. Величезне охоплення, величезний вплив, але всі медійні групи з телеканалів, всі вони на сьогодні присутні в Інтернеті, тому що це зовсім інший засіб комунікації з аудиторією. Тобто, зараз ми говоримо з вами про комунікаційний процес. Ми з вами самі генеруємо новини. Щоб там не сталося: фестиваль в Малій Висці, чи якась нова книжка в бібліотеці, чи якась подія сімейного формату в навчальному закладі. Тобто, ми виступаємо генераторами інформації, контенту. Контентом є і відео, і зображення, і текст, і четверте – метадані. Вже є мільйони сценаріїв на сьогодні, що пишуться для «Instagram», для «YouTube». Далі йде вибір каналів комунікації  з нашої цільової аудиторії. Тобто важливо розуміти чи взагалі цікаво молоді заходити на той сайт і шукати там інформацію, чи їм достатньо того, що вони пікнуть в телефоні повідомлення від «Facebook» і там вже буде потрібна їм новина. І розуміти це – дуже важливо для громадської організації. От випустили ви новину, і що далі? Виклали ви новину в газету, і що далі? Хто може гарантувати, що весь тираж в 200 тисяч розійдеться? Тобто навіть коли ми генеруємо новину – це чітка ідентифікація цільової аудиторії. Треба знати кому який ресурс потрібний. Не обов’язково бути по троху у всіх соціальних мережах, можливо кращим буде той варіант, коли у вас 2-3 соціальні мережі, але вони активно наповнюються. І треба вміло використовувати інші сайти, в яких перебувають мільйони користувачів, наприклад та ж сама «Вікіпедія», особливо якщо на вашу ресурсі 200 користувачів. Тобто питання про оптимальний цифровий контент – це важливо і для бюджету, і для команди. Краще менше, але якісніше. Сьогодні насиченість інтернету – це мільярди і мільярди сторінок. Це є терабайти і терабайти інформації.

    Взагалі, сьогодні ми самі виступаємо генераторами контенту. І що важливо, люди побачать це, і не просто лайкнуть, а ще й будуть хотіти долучитися. Тобто зворотній зв’язок – це дуже важливий елемент, що відрізняє Інтернет від всіх інших засобів масової інформації – це по-перше, а по-друге, якщо ви чули про такі терміни як «веб 1.0», «веб 2.0». Тобто, зараз ви прекрасно розумієте, що являє собою сторінка громади, чи сторінка школи. Якщо ми, як газета, використали якийсь шаблон, мали статтю, мали фотографію і зробили сайт, виклали в мережу – це зараз і школяр може зробити. І все, ми заявили про себе, зворотного зв’язку не має і який наступний крок. Так, ми є в Інтернеті, ми щось виклали, але це односторонній рух. Але якщо ми говоримо на сьогодні, що нам потрібна конверсія, комунікація, то це вже «веб 2.0». Цифрові технології повинні бути інтерактивні зі зворотною комунікацією. Тобто на сайтах з’являються форми зворотного зв’язку, коментарі, лайки, шерінги. Це те, на чому виріс унікальний прецедент соціальних мереж. «Веб 3.0» – це взагалі страшна річ. Якщо ви купуєте гаджети за 500 доларів і там вже є елементи штучного інтелекту. Сайти «Google», там є унікальний алгоритм, який щось запам’ятовує. Тобто якщо ви не чистили історію пошуку декілька тижнів, то ви вводите одне слово і далі вам вже підказка йде саме того, що ви шукаєте. Це вже перспективи «розумного дому», це все буде робити за нас дуже багато речей, автоматизувати їх, і так далі. Тільки треба зареєструватися. От звідки у нас стільки цих нагадувань, демографія, дівчата чи хлопці – хтось же реєструється, входить і він вже ідентифікований. Те, що Естонія зробила карточку і те, що Україна тільки намагається зробити – ось ці електронні ідентифікатори. Якщо ми там дивуємося, коли якийсь хакер щось взламав, щось викрав, втік, сховався, змінив прізвище і за ним все одно прийшли через місяць саме в ту квартиру, де він сидів, де знаходився його комп’ютер. Це вже звісно питання кіберпезпеки. Ось ми, як генератори контенту, повинні враховувати, що будь-яка наша комунікація повинна бути ефективною. І ось на чому я завжди наголошую: зробили ми компанію, зробили ми хорошу новину – ярмарок там пройшов, чи фестиваль якийсь, чи подія, то що далі? Чим ми сильні? Так, є ефект, є розголос, є комунікаційний зв’язок, але як наступного разу все не починати, з нуля? Ми повинні зробити базу контактів: хто був залучений, які ми данні маємо про цих людей, як ми можемо наступного разу це використати. Так ми можемо визначити чи було там 30 тисяч чи мільйон зацікавлених людей. Був у нас до речі успішний проект з Дзідзьо, який починався з 25 тисяч, а на сьогодні можна бачити, що аудиторія складає півтора мільйони. Користувалися внутрішніми окремим панелями «Facebook» і «YouTube». Підключили «Google Analytics», що дуже важливо. Тоді ми вже мали точні дані про цю аудиторію. Потім ми зробили велику Excel-базу, там десь до тисячі контактів і впливові ключові: ЗМІ, Інтернет-ЗМІ, редактори, які робили ефір, контент з нами і так далі. Так, але ось чому ми сьогодні на цьому зупиняємося – це ми зробили, але ми маємо розуміти, що нас може чекати інформаційний конфлікт, провокація, віруси, кібератака і так далі.

    Якщо порівнювати телебачення й Інтернет. От спробуйте потрапити на ефір до телебачення, там, наприклад на «Сніданок», чи щоб до вас камери «ТСН» приїхали. Це вони вирішують, це їх бізнес. Просто от той національний канал, що нам належить, він губить свій процент впливу. Звичайно, не порівняти з великими каналами, які й в Інтернет влилися достатньо потужно. До речі, ось ICTV робив рейтинг ста найпопулярніших українських блогерів і, чесно кажучи, хоч я можливо не дуже глибоко з цим знайомий, але жодного з тих, хто увійшов до першої двадцятки – я не знаю. Тобто є там відомий провокативний Шарій, який використав «YouTube» як ресурс і не потрібно було йому ні в кого питати дозволу. Сам робить свої ролики, коментує, що хоче і має шалену популярність.

    А зараз у нас буде такий динамічний блок. От у нас є вже сайт, є новина, нам потрібно встановити контакт з аудиторією, залучити до якоїсь акції, довготривалої події. Працюємо як проект-менеджер і не важливо чи це бізнес-проект, чи це якась наша бізнес-задача. Тепер детальніше. От кожен із нас повинен знати з ким він працює, яка в нас ситуація і ми говоримо зараз не про мільйонники, а про районні містечка, там де 10-20 тисяч населення, може трішки більше. Починаю я там з того, що заходжу на ту ж «Вікіпедію», і за три години за комп’ютером, нікуди не виходячи і нікому не подзвонивши, я можу скласти об’єктивну картину, будемо так говорити, з джерел Інтернету. Це величезна перевага по ефективності, але треба користуватися достовірними джерелами. І «Вікіпедія» майже не викликає у мене питань: там все редагується, проходить через фільтр. Тобто я, спрощуючи завдання, одразу говорю: є у нас громада в Дніпропетровській області – все, ми робимо для них скринінг, ми робимо для них вибірку, ми з ними готуємо аналітичну ефективність якоїсь там акції. Я роблю одразу таку от довідку з «Вікіпедії», відразу дивлюсь на статистику, на вікові категорії і хто там є з корпоративного сектору, на кого можна покластися, які там є навчальні заклади, які там є «родзинки», як їх можна правильно використати в проекті. Наприклад, була така статистика, що 80 осіб зі 100 мають вищу освіту. Але ніхто не звертає уваги на те, що за часів Радянського Союзу відсоток освічених людей був вищим і те, що зараз багато людей з вищою освітою – це як раз старі люди. І населення буде старішати, помирати і ця цифра буде зменшуватися. Взагалі, на сьогодні, сама значимість диплому як показник того скільки в тебе батьки вклали грошей, чи що ти сам зробив і так далі. Треба просто реалістично дивитись на те скільки з них працюють за спеціальністю, скільки з них готові лишитися в Україні. Нажаль, зараз кількість не відповідає якості. Якщо ми подивимося на Сполучені Штати, то там є тільки 5 топових університетів і вони дорогі, але там можна сказати, що вони випускають реальних спеціалістів і впливових людей для галузі.

    врнртНе дуже вникаючи, але маючи розуміння, я можу сказати, що наша IT-сфера переробляє чужі ідеї і технології. 60% цієї сфери – це комерційні проекти, які вже готові і просто запозичені нами, а складова наших ідей у нас всього 7%. А відсоток того, що доходить до біржі у нас майже ніякий. Нажаль, ми сидимо на переробці, їздимо на чужих машинах і так далі. IT-сфера зараз приносить великі гроші і є другою після агро.

    Але, вертаємося до аудиторії. Крім «Вікіпедії» ми ще маємо розуміти, якщо у нас стратегічно є напрямок розвитку будь-якого нашого Інтернет-проекту на місці, тобто в приміщенні, в закладі культури, то зрозуміло, що цими речами може зацікавитися і допомогти молодь. Тому я завжди вивчаю скільки навчальних закладів, скільки там навчається дітей. Зараз буду говорити на прикладі Підгороднього, але це ж можна говорити про будь-який населений пункт. Я відразу дивлюся: школа №2, 760 учнів, 45 педагогів. Якщо ми подивимося на сайт, то тут звісно «хто у ліс, хто по дрова», але мені важливо щодо учнів, бачимо, що тут є інформатика, є математика, чи зацікавлений сам вчитель, щоб підвищувати свою кваліфікацію і зробити хорошу справу для громади. Звісно, нам потрібно знати скільки громадських організацій. Заходжу місто Підгороднє і бачу: 20 тисяч населення, є офіційний реєстр, про який нам не спішать розказувати урядовці. Взагалі якою технологією ми користуємося для залучення людей: от є у нас там на початку сто осіб і в кожного є родичі, друзі, знайомі, і це зазвичай як мінімум від 20 до 50 осіб – це ефект соціальних мереж, і це ще тільки перша хвиля. Ми всі переписані, ми всі десь є, ми всі з паспортами ходимо на вибори, чому нам не дають доступ до цих баз? На цих базах ми точно зможемо зробити ефективний проект, тому що якщо в нас є ці бази,  я вам далі назву движок, в який ми ці данні можемо завантажити і зробити розсилки. Тобто декілька джерел, це не всі звичайно, з яких ми можемо отримати інформацію про аудиторію. Тепер так стисло, але дуже важливо: от у кожного з нас є сайт і ми декілька сайтів подали на аналіз з чого починається сайт. Це якраз третя стратегія – вона величезна, про те як правильно спланувати ресурси для громади, бібліотеки і так далі. Починається все з мінімального комплексу ресурсів для того, щоб проект відбувся. Спочатку – це імена, які ви вибираєте для свого сайту. На сайті «імена.ua», там є таке поле, куди ви можете записати свою адресу, воно вам видасть довідку, називається «whois» і ви побачите, хто є власником цього домену. Далі у домену повинна бути парковка, він повинен десь знаходитися – це називається хостинг.

    Далі йде великий блок: що з цим робити? Як побудувати сайт. Це тема окремої роботи, окремої консультації. Ось навіть з того, що ви подали, хтось вже побудував сайт на конструкторі «gromada.org.ua», хтось знає інші конструктори. На сьогодні технології вже такі, що не треба працювати з кодом, вже є готові конструктори, які повинні виконувати стратегії, щоб це запрацювало і належало вам. Дивлячись на ваші сайти, я можу сказати, що ми зараз запускаємо платформу, де будуть вже надані готові модулі, розташування і так далі – для сайтів. Вам треба буде тільки обрати налаштування, кольори, шрифти і тому подібне. Але є принципи, які повинні нами виконуватися: всі наші ресурси, сайти в першу чергу повинні бути зручними, доступні для всіх на будь-якому пристрої, обов’язкова наявність адаптованої мобільної версії.

    Вертаємося до початку теоретичної частини – 60% українців вже користуються смартфонами. Якщо ми хочемо, щоб сайт побачили у всій красі, варто зробити зручну мобільну версію. Далі про те, що ми говорили, ми зараз на рівні «веб 2.0» – взаємодія з користувачами. Однозначно, повинна бути інтеграція, спільна мова і конвертація тих, хто приходить до нас. Доступність і правило «трьох кліків» – дуже важливо сьогодні. Повинна бути зручна навігація, особливо, якщо на сайті масиви інформації, то повинен бути «пошук». Я повинен зробити першу сторінку таку, щоб людина там зосталася. Знову ж таки про скрипт. Ми буквально говорили про те, що ми можемо назвати домен, ім’я громади за її телефонним кодом. Якщо у нас адміністративно буде змінений склад областей, районів і так далі, але поки що цей спосіб є дійсним. У нас з вами є унікальні домени другого рівня, які чітко вказують область і Україну. Сьогодні, наприклад, щоб зробити ваш домен «.ua» вам треба мати на це торгову марку. Найдешевший домен другого рівня коштує 140 гривень, він дає нам і область – у нас «dp», а в Кропивницькому залишився «kr», при цьому є ідентифікація: країна, область, та ідентифікація по телефонному коду населеного пункту. Я закликаю вас – забирайте собі імена своїх населених пунктів, реєструйте їх. Забирайте, нехай громади ними володіють, а не чиновники чи авантюристи і так далі. Ось, «Google» рулить і Лев Костянтинович завжди говорить про платформу, про важливість використання інструментів. Само собою, якщо ми питаємо «на чому зробити базу, на чому зробити календар», то є «Google Analytics», «Google Диск» на якому безкоштовно 17 гігабайт. І, що дуже важливо, «Google» багато робить для наших організацій. Там є така рубрика «Google для некомерційних організацій». Нажаль, Україна ще не потрапила до списку цих країн, де їх вже 120, включаючи Росію.

    Перелічую все, про що ми говорили: «Вікіпедія» – однозначно, адже громада сама може робити статті про місто Підгороднє, чи про Малу Виску. І, наприклад, вчителька інформатики разом з вчителькою української мови зроблять цю сторінку, а вчителька англійської мови зробить ще й англійську версію статті. «Вікіпедія» – дуже потужний ресурс. Ось те, для чого нам будуть потрібні email-адреси. От є бібліотека, на сайті якої 50 користувачів і, скажімо, половина з них має електронну пошту. І ось бібліотека вже може поділитися з нами певною кількістю скриньок, на які ми можемо робити розсилку. Або за номерами телефонів можна створити Viber-групу. Є також безкоштовні сервіси, де вам дають до 2000 електронних адрес і ви можете надсилати потрібну вам інформацію. І не треба користуватися послугами людей, які використовують складні абревіатури «СІО» і пропонують створити базу даних, зробити розсилки за 150 доларів. Ось все те, що ми створюємо на сайтах, може моніториться і контролюватися. Є такий сервіс, куди ви вводите посилання на свій сайт і він вам буквально за 30 секунд «скаже», які проблеми має ваш сайт. Плюс є і для цього сайти – «чим цікавляться люди», «чим діляться люди». Все, що робиться людиною у веб-просторі може контролюватися і моніторитися. Що обов’язково треба сказати: не забутьте, якщо у вас є назва організації, то не полінуйтеся і зареєструйте торгову марку. Може це дещо дорого коштувати: на локальному рівні це буде коштувати 1000 гривень, в Києві дорожче, але можна розібратися самим. Відразу попереджаю: реєструйте торгову марку разом з її логотипом – це дуже важливо. Бажано – реєструйте назву і на англійській мові, бо якщо ви зареєструєте назву «веселка», то ця ж сама назва на англійській мові – вже зовсім інша назва.

    Тепер трошки помріємо. Що буде мати наша платформа? Які інструменти можна дійсно запровадити на сайті? Адміністративні послуги можуть бути в онлайн режимі. Тобто можна буде просто подати запит і отримати довідку, план, виписку і тому подібне. Є вже багато сайтів, які ви просто повинні інтегрувати. Якщо бабця буде знати, що є активна група школярів, які з вчителькою інформатики на базі бібліотеки зможуть допомогти бабусі. Це небайдужі люди, школярі, волонтери.

    Чи можна зробити системи голосування? Можна. Відкритий бюджет – питання будь-якої громади, звітність, прозорість і так далі. Кабінет громадянина – дуже хороша річ. Знову ж таки, від кнопочки до комунального господарства, від кнопочки до поліції, запис в дитячий садок, запис в поліклініку і так далі. Звернення громадян, обговорення ініціатив – це те що ми будемо обов’язково робити з інститутом. До чого ми все це логічно доводимо, щоб ми розуміли, що це абсолютно реально втілити в життя. Ми повинні мати знання, бажання, ініціативу і ресурси. Ось, якщо ми говоримо про те як цей теоретичний проект може втілитися в життя – це створення інформаційно-консультативного центру на базі «ІКЦ». Що можна тут робити? Дивіться: розказали про Естонію, розказали як правильно використовувати технології. В першу чергу, це може бути центр створення користування комп’ютерами, безкоштовного доступу до Wi-Fi. Яка умова: людина зайшла до бібліотеки, дала свій контакт і підключилася до нього. Навчання населення цифрової грамотності. Чи можна залучати навчальні заклади? Звичайно. Перспектива започаткування бізнес-інкубатору. Це не було чимось таким абстрактним, на базі такої бібліотеки, яка має устаткування, оснащення й Інтернет виникає ідея. Наводжу приклад: просто на відкритих даних, 8 тисяч баз викладено у відкритий доступ, на яких сьогодні 40 з чимось стартапів заробляють гроші. Тобто, якщо ми зробимо правильний проект, підтримуючи фестиваль, акцію і так далі, звичайно, ми будемо це тиражувати, ділитися цим. Можна зробити інкубатор: сьогодні підуть навчатися наші дітки, вони будуть навчатися у восьмого, дев’ятого класу.

    Які переваги ми отримаємо від роботи наших організацій і цього центру? Звичайно, що через ці цифрові ресурси (це не тільки сайти, але й соцмережі, месенджери і все інше) встановлюються безпосередні зв’язки з членами всієї громади. Я дуже підтримував акцію «віддай свій уживаний телефон іншим», яка колись була у МТС. Ось вони прямо в центрі МТС приймали телефони, робили сертифікацію і передавали їх старшим людям, які не могли собі їх дозволити. Але ж треба ще купити пакет Інтернету, щоб та бабця мала хоч той «Viber», щоб та кнопка SOS, чи виклик поліції, чи піди отримай пенсію могла спрацювати.

    Говорячи про гроші, про фінансування, якщо в нас є потреба, ініціатива, знання вже як ресурс, то ми, звичайно, повинні вміти про це сказати нашим партнерам, нашим донорам, потенційним інвесторам. Маючи такий ресурс, уявляєте скільки заміниться нашої паперової роботи, якщо ми скажемо «ось наш сайт, ось наші результати опитування». Не повірити в це неможливо, маніпулювати цим майже неможливо, бо це серверна частина роботи. Тому маючи такі ресурси, ми спілкуємося з донорами, ми запроваджуємо єдиний технологічний стандарт. Тобто в нас у цьому величезна перевага над державним сектором. Нема чого чекати, час діяти.

    Валерій Луц, експерт-консультант, керівник діджітал-агенства Be Famous Studio, співзасновник ряду компаній у галузі захисту прав інтелектуальної власності та використання цифрового медійного контенту,  м. Київ

    *Більш детально ознайомитися з Матеріалами конференції Інституту соціокультурного менеджменту «Реформа децентралізації: досвід, перспективи і значення для сталого розвитку територіальних громад»

Немає коментарів

Додати коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов'язкові поля позначені *

Календар подiй

Грудень
2024
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Січень
2025
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Лютий
2025
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
Березень
2025
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Квітень
2025
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
Травень
2025
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Червень
2025
П
В
С
Ч
П
С
Н
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Найближчі події

ПІДТРИМАТИ НАШУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Найменування юридичної особи – Громадська організація “Кіровоградське обласне об’єднання громадян «Інститут соціокультурного менеджменту”.

Код ЄДРПОУ – 26114563.

Номер рахунку -UA523052990000026008015106552

Призначення переказу – Безповоротна фінансова допомога