Людина – соціальна істота і її саморозвиток, самоактуалізація відбувається в середовищі її проживання – у сім’ї, в спілкуванні з друзями, сусідами, в освітньо-виховному закладі, у виробничому колективі і т.п. В цих спільнотах виникає певне ставлення до явищ або проблем соціального життя, що зачіпають спільні інтереси, усвідомлюються актуальні соціальні проблеми, які потребують вирішення, зіставляються і стикаються різні погляди і позиції з обговорюваного питання, схвалюються, підтримуються або, навпаки, заперечуються, засуджуються ті чи інші дії, вчинки або лінії поведінки людей. Іншими словами: життєвим простором для особистості є група, тобто обмежена в розмірах спільність людей, яка виділяється із соціального цілого на основі певних ознак.
Група може бути великою (колектив школи, підприємства чи установи) і малою (сім’я, громадська організація, ініціативна група, дворова компанія і т.д.). У великих групах виробляються норми поведінки, громадська думка, громадські та культурні цінності і традиції, які за посередництвом малих груп доводяться до свідомості кожного індивіда. У великій групі завжди є регулюючі її діяльність структурні утворення, і якщо ці структури перестають функціонувати, то група перетворюється в стихійно діючу спільність – натовп.
Групу людей, яка має загальні ознаки, повне або часткове самоврядування називають громадою. Громада завжди впливає на формування суспільної свідомості. Відповідно до української соціологічної традиції громада є центральним осередком соціального життя. Виникнувши в епоху розпаду родових стосунків і склавшись в період феодалізму, вона мала громадське землеволодіння, при якому певні ділянки землі належали селянській громаді. Спочатку громади були основними територіально-адміністративними одиницями, пов’язані з однією оселею, існували також церковні громади, громади спільного користування майном. Характерною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське вече), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду.
Згодом, громади у значенні територіально-адміністративних одиниць поступаються місцем спільнотам-громадам, як осередкам культурного та громадсько-політичного життя української інтелігенції (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Так, у Петербурзі М. Костомаров, В. Білозерський, Т. Шевченко, П. Куліш згуртували навколо себе більше десятка молодих українців, утворивши так звану «Громаду». Ця група прагнула покращити долю українців і особливо селянства. Водночас у Києві також утворилась громада, яка зосередила зусилля на розвитку мережі недільних шкіл для не писемного селянства.
Отже, для українського народу протягом усієї історії його існування якраз довкола громад будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійснювала зв’язки з ширшими соціальними інститутами, як от держава або політичні партії, рухи.
В даний час термін «місцева громада» широко використовується на сторінках періодичної преси, в наукових статтях і монографіях. І тим не менш, однозначного визначення цього поняття поки не існує.
У деяких країнах Східної Європи громадою називають низову адміністративно-територіальну одиницю, крім того – ланкою суспільно-політичної організації. Таке уявлення про громаду поширене і в Україні. Більшість людей на питання про те, чим на їхній погляд є громада, відмічають, що це – люди, які проживають в селі або невеличкому районному центрі. При конкретизації цього поняття, опитувані зазвичай вказують на наявність у членів громади формалізованих структурних елементів, таких як влада, бізнес, установи культури, охорони здоров’я, громадські організації та політичні партії.
Конституція України (Стаття 140) стверджує право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення. При цьому, під територіальною громадою розуміються жителі села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селищ та міста.
Основними ознаками територіальних громад як людських спільнот є:
· Приналежність до території з абсолютно визначеними межами;
· Відокремленість місця проживання, що дозволяє виділити його в окреме місто, селище, село;
· Постійність проживання;
· Відображення населеного пункту в адміністративно-територіальному устрої держави.
Я.Варда и В.Клосовскі пропонують розглядати територіальну громаду в Україні в таких якостях:
· Як колектив самостійних суб’єктів права – фізичних осіб;
· Як носія певного культурного надбання, якому можуть бути притаманні місцеві традиції та звичаї, носія духовно – інтелектуального потенціалу;
· Як концентрацію трудових ресурсів;
· Як первинного суб’єкта місцевого самоврядування та елемент системи місцевого самоврядування;
· Як суб’єкта права комунальної власності;
· Як суб’єкта бюджетного права, за яким визнаний відповідний бюджет місцевого самоврядування.
У наукових дослідженнях громада найчастіше розглядається в аспекті проблематики, досліджуваної тією чи іншою наукою.
Так, наприклад, це складне утворення можливо досліджувати з позиції філософського вчення про соціальний просторово-часовий континуум. В українській культурі час і простір – це засоби згуртування людей. Соціальний час і простір розглядаються сучасною філософією як форми руху буття соціально-історичних процесів, суб’єктами яких є соціальні спільноти, групи, покоління. Тобто громаду можна розглядати як соціальну спільність, яка є суб’єктом зміни того світу, в якому розгортається її буття.
Громада має свій соціальний час у вигляді минулого, теперішнього і майбутнього. При цьому минуле в громаді – це те, що перестало бути актуальним для людей завдяки подальшого розвитку (відстала техніка, технології, наукові знання, соціальні відносини, форми управління і т.п.). Однак, найбільш цінні елементи минулого переходять у теперішнє, стають актуальними у даний час (мистецтво, література та інше). Теперішнє постає діяльністю даних членів громади, що проявляють активність в досягненні поставлених завдань, реалізації інтересів. Теперішнє пов’язано з переживаннями членів громади, з тим, як вони оцінюють своє буття, як задовольняють свої потреби. Майбутнє громади пов’язано з можливим, воно існує у вигляді різних перспектив розвитку, в планах проектах, програмах, котрі ще не ввійшли в практику. Саме тут функціонують моральні цінності та ідеали, які стимулюють людську діяльність у бік прогресу.
Соціологія як генералізуюча наука про становлення та функціонування соціальних спільнот вивчає весь соціокультурний простір громади, тобто досліджує всі соціальні процеси громади, незалежно від того, якими вони є: економічними, політичними, правовими, творчими, релігійними, філософськими, етнічними та ін. Крім цього, ця наука спроможна дати знання про реальний стан громади, зміни в ній, нові процеси та явища, які раніше не зустрічалися.
Соціальну психологію цікавить проблема психологічної характеристики громади, закономірності спілкування та взаємодії, поведінки і діяльності людей, зумовлені фактом включення їх в громаду.
Політологію цікавлять багато аспектів життя громади, а насамперед ті, які пов’язані з функціями держави, структурою державної влади, а також системою сучасного суспільства. Як в громаді затверджується законність і правопорядок? Як захищається економічний базис громади? Як регулюються соціальні конфлікти в громаді і як забезпечується узгодженість інтересів потреб окремих членів громади і різних груп, що складають її? Як забезпечується екологічна безпека, розумне використання природних ресурсів? Як функціонують органи місцевого самоврядування? Ось далеко неповний перелік питань, які досліджує політологія в рамках вивчення місцевих громад. Крім цього, досліджуючи структуру громадянського суспільства, політологія вивчає особливості функціонування у місцевій громаді політичних партій та громадських об’єднань, які відіграють важливу роль у суспільно-політичному житті місцевого соціуму. Особливо великого значення у місцевій соціальній політиці набувають громадські організації, які є своєрідною з’єднувальною ланкою між органами місцевої влади і відповідними діячами членів місцевої громади. Громадські об’єднання можуть надавати велику допомогу місцевим владним структурам у виконанні функцій управління. Громадські організації привертають увагу членів місцевої громади до найбільш гострих проблем, пропонують способи їх вирішення, вимагають від владних структур їх вирішення.
Таким чином, увага суспільних наук до проблематики, пов’язаної з вивченням громади, свідчить про те, що ця спільність є життєво важливою для кожного її члена. Саме у громаді відбувається засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду. Тут здійснюється соціальне навчання кожного члена громади і його взаємодія з іншими людьми. Залежно від ступеня зануреності в різноманітні стосунки, людина в громаді навчається регуляції соціальної поведінки. З іншого боку, короткий огляд основних напрямів дослідження громади переконує в тому, що громада – це складне, багатоаспектне, багаторівневе утворення, і кожна наука акцентує увагу на одній із сторін досліджуваного феномена.
Особливий напрямок складають дослідження, в яких міститься спроба визначення ролі неурядових організацій в житті громади. У вирішенні цього питання можна виділити дві протилежні точки зору. Одні автори ототожнюють місцеву громаду з місцевою спільнотою, в якій головну роль відіграють окремі особи, а неурядові організації або місцева влада є тільки певними складовими елементами. Інші вважають, що в сучасних умовах громадські організації є головною дієвою особою в місцевій громаді, так як вони «…активізують та інтегрують суспільство. Вони є стимулятором для місцевого самоврядування в питанні вирішення місцевих проблем. Окрім того, вони є одним із найпростіших каналів ідентифікації суспільних потреб. Організації добре володіють ситуацією в своєму середовищі, знають найважливіші проблеми групи, для якої працюють. Місцеві громади і неурядові організації нерозривно пов’язані між собою».
Своє бачення проблеми намагаються дати автори “Громади України: на шляху відродження”. Акцентуючи увагу на питаннях розвитку громади, вони пишуть: “…слово “громада” означає будь-яку групу людей, об’єднану сталими взаєминами з метою покращання себе та світу, в якому вони живуть”. У цьому визначенні подані найбільш загальні та суттєві ознаки даного поняття. Громада – це, перш за все, група, яка має соціально значиму мету, спрямовану на позитивні зміни як окремого індивіда, що входить в неї, так і навколишнього його світу. Наявність цієї мети, прагнення її досягти, обумовлює виникнення між членами громади різних відносин і взаємозв’язків, які мають більш менш стійкий характер.
Таким чином, наукові та життєві уявлення про громаду мають довгу історію розвитку і широке коло аспектів вивчення. Це зумовлено надзвичайною складністю громади як соціального утворення, її багатоманітністю та багатогранністю. З огляду на це дамо загальне визначення громади з точки зору сучасних суспільних наук. В широкому значенні цього слова територіальна громада – це сукупність всіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, які є мешканцями певної низової адміністративно-територіальної одиниці і взаємозалежні один від одного. У більш вузькому сенсі місцева громада виступає структурно або генетично визначеним типом спілкування людей, посталим як певна історична цілісність або система.
Найбільш характерними ознаками громади є:
• спільність території, на який проживають люди;
• наявність взаємодії та спілкування між членами громади;
• цілісність і сталість громади як певного єдиного цілого;
• автономність і самодостатність, самоуправління, саморегуляція, саморозвиток;
• здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;
• певний рівень розвитку культури з усталеною системою норм, цінностей, які лежать в основі соціальних зв’язків між людьми.
Громада, як форма об’єднання людей, завжди представлена взаємозв’язками та взаємозалежностями, які утворюються між її членами. Разом з тим, ця спільність представляє собою системну цілісність, яка складається з єдності компонентів, які входять до її складу. Іншими словами: громада має власну структуру, яка представляє собою сукупність стійких зв’язків цієї спільності, що забезпечують її цілісність та тотожність до самої себе. Проблема визначення структурних елементів громади постає достатньо складною. Вирішення цього питання пов’язане з вибором уявлень про природу суспільства взагалі та його структурі зокрема. Не занурюючись у подробиці різних точок зору стосовно соціальної структури, вкажемо на найбільш поширені підходи до вирішення цієї проблеми. Одні автори йдуть шляхом виділення в суспільстві самостійних підсистем, кожна з яких здійснює вплив на інші, одночасно зазнаючи на собі зворотні дії. У зв’язку із цим виділяються наступні підструктури:
• економічна;
• соціальна;
• політична;
• культурна
Ці підструктури представлені у вигляді соціальних інститутів, які є головними механізмами, що забезпечують функціонування та збереження соціальної системи. На думку А.Р. Редкліфа-Брауна «соціальна структура є організацією особистостей в певних відносинах та регулюється інститутами, що представляють собою встановлені зразки поведінки чи набір зразків поведінки, які відносяться до певної галузі соціального життя. Процес функціонування соціальної структури як раз і являє собою соціальне життя, спільні дії та взаємодію акторів, які включаються в соціальні відносини шляхом соціальної структури».
Як бачимо, соціальні інститути за концепцією Редкліфа-Брауна, утворюють головний зміст соціальної структури, так як вони встановлюють межі, варіації соціальної дії, які припиняють носити випадковий характер, оскільки спрямовуються та регулюються вимогами економічних, соціальних, політичних, культурних інститутів.
Інший напрямок пов’язаний з розглядом структури спільноти з точки зору соціальних процесів та явищ, які у ній відбуваються. Беручи до уваги цей показник, автори навчального посібника з соціології виділяють наступні елементи:
• Соціальні дії та взаємодії;
• Зв’язки та взаємовідносини;
• Соціальні цінності і норми.
Перераховані вище елементи реалізуються в різноманітних формах соціальної діяльності членів спільноти. Соціальна діяльність – це індивідуальні чи колективні дії суб’єктів, які прямо чи опосередковано випливають з інтересів суспільних груп і цінностей, що вони поділяють.
Соціальну діяльність можна розглядати в широкому й вузькому значенні. У широкому розумінні соціальна діяльність постає як реалізація суспільних відносин, взаємодія різних соціальних спільностей та окремих осіб для здійснення певних соціальних інтересів. У вузькому значенні соціальна діяльність – це методи й засоби виконання соціальних функцій певними індивідами, соціальними групами, а також засоби протидії їм.
Доктор соціологічних наук, професор Львівського державного університету, Н.Черниш пропонує поєднати ці підходи, доповнюючи їх трьома рівнями системного аналізу суспільства: макрорівнем (суспільство в цілому), мезорівнем (соціальні спільноти та соціальні інститути), мікрорівнем (людина). Таку структуру можливо побудувати, якщо дотримуватися наступних процедур:
• “схематично уявити соціальну систему як пласку піраміду, елементи якої функціонують на трьох рівнях: макро-, мезо- та мікрорівнях;
• наповнити цю піраміду об’ємністю із додаванням чотирьохбічних сторін відповідно до підсистем або сфер: економічної, політичної, соціальної та культурної;
• просякнути цю багатовимірну піраміду прямими та навскісними стрілками, які позначають соціальні взаємодії”.
Відповідно до цього підходу структуру громади складає другий рівень (мезорівень), який супроводжується створенням різних соціальних інститутів. Соціальні інститути – історично обумовлені утворення, вони склалися для повноцінного функціонування спільностей, завдяки якому людина входить у життя суспільства та виконує в ньому певні соціальні ролі та функції. Вперше термін «соціальний інститут» ввів англійський філософ та психолог Герберт Спенсер, він підкреслює, що соціальні інститути створюються спільностями людей для кращої організації їх внутрішнього життя та для удосконалення стосунків між ними.
Соціальні інститути – це механізми самоорганізації спільного життя людей. Вони забезпечують перетворення асоціальної за природою людини в соціальну істоту, здатну до спільних дій. Г.Спенсер виділяє такі типи соціальних інститутів:
• Домашні інститути – сім’я, шлюб, проблеми виховання.
• Обрядові (церемоніальні) – покликані регулювати повсякденну поведінку людей, встановлюючи звичаї, обряди, етикет і т. д.
• Політичні – поява пов’язана з перенесенням внутрішньо групових конфліктів на сферу конфліктів між групами; у становленні політичної і класової структури суспільства вирішальну роль грали конфлікти і війни (потреба оборони або завоювання найбільше згуртовують суспільство).
• Церковні – храми, церкви, парафіяльні школи, релігійні традиції.
• Професійні та промислові інститути – виникають на основі поділу праці; професійні (гільдії, цехи, професійні союзи) – консолідують групи людей по професійних занять;промислові – підтримують виробничу структуру суспільства. Значення суспільного виробництва, зростає в міру переходу від воєнізованих суспільств до індустріальних:супроводжується підвищенням ролі трудових відносин, а пряме насильство поступається місцем внутрішньому самообмеження.
Даний підхід до класифікації соціальних інститутів можливо використовувати для виділення структурних компонентів громади, за умови конкретизації політичного інституту за рахунок введення в нього таких утворень як місцеве самоврядування та недержавні громадські організації. При цьому місцеве самоврядування – це політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно територіальних одиницях (громадах) через самоорганізацію місцевих жителів, за згодою і при підтримці держави. Громадські організації – це добровільні об’єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань.
Таким чином, якщо в складній, багаторівневій структурі громади виділити окремі елементи у вигляді соціальних інститутів, тоді цілком очевидно, що структурними компонентами громади будуть сім’я, місцева влада, неурядові організації, церква, релігійні конфесії, державні підприємства, які працюють на цій території, місцевий приватний бізнес.
Цікавий підхід до визначення структури громади міститься в навчально-методичному посібнику «Громади України: на шляху відродження». Автори використовують так звану модель «серця», яка складається з чотирьох елементів. «Серце» оточене трьома концентричними колами. Ось як автори описують дану структуру:
Серце посередині символізує пересічних людей, які взяли на себе обов’язок працювати разом над поліпшенням своєї громади.
Друге коло, що оточує серце, може символізувати тих людей і організації, які працюють безпосередньо з “серцем” і з волонтерськими групами, щоб стимулювати і підтримувати процеси розвитку громади. Це той рівень, на якому знаходяться працівники, лідери розвитку громади. До цього кола входять також місцеві чи обласні органи виконавчої влади, а також регіональні недержавні ресурсні центри. Їхня роль полягає у навчанні ініціативних груп та пересічних громадян на рівні “серця”, а також громадських організацій шляхом надання підтримки, інформації та технічної допомоги. Їхнє призначення – підтримувати “серце”, але вони ніколи не повинні займати його місце або виконувати його роботу. Третє коло, що оточує “серце”, символізує регіональні та загальнодержавні владні та економічні структури, які можуть утворювати позитивне, або негативне середовище для процесів розвитку громади через законодавство, визначення політичного курсу та бюрократичні процеси.
Четверте коло уособлює міжнародні сили та зовнішні умови, що впливають на розвиток громадянського суспільства”.
Таким чином, громада як системне соціальне утворення, має свою структуру. Основоположними елемента мім цієї структури є діяльність найважливіших соціальних інститутів, перш за все таких, як економіка, політика, культура, сім’я та інші, які контролюють, врегульовують і спрямовують діяльність членів громади у найважливіших сферах життєдіяльності. До соціальних явищ і процесів, що становлять громаду, відносяться також соціальні дії та взаємодії, соціальні відносини, соціальні цінності та норми. Структура забезпечує не тільки стабільність, стійкість громади, але і її успішний розвиток.
* – Абрамов Л.К., Азарова Т.В. Центр місцевої активності для розвитку громад. – Кіровоград: ІСКМ, 2012. – 144 с.