У сучасних умовах вирішальним фактором сталого соціально-економічного розвитку будь-якої організації, територіальної громади, країни є кадровий (людський) потенціал. Очевидно, що без певного рівня освіченості людського потенціалу неможливо досягти успіху в умовах ринкової економіки. Однак, як відзначають багато дослідників, внесок цього фактору в економічне зростання відбувається не тільки за рахунок більш високої продуктивності кваліфікованих і освічених працівників. Не менш важливими є такі характеристики людського потенціалу, як уміння працювати в команді, впевненість у собі, позитивний настрій, готовність до співпраці, емоційна стійкість, толерантність, відповідальність, здатність прийняти виклик, готовність до змін. Ці особливості одержали назву соціального капіталу.
Вперше термін «соціальний капітал» вжив Л. Дж. Ханіфан [6] в 1916 році в дискусіях із сільськими школами для опису найважливіших обставин, які впливають на повсякденне життя кожного. Аналіз цих ситуацій привів автора до висновку про необхідність виховання волі, братських почуттів, взаємної симпатії, вміння налагоджувати соціальні взаємини і комунікацію серед людей.
Важливою для розуміння значення соціального капіталу стала книга політолога Патнама «Творення демократії. Традиції громадянської активності в сучасній Італії». Порівнюючи результати реформи з децентралізації влади в Італії у 1960-х роках, Патнам звернув увагу на те, що північні регіони, де люди більш соціально активні (за показниками явки на виборах, участі в асоціаціях, зацікавленості в місцевих справах), краще скористалися переданими повноваженнями, ніж в «пасивних» південних регіонах, де якість управління, навпаки, впала. За словами Р. Патнама, «громадянське суспільство характеризується активною і орієнтованою на суспільні цілі позицією громадян, елітарними політичними відносинами і заснованими на довірі і співпраці суспільними відносинами» [3; с. 93]. Все це в сукупності вчений називає «соціальним капіталом». Громадяни, отримавши соціальний капітал завдяки участі в організаціях громадянського суспільства, в подальшому можуть використовувати його для зміцнення демократичних принципів в управлінні державою. Р. Патнам проводив тривалі дослідження в Італії, які підтвердили, що мережа місцевих добровільних організацій утворює соціальний капітал – громадянські цінності, навички і знання, – потрібні для консолідації демократії. «Люди, зацікавлені в демократії, її консолідації та ефективності, повинні перш за все сприяти формуванню громадянського суспільства. Ми підтримуємо тих, хто виступає за трансформацію місцевих структур і реформи на місцевому рівні з метою створення соціального капіталу, а не тільки за загальнодержавні ініціативи, оскільки саме так можна досягти ефективного функціонування демократії» Все це в сукупності вчений називає «соціальним капіталом» [3; с. 93]. Громадяни, отримавши соціальний капітал завдяки участі в організаціях громадянського суспільства, в подальшому можуть використовувати його для зміцнення демократичних принципів в управлінні державою.
З цього моменту кількість наукових статей, присвячених соціальному капіталу, неухильно росте.
Ф. Фукуяма дає таке визначення: «соціальний капітал – це загальноприйняті норми і цінності, які практикуються певною групою людей і дозволяють їм співпрацювати; це – певний потенціал суспільства або його частини, що виникає як результат наявності довіри між його членами. Соціальний капітал є неформальною практикою розуму» [5; с. 14].
Відповідно до визначення Світового Банку, соціальний капітал -це інститути, відносини і норми, які формують, якісно і кількісно, соціальні взаємодії в суспільстві. Останнім часом з’являється все більше доказів, що соціальна єдність служить визначальним фактором економічного процвітання та сталого розвитку суспільства. Соціальний капітал є не просто сумою інститутів, що підтримують суспільство, а радше «клеєм», який утримує разом різні його частини.
Він складається перш за все з горизонтальних зв’язків між людьми, і включає соціальні мережі та відповідні норми, які впливають на продуктивність і добробут різних співтовариств
Опис концепції соціального та людського капіталу в контексті українського суспільства містять наукові праці А. Колодій, А. Багнюк, А. Бова, Є. Гугніна, В. Чепак, О. Кірєєвої, М. Лесечко, А. Чемерис, Ю. Савко, О. Сидорчука, В. Степаненко та ін.
Особливий інтерес представляє концепція А. Колодій, в якій розглядається взаємозв’язок громадянського суспільства і соціального капіталу. Автор стверджує, що громадянське суспільство асоціюється з цінностями довіри, розсудливості та толерантності, тому його члени з довірою ставляться до своїх колег по діяльності, до інших людей та громадських інститутів, визнають право інших громадян на власну думку, його озвучення та захист. У рамках структур громадянського суспільства формується громадянська добропорядність і громадянська позиція, що виражаються у понятті соціального капіталу. Важливою є думка про те, що соціальний капітал є ознакою зрілості та ефективності громадянського суспільства, а також тим його основним продуктом, який забезпечує вплив громадянського суспільства на інші сфери суспільного життя
У контексті громадянського суспільства, також слід звернути увагу на компоненти, з яких складається концепція соціального капіталу, А. Колодій виділяє наступні елементи:
- мережа горизонтальних зв’язків між рівними і вільними індивідами;
- норми взаємності і довіри;
- навички колективних дій;
- почуття участі у громадських справах, обов’язки і відповідальності перед іншими людьми, тобто «громадянськість» в її неполітичних проявах (civicness) [1].
Більшість дослідників вважають, що соціальний капітал неможливо виміряти досить глибоко і повно. Основна причина в неоднозначності трактування самого поняття «соціальний капітал». Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень цієї проблеми свідчить про відсутність єдиної методології та єдиного складу показників, що характеризують рівень соціального капіталу того чи іншого співтовариства.
Сама методика вимірювання соціального капіталу розвивалася разом з його теорією. Так, теорія, відповідно до якої соціальний капітал розглядався як індивідуальна власність людини, як його особистісний ресурс стимулювала пошук методів вимірювання соціального капіталу на мікрорівні. Положення про те, що індивід може отримувати вигоду від контактів з друзями друзів, з тими, хто має інформацію про потенційну можливість роботи або може отримувати користь від спілкування, наприклад, з групою підтримки хворих на туберкульоз в місцевій лікарні, спонукало дослідників в якості компонентів виміру соціального капіталу використовувати соціальну підтримку, групи, соціальні мережі, участь в колективних діях.
Р. Патнем аналізував соціальний капіталу в аспекті соціальної екології, він підкреслював значення соціальної групи і громадянського суспільства в цілому у виробництві та використанні соціального капіталу. Одне з вихідних положень Р. Патнема – вирішення соціальних проблем суспільства прямо пов’язане з ресурсами соціального капіталу. Однак використання цих ресурсів передбачає вміння вимірювати соціальний капітал на макро- та мезо-рівнях, оцінювати обсяги різних видів соціального капіталу – вертикального і горизонтального, організаційного та сімейного, пізнавального, інформаційного та структурного. Звідси вимога – застосовувати різні види індикаторів, аналізувати різноманітні форми членства в соціальних групах і асоціаціях. Дослідник використовує такі індикатори, які є практичними результати впливу соціального капіталу на ті чи інші сторони життя людей, пов’язані з його основними компонентами – мережами, довірою і взаємністю у відносинах. Класичним прикладом таких індикаторів стали показники виконання цивільних зобов’язань американцями в контексті соціальних мереж, запропоновані в 1995 р. Р. Патнемом. Індикатори тут є результатами впливу соціального капіталу, які безпосередньо не пов’язані з його ключовими компонентами. Наприклад, при вивченні впливу соціального капіталу на здоров’я залучаються такі показники як тривалість життя, рівень самогубств, підліткова вагітність та ін.
В основу розробки системи індикаторів використовують типологію соціальних мереж, які можуть бути:
- за типом – формальними і неформальними,
- за розміром – обмеженими і розширеними,
- за структурою – відкритими та закритими, гомогенними і гетерогенними,
- за нормами довіри – фамільярними і персоналізованими і т. д.
- за своїм складом вони можуть складатися з друзів, сусідів, родичів, дітей, однолітків, колег, учнів, віруючих і ін.
Враховуючи той факт, що соціальний капітал є багатовимірним феноменом і його репрезентативна оцінка може бути дана тільки з урахуванням всіх характеристик, для вимірювання використовують індекси соціального капіталу, які створюються на основі певної системи показників. Так, при використанні кількісних методів для розрахунку соціального капіталу проводиться обчислення індексу довіри, а також підрахунок числа груп (асоціацій, партій, громадських організацій, релігійних громад, місцевих громад та ін.) та їх членів. Ці показники об’єднуються загальним індексом – індексом розвитку громадянського суспільства. Для розрахунку цього індексу використовуються такі статистичні дані, що інформація про склад груп, а також показники ступеня політичної участі, наприклад, число активних виборців або постійних читачів газет.
Прикладом, що ілюструє цей прийом може бути дослідження обсягу соціального капіталу в Америці, яке провів Р.Патнем [2].
Визначаючи загальну формулу для обчислення обсягу соціального капіталу, Р.Патнем знаходить суму кількості різних груп в громадянському суспільстві. Ця сума позначається числом n, яке змінюється у часі (t) і характеризує членство в різних громадських організаціях (у профспілках, спортивних клубах, лігах, літературних, молодіжних товариствах, політичних клубах, національно-громадських об’єднаннях і т. д.).
Крім того, для оцінки рівня «внутрішньої єдності та колективної дії», дослідник вводить коефіцієнт «с». Цей коефіцієнт визначається суб’єктивно і дозволяє забезпечити «міру єдності» та внутрішні зв’язки існуючих груп. Р.Патнем враховує також радіус довіри (rp). Якщо радіус довіри поширюється на всю груп}, то коефіцієнт «rp» буде дорівнювати 1. При цьому, як зазначає автор, великі групи з внутрішньою ієрархією можуть мати більшу величину «n» і низький коефіцієнт «rp». У той же час будь-який релігійний або неформальний рух (наприклад, баптисти в США), заохочує чесність і надійність в ділових відносинах не тільки між членами самої групи, а й за її межами, може мати «rp» більше 1. Звідси видно, що для рівня довіри набагато більш значущий не розмір тієї чи іншої організації, а соціальні норми, що зв’язують індивідів.
Російський вчений В.Н.Тітов [4] виділяє ступені прояву соціального капіталу в аспекті громадянського суспільства, які, на наш погляд, можна використовувати як компоненти вимірювання соціального капіталу:
Перший ступінь утворює безпосереднє соціальне оточення індивіда: родичі, друзі, знайомі, найближчі сусіди і т. д. Відносини в рамках первинних мереж підтримки будуються на міжособистісній основі. Значну роль у вибудовуванні цих відносин відіграють емоційні прихильності, досвід попередньої взаємодії, спільне проведення дозвілля, взаємодопомога в роботі, взаємний обмін ресурсами, послугами, надання фінансових засобів у борг. Як правило, ці відносини характеризуються взаємністю, симетричністю обмінів.
Особливе значення у формуванні відносин в рамках безпосереднього соціального оточення грає обмін інформацією з ділових та особистих питань. Завдяки включеності у найближче мережі підтримки індивід може отримати доступ до інших індивідів, що не входять в дану мережу, але здатним вирішити його особисті проблеми.
Наступний щабель соціального капіталу виявляється в локальних спільнотах, які, як правило, збігаються з місцем проживання індивіда (ЖБК, садові товариства). В рамках таких локальних спільнот актуальність особистісних зв’язків і відносин починає поступово розмиватися. На цьому рівні можливості вирішення особистих проблем досягаються через вирішення деяких проблем локального співтовариства в цілому (наприклад, колективний захист інтересів кооперативу в суді дає можливість захистити індивідуальний інтерес). При переході на рівень локального співтовариства виникає проблема суспільного блага, що задовольняє в той же час інтереси окремих індивідів, що входять в локальне співтовариство. При цьому індивіди повинні нести певні витрати, пов’язані з необхідністю реалізації суспільного блага.
На третьому щаблі розгляду соціального капіталу враховується включеність індивіда є різні громадські та професійні організації. В даному випадку мова йде про взаємодію в рамках формальних організаційних структур (профспілки, громадські асоціації, компанії, державні установи, і т. п.). Організаційний соціальний капітал дає можливість індивіду відстоювати свої інтереси завдяки формальному членства. Взаємодія в даному випадку ґрунтується на формальних ролях і в нормі повинно носити безособовий характер. Організації, у які вступає індивід, очікують від нього виконання відповідних функцій діяльності, лояльності, а сам індивід в праві очікувати можливості задоволення в організації своїх матеріальних, соціальних, творчих та інших потреб. Членство в професійних організаціях дає можливість звернути соціальний капітал в гарантії зайнятості, отримання заробітної плати, соціального захисту. Належність до громадських організацій створює умови для використання соціального капіталу з метою задоволення соціально-культурних, політичних, екологічних потреб.
Соціальний капітал на наступному ступені реалізується індивідом в різних формах громадянської активності: участь у політичних партіях, рухах, акціях. Індивід в даному випадку може використовувати весь арсенал конституційних прав для реалізації своїх політичних та економічних інтересів за допомогою використання наявних інституційних механізмів (вибори, референдуми, звернення в судові інстанції, правоохоронні органи, органи виконавчої влади, засоби масової інформації, банківські вклади, участь у діяльності фондового ринку та т. п.). Беручи участь у різних формах громадянської активності, індивід прагне задовольнити свої інтереси в прийнятті та ефективному виконанні певних законів, отриманні відсотків, дивідендів. В ідеальному варіанті ці інститути повинні сприйматися індивідом не через призму особистих зв’язків з потрібними людьми в певних структурах, а як анонімні механізми, що функціонують в залежності від ступеня законодавчої, технічної або матеріальної забезпеченості, а не від щохвилинних інтересів окремих осіб, які представляють ці інститути.
Неважко помітити, що пропонований Титовим В.Н. підхід до вимірювання компонентів соціального капіталу можна співвіднести мікрорівнем, мезорівнем та макрорівнем. Перший ступінь (безпосереднє оточення індивіда) утворює макрорівень вимірювання соціального капіталу; локальні спільноти – це мезорівень, і, нарешті, включеність індивіда в суспільні, професійні організації, а також участь в різних формах громадянської активності – мезорівень.
Важливим компонентом соціального капіталу є довіра. Довіра, одна з найбільш важливих інтегруючих сил в суспільстві. Довіра буває особистою – до конкретної людині, і абстрактною, коли вона будується не на основі особистих (сімейних, дружніх і т.п.) відносин, а породжується соціальними інститутами. «Довіра виникає у членів співтовариства очікування того, що інші його члени будуть вести себе більш – менш передбачувано, чесно і з увагою до потреб оточуючих, у згоді з деякими загальними нормами» – пише американський соціолог Ф.Фукуяма, [5; с. 52]. Рівень міжособистісної довіри в тій чи іншій країні багато в чому зумовлює перспективи економічного прогресу і зростання добробуту, а також дієздатність громадянського суспільства і стійкість демократичних інститутів. Коли недовіра рядових громадян до інших людей є переважаючою соціальною нормою, можливості добровільної кооперації, співпраці в досягненні будь-яких загальних цілей виявляються досить обмеженими.
Р. Інглхарт встановив наявність сильної кореляції між рівнем міжособистісної довіри, з одного боку, і добробутом громадян, економічними успіхами країни в цілому, а також прихильністю населення демократичних інститутів і цінностей – з іншого.
Довіра може характеризуватися індикаторами довіри до знайомих і незнайомих людей, державним інститутам. Класичним питанням, яке можна використовувати як інструмент вимірювання довіри є питання, коли респонденту пропонується вибрати найбільш обґрунтоване з його точки зору судження з наступної пари: «людям потрібно довіряти» або ж «з людьми потрібно бути обережніше».
Центр місцевої активності має в своєму розпорядженні реальні можливості для формування основного компонента соціального капіталу – довіри. Відомо, що довіра як психологічний стан особистості може виникати на основі ряду факторів: інтересів даного індивідуума, його установок, емоційних реакцій, попереднього власного досвіду або досвіду попередніх поколінь, адаптивних здібностей особистості. Довіра виникає, коли людина впевнена у правильності та адекватності процесів і явищ, що відбуваються в місцевій громаді, відповідності їх її ціннісним установкам. Центр місцевої активності створює реальні умови для самовдосконалення і для поліпшення соціокультурного середовища, і чим більше перспектив для самореалізації людей, тим вище ступінь довіри до процесів, що відбуваються.
Довіра як психологічний стан людини реалізується шляхом участі в проектах з розвитку місцевої громади. Будь-які позитивні результати будь-яких дій викликають у свідомості людини довіру до них і при повторенні даних дій з неминучістю ведуть до закріплення позитивної реакції довіри в поведінці індивіда. Природно, що будь-яке нове явище досліджується людиною методом проб і помилок, і в разі негативного впливу на індивіда може бути ним відкинуто, з подальшим закріпленням реакції недовіри до даного явища, навіть якщо ця негативна дія була випадковою. Ось чому центр місцевої активності піклується про те, щоб нові проекти (справи), які чинять позитивний вплив на соціально-економічний розвиток, були з самого початку сприйняті позитивно як окремими індивідами, так групами місцевого співтовариства.
Центр місцевої активності спирається на наступні джерела формування і зміцнення відносин довіри у місцевій громаді:
- вирішення найбільш актуальних соціальних проблем місцевої громади;
- спільна діяльність щодо вдосконалення соціокультурного середовища;
- можливість кожного висловлювати свої інтереси і впливати на прийняття рішень;
- відкритість та доступність інформації;
- чіткий зворотний зв’язок;
- добросовісність, чесність і компетентність лідерів;
- стійкість інститутів, «правил гри», договірних відносин та партнерських зв’язків;
- гідний імідж і культура організацій.
Отже, соціальний капітал – це накопичений ціннісний та інетитуціональнии ресурс, включений в процеси розвитку місцевої громади і є індикатором її розвитку. Вимірювати соціальний капітал можна за наступними параметрами:
- групові цінності;
- цілі взаємодії;
- міцність соціальних зв’язків всередині статусної групи і між носіями різних статусів;
- інтенсивність обміну капіталом;
- рівень довіри між членами групи;
- вироблені правила взаємодії.
Література:
- Колодій А. Сутність громадянського суспільства і механізми його вплив на політику / А.Колодій // Доповідь на заключній регіональній конференції проекту «Чемпіони громадянського суспільства». -Львів: 8 лютого 2003 р.
- Патнем Р. Процветающая комьюнити, социальний капитал и общественная жизнь/ Р.Пантем // Мировая экономика и международные отношения. №4, 1995.
- Патнем Р. Творення демократії. Традиції громадянської активності в сучасній Італії./Р.Патнем, Р.Наннеті. – К.: Основи, 2001.-300 с
- Титов В.Н. Социальный капитал в контексте проблеми формирования гражданского общества /В.Н.Титов (Электронный ресурс). Режим доступа: http//www.sociosphera.uncoz.ru
- Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию/Ф.Фукияма. -М.: АСТ, Ермак, 2006.
- Hanifan L/J/ The ruler school community center/ – Annalis of the American Academy of Political and Social Science 67, 1916.