Що означає для вас робота у громадській організації? Можливість реалізовувати власні ідеї чи шанс працювати в одній команді із цікавими людьми? Спосіб втілити в життя важливий проект чи ще один вихід із ситуації, коли забагато вільного часу? Моя діяльність у громадському секторі має усі перелічені спектри, а у цій статті піде мова про той варіант, коли задоволення і зиск від роботи в НДО може отримати людина із підприємницьким талантом.
Сам термін «соціальне підприємництво » поки що важко знайти у словниках з економічною лексикою, але ним вже активно оперують на різних рівнях як представники НДО, так і фахівці державного та бізнесового секторів. Нині соціальне підприємництво може стати перспективою і панацеєю для громадських організацій, які прагнуть реалізовувати значущі для місцевої громади проекти, не опираючись на кошти міжнародних донорів. Результати опитування на віртуальній сторінці www.ngo.org.ua показують, що більшість представників НДО поки що не вірять в спроможність локальних ресурсів забезпечити соціально важливі проекти. Поруч з цим світова практика свідчить, що вирішення таких питань, як бездомні діти у Ленінському районі міста Кіровограда чи поширення ВІЛ-інфекції серед споживачів наркотичних речовин міста Знам’янка – то проблеми настільки локального характеру, що шукати кошти для їх вирішення просто соромно десь «на стороні». І, звісно, тут недостатньо тих копійок, що їх виділяє держава та місцева влада і яких так-сяк вистачає на профілактику наркоманії.
Тому нині в Україні проводиться ряд досліджень метою яких є виявлення оптимальних шляхів залучення ресурсів на локальному рівні для вирішення місцевих же проблем. Наприклад, Фонд Євразія оголосив нещодавно конкурс на проведення дослідження у сфері розвитку соціального підприємництва в Україні.
За визначенням Фонду Євразія соціальне підприємництво – діяльність некомерційних або благодійних організацій, яка приносить прибуток, покликана створювати робочі місця для представників незахищених груп населення і забезпечує стабільність самих некомерційних організацій чи окремих проектів. Саме тому метою дослідження, яке ініціює Фонд Євразія, є визначення потенціалу розвитку соціального підприємництва з метою підвищення стабільності неприбуткового сектору. Поруч з цим планується детально проаналізувати можливості надання грантової підтримки для розвитку соціального підприємництва.
На думку спеціалістів Фонду Євразія існує декілька головних питань, правильна відповідь на які сприятиме подальшому успіху цієї сфери. Важливим, зокрема, є виявлення тих організацій та структур, які безпосередньо впливають на розвиток галузі. Також необхідно провести детальний аналіз правового поля відносно проблем створення, діяльності та розвитку соціальних підприємств. Сам розмір грантової підтримки, яка потрібна для розвитку соціального підприємництва, також потребує прискіпливого аналізу, адже головне – визначити суми, достатні для стабільного і якісного успіху, з урахуванням можливих ризиків і шляхів їх уникнення.
Втім, нині хочеться привести приклад іншої схеми, коли громадська (неприбуткова!) організація заробляє кошти для потреб своїх членів/клієнтів. Це модель, з успішністю якої кіровоградська делегація познайомилась ще минулого року, коли за програмою «Громадські Зв’язки» (Проект «Гармонія») відвідувала Сполучені Штати Америки. Один з прикладів – спортивне товариство, котре, за підтримки місцевої громади, змогло отримати кредит у банку на будівництво спортивного комплексу (льодовий каток, футбольне поле, тренажерні зали тощо). Нині спортивний комплекс діє як підприємство, прибутки якого повністю йдуть на заробітну платню працівників, покриття відсотків по кредиту, а залишок отримує громадська організація на свій рахунок. Сплативши певний прибуток, спортивне товариство отримує можливість не тільки фінансувати власні проекти, але й проводити благодійні акції для тієї частини населення, яке не може платити за користування басейном чи полем для регбі. Головне, щоб на кінець року на рахунку НДО не залишались кошти, а всі були витрачені на цільові потреби організації.
Схожі схеми існування та самофінансування організацій я спостерігала і у Великобританії у рамках програми імені Джона Сміта. Зокрема, товариство «Age Concern» («Турбота про літніх людей» – переклад авт.) пропонує своїм клієнтам можливість отримувати дешеві побутові послуги, створивши для цього спеціальне підприємство. Організація під назвою «The SCOPE» працює із неповно справними людьми і певний час тому заснувала журнал «Disability issues» («Питання Інвалідності» – переклад авт.), котрий нині є чи не єдиним друкованим джерелом інформації, якому довіряють свої проблеми і турботи люди з особливими потребами у всьому Сполученому Королівстві. Цей журнал розповсюджується і за передплатою, і просто продається у кіосках, приносячи прибуток. При всьому цьому журнал має пільги в оподаткуванні, оскільки заснований і керується громадською організацією.
Для чого ходити далеко за прикладами, скажете ви. Мабуть, і в Україні, де сотні громадських структурі вже понад десять років змагаються у сфері побудови на теренах нашої держави сильного третього сектору (себто громадянського суспільства), є чим похвалитися. Наголошувати на позитиві, як відомо, завжди корисно, тому поговоримо про те, що вже діє у Кіровоградській області. Як завжди, справа будувалась на особистому ентузіазмі та завдяки особистим контактам у бізнесі і державному секторі. Вірогідно припустити, що досить часто на цій базі в Україні здійснюють досить серйозні і гарні проекти.
Наприклад, кошти, отримані від діяльності служби таксі у місті Знам’янка Володимир Колибіденко , голова молодіжної громадської організації «Чайка», використовує для того, щоб провести черговий похід місцями бойової слави для хлопців та дівчат або прибирання міста до свят. Коли ми разом були у Сполучених Штатах пан Володимир просто скрипів зубами від того, наскільки багато можливостей мають американські громадські організації заробляти кошти самим, замість жебрати гроші у бізнесменів чи державних управлінь. Адже всі цікаві для юнацтва проекти, як-то туристичні походи чи заняття у танцювальній та спортивній секціях потребують фінансування. Все це у Знам’янці пан Колибіденко робить завдяки тому, що виділяє кошти із прибутків служби таксі, але жодних відшкодувань чи пільг при цьому служба не отримує. Тобто, знову маємо філантропію себто благодійництво у чистому вигляді – те, завдяки чому виживає велика кількість невеликих громадських організацій у малих містах, не маючи жодної надії на отримання гранту від міжнародних донорів. Але існує і інший шлях вирішення проблеми, на який мене наштовхнув візит до Великобританії, а саме – конференція, влаштована для учасників програми фахівцями Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.
За десятиліття свого існування ЄБРР став одним із найбільших інвесторів країн із перехідною економікою, зробив значний внесок у процес реформ майже в усіх секторах країн операцій. Географічно Банк поступово переніс фокус своєї діяльності з країн Центральної та Східної Європи на країни раннього або середнього етапу переходу, тобто переважно на держави колишнього СРСР. На наше питання «Як керівництво ЄБРР оцінює перспективи своєї роботи в Україні?», нам відповіли, що, враховуючи загальні тенденції світової економіки, очевидно, що попит на ресурси Банку значно зросте, особливо в тих країнах, які ще не мають повноцінного доступу до міжнародних ринків приватного капіталу (тобто – і в Україні). Оскільки прямі іноземні інвестиції є найсприятливішою формою посилення внутрішнього процесу капіталізації, конкуренція між країнами регіону за їх залучення повинна, в принципі, посилитися. Це особливо стосується країн, які потерпають через брак природних ресурсів і вузькість внутрішнього ринку. І хоча Україну навряд чи можна занести до цього списку (це скоріше стосувалося наших колег із Вірменії), можна легко спрогнозувати, що Банк буде активнішим там, де будуть активнішими його потенційні великі клієнти – провідні міжнародні компанії.
За словами топ-менеджера «British Petroleum», з яким учасники програми ім. Дж. Сміта також зустрічались у рамках візиту до ЄБРР, клімат для інвесторів та підприємництва в Україні ще не досить сприятливий і головна проблема-налагодження ефективно працюючих інституцій: державної та судової влади, центрального та регіонального управління, інфраструктури ринків, банківсько-фінансової системи. Ці структури не повинні бути «ворожими» до приватної власності, ідей вільної та прозорої конкуренції, основних принципів демократії. А заразом – поліпшити якість управління цими інституціями та подолати корупцію. Очевидно, що і комплексний розвиток громадянського суспільства сприятиме досягненню цих завдань.
Тут постає лише одна проблема – ЄБРР не надає кредити громадським організаціям. Вітчизняна сторона медалі – соціальне підприємництво не має гарантій захисту з боку держави і фактично не стимулюється. Тому, моя порада, поки що діяти за тими схемами, які перевірені в Україні: на особистих контактах, у рамках філантропії та благодійництва. Але, громадська організація може, у випадку звернення до ЄБРР, допомогти підприємцю: із оформленням та перекладом документів, із ідеями та контактами тощо. Загалом же, аби громадським організаціям, через бізнесові структури, краще працювалося з ЄБРР, потрібно краще його розуміти. Нагадаю лише деякі з основних моментів, які стосуються механізмів стратегічного планування та політики добору проектів Банку.
Мандат ЄБРР – сприяння переходу до ринкової економіки на основі демократичного політичного розвитку. Вибір Банком проектів має відповідати трьом основним операційним принципам – так званій «святій трійці»: проект повинен позитивно впливати на процес переходу (мати певний «системний» ефект), бути самоокупним і прибутковим і, нарешті, відповідати принципу додатковості (тобто ЄБРР не повинен витісняти своїм фінансуванням інші можливі джерела фінансування, приміром, інвесторів чи приватні банки).
Найважливішим останніми роками став перший із наведених принципів, тобто внесок проекту в системне перетворення економіки і сприяння налагодженню загальної економічно-соціальної ситуації в країні. Тут, при доборі проектів, старанно аналізуються такі пріоритети, як створення ефективних ринків, зміцнення інституцій ринку, зокрема приватної власності, прищеплення навичок, поведінки та стандартів бізнесу, необхідних для нормальної ринкової економіки.
Що ж до самоокупності проекту, то Банк розробив досить жорсткий процес оцінки кредитних ризиків. Кожен проект і кожна країна одержують свій рейтинг, а після схвалення проекту кредитним комітетом і радою директорів безперервно здійснюється моніторинг. Принцип же додатковості реалізується двома шляхами: або Банк надає фінансування клієнту, яке той не може знайти на аналогічних умовах деінде, або участь Банку в проекті істотно впливає на дизайн і реалізацію проекту.
Тож, підводячи риску, зауважу, що позитивний досвід з питання знаходження коштів на місцевому рівні, без використання потенціалу міжнародних донорських організацій, в Україні є. В основному це, безперечно, кошти, які знаходять мужні люди, лідери третього сектору, використовуючи свої особисті контакти та зв’язки. Багато що вирішується за рахунок надання не фінансових, а інших ресурсів – приміщення, волонтери, площа у друкованих ЗМІ. Але всього цього не достатньо для вирішення важливих проблем на локальному рівні. Ефективна робота членів громадських організацій має забезпечуватися хай не високою, але заробітною платнею; комп’ютерну техніку отримати безкоштовно фактично неможливо; пристойне приміщення для школи танців для дітей з вадами слуху – тільки за окрему орендну плату. Тому соціальне підприємництво, а, вірніше, його результати, можуть стати тим «атлантом стабільності», який втримає на плечах третій сектор України.
* – НДО-Інформ №3 (27), 2004