Аж до сьогодні в більшості громад у всьому світі старійшині! громади вважаються першочерговим джерелом мудрості й досвіду. Старійшини в кожній групі відповідальні за належне підтримання культурних традицій. З огляду на це. найстаріших членів громади шанують як першочергових піклувальників за безперервний процес розбудови стабільності й розвиток громади.
Однак у сучасному висококонкурентному індустріальному суспільстві, на зразок нашого, існує тенденція звужено характеризувати старших членів громади, приклеюючи їм ярлик люди похилого віку, і як наслідок цього, старші люди виявляються відстороненими від виру життя й діяльності, їхні потенційні внески в суспільство стають втраченими як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь. Понад те, оскільки ми дозволяємо сприймати старших громадян як таких, що не мають достатньої економічної мобільності, як таких, чиї потреби в соціальній та медичній допомозі постійно зростають, то про старших членів громади часто думають як про витратну статтю й без того напруженої економіки. Іншими словами, людей похилого віку нерідко бачать просто як отримувачів послуг і чеків соціального забезпечення. Як наслідок такої короткозорості ми й далі позбавляємо себе їхньої справжньої сили, їхнього внеску в послаблену громаду.
А цього допускати не можна. Наприклад, подумайте про досвід членів одного центру людей похилого віку:
• Щойно пенсіонер приходить до будинку для людей похилого віку, адміністратор і працівники відчувають, як від нього розходиться депресивність; і так щоразу. коли хтось новий залишає свою громаду. Як реагує центр? Хоча перше покоління мешканців будинку вже пішло, у ньому залишилася дуже добра традиція: центр налагоджує різноманітні партнерські зв’язки з бізнесом, парковою системою, місцевими асоціаціями тощо, через які людина прив’язується до своєї нової громади. Мешканці мали зв’язки з місцевим парком, де двоє чоловіків поливали рослини й дерева й наводили лад. Деякі інші мешканці співпрацювали з місцевою асоціацією в будівництві ігрового майданчика. Кілька мешканців були зв’язані з місцевим дитячим садком. Інші члени групи зібрали розважальну трупу й відвідували місцеві церкви й школи, влаштовуючи вистави з афроамериканської історії. Завдяки такому відчуттю відновленої громади, мешканці будинку для людей похилого віку змогли усвідомити, що вони й надалі лишаються цінними членами громади. (Парк Лінкольна)
Звісно, не всі інституції діють так творчо й відповідально. Насправді сьогодні більшість інституцій у нашому суспільстві побудовані таким чином, щоб досить одновимірно відповідати проблемам (як вони їх уявляють) літніх “клієнтів”, яким ці інституції покликані служити. Як наслідок, інституції вирішують головним чином медичні проблеми пенсіонерів і цілком зневажають (або навіть служать відмиранню) можливих внесків старших громадян, які можуть і досі бути значно корисніші, до великої громади, що в ній воші живуть.
Відповідальні громадські організації можуть допомогти звільнити виштовхнутих із громади старших мешканців від ізоляції, започатковуючи проекти, що належним чином використовують унікальні таланти й уміння старших громадян. Тільки уявіть, що може статися, якщо всі ми почнемо творчо думати про літніх людей нашої громади, і не з погляду їхніх потреб і недоліків, а з погляду того, які особливі справи вони можуть присвятити всій своїй громаді.
* – джерело: Джон П. Кретцманн, Джон Л.Макнайт “Розбудова громад за рахунок внутрішніх ресурсів. Шлях до відкриття й мобілізації ресурсів громади”, Київ, 2006 рік
Інститут розвитку внутрішніх ресурсів громади
Інститут вивчення політики
Північно-Західний університет
(переклад на українську мову – Оксана Іванюк та Сергій Іванюк, керівник проекту з перекладу та видання книги – Юрій Третяк, виконавчий директор асоціації агенцій регіонального розвитку України)
Українське видання здійснено за підтримки Фонду Чарльза Стюарта Мотта та Міжнародного фонду “Відродження”.
Розміщення матеріалу дозволено Асоціацією агенцій регіонального розвитку України.