Соціальні проблеми на локальному рівні вирішують органи місцевого самоврядування (ОМС). Саме представникам ОМС громадяни делегують свої повноваження. Проте відмічено, що людина, якій делеговані повноваження, ніколи не буде більше зацікавлена у правильному їх використанні, ніж пересічний громадянин.
Розвиток місцевої громади та покращення її життя – це продукт участі та роботи самих громадян. Аналіз літератури, дозволяє виділити п’ять основних стратегічних напрямків зміни місцевих спільнот:
• мобілізація мас;
• соціальна дія;
• громадський захист;
• соціальне просвітництво;
• розвиток місцевих послуг.
Питання про те, який з цих напрямків слід обрати для розвитку конкретного співтовариства, набуває все більшого значення. Проте безперечним залишається факт: реалізація цих напрямків неможлива без громадської участі.
Громадянську участь у процесі вироблення рішень можна прослідкувати, принаймні, з часів «Республіки» Платона. Платонівська ідея свободи слова, зібрань, права обирати і бути обраним пройшла через століття, щоб, нарешті, стати однією з базових у сучасному світі. Громадянська участь – це квінтесенція демократії. Громадянська участь є бажаним та необхідним елементом у розвитку місцевої громади. Як зауважив Б. Шпігель, «громадянська участь – це процес, який ясно і недвозначно пов’язує плани дій з людьми».
Поняття «громадянська участь» пов’язане з поняттям «соціальна активність».
Ефективність діяльності органів влади підвищується в тому випадку, якщо вона підкріплюється активністю самих громадян, їх ініціативою та самостійністю. Ось чому підвищення соціальної активності громадян у вирішенні місцевих проблем, прийняття жителями відповідальності за життя у своєму місті чи селищі є найважливішим завданням.
Одним з інструментів «вирощування» соціальної активності є Центр місцевої активності, який по суті є найважливішим механізмом залучення громадян до вирішення питань життєзабезпечення на рівні конкретних муніципальних утворень.
«Соціальна активність – це сукупність форм людської діяльності, свідомо орієнтованої на вирішення завдань, що стоять перед суспільством, класом, соціальною групою в даний історичний період».
В якості суб’єкта соціальної активності може виступати особистість, колектив, соціальна група, шар, клас, суспільство в цілому. Суб’єкти соціальної активності складають соціальний ресурс місцевої громади, значущість якого важко переоцінити. У багатьох територіальних громадах для їх успішного розвитку бракує матеріальних (природних) і фінансових ресурсів. Однак є величезні соціальні ресурси.
Соціальні ресурси мають ряд особливостей, що відрізняють їх принципово, скажімо, від природних ресурсів. «По-перше, природні ресурси вичерпні як, наприклад, родовища корисних копалин, тоді як соціальні ресурси у відомому сенсі невичерпні. Їх використання не означає їх вичерпання, а навпаки, сприяє прогресуючій зміні, переходу суспільства на новий, більш високий рівень його розвитку. По-друге, соціальні ресурси – це не тільки частково, але й цілком поновлювані ресурси. Використовуючи, наприклад, інтелектуальний або комунікативний ресурс, ми аж ніяк не зменшуємо і не знищуємо їх, а, навпаки, навіть нарощуємо. Чим активніше використовуємо ці ресурси, тим в більшій мірі сприяємо їхньому розвитку. По-третє, природні ресурси можна тримати в запасі і від цього вони не збільшуються і не зменшуються. Інша річ – соціальні ресурси. Їх не можна тримати про запас, бо вони починають швидко знецінюватися і деградувати».
Соціальні ресурси – це продукт спільної соціальної активності населення, яку ініціює Центр місцевої активності. Чим вищий соціальний ресурс місцевого співтовариства, тим більші можливості має в своєму розпорядженні населення для вирішення своїх нагальних місцевих проблем.
Центр місцевої активності використовує широкий набір способів і методів оптимального використання соціального ресурсу, а саме:
• оперативне вивчення і стратегічне узгодження територіальних міжгрупових і внутрішньогрупових потреб та інтересів;
• демонстрація досягнутих містом, селом успіхів;
• підвищення авторитету людей, які беруть активну участь у вирішенні місцевих проблем.
• підвищення рівня соціальної інформованості населення;
• сприяння освіті і розвитку неформальних об’єднань і громадських організацій;
• забезпечення та поглиблення «спільності переживань»; підвищення культури спілкування в спільній діяльності.
У доповіді громадської палати Російської Федерації виділяються наступні види соціальної активності:
а) споживацька активність – скарги та прохання, спрямовані на те, щоб інші (влада, бізнес і т.п.) вирішили проблеми мешканців, у тому числі й ті, за які влада не відповідає («Перекладання»);
б) протестна активність – виникає з бажання жителів протидіяти діям і планам влади, майже не замислюючись про альтернативні плани. Така активність розвивається у формах пікетів, мітингів, колективних скарг, перекриттів доріг, узгодженого бойкоту виборів вулицею, мікрорайоном, протестного голосування на виборах;
г) фіктивно-демонстративна активність. При використанні населення як статистів для реалізації рекламних або політичних проектів. Самостійна активність імітується за рахунок найнятих та сплачених активістів, а також публікацій у ЗМІ, інших методів;
в) конструктивна активність – ініціативи, спроби коригування дій влади та підприємств для створення більш сприятливих умов життєдіяльності території. Партнерська взаємодія влади та населення.
Центр місцевої активності спонукає мешканців громади до прояву конструктивної активності, яка завжди спрямовується на зміну ситуації з урахуванням ступеню ефективності результатів цього перетворення. У стані такої активності людина піднімається над стандартом, реалізує неординарні зусилля для досягнення суспільно значущої мети. Соціально-активний громадянин здатен підніматися над рівнем вимог ситуації, він ставить цілі, надмірні з точки зору вихідної задачі. Завдяки конструктивній активності людина справляється з внутрішніми та зовнішніми обмеженнями своєї діяльності.
Тим не менш численні дослідження свідчать про низький рівень соціальної активності громадян. Особливе місце серед чинників, що обумовлюють низьку соціальну активність населення, займають низький рівень міжособистісної довіри, громадської ініціативності та відповідальності, нерозвиненість соціальних зв’язків і взаємодій в рамках певної території – те, що в цілому характеризує ступінь самоорганізації місцевого співтовариства, його здатність самостійно організувати взаємодію з метою забезпечення свого оптимального функціонування і розвитку. Щоб бути ефективними, будь-які перетворення, що торкаються широких верств населення, потребують безпосереднього залучення різних людей та соціальних груп, а не тільки очевидних прихильників і зацікавлених осіб. Тобто успішні зміни потребують масової підтримки, в загальній зацікавленості людей в благоустрої свого міста, району, села. Така підтримка здійснюється Центром місцевої активності, який підвищує зацікавленість людей шляхом залучення їх до спільної діяльності і формує довіру, терпимість у стосунках між ними.
Можливими шляхами підвищення локальної активності в сучасних умовах можуть стати спроби участі громадян у вирішенні проблем, пов’язаних з реструктуризацією місця проживання (прокладання доріг, водопроводів, будівництва мостів, тощо), екологічних проблем (вирубки дерев, порушення зеленої зони, забруднення навколишнього середовища і т.п.), вирішення конкретних завдань (облаштування і покращення роботи шкіл, організація зон відпочинку, дитячих і спортивних майданчиків, допомога людям похилого віку, організація дозвілля, спортивних і культурних заходів, тощо). Іншими словами: важливою формою прояву соціальної активності є активна участь членів громади у здійсненні позитивних змін як у власному житті, так і в житті оточуючих людей.
Визначаючи роль участі у розвитку громади, автори підручника з розвитку громади пишуть: «Участь є початком змін. Участь є невід’ємною та необхідною складовою не лише процесу розвитку громади, а й всіх інших процесів, котрі відбуваються під час життєдіяльності людини. Участь для розвитку – те ж саме, що рух для танцю, або утворення звуків для музики. Так само, як музика неможлива без звуків, а танець неможливий без руху, так і розвиток громади неможливий без участі кожної людини, яка до неї належить».
Рівні участі в спільній справі можуть бути різними. В «Практичному посібнику для тренерів з розвитку громади» автори наводять шкалу, за якою можна визначити рівень участі громадян у житті громади:
• Пасивна участь – люди беруть участь у суспільній роботі вже тим, що просто слухають виступ адміністратора, менеджера, лідера, у якому презентується будь-який проект, міститься звіт про результати проведеної членами громади роботи і т. і. Пасивна участь є однобічною, тому що думка пасивного учасника по обговорюваних питаннях не вислухується.
• Участь в наданні інформації. Кожен член громади має свій індивідуальний досвід життя в громаді, він є носієм цінної інформації, аналіз якої дозволить зацікавленим особам визначити найбільш актуальні потреби місцевого соціуму й шляхи їхнього вирішення. Беручи участь у різних видах опитування, анкетування як реципієнт, опитуваний опосередковано впливає на процес прийняття відповідних рішень.
• Участь шляхом консультування. Члени громади іноді звертаються за консультативною допомогою до фахівців у державні або громадські організації. «Цей процес, – підкреслюють автори, – не припускає жодної їхньої думки в прийнятті рішень, а фахівці не зобов’язані використовувати думки людей». Однак це все-таки участь, оскільки знання, отримані шляхом консультування, члени громади використовують для поліпшення свого життя або життя навколишніх людей.
• Участь за матеріальні стимули. Член громади бере участь у програмі розвитку за винагороду (гроші, речі). Цей вид участі значно впливає на процеси розвитку громади: люди виконують різні види робіт, приймають відповідні рішення, однак при цьому, як правило, втрачають інтерес, якщо матеріальний стимул зникає.
• Функціональна участь. Для вирішення заздалегідь передбачених завдань проекту розвитку громади ініціатори або фасілітатори створюють певні групи. Діяльність цих груп вносить безпосередні зміни в життя громади, хоча самі члени групи залежать від ініціаторів.
• Участь шляхом взаємодії (інтерактивна участь) Цей рівень активності автори розкривають у такий спосіб: «Участь відбувається шляхом спільного аналізу, результатом якого стає план дії та формування нових місцевих інституцій чи зміцнення вже існуючих, які мають за мету зміни в існуючій системі».
• Самомобілізація. Члени громади висовують власні ініціативи щодо зміни існуючої системи та укладають угоди з зовнішніми інституціями задля отримання необхідних ресурсів та технічної допомоги й зберігають контроль над їх використанням.
Використання даної шкали дозволить людям, які взяли на себе відповідальність працювати разом над поліпшенням добробуту своєї громади, визначити, яку участь може взяти той або інший член громади в підготовці й проведенні конкретних заходів щодо розвитку громади. При цьому необхідно мати на увазі, що та сама людина залежно від ступеню зацікавленості й життєвого досвіду може виявляти різні рівні активності в різних справах. Обумовлено це, по-перше, індивідуальною своєрідністю особистості, по-друге, тим, що кожен член громади одночасно може входити в різні спільності. Наприклад, фермер може бути одночасно представником певної сім’ї, студентом-заочником сільськогосподарської академії, парафіянином православного храму, членом громадської екологічної організації «Чисті руки». У кожній із цих спільнот він є носієм відповідної соціальної ролі й здобуває своєрідний життєвий досвід. Природно припустити, що цей фермер може бути пасивним учасником, коли в громаді обговорюються заходи, пов’язані з підготовкою святкування ювілейної дати відомого художника, що колись жив у його місцевості. Функціональну участь він виявить, як член екологічної громадської організації, при реалізації проекту по очищенню ставка. Інтерактивні дії й участь шляхом самомобілізації він виявить розробці й впровадженню інноваційного екологічного проекту.
Завдання центру місцевої активності полягає в тому, щоб члени місцевої громади повірили у свій потенціал і переконалися в тому, що їхня участь здатна змінити життя на краще. Наведемо приклад з досвіду роботи центру місцевої активності при Протопопівском будинку культури Кіровоградської області. Ось як розповідає про це директор: «Будинок культури у нашому селі є центром об’єднання населення, громади. Він демонструє результати нашої співпраці з громадою. Населення бачить, що разом ми можемо багато зробити. Наприклад, три роки тому у нас працював Український фонд соціальних інвестицій (УФСІ) і на базі нашого будинку культури, де я була головою ініціативної групи, було розроблено проект по проведенню водопроводу. Було дуже важко, але ми впоралися і реалізували свій перший проект, об’єднавши населення. Необхідні були внески від громади, підприємців та селищної ради, тому ми дуже старалися всіх залучити, згуртувати навколо цієї теми. Ми провели благодійний марафон, показали одну з форм роботи, як можна активізувати та залучити населення до вирішення своїх проблем. Тепер ми розробляємо нові форми проведення заходів й продовжуємо заохочувати громаду до співпраці. Запрошуємо для участі бюджетні організації – дитячі садочки, школи та соціальних працівників, активно працюємо над розвитком та становленням «зеленого туризму». Команда нашого будинку культури писала проект і отримала грант. Так ми створили на території нашого села туристичне комунальне господарство. Влітку провели «Марафон Дружби», який продемонстрував різноманітність та самобутність культурного життя національних меншин нашого краю. Також ми провели багато семінарів та майстер-класів для наших колег з інших районів, демонстрували свій досвід, ділилися здобутками. Сьогодні ми залучаємо молодь до національних свят. Запрошуємо молодих людей до співпраці з нами, щоб вони брали участь у всіх заходах. Вони дуже активно до цього ставляться і дуже задоволені. Також активно співпрацюємо з громадськими організаціями, вони нам дуже допомагають у проведенні заходів за рахунок своїх коштів. Якщо раніше це робилося за рахунок будинку культури, то зараз ці витрати беруть на себе організації, які роблять свої внески. А ми використовували власні кошти на ремонт в фойє, придбання нових комп’ютерів і заміну газового котла. Розвиваємо тристороннє партнерство: влада – громада – бізнес. Бо самотужки дуже важко працювати, не буде цих трьох китів – не буде діла».
Процес участі будується на основі дружніх, довірливих відносин, коли між учасниками процесу є взаєморозуміння, відвертість, відкритість один одному, активна взаємодопомога, взаємний інтерес до справ і переживань іншого, щирість і безкорисливість почуттів.
Недовіра до кого або чого-небудь спонукає людину до дистанціювання від усього цього й прагнення розвивати й підтримувати тісні горизонтальні зв’язки із друзями, підтримувати дружнє коло.
Тип відносин за принципом дружнього кола властивий менталітету українського народу. Відповідальність, побудована на основі принципу «один за одного», взаємодопомога, що виявлялася в різних формах і життєвих періодах від народження до похорону, толоки, коли хазяїн одержував добровільну, безкоштовну допомогу від односільчан при виконанні нагальних і трудомістких робіт – все це є характерним типом самоорганізації населення і конкретним способом поєднання громадського й приватного життя.
Для розуміння сучасних проблем розвитку громади поняття про дружнє коло важливо з генетичної точки зору. Саме зі спільності дружнього кола починається формування громадських підструктур громади, у тому числі утворення громадських організацій. Так, Р. Максудов стверджує, що із дружнього кола створюються групи самодопомоги, які забезпечують функцію соціального захисту, що не реалізується державою. Вихідним у діяльності таких груп часто є усвідомлення того, що залучати офіційні інстанції у коло тих труднощів, які переживають люди в повсякденному житті, або практично неможливо, або просто шкідливо. З іншого боку, саме відсутність будь-яких «важелів» впливу на державну владу, була основним чинником, який визначив об’єднання людей в організацію (НДО).
Із дружнього кола починається й громада, адже неодмінною умовою її існування й розвитку є об’єднання зусиль людей для позитивної зміни себе й навколишнього світу. Учасники організації вступають між собою в певні міжособистісні відносини, які можна визначити як систему установок, орієнтацій, очікувань, стереотипів, диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного. Дуже важливо, щоб ці відносини були дружніми, доброзичливими й довірчими. Не можна не погодиться з думкою учасників Проекту розвитку громадянського суспільства: «Якщо замість поваги, любові, здатності пробачати, довіри та взаємопідтримки в громаді переважають підозріливість, злослів’я, боротьба за владу, брехня та відчуття образи, досягти позитивного результату практично неможливо».
Специфіка встановлення довірливих, заснованих на повазі й любові взаємин, полягає в тому, що сформувати їх можна тільки в спільній діяльності. З іншого боку, ефективна діяльність без них неможлива. І все-таки починати необхідно з підготовки й проведення цікавої для всіх справи. Таким заходом може бути організація дозвілля членів громади у формі проведення, наприклад, традиційних свят. Безумовно, що основна роль в організації таких заходів буде належати професіоналам – працівникам Будинків культури. Однак посильну участь у них будуть брати й пересічні громадяни.
Особливу актуальність для встановлення взаємодовіри й доброзичливих, дружніх відносин між членами громади є суспільна думка.
Суспільна думка – це судження, ідея, подання, що виражає ставлення певних соціальних груп до явищ або проблем соціального життя, які стосуються спільних інтересів. Суспільна думка виникає як продукт усвідомлення назрілих соціальних проблем і проявляється в зіставленні, а іноді й зіткненні різних поглядів і позицій по обговорюваному питанню. Суспільна думка схвалює, підтримує, а іноді засуджує ті або інші дії, вчинки або лінії поведінки людей. Суб’єктом суспільної думки є члени громади. Суспільна думка може виникнути як стихійно, під впливом тих або інших життєвих обставин і ситуацій, так і формуватися під впливом соціально-економічних чинников, усіх засобів массового впливу (радіо, телебачення, преса), а також спеціальної інформаційної діяльності Центру місцевої активності.
Для залучення мешканців до участі у вирішенні місцевих соціальних проблем у Центру місцевої активності є достатньо можливостей. Акцент у діяльності Центру робиться на інформаційне забезпечення цієї участі, на поширення знань та умінь, які дозволили б громадянам самостійно вирішити свої колективні проблеми. Центр місцевої активності формує у жителів територіальної громади цінності участі в справах місцевого співтовариства, звички до участі в діяльності формальних організацій і добровільних груп. Відсутність подібних цінностей, навичок, досвіду пояснюється закріпленням в умовах низьких соціальних можливостей культурних стереотипів про виключеності «простих» людей із громадської діяльності. Відкриваючи для людей можливості участі в житті місцевого співтовариства Центр місцевої активності здатний сформувати у них звичку звертатися по допомогу в громадські організації, державні структури, органи місцевого самоврядування,. Подібні звернення оптимізують діяльність цих структур, привчають їх у більшій мірі відгукуватися на реальні потреби людей, звертають їхню увагу на найбільш болючі точки соціального життя.
* – Азарова Т.В., Абрамов Л.К. Центр місцевої активності на базі будинку культури: методологія та технологія розвитку територіальної громади – Кіровоград, ІСКМ, 2010 року