Учасники дискусії:
Андрій Гардашніков, лікар-онколог, ведучий авторської програми Кіровоградського обласного радіо «Сімейний лікар», блоггер, громадський активіст, бард. Андрій намагається розробити стратегію і тактику боротьби за створення хоспісу в Кіровограді, співавтор проекту «Хоспіс».
Лев Абрамов, президент Інституту соціокультурного менеджменту (ІСКМ), громадський діяч, тренер-консультант, розробник та співавтор видань з питань розвитку громад та трансформації закладів культури в Центри місцевої активності.
Олена Кваша, телевізійна ведуча, учасниця проекту ІСКМ «Школа громадської участі», співавтор проекту «Ніхто, крім нас!», присвяченого найкращими громадським ініціативам, що виходить в ефірі «Кіровоградського Інтернет Телебачення». Олена пропонує залучити до цієї боротьби інструменти впливу, що є ЗМІ, та у центрів місцевої активності.
Хотілось би розглянути одну болючу проблему, що протягом 20 років в Кіровограді не вирішується, та запропонувати її можливий варіант вирішення за допомоги громадських інструментів впливу, так як центри місцевої активності. Проблема ця – хоспіс, точніше – його відсутність в обласному центрі, та й в районах області.
А. Гардашніков: якщо коротко, то хоспіс (раптом, хто ще не знає) — це соціально-медичний заклад, де задля високої якості життя невиліковного хворого борються психологи, волонтери, соціальні працівники, священики, молодший, середній медичний персонал і лікар. Основні завдання хоспісу — налагодити догляд за пацієнтом, забезпечити якісне знеболення, навчити родичів спілкуватися з людиною, яка завершує своє життя. В хоспісі не всі живуть до фізичної смерті. Інколи достатньо отримати певні навички, отримати психологічну допомогу, а далі можна влаштувати хоспіс на дому. Коли лікар розуміє, що перед ним пацієнт, якому він не може допомогти, якому неможливо не те, що пообіцяти одужання, а навіть немає лікування, яке б дало сподівання на загальмовування хвороби, лікар має допомогти хворому забезпечити високу якість життя та достойне її завершення. Лікар має спрямувати такого пацієнта в хоспіс. Якщо він є.
На Кіровоградщині досі у влади не з’явилося можливості (можливо, розуміння цієї проблеми відсутнє) відкрити хоспіс. Навіть не те, щоб ідеальний, просто хоч якийсь хоспіс для початку. Функція хоспісу на папері покладена на лікарні за місцем проживання. Наскільки є бажання госпіталізувати невиліковного пацієнта, на якого буде витрачено велику кількість опіоїдів, який “зіпсує” статистику смертності — не думаю, що таке бажання у кожного закладу є великим.
І, якщо нещодавно у онкологів та представників благодійних організацій були певні мрії щодо відкриття таки хоспісу, тепер надії стають мізерними. На тлі економічної катастрофи та на тлі подій, які відбуваються на сході країни — навіть уявити собі, що можна буде зібрати достатньо коштів на утримання подібного закладу — важко. Раніше ми могли розраховувати на бізнесменів та небайдужих людей в сенсі такого фінансування, тепер всі сили ми кидаємо на те, щоб підтримати воїнів в АТО, які відстоюють незалежність та цілісність нашої країни. Але агресор — не вічний, війна – однозначно, закінчиться, і створення та відкриття хоспісу стане, сподіваюся, першочерговим завданням міської влади. Стандартним шляхом, тобто за рахунок міського чи обласного, чи обох одразу бюджетів сьогодні вирішити питання немає можливості, також немає чіткого розуміння форми хоспісу (комунальне підприємство, лікувальний заклад та інш.) Проте, лишати ситуацію такою, на думку групи активістів, (частина з яких медики, частина – родини невиліковно хворих) вже неможливо.
Активісти продовжують роботу над цим проектом. І сьогодні є дві складові, які вже знаходяться в стадії реалізації. Перша складова – медична. Друга – громадська.
Варто підкреслити, що обидві складові мають реалізовуватися паралельно. По-перше, медикам треба добитися того, щоб лікарі першого рівня знали та дотримувалися правил надання знеболення паліативному хворому. Наявність вираженого болю у невиліковного хворого — це показання до призначення сильного опіоїда (морфіна). Морфін діє 3-4 години, отже поступати в організм людини він має 6-8 разів на день. Він є як в таблетках, так і в ампулах. Лікар має право виписати рецепт на обидві форми. А призначити адекватне знеболення — зобов’язаний. Не забуваймо, що спричинення сильних страждань людині — це тортури. Тобто, зараз – такий крок поки єдине, що можна зробити для хворих, поки немає хоспісу.
О.Кваша: громадська складова – це той компонент, який дозволяє тиснути на владу і підштовхувати її до роботи над створенням хоспісу, це і прекрасна можливість активізувати громаду. Для цього необхідна постійна пристуність теми в полі зору громадськості, необхідна підтримка ЗМІ. У активістів проекту «Хоспіс» вже є постійні партнери – Кіровоградське Інтернет Телебачення, Кіровоградська обласна державна телерадіокомпанія, є підтримка видання «Україна центр». Є спікери, які готові привертати увагу до теми, але відсутня чітке розуміння подальших дій. Відчувається дефіцит знань у сфері реалізації громадського проекту. Ось тут, як на мене, може спрацювати формула – «Центри місцевої активності», запропонована ІСКМ, яка вже працює на багатьох закладах культури.
Для довідки: Центр місцевої активності – це установа культури, яка ставить за мету не просто надання послуг у сфері дозвілля, а й розвиток спільноти, залучення жителів до вирішення соціальних та інших проблем, що стоять як перед клубом, так і перед спільнотою. Будинок культури, який став Центром місцевої активності, є для жителів територіальної громади, її організацій та установ активним партнером у вирішенні місцевих проблем. Це клуб, який прагне стати не тільки закладом культури, дозвілля, а й цивільним, громадським ресурсним центром мікрорайону, селища, села. (www.lacenter.org.ua)
Вирішення проблем громади – це не тільки завдання органів місцевого самоврядування, це й робота самої громади. Сьогодні до реалізації проекту «Хоспіс» залучено не більше 20 осіб, тобто це питання не стало питанням всієї громади. Відсутність хоспісу в області не турбує глобально сьогодні нікого, окрім рідних хворих та невеликої групи лікарів. Це – неприпустимо. Перед авторами проекту одразу постає додаткова низка завдань (окрім тих, що вони вже виконують): долучити більше людей, організувати акції для привернення уваги до проблеми, залучити експертів до вирішення проблеми. Все це буде реальним списком виконаних справ тільки за умови широкої участі громади. І тут, на допомогу активістам може прийти – «Центр місцевої активності» (ЦМА) (на базі будинків культури або бібліотек. Ініціатором впровадження цієї ідеї стали громадські організації, зокрема, Центр підтримки творчих ініціатив та Інститут соціокультурного менеджменту (ІСКМ), а також їх партнери). Тільки замисліться, в місті та області є близько 27 бібліотек, 24 будинків культури. І проект «Хоспіс» автоматично отримує вельми серйозну мережу, що для проекту такого рівня – необхідно. Перебуваючи з навчальним візитом у Польщі, я бачила, як місцеві будинки культури, бібліотеки згуртовують жителів мікрорайонів, міст, разом концентруються навколо проблем, вирішують їх. Успішно, інколи – навіть без влади. Самостійно, але з серйозною участю засобів масової інформації.
Л. Абрамов: наша організація багато років вивчає громади, шляхи вирішення проблем громад не тільки в Україні, експерти ІСКМ пропонують розглядати по-новому заклади культури у процесах розвитку громад. У ситуації, що ми розглядаємо зараз є багато параметрів, що роблять застосування моделі «Центри місцевої активності» – найбільш оптимальним рішенням для порушеної проблеми.
По-перше, центри місцевої активності сприяють розробці та реалізації проектів, спрямованих на вирішення актуальних проблем місцевої громади. Ваша проблема, безумовно, актуальна.
По-друге, модель Центру місцевої активності надає можливість клубу/бібліотеці і місцевій громаді стати активними учасниками у справах усього населення територіальної громади. На базі будинку культури, розташованого в невеликому місті активізується участь жителів у конкретних справах щодо поліпшення їхнього життя. При цьому важливо, що запропонована модель дозволяє клубу/бібліотеці стати суспільно-активним без шкоди для його основних функцій як установи. Ця модель дозволить сформувати, налагодити ефективне інформування про проблему проекту, знайти нових активістів, отримати соціальний капітал, залучати кошти. Також модель принесе користь не тільки проекту «Хоспіс», а дозволить згуртувати громаду, відчути свою впливовість. Головне – дослухатися експертної думки, і правильно визначати завдання, щоби уникнути ризику – неможливість виконання. Центр місцевої активності (на базі закладу культури), до речі, одразу надає проекту ще й більш офіційний статус, так би мовити – паспорт, а відтак – активісти будуть мати більше довіри від органів влади та різних всеукраїнських та міжнародних організацій (потенційних партнерів).
По-третє, спільна робота з ЦМА дозволяє отримати ще й інформаційно-ресурсну підтримку. Працівники закладів культури – мають можливість допомогти активістам, волонтерам проекту «Хоспіс» культурно-мистецькою компонентою, підвищувати їх рівень знань та компетенцій в нетипових для них сферах (робота з громадськістю, робота з Інтернетом та інш.)
Варто також знати, що відповідно до визначення, одне з головних завдань Центру місцевої активності – допомогти кожному, хто бажає знайти ефективну соціальну компетентність, переконати в можливості активно і успішно жити у своєму співтоваристві, надати необхідну підтримку.
Таким чином, враховуючи відсутність досвіду реалізації громадських проектів у ініціаторів «Хоспіс», вважаю, що «Центр місцевої активності» на базі закладів культури є реальним механізмом об’єднання активних, творчих людей, які орієнтовані на ідеали громадянського суспільства, на демократизацію всіх сфер соціального життя місцевої громади, на перетворення клубів на просвітницькі та культурні центри спільнот.
А. Гардашніков: Цікава форма, про яку, скажу відверто, я раніше не чув. І тепер питань не стало менше – навпаки, їх стало значно більше. Де отримати базові знання, хто буде опікуватися громадською складовою та інш. Проте, ми не просто розмірковуємо про те, що варто робити, а й робимо. Зокрема, вже запустився інтернет-проект — група в соціальній мережі Facebook “Хоспіс Кіровоград” (https://www.facebook.com/groups/hospis.kr), а для тих, хто не має доступу до Інтернету, волонтер щодня з 15.00 до 18.00 (крім вихідних) приймає дзвінки на телефон, щоб передати все це в групу. Групу створив головний спеціаліст з паліативної допомоги департаменту охорони здоров’я Кіровоградської обласної держадміністрації — Михайло Макаревич, тому ми всі сподіваємось, що сигнали від людей, які позбавлені необхідного знеболення, не будуть полишені без уваги. І я прекрасно розумію, що сьогодні нам – всім, хто небайдужий до долі людей, які помирають в нелюдських стражданнях — треба зробити максимум, щоб такі люди могли достойно завершити своє життя навіть попри відсутність хоспісу. Для цього пацієнти та їхні родичі мають давати знати про ті проблеми, які існують. Вони мають знати, що їхнє право — вимагати якісного знеболення. Також дуже сподіваюсь на бодай мінімальну увагу соціальних служб та місцевої влади до долі таких пацієнтів.
О. Кваша: для вирішення цієї проблеми також варто використовувати наявні позитивні практики та варіанти, що їх пропонує й громадський сектор в тому числі, особливо за умови жорсткої економії ресурсів, а також за жорстокої необхідності розвитку громадянського суспільства. Воно народилося не так давно і тепер головне – знати, як і що робити далі, аби його не знапастити. Ми вже маємо унікальну історію українського волонтерства. Кожен третій українець – надає підтримку….. Нехай успішних прикладів буде більше. І за рахунок кіровоградських практик – в тому числі.
Ніхто не вирішить наші проблеми за нас! Тим більше, в цей непростий для країни час!
P.S.. Наше видання буде відслідковувати розвиток цієї теми.
* НДО-Інформ,-№1(51), 2015