Якщо про щось дуже мріяти і докладати максимум зусиль для того, щоб втілити задумане, – навіть найсміливіші із них починають здійснюватися. І які б важкі не були часи та несприятливі умови – єдність однодумців і сила їх прагнень здатні робити дива. Хоча насправді – усі дива – це теж закономірність. Ірпінь – пристоличне місто, яке налічує близько 40 тис. жителів. Приірпіння – група містечок і селищ, які розташовані поруч. Мешканців – 100 тисяч. Ще з самого початку свого заснування (а цей край почав розбудовуватися лише трохи більше 100 років тому), його називали столицею української інтелігенції. Саме тут (у Ворзелі) – єдиний в Україні будинок творчості композиторів, а в Ірпінь десятиліттями приїздили відпочивати письменники у Будинок творчості письменників. Цей край пов’язаний з іменами Булгакова, Пастернака, Носова, Рильського, Ревуцького, Малишка, Лятошинського, Шамо, Стельмаха…
Однак, не дивлячись на те, що Приірпіння має таке потужне мистецьке підґрунтя, стан культури як галузі лишав бажати кращого. Жителі Приірпіння практично за усіма видами культурного дозвілля мали їхати до Києва, що не для усіх є можливим через ряд причин: транспортних, фінансових, життєвих. Тож громада почала активно піднімати питання про необхідність створення багатофункціональног о Мистецького осередку, який би став серцевиною громадського життя, об’єднав би творчі напрацювання та інтереси митців Приірпіння, інформаційно їх підтримував, наповнив якісною культурно- мистецькою програмою дозвілля усіх верст населення регіону і – що головне – творив ті образи і моделі поведінки, які здатне творити лише високе мистецтво.
То ж першим кроком від громади було проведення круглого столу «Ірпінь: територія культури», який 19 травня 2011 року організувала голова комісії з питань культури Громадської ради при ірпінському міськвиконкомі – Тетяна Лєдньова спільно з іншими представниками ГО та митцями регіону: головою міської організації «УНР» О.Редичем, відомим кінорежисером О.Столяровим, фотохудожником Ю.Косіним, письменницями Н.Висоцькою, Ю.Бережко- Камінською та ін. Учасники цього круглого столу зустрілися із представниками влади та безпосередньо з начальником Відділу культури і туризму Антонюк Є.П. і порушили питання про необхідність започаткування сучасного багатофункціонального Мистецького закладу. Їхні наміри і прагнення не лишилися без відповіді. Невдовзі Юлії Бережко-Камінській, яка вже мала успішний досвід роботи в іншому закладі культури, було запропоновано очолити Центральний будинок культури для здійснення задуманого. Обійнявши цю посаду, нова директриса відразу приступила до розробки культурно- просвітницького проекту «Мистецький центр «Камертон».
Символізм назви «Камертон» – налаштування людської душі на Гармонію, Красу і Радість, яку несе у собі Культура. Сприйняття Культури при цьому вибудовується довкола одного із тлумачень цього слова «Культ» – служіння, «Ур» – Світло, тобто – возвеличення найкращого, найчистішого в людині і прагнення до високих ідеалів Добра і Краси. До наповнення і реалізації проекту дуже активно включилася громада, творчі особистості Приірпіння, пропонуючи те, що їй цікаво і що в вона хотіла зробити в першу чергу. Підтримуючи ці інтереси і розвиваючи нові ідеї, Ю.Бережко-Камінська вже за два місяці після призначення відкрила Перший мистецький сезон і розпочала активну роботу, до якої приєдналося більше 30 різноманітних місцевих і київських громадських організацій, спілок, товариств і закладів культури. За п’ять місяців дії проекту ще рано робити якісь висновки, однак про позитивні зміни у сфері культури в місті почали говорити і ті, хто у них вже давно не вірив.
Передусім на базі Центрального будинку культури виникли нові клуби, серед яких: Клуб цікавих зустрічей «Діалоги з майстрами», Філософський клуб «Еліта народу», Клуб «Шедеври світового кіномистецтва», Жіночий клуб «Лада», Туристичний клуб, Клуб знавців англійської мови «English Club», Клуб спонтанної творчості, Клуб авторської пісні, Шахово-шашковий клуб для дітей і юнацтва, Клуб «Здоров’я». Ранкова зарядка для дорослих. Для дітей почали з’являтися нові студії, гуртки і майстерні: «Школа лідерства, менеджменту і самоврядування. Європейський вимір», Школа Бойового Гопака та театр-студія «Гопак», Хореографічна студія для дітей «Подоляночка», Студія сучасного танцю, Художня майстерня «Палітра», Курси рукоділля для дітей і юнацтва, Літературна майстерня «Струна», хореографічна студія «Танці народів світу», Індійські класичні танці. Стало розвиватися і театральне мистецтво: створений Дитячий «Театр Андерсена» (режисер- постановник – Олександр Столяров), почав діяти професійний музично-драматичний театр «Карнавал» (художній керівник Наталія Водолазко).
Заклад почав стрімко наповнюватися звучанням живої музики і дитячими голосами; в будні і особливо у вихідні – новими відвідувачами, які диву давалися, що в рідному місті відтепер можна і виставу відвідати, і поезію та інструментальну музику почути, і авторське кіно подивитися. Однак разом із цим гостро постали потреби в оновленні матеріально-технічної бази закладу, створенні відповідних умов для роботи. І тут на допомогу прийшла громада: Будинку культури було подаровано піаніно; оновлено у фойє, яке тепер стало камерною залою, паркет; подаровано проектор і екран; за підтримки Ігоря Найди з’явилися штори і куліси, червоний килим і необхідні меблі; а завдяки Володимиру Карплюку – рояль! Якщо люди працюють і вболівають за справу, віддають їй свій час і зусилля, і в снові їхньої роботи – спільне благо, а не власні егоїстичні інтереси, то це завжди викликає в інших людей бажання допомогти. Саме це і притягнуло нових партнерів і друзів: директора Благодійного фонду «Фонд громади Приірпіння» А.Попсуй, голову спілки об’єднаних громадян «Демократична Київщина» та інших активних громадських діячів регіону і підштовхнуло до організації справжнього дійства, яке покликане не тільки подарувати людям прекрасне свято, а й привернути увагу громади до потреб Центрального будинку культури – Балу благодійництва. До заходу готувалися заздалегідь і усі разом: зверталися до потенційних спонсорів, знаходили волонтерів і нових партнерів, писали про проект у газетах і видавали буклети, продумували святкову програму до найменших дрібниць…
Уся ця робота ще більше згуртувала людей і почала заряджати ентузіазмом інших: кожен прагнув допомогти в міру своїх сил і можливостей. Адже майже усе, що відбувається у Центральному будинку культури – діє на громадських засадах, має некомерційний характер, а ситуація із фінансуванням закладу така ж сама, як і в усіх інших містах України. Бракує часом найважливіших речей (як не дивно, у Будинку культури немає жодного робочого комп’ютера!). То ж відроджувати осередки культури доводиться самій громаді. Що і почало відбуватися в Ірпені. Після балу благодійництва під свою опіку декілька гуртків і клубів узяв місцевий підприємець і громадський діяч Володимир Карплюк, подавши іншим бізнесменам дієвий приклад. Також завдяки йому стартував новий мистецький проект Будинку культури – «Шедеври світової класики «Музичний дивосвіт», до якого долучилися провідні столичні заклади у цій сфері: Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, Київський Інститут музики ім. Р. М. Глієра, Київський будинок вчених НАН України та Київське Вагнерівське товариство.
Відтепер жителі Приірпіння мають змогу відвідувати вечори оперного співу та інструментальної музики у виконанні фахівців високого рівня. Графік роботи Мистецького центру такий, що кожної суботи і неділі обов’язково відбувається навіть по декілька заходів одночасно! За п’ять місяців – більше сотні! Постійні відвідувачі часто приходять на весь день і губляться – куди ж краще піти: на майстер-клас з основ фламенко чи на синтез мистецтв, де композитори імпровізують, а художники творять свій живопис? Чи, може, відвідати філософський клуб? Звичайно, про проблеми теж можна було б говорити – їх чимало, і так швидко їх не вирішити. Однак зосереджуватися все ж варто на позитивних моментах, розвивати їх і підсилювати, тому що саме це надихає і дає можливість не впадати у відчай, коли щось не виходить, не розчаровуватися у тих випадках, коли проявляється людська недосконалість, не боятися творити свою справу і вірити у те, що в майбутнє можна впевнено входити, лише коли Культура як явище піднімається на найвищий щабель і проникає в усі сфери людського життя.
* – НДО-Інформ №1(46), 2012