Інститут розвитку глобального суспільства продовжує інформувати вам про успішні приклади вирішення різних питань, що стосуються сфери культури і зокрема, закладів культури таких як сільських клубів та бібліотек. Історію одного сільського клубу на Черкащині, яка представлена нижче, розповіла нам завідувачку сільського клубу с. Павлівки, що на Черкащині. На наше переконання, цей приклад, ще раз підтверджує той факт, що успіх будь-якої адвокасі кампанії, в першу чергу залежить від нас самих та громади в якій ми живемо тп працюємо. Рецепт цього успіху простий – необхідно мати бажання змінити ситуацію на краще та вірити в те, що ці зміни можливі завдяки нам. На жаль, ситуація представлена пані Юлією не є поодинокою, а, навпаки, скоріше за все, є традиційно-типовою для більшості сільських закладів культури України. Тож, розповідь пані Юлії стане в нагоді тим громадам, що опинилися в подібній ситуації, але не втрачають надії зберегти заклад культури для своїх людей.
Історія одного сільського клубу на Черкащині.
“Я, Мітакі Юлія, проживаю в Черкаській області, Канівського району, в невеличкому селі Павлівка, населення, якого становить близько 300 чоловік. Крім цього, до нашої сільської ради приєднане ще й сусіднє село, населення якого складає 150 тисяч чоловік.
15 років назад наше село було живе, воно процвітало. Його місце розташування дуже цікаве, воно межує з 4 районами.
Але з часом село стало вимирати: занедбався дитячий садочок – його закрили; закрили пошту; приміщення бібліотеки завалилося. Бібліотеку перенесли до приміщення клуба. На теперішній час приміщення сільського клубу поділено на дві половини. Одна половини знаходиться в дуже поганому стані та є зовсім непридатною для використання. Інша частина – дещо в кращому стані. Саме в цій половині знаходиться бібліотека, там же проводяться дискотеки, вечори. Однак в цій частині приміщення також тече дах, стеля валиться, коли йдуть опади її майже всю заливає, сцена «тріщіть по швам». Косметичний ремонт – дуже поверхневий і ситуацію не спасає. В клубі відсутня апаратура: не має ні мікрофонів, ні стійок, ні колонок, навіть костюмів не має. Багатством клубу є лише один музичний центр який ледве звучить.
На посаді завідувачки клубу я працюю 7 місяців. За цей час неодноразово поставало питання про закриття клубу та визнання цієї будівлі, як аварійної. А немає клубу, немає і бібліотеки. Було очевидно, що якщо начальник відділу культури прийме рішення, що будівля аварійна – це вже все – клуб закривають, адже село маленьке, не перспективне, рівень народжуваності дітей маленький. Для перебудови нового клубу, не кажучи вже про відкриття Інтернет клубу в селі, потрібно багато коштів, яких ані в сільської ради, ані в районній раді навіть на ремонт не має.
Ось і вирішила я зібрати жіночий колектив, почала вести гуртки: вокальний, драматичний, хореографічний. Почала за власний кошт проводити свята, вечори відпочинку. Адже за останні 15 років у сільському клубі провели лише 10 заходів і на цьому етапі село завмерло і про нього всі забули.
З того часу, як я почала працювати, село поступово почало оживати. Незважаючи на те, що населення у нас невелике, ці люди хочуть свята, хочуть десь відпочивати. І тоді мені на думку прийшла одна цікава ідея, запросити до нас на святковий концерт, усю районну владу і показати їм що ми існуємо і що ми хочемо процвітати, розвиватися, адже у нас є багато талановитих людей, особливо діток. Якщо закриють клуб, куди їм йти, де їм займатися, де буде наша молодь? І коли зібралася вся громада нашого і сусіднього села, вони раділи цьому святу від душі, що їм є куди прийти, і є на що подивися. Після концерту вся громада почала звертатися до районної ради і просити, щоб не закривали клуб. І наше керівництво зрозуміло, що нам павлічанам потрібен цей клуб. Бо ми живемо, ми розвиваємося.
Щоб провести це свято мені довелося багато поїздити по сусідніх районах в пошуках апаратури, костюмів і т.д. Тож свято вдалося, бо я і мої односельці змогли вирішити одну проблему, відстояти сільський клуб. Тепер стоїть питання –де знайти кошти на ремонт і апаратуру? Адже в такому стані клуб довго не протримається, і може статися лихо. Але я сподіваюся, що завдяки навчанню на тренінгу з адвокасі для закладів культури нам вдасться отримати бажаний результат та подолати ці проблеми”.
А що далі? Далі буде….
Підготовлена Хуснутдіновим В.Я. за матеріалами Ю. Мітаки