Микола Толстік: Керівник громадської організації «Школа життя». Досвід роботи в третьому секторі – 6 років.
На початку 2000 року я став директором нашої сільської школи. І я, і діти, і вчителі й батьки прекрасно розуміли, що школа фактично розвалюється, а школа має свої педагогічні здобутки, традиції, у нас хороші випускники, – є навіть відомі на рівні області, зокрема, один з міністрів промисловості України був із нашої школи. Тож ми почали займатися, не те щоб громадською діяльністю, а почали саме відновлювати школу. Ми практично за свої гроші зробили котельню, без бюджетної підтримки, без нічого. А потім вже почали співпрацювати з місцевими благодійними фондами, різні політичні партії також нас в певних питаннях підтримували, але це було не часто і в основному, під час виборчих кампаній. Така вже українська політична практика.
У 2009 році нашій школі пощастило, ми потрапили в програму розвитку ООН в Україні. Це у майбутньому нам дуже допомогло, спеціалісти проекту нас навчили всьому. Адже там були дуже гарні тренера, у нас в районі вони провили 4 тренінги, потім у Харкові. Ми їздили і вбирали всі знання, як губка . Тож, коли ми зрозуміли, що можемо розвиватися – знайшли гарних партнерів, і вже паралельно, коли тривав проект ПРООН, почали брати участь і в інших проектах.
Я хочу підкреслити, що ми працюємо не тільки для школи, а й для громади. Наша школа просто стала своєрідною платформою, центром для місцевих активістів. Наші інновації навіть на побутовому рівні односельці наслідують. Наприклад, ми встановили енергозберігаючий котел – отримали гарні результати економії -майже все село встановило такі котли у себе вдома. В селі такий центр, де відбувається неформальне планування розвитку села, обговорюються і пишуться проекти – один. І це наша школа. Декілька років назад була загроза, що сільську школу закриють. Тож, ми вирішили, що необхідно боротися – і провели адвокасі кампанію. Почали шукати союзників, щоб сприяли нам у цьому проекті – нас підтримала «Харківська правозахисна група». Ми звернулися до проекту «Збереження малокомплектних шкіл» і стали його учасниками. Також нас підтримав «Східноукраїнський центр масових ініціатив». Вони проводили грантовий конкурс «Збереження освітніх послуг у малих громадах», це програма фонду «Відродження» -«Громадянському суспільству – належне врядування». Це була адвокасі – кампанія. Тож, ми почали з того, що потрібно активізувати громаду, ми зібрали актив громади, дітей, батьків, організували й провели конкурс малюнків «Що буде з селом без школи». Потім ми зібрали всі малюнки, листи, підготували та випустили брошуру (50-60 екземплярів). Направили чиновникам. Ми за підтримки фонду «Відродження» повністю замінили меблі у двох класах. Цього не робили вже 40 років. Є навіть стаття по про нашу кампанію підтримки школи, її навіть фонд «Відродження» розмістив на своєму сайті. В результаті – школа в селі буде, її не ліквідують. Нам вдалося спільно з громадою провести ремонт шкільних вбиралень, чого також давно не робили, а керівництво районного відділу освіти запропонувало мені провести семінар на базі нашої школи, про способи збереження шкіл в невеличких населених пунктах.
Вже декілька років до мене та моїх колег звертаються директори інших шкіл з проханнями надати консультації, допомогти оформити проект, маємо добрий рівень взаємодії з місцевими чиновниками -також спільно намагаємося реалізовувати проекти. Це свідчить і про рівень довіри громади, і підтверджує необхідність існування такого центру. Ми потрібні – це найголовніше.