Цими словами академіка Юрія Мальованого із його вірша, присвяченого пам’яті Василя Сухомлинського, хочу розпочати короткий нарис про діяльність Української Асоціації імені В.О. Сухомлинського. Адже нещодавно світова спільнота святкувала 85 років від дня народження видатного педагога і основні заходи з цього приводу відбувалися на території Кіровоградської області, де у селі Павлиш з 1948 по 1970 рр. жив і працював директором Василь Олександрович.
…Більше за все мене вразили слова дочки Сухомлинського, Ольги Василівни, яка, відповідаючи на закиди журналістів про відсутність фінансування та нормальної технічної бази у сучасних школах, а отже і про відсутність мотивації у вчителів до впровадження гуманістичних ідей великого педагога, сказала: “Згадайте, що у Василя Олександровича у сільській школі не було нічого, окрім крейди, указки та дошки. І в таких умовах він зумів побудувати систему виховання дитини, спираючись на природу: на схід сонця, на квітку, на гудіння бджоли”. Звичайно, погодилась вона, стан освіти сьогодні багато в чому є соціально зумовленим – відсутністю нормальних умов проживання для молодих вчителів на селі, низьким рівнем захищеності тих, хто виходить на пенсію. Але головне – бажання творити і бути вправним інженером дитячих душ.
Втім, зараз мова не зовсім про проблеми вчителів та системи освіти в Україні загалом. Мова піде про неприбуткову громадську організацію – Асоціацію В.О. Сухомлнського, голова якої, Ольга Савченко, також приїздила до Кіровограда на Другі Міжнародні та Десяті Всеукраїнські читання, присвячені пам’яті Великого педагога.
Ольга Яківна, академік АІШ України, на прес-конференції розповіла журналістам, що Українська Асоціація Василя Сухомлинського була заснована в листопаді 1990 року як добровільна громадська організація, покликана досліджувати і впроваджувати в життя творчу спадщину вченого-педагога. У рамках своєї діяльності Асоціація проводить семінари та конференції, а також конкурси для педагогів, об’єднуючи таким чином небайдужих науковців, вчителів, студентство із різних регіонів України.
словами пані – академіка, членство в Асоціації може бути індивідуальним чи колективним і члени сплачують на рахунок організації членські внески у сумі від 10 до 100 гривень. Частина від цих коштів надходить на рахунок Павлиської школи, що допомагає закладу існувати в наш нелегкий час. Рештку витрачають і на видання книг, і на проведення вищезазначених заходів.
На початку дев’яностих років Асоціація виграла декілька грантів від МФ “Відродження”, один – на придбання комп’ютера для Павлиської школи, інший – на видання книги про Сухомлинського. От і все. Чи не дивно, що відома в усій державі організація із численним членством та безліччю талановитих людей в її лавах не використовує можливості, що їх надають для НУО різноманітні благодійні фонди та організації?!
Справа тут, мабуть, у консервативності поглядів засновників більшості громадських організацій, що заважає їм діяти відповідно до вимог сучасності. З іншого боку діяльність Асоціації Василя Сухомлинського є прикладом того, як маючи всі передумови для ефективної і тісної співпраці із грантодавчими структурами можна плідно працювати і з структурами державними. Як кажуть, кожен робить свій вибір.
* – НДО-Інформ №10 (22) жовтень, 2003