Сьогодні діяльність Європейського Союзу у сфері культури регулюється статтею 167 Розділу «Культура» Договору про функціонування Європейського Союзу та, відповідно до Договору, доповнює культурну політику держав-членів у різних напрямах: наприклад збереження європейської культурної спадщини, налагодження співробітництва між культурними інституціями різних країн, а також сприяння посиленню творчої роботи. На регулювання культурного сектору у державах-членах впливають також норми договорів про Європейський Союз, хоча вони прямо не стосуються питань культури.
Важливе значення для гарантування культурних прав має Хартія основоположних прав Європейського Союзу, дотримання принципів і свобод якої є обов’язковими для Союзу згідно з Лісабонським договором. Так, Хартія визначає, що мистецтво та наукові дослідження не можуть обмежуватись (ст.13) а ЄС має поважати культуру, релігії та мовне різноманіття (ст. 22) [2].
Лісабонський договір надає велике значення культурі: «Отримуючи натхнення від культурного, релігійного та гуманістичного спадку Європи», як визначено у преамбулі Договору [3]. Відповідно до Лісабонського договору Союз має поважати своє культурне та мовне розмаїття й забезпечувати захист і подальше збагачення культурної спадщини Європи (Ст. 3 Консолідованої версії Договору про Європейський Союз). Стаття 6 Консолідованої версії Договору про функціонування ЄС визначає сфери компетенції Союзу у секторі культури, зокрема вживати дії для підтримки, координації та доповнень дій держав-членів у сфері культури [3]. Це означає, що у Європейському Союзі відсутня спільна політика у сфері культури, яка належить до компетенції держав-членів.
Важливим нововведенням є те, що рішення Ради ЄС, які стосуються сфери культури, можуть тепер прийматись кваліфікованою більшістю, а не одностайно, як це було раніше. Крім того, ст. 300 параграфу 2, який стосується Соціально-економічного комітету, визначає, що Комітет має складатись із представників організацій, які представляють роботодавців та працівників, а також представників громадського сектору з таких сфер: соціально-економічної, цивільної, професійно-технічної та сфери культури. Слід зазначити, що у Лісабонському договорі вперше організації культури відносяться до установ громадського сектору, що є важливим аспектом запровадження змін у культурі у майбутньому.
Стаття 167 Лісабонського договору встановлює принципи та сучасні рамки для реалізації культурної політики у ЄС, що включає зміст та процедуру прийняття рішень у цій сфері. У статі також наголошується на повазі до культурного різноманіття, заохочення до співпраці держав-членів у різних секторах культури як в середині ЄС, так із третіми країнами і міжнародними організаціями, зокрема з Радою Європи [3].
У 2007 році Європейська Комісія прийняла важливе повідомлення для культури, що має назву «Європейський план дій щодо культури у глобалізованому світі». Це повідомлення визначає нові стратегічні завдання для діяльності ЄС у сфері культури, зокрема:
– сприяння культурному різноманіттю та інтеркультурному діалогу;
– сприяння розвитку культури, як важливого елемента міжнародних відносин ЄС [1].
Ці завдання мають досягатись за допомогою нових методів. За пропозицією Європейської Комісії співпраця між Європейськими інституціями та державами-членами має здійснюватись «відкритим методом координації дій», який передбачає визначення спільних завдань та їх подальше відображення у національних політиках. Іншою ключовою пропозицією Європейської Комісіє є те, що ЄС у своїй діяльності має посилити роль сектору культури, зокрема через Культурний Форум. Крім того План дій щодо культури визначив основні напрями міжнародного співробітництва ЄС з країнами партнерами у сфері культури.
Повідомлення Європейської Комісії є новаційним та важливим стратегічним документом для культурного співробітництва на європейському рівні. У 2007 році міністри культури держав-членів визначили 5 пріоритетних напрямів діяльності на 2008-2010 роки, які включали наступне: поліпшення становища артистів та інших працівників культури; використання статистичних даних у сфері культури та їх співставлення; підвищення потенціалу культурних індустрій тощо. В свою чергу Європейський Парламент своєю Резолюцією підтвердив завдання Плану дій у сфері культури та наголосив, що сектор культури відіграє важливу роль у досягненні цілей Лісобонської Стратегії.
Механізмом реалізації завдань і цілей ЄС у сфері культури, визначених договорам, є запровадженні Союзом програми. Так, після набрання чинності Маастрихтського договору Європейський Союз започаткував надання невеликих грантів у секторі культури через Європейський Соціальний Фонд, Європейський Фонд Регіонального розвитку. Пріоритетними напрямами підтримки культурної діяльності стали заходи щодо збереження культурної спадщини, розвитку мистецтва і літератури [5].
Сьогодні, Європейською Комісією реалізується програма «Культура» (2007-2013), яка сприяє міждержавному руху культурних продуктів, працівників культури та налагодженню міжкультурного діалогу. Метою програми є сприяння культурному різноманіттю та збільшенню культурної спадщини через міждержавне співробітництво, в т.ч. з країнами партнерами ЄС. Програма спрямована на реалізацію наступних завдань: забезпечити рух працівників культури, посилити міждержавний обмін культурними продуктами та сприяти міжкультурному діалогу [5].
Після прийняття Лісабонського договору Програма «Культура» вийшла за рамки лише культурного співробітництва а межі її поширення не обмежуються кордонами Європейського Союзу. Європейською Комісією в рамках програми «Культура» реалізуються спільні проекти із Радою Європи, наприклад програми «Київська ініціатива» та «Інтеркультурні міста», ініціатором і учасницею яких є Україна, також Програма «Культура» є механізмом реалізації проектів Східного Партнерства за такими напрями як «Інвестування у людей», «Контакти між людьми», в тому числі Програми «Культура» Східного Партнерства.
У 2009 та 2010 році Європейською Комісією в рамках Програма «Культура» було прийнято окремий план для країн Європейської політики сусідства за умови їх участі у Конвенції ЮНЕСКО про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження, яка визначає спільні для ЄС цілі та принципи культурної політики і міжнародного співробітництва. Підтримка країн Європейської політики сусідства в рамках програми «Культура» передбачає не лише налагодження міжкультурного діалогу, а також запровадження у цих країнах європейських підходів до управління у сфері культури та сприяння розвитку культурної політики.
З мето налагодження діалогу ЄС із східними партнерами – країнами Європейської політики сусідства та посилення регіонального культурного співробітництво Європейською Комісією прийнято Програму «Культура» Східного партнерства на 2010 – 2013 роки, інструментами якої є надання технічної підтримки органам культури у здійсненні реформування культурної політики та удосконалення законодавчої бази; надання підтримки у підвищенні публічного доступу до культурних ресурсів, посиленні культурного співробітництва та обмінів на різних рівнях, збереженні та поширенні культурної спадщини, запровадженні стратегічного менеджменту у сферу культури тощо [5].
Європейська політика сусідства відкриває для України нові перспективи для партнерства не лише у сфері культури, а також сприяє європейській інтеграції держави та співробітництву у різних сферах, в т.ч. секторі культури.
Україна сьогодні входить до країн Європейської політики сусідства та після ратифікації у 2010 році Конвенції ЮНЕСКО про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження отримала доступ до участі у Програмі «Культура» Європейської Комісії.
Участь нашої держави у Програмі «Культура» значно розширює можливості діалогу та сприяє поглибленню політичного співробітництва із ЄС засобами культури. Також це сприяє наближенню українського законодавства у сфері культури до європейських стандартів, відкриттю кордонів для руху українських культурних продуктів та працівників сектору, зростанню інвестицій у сектор культури України.
Крім того представлення України у культурному середовищі Європейського Союзу значно підвищить імідж країни у світі, в першу чергу за допомогою культурного співробітництва як з державами-членами ЄС, так і країнами Східної Європи, Західних Балкан та Північного Кавказу.
Список використаних джерел
1. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European economic and social Committee and the Committee of the regions a European agenda for culture in a globalizing world. – Brussels, 10.5.2007, COM(2007) 242 final – http://ec.europa.eu/culture/our-policy-development/doc399_en.htm
2. Charter of Fundamental Rights of the European Union – http://eur-lex.europa.eu/en/treaties/index.htm
3. Treaty of Lisbon. – http://europa.eu/lisbon_treaty/full_text/index_en.htm
4. Treaty of Maastricht – http://europa.eu/scadplus/treaties/maastricht_en.htm#INSTITUTIONS
5. European Culture Portal – http://ec.europa.eu/culture/portal/action/dialogue/dial_en.htm
Пахлова Світлана Євгенівна,
аспірант кафедри європейської інтеграції
Національної академії державного
управління при Президентові України
* – НДО-Інформ №3(42), 2011