У попередньому випуску бюлетеня було надруковано статтю про типові причини відмови у фінансуванні неприбуткових організацій. Для того щоб краще зрозуміти можливі нюанси селекційної роботи різних донорів, бажано хоча б у загальних рисах уявити не тільки завдання, які вони перед собою ставлять, а й певні обмеження, з якими їм самим доводиться зтикатися. У зв’язку з цим є сенс вести мову не стільки про помилки проектування, скільки про зовнішні фактори, що можуть опосередковано вплинути на відмову в наданні гранту з боку донорської організації для місцевої НДО.
У цій статті ми не можемо розглянути особливості роботи з приватними благодійними фондами та програмами Європейського співтовариства, однак можемо розглянути деякі особливості роботи програм, фінансованих Урядом США через Агентство США з міжнародного розвитку. Зокрема, багато програм і донорів, що працюють у сфері, яку ми звикли називати “Цивільне суспільство”, є суб’єктами деяких правових обмежень США, у тому числі Податкового управління (США), Агентства США з Міжнародного Розвитку й Уряду США.
Так, Податкове управління (США) є тим органом, що визначає некомерційний статус донора. Відповідно до визначення даного відомства некомерційна організація – це організація, створена з єдиною метою: забезпечити надання послуг суспільству, а не одержати прибуток. У Сполучених Штатах Америки багатьом некомерційним організаціям надається статус, що звільняє їх від оподаткування відповідно до ст. 501(с)(3) Податкового Кодексу (США). Некомерційні корпорації (501 (с)(3)) не тільки не обкладаються федеральними, державними і місцевими податками, але й донори цих організацій можуть одержати податкові пільги за їх внески. Некомерційні організації, окремі програми чи фонди повинні захищати свій статус некомерційних організацій, звільнених від оподаткування, відповідно до ст. 501 (с)(3), тобто повинні вміти доводити, що будь-який грант (чи позика), які вони присуджують, узгоджується з благодійними цілями і не має наслідку “приватного споживання”.
Спробуємо розібрати поняття “благодійна мета” і “приватне споживання”. Слово “благодійний” у даному випадку має більше значення, ніж його звичайне вживання, і не повинно бути переплутане з благодійною роботою, наприклад, такою, як допомога нужденним і потерпілим. До цієї роботи доречніше вживати визначення “гуманітарна допомога”. У контексті Податкового Кодексу (США) благодійна мета може характеризувати широкий вибір видів діяльності, призначених для користі суспільства, наприклад, “просування економічного і політичного перетворення шляхом ринкової економіки і державного ладу, що базується на демократичних принципах”. Відповідно, проекти, що сприяють цим цілям, можуть визнаватися благодійними. Діяльність, яка відповідає благодійним цілям, може призначатися тільки для користі по відношенню до маленької групи людей, але група повинна стати більшою і складатися не тільки зі співробітників організації-одержувача (або їхніх родичів чи ділових партнерів), і це обов’язково слід враховувати при складанні заявок на одержання фінансування.
Відповідно до прийнятої політики не тільки безпосередньо гранти фондів і програм, фінансованих Урядом США, повинні задовольняти благодійні цілі, але й самі факти присудження також не повинні бути результатом так званого “приватного споживання”. Приватне споживання відбувається коли особа чи організація одержує більше, ніж справедлива ринкова вартість пропонованих товарів чи послуг. Якщо грошові компенсації співробітникам ґрантоотримувача за їхню роботу по гранту цілком припустимі, то надмірна компенсація чи розподіл прибутків між споживання.
Що можна в цьому випадку порадити?
Як мінімум, перегляньте свої заявки на предмет того, чи дійсно ви припускаєте максимальне використання отриманих від донора ресурсів на надання послуг суспільству і чи не є присутнім у вашій заявці ухил у бік “фарширування” організації, що буде виконавцем програми гранта.
Теоретично всі співробітники донорських програм і великих фондів, що займаються розглядом заявок на фінансування, повинні використовувати у своїй повсякденній роботі так званий метод “належної обачності”. “Належна обачність” (due diligence) – це визначення, прийняте у сфері інвестування, що має на увазі обережний, “обачний” підхід до прийняття рішень. Воно означає вивчення і перевірку фактів, дослідження інформації з різних джерел. Зрештою, належна обачність допомагає приймати, можливо, кращі рішення виходячи з розумного ступеня перегляду інформації, доступної в даний час. У попередньому матеріалі вже йшлося про те, що в діловому світі, потенційний вкладник або кредитор знає, що бізнес-план, представлений з метою залучення капіталовкладення схиляється до збільшення позитивних аспектів справи і зменшення (або, в гіршому випадку, виключення) будь-яких недоліків чи ризиків. Обережний вкладник не приймає діловий проект за номінальною вартістю. Скоріше, обережний вкладник розшукає інформацію з інших джерел, щоб одержати більш повне уявлення про те, що дійсно відбувається.
Таке ж правило стосується професійного співробітника структури, що надає гранти. Заявка на грант, власне кажучи, є інструментом, яким здобувач сподівається залучити співробітників фонду на свій бік. Навіть виходячи з припущення про чесність усіх здобувачів фінансування, тільки наївний співробітник донорської організації беззастережно повірить усім твердженням, зробленим у проектній заявці. Навмисно чи ненавмисно, здобувачі часто намагаються подати свої проекти кращими, ніж вони є насправді. У найгірших випадках здобувач може надати інформацію, яка повністю вводить в оману. Щоб прийняти відповідальне рішення щодо фінансування, керівник програми фонду повинен намагатися скласти чітке уявлення про можливу сутність проекту, яку часто нечітко окреслено в заявці на одержання фінансування. Існує кілька методів одержання додаткової інформації.
Багато співробітників фондів і великих програм вважають, що візити на місця – це частина застосування практики належної обачності. У межах можливого (це часто буває пов’язано з досить далекими поїздками), нанесення візиту здобувачу перед наданням гранта, є чудовою практикою і важливим елементом належної обачності.
Як правило, у ході подібних візитів співробітники грантодаючих організацій приділяють особливу увагу таким параметрам: Можливостям організації – чи може дана організація досягти своїх цілей на програмному рівні?
Здібностям директора – чи може даний керівник проекту виконати всі зобов’язання, які було описано в заявці? Що вже було зроблено в галузі пропозиції подібного характеру? Чи враховує ця пропозиція досягнення і інших проектів?
Чи є реалістичними програмні цілі? Практика належної обачності може включати також інші моменти:
· Пошук думок і порад інших осіб, що володіють знаннями в даній конкретній сфері;
· Вивчення інформації (включаючи мережу Інтернет), що має відношення до тематики проекту, загальної проблематики даного сектора чи регіону; Консультації з донорами, що працювали з організацією-здобувачем раніше; Запит документально підтверджених свідчень, тобто рекомендацій, фінансових відомостей, офіційних документів тощо.
У принципі ніколи не слід ухилятися від надання додаткової інформації, якщо її вимагає донор. Відповідальний співробітник донорської структури завжди пам’ятає про те, що належна обачність не повинна виходити за певні рамки. Зокрема він завжди буде уникати розголошення конфіденційної інформації. Хоча часто корисно поговорити зі сторонніми експертами про проект, керівники програм повинні уникати недоречного розголошення конфіденційної інформації, що міститься в пропозиції. Професійні донори дуже обережні в прийнятті рішень про те, кому і яку саме інформацію може бути розкрито. Донори пам’ятають також про те, що добрий скепсис – це правильне вживання помірних заходів. У надмірно високих дозах це може згубно вплинути на побудову творчих відносин із грантоотримувачами.
Ніяким здобувачам не сподобається бути заваленими купою дрібних запитань. Тому навряд чи у вас будуть запитувати більше інформації, ніж це дійсно потрібно. І взагалі метою процедури добору не є створення здійсненого проекту. Належна обачність – це метод якомога глибшого вивчення ситуації і спроба домогтися правильного розуміння сильних і слабких сторін.
Як частину процесу рецензування заявки на надання фінансування, на додаток до оцінки розглянутого проекту, донору часто необхідно однаковою мірою детально оцінити організацію, визначити, чи існує щось очевидне, що може вплинути на її здатність здійснити діяльність у рамках програми гранта. Тому грантодаючі організації намагаються оцінювати перспективи фантоотримувачів для того, щоб переконатися в їх управлінській компетенції і фінансовій міцності, з метою захисту своїх інтересів і капіталовкладень.
Огляд фінансових і юридичних документів
На додаток до вимоги законної реєстрації організацій, фонди також здійснюють огляд управління фінансами даної організації, спрямований на оцінку фінансової та юридичної документації, а також на оцінку потенційного ризику. Аналіз фінансового ризику пропозиції включає огляд внутрішнього ризику, ризик контролю і попередній досвід роботи організації з коштами донорів. Мета проведення такого виду фінансового огляду – з’ясувати негативні моменти, що можуть вплинути надалі на спроможність організації успішно виконувати свою проектну діяльність, а також необхідність у рекомендаціях фонду будь-яких специфічних дій, спрямованих на зменшення ризику. Перегляд юридичних і фінансових документів, як правило, спрямований на отримання відповідей на такі запитання:
– Чи має юридична особа функціонуючу структуру керівництва, систему адміністративного управління, фінансову систему, програму діяльності і службовий персонал?
– Чи існує практика поганого управління чи шахрайства в історії організації”?
Чи можна очікувати, що організація буде використовувати капітал донора
для благодійних цілей? Чи можна очікувати, що організація докладе достатньо зусиль і контролю, щоб захистити кошти донора, гарантувати їх використання на діяльність, підтримувану донором? А загалом, не такий страшний чорт, як його малюють. За наявності визначеного порядку в думках і роботі вашої власної організації одержання фінансування зовсім не є недосяжним завданням для української суспільної чи неприбуткової організації.
Підсумок:
Некомерційні організації повинні вміти доводити, що будь-який грант (чи позика), які вони присуджують, узгоджується з благодійними цілями і не має наслідку “приватного споживання”. Щоб прийняти відповідальне рішення щодо фінансування, керівник програми фонду повинен намагатися одержати чітке уявлення про можливу сутність проекту. Грантодавчі організації намагаються оцінювати перспективи грантоотримувачів для того, щоб переконатися в їх управлінській компетенції і фінансовій міцності, з метою захисту своїх інтересів і капіталовкладень.
* – НДО-Інформ №2 (14) лютий, 2003