Під час свого виступу я дам відповідь на три питання. Перше: Чи є гроші в Україні чи в громадах України, які могли би бути внесені у добрі справи, бо благодійництво це підхід до того як робити добрі справи.
Друге питання: Яку ідею нести або в чому суть благодійництва, або як закордоном кажуть, філантропії. Третє питання: Що робити? Що конкретно робити або чи є досвід для дуплікації (те, що можна повторити)? Адже існують унікальні досвіди, тільки їх важко повторити. Якщо ми говоримо про ефективність, то тоді треба повторювати. Ефективні практики, успіхи треба повторювати. Якою є система? І четверте питання: Чи є система? Тому що якщо є система, тоді це можна робити і буде дуплікація, якщо немає – тоді її треба створювати.
І тут потрібен калькулятор. Отже перше питання: «Чи є гроші в Україні?». Прошу набрати на калькуляторі 10 000 000. За даними всесвітньої організації охорони здоров’я в 2012 році понад 10 000 000 українців є хронічними курцями. Хронічні курці – це люди, які випалюють одну пачку цигарок щодня. Давайте помножимо на пачку цигарок, візьмемо 10 гривень в середньому, помножити на 365 днів = 36 500 000 000. І ви думаєте, що ці гроші зберігаються в Україні? Ви знаєте хоч одну корпорацію, яка є українською, яка випускає українські цигарки. Це все іноземні компанії, які не сплачують податки в Україні. Ринок на сьогодні поділений між трьома компаніями, до недавнього часу було дві British Tobacoo, American Tobacoo і тепер Tokio Tobacoo. Три країни. Але це ще не всі цифри.
Знову прошу набрати 10 мільйонів. За даними цієї ж організації в минулому році до середини 2012 року в Україні визначено понад 10 мільйонів хронічних алкоголіків. Хронічні алкоголіки – це ті, хто випивають від 1 до 3-х пляшок важкого алкоголю щодня. Так, я зараз скажу ще деякі цифри. Давайте одну пляшку алкоголю щодня порахуємо, візьмемо 25 грн за пляшку, множимо на 365 днів. ВОЗ в результаті опитування визначило, що є ще люди, які визнають себе помірно пьючими і це ще 5 млн людей, які визнають, що вони щонайменше раз на тиждень вживають пляшку важкого алкоголю. Це не пиво, це горілка або вино. Є 800 000 наркоманів. І це питання. Як ви думаєте хто із самогоноварінням бореться найбільше в Україні? Ви думаєте це держава, міліція? Нічого подібного, з підробками алкоголю та самогоноварінням в Україні найбільше борються алкогольні корпорації в Україні. Їхні служби безпеки спочатку шукають підпільні цехи, а потім здають готові документи з фактами з цифрами для тих, хто має цим займатися в принципі, для державних інституцій, які повинні за цим стежити.
Скажіть я відповів на питання чи є в Україні гроші?
Давайте візьмемо сільську громаду. Чи знаєте ви що понад 30 до 50% обороту сільського магазину, який може не мати ліцензії на цигарки і алкоголь складають цигарки і алкоголь? То питання чи є в громаді гроші? Чи є в Україні гроші? Певна річ – є! А якщо є тоді ми мусимо думати, що із цим робити.
Друге питання: «Яку ідею нести? Або в чому суть філантропії?». Філантропія. Що це означає? Філо та антропос – любити людину із давньогрецької. А кого називали першим філантропом? Так, Прометея, а чому? Сила міфів полягає в тому, що найведучиший мотив благодійництва або філантропії – це не тільки любити людей. Тут не дається відповіді на питання «як це зробити?». Сила міфа полягає в тому, що першим філантропом дійсно назвали Прометея, а історія дуже проста, якщо вникнути у фабулу. Зевсу, Богу всіх Богів набридли надокучливі люди, які тільки підходили до Олімпу, взивали Богів і казали «зробіть нам», а самі нічого не хотіли робити для покращення свого життя. Правда, це десь з громадами так близько? Тільки чекають, що Боги мають їм зробити. Набридли Зевсу люди і він сказав «очі б мої вас не бачили», і погасло світло для людей. Зевсу добре, він їх не бачить, а людям погано, бо вони не бачать нічого навколо себе. Вони опинилися в суцільній темряві. А Прометей любив людей і тому він свідомо пішов на злочин, викрав вогонь, проти волі усіх Богів і проти волі найголовнішого Бога. Він передав вогонь людям і подарував надію. Він сказав людям: «Передавайте вогонь із рук в руки іншим людям і як останньому з людей передасте, то буде вам світло». І люди не тільки почули, а й послухали Прометея і почали передавати вогонь. Довго світло не запалювалося, вже наче всім передали і тільки одна дитина згубилася, бо не було в неї батьків. І коли знайшли цю дитину,яка згубилася в горах, в ущелині і дали їй вогонь, тільки тоді встало сонце. Правда сильний міф? Правда сильна ідея? Тому ми маємо думати яку ідею ми маємо пропонувати, що ми маємо пропонувати людям? Бо гроші є, ми просто не завжди оцінюємо реально де вони є, навіть якщо в громаді всі гроші витрачаються як тільки вони туди потрапляють.
Третє питання – «Що робити або який досвід дуплікувати?» Мені подаюається історія селища міського типу у Волинській області – Турійська. А історія там була наступна. Громадська організація «Надія покоління» заявила громаді, що порібно відремонтувати музичну школу. Це стара будівля, яка вже розвалюється. Скажіть, в селищі міського типу, де до 5 000 мешканців можна зібрати від населення гроші на ремонт музичної школи, якщо там 10-15 учнів? Силами лише батьків, які можуть бути в цьому зацікавлені це зробити не можливо. Тому треба зробити благодійну подію. Скажіть викладачі школи можуть дати концерт? Учні можуть дати концерт, якщо вони хоч одну річ навчилися грати чи співати? Випускники можуть? Тоді організація діє далі. Якщо вони це можуть, треба зібрати на годину самих важливих людей, дати концерт, провести аукціон, лотерею, бо це форми, щоб залучити меценатів. А хто має прийти? Хто прийде на концерт музичної школи? Батьки. І ми знову повертаємося в цикл, а ми ж говоримо про громаду. І тоді вони прийняли рішення. Ми говоримо про ідею, яку треба нести іншим. Треба віддавати вогонь і дарувати надію через інших. І тоді вони вирішили, що треба ВІПів запросити із цього селища. Скажіть, а скільки може бути в 5000 населеному пункті ВІПів? Тож вони почали зі списку, написали хто може бути. Вони вирішили взяти депутатів, і їх виявилося досить багато. А тепер питання як їх затягнути в зал всіх разом в один день, щоб вони послухали концерт та ще й віддали гроші під час аукціону чи лотереї? Бо питання не в тому як взяти гроші на добру справу. Питання в тому як їх привести в одне місце. І для них треба ВІПа. Вони так і зробили, запросили голову обласної адміністрації. І він приїхав, адже він був директором школи в сусідньому районі в сільській школі і, звісно, що він готовий був приїхати. І він приїхав і люди зійшлися. Як ви думаєте скільки за 1 годину 15 хв. концерту, банкету, акціону-лотереї і за вхідні квиточки зібрали? 32 122 гривні. За 1 годину в населеному пункті, де 5000 жителів. Це мало чи багато? Але вони були шоковані, вони не знали, що таку сумму вони можуть зібрати прямо так на шоу у музичній школі.
А в цьому році вони мені знов вирішили провести концерт і зібрати на цей раз 70 людей і програма розрахована була вже на 2 години і з іншим ВІПом. Програма була та ж сама, концерт, тільки вже музична школа показала слайди якою була школа до того першого концерту та після. На другому концерті вони вирішили збирати кошти на ремонт дитячого відділення в районній лікарні. Як ви думаєте в цьому році скільки зібрали? 67 тисяч гривень. Знаєте хто ВІП був? Новообраний депутат обласної ради, по сумісництву начальник митниці. Тому підприємці брали активну участь у змаганнях на те, хто придбає картину з його рук. Знаєте, що найголовніше в цій історії? Що підприємці, коли побачили сумми, які вони за годину чи за дві можуть скинутися, вже без всяких історій взяли і скинулися, щоб придбати новий автомобіль швидкої допомоги в район. Бо вони вирішили, що це не такі великі кошти. Кілька десятків тисяч гривень вони здатні скинутися, бо утримання автомобілю для будь-якої фірми – це значно дорожче. Дешевше скинутися разово та передати, тобто вони ввійшли в смак. Скажіть це можна повторювати? Та можна і ми вже знаємо цикл, вже ми можемо сказати скільки часу це займає, які дії треба виконати.
І тому переходимо до четвертого питання: «Якою є система?». Система – це коли дії, які ми здійснюємо переходять в процесс, в постійно повторювану діяльність. Все виходить, що потрібно починати з людей, що треба визначитися з групою. Перші люди з якими ми працюємо – їх може бути 30, а може бути просто троє. Немає значення навіть величина групи. Друге, треба визначитися з потребами або з проблемами, як кому легше. Що потрібно трьом чи тридцяти людям. Не треба всіх, всі – це нереальна задача. Тому що якщо громаду взяти як одне ціле, то тільки 10% цієї громади «не такі як всі», бо 90% будуть на початку пасивними. А й не на початку близько 50% будуть завжди пасивними. Тільки треба пам’ятати, що це так як в виборах. Там, де на 1 голос більше, там пасивні, вони просто доповнюють кінетичною енергією, вони просто працюють як маховик, коли ми починаємо діяти. Або не діємо – і тоді більшість пасивні.
Третє, коли ми визначили потребу, треба поставити конкретну ціль. Що таке ціль? Це як і зміни, наприклад, реально зробити за місяць, за два чи за пів року чи за рік. Але за рік, – це довго, стільки громада чекати не буде. Всі хочуть побачити швидший результат. Чим дрібніша потреба, ти легше буде поставити ціль і менше часу, ресурсів на її досягнення потрібно буде затратити, а потім треба діяти, просто робити прості кроки: перше, друге, третє, просто робити дії. Тобто скласти план і спробувати його дотримуватися. Ну і нарешті результат, це кількісно-якісні кроки, які відбудуться, що саме ми хочемо, що саме відбулося і тут настає наступний крок перед тим, як повернутися до початку. Не всі ще знають що відбулося. Навіть якщо щось відбулося не всі здогадалися, що це відбулося. Бо в процесі люди забувають, що цього не було. Ми здатні сприймати все як даність. Треба нагадати, що це зробили саме ви або інші конкретні люди. Що це реальні результати того, що було зроблено. І тільки тоді це перейде до наступної потреби в цій же групі чи в іншій групі, визначити ще одну потребу і далі все те саме. І все.
Висновок: Ресурси є, яку ідею нести кожен з нас знає, як дуплікувати, що дуплікувати, якщо ми навіть не знаємо, то мусимо знайти такий досвід, який ми можемо просто повторювати в себе. Ми маємо пам’ятати, що змінювати життя на краще легко, просто потрібно робити добрі справи для інших, для людей, тобто давати людям світло і дарувати їм надію. Світло – це просвіта, повідомити щось нове і дати надію, підживити, підтримати тоді, коли хтось щось робить. Ззовні ми це робимо чи зсередини для людей значення не має. От тоді вони побачать результат.
* – Матеріали Національної Конференції «Соціальна анімація для розвитку культури та громад» (14-15 жовтня 2013 року, м. Львів-Брюховичі)