Точно не пам’ятаю, скільки способів порівняно чесного відбирання грошей у населення знав 0. Бендер, але впевнений, що я особисто знаю не менше способів відмови в наданні фінансування. Із задоволенням поділюся технологіями, оскільки прозора діяльність грантодаючих організацій є невід’ємною складовою відкритого суспільства. Якою б формальною вона не здавалася збоку, робота з роз’яснення здобувачам фінансування причин відмови займає дуже багато часу, й особливо прикро те, що вона віднімає час, необхідний для роботи з перспективними заявками від перспективних організацій. Більш того, окремі керівники донорських структур іноді можуть довести ситуацію до абсурду, змушуючи підлеглих нескінченно вправлятися у винаході ухильно – витіюватих формулювань, забуваючи про те, що справжнє призначення донорської організації полягає в знаходженні найбільш адекватних грантоотримувачів і наданні допомоги їм, а зовсім не в заощадженні почуттів проектантів, які або не розуміють, чого хочуть самі, або не вміють викласти свої думки, або зациклені на вирішенні специфічних завдань. Утім це, швидше, винятки.
Перед тим, як перейти до технічного боку питання, хотілося б торкнутися питання етики. Як би там не було і що б про них не говорили, донорські організації, що діють в Україні, є найбільш передовими структурами неприбуткового сектора. Оперуючи приватними пожертвуваннями чи суспільними фондами, такі організації приділяють досить багато уваги висвітленню як своєї діяльності, так і результатів цієї діяльності. При наявності бажання (а який сенс займатися суспільною діяльністю без цього?) у даний час зовсім неважко одержати інформацію про пріоритети і вимоги того чи іншого фонду, що надає гранти чи стипендії. Проте ви не повірите, з якою кількістю звернень, спрямованих (і часом не за адресою) доводиться стикатися співробітникам донорських організацій, що займаються розглядом заявок на фінансування! Більше того, окремі громадські активісти не проти особисто відвідати офіс донорської організації і, риторично волаючи до справедливості, відняти робочий час її співробітників. Схема проста – «Ми … (і далі слідує назва окремої соціальної групи) нікому не потрібні! Ніхто не хоче нам допомогти! Скажіть хоча б, що робити?» Звичайно, у міру особливостей індивідуального темпераменту і психологічного типу різні люди дадуть вам дещо різні відповіді, але суть усіх їх буде зводитися до трьох простих речей: 1. Я нічим не можу вам допомогти. 2. Я не знаю, хто може вам допомогти. 3. Я не почуваю в цьому відношенні абсолютно ніяких докорів сумління, тому що я добре знаю те, чим повинна займатися моя організація і я особисто, за що мені, власне, і платять.
Увага! Перш ніж звертатися будь-куди з проектом, спробуйте ПОЧИТАТИ рекомендації щодо пріоритетів діяльності даного конкретного донора. Не взяти і покласти до кишені, портфеля, сумки, а почитати. Отже, причина відмови номер один не має ніякого відношення до ваших навичок у складанні заявок на одержання фінансування. Ви просто звернулися не за адресою.
Отже, будемо вважати, що ми все уважно почитали й у нас склалося враження (яке втім, з погляду донора, як і раніше може бути помилковим), що ваш проект вписується у пріоритети роботи фонду, до якого ви вирішили направити заявку. На цій стадії хочу продемонструвати вам алгоритм взаємин співробітника донорської організації і проектанта. Одержавши на розгляд заявку, співробітник донорської організації в першу чергу намагається класифікувати цю заявку, і розмістити її у визначену нішу серед загальної маси заявок, що надійшли за останній час до даного фонду. їх усього існує чотири:
– хороша концепція (ідея),
– гарний дизайн (власне оформлення заявки);
– хороша концепція, поганий дизайн; погана концепція, хороший дизайн;
– погана концепція, поганий дизайн.
Проекти, що складають першу групу, с мрією будь-якого донора, але в реальному житті зустрічаються дуже рідко. Відсоток заявок, що не викликають додаткових запитань, надзвичайно малий.
Проекти другої групи в підсумку, після доробок і погоджень, як правило, і складають левову частку портфеля великого донора. Великого в тому значенні, що протягом календарного чи фінансового року він присуджує велику кількість грантів.
Проекти третьої групи підтримуються рідко, оскільки їх практично неможливо «допрацювати» до відповідності пріоритетам донора. Як правило, це досить досвідчені організації, що вміють грамотно складати заявки, але «не розібралися з пріоритетами». Заявки, що складають четверту групу, я не коментую.
Власне технічні причини відмови у фінансуванні поділяються на дві групи: причини організаційного характеру і причини, пов’язані з якістю наданої заявки.
Розглянемо групу концептуальних причин відмови, тобто пов’язаних безпосередньо з текстом проекту, з проблемою, що пропонується вирішити ресурсами проекту і програмою, що покликана цю проблему вирішити. Дозволю собі невеликий ліричний відступ. Дами та добродії, якість проектного дизайну в українському неприбутковому секторі цілком відповідає рівню якості всіх інших продуктів, вироблених в Україні. Я не буду говорити вам, хороша вона чи погана. Просто поміркуйте, чи влаштовує вас якість доріг, робота муніципальних служб, рівень програм національного телебачення, автомобілі “Таврія”, речі, пошиті на наших швейних фабриках. Комусь може подобається, комусь – ні. Мені особисто ні, причому категорично. Винятки становлять, мабуть, неприбуткові центри підтримки бізнесу, бізнес-асоціації і вищі навчальні заклади – їм, як кажуть, сам Бог велів.
Отже, причина номер два – у проекті присутні декілька різних цілей. Розглянемо приклад. Деякий проектант пропонує створити неприбуткову регіональну структуру підтримки якоїсь діяльності. Будучи створеною, така структура буде поширювати інформацію, проводити тренінги, пропагандистські акції, координувати роботу в якійсь області з органами влади на місцях і органами місцевого самоврядування, запроваджувати нові механізми чогось. І вся ця діяльність має, причому революційно (здобувачі фінансування дуже часто схильні перебільшувати свої минулі і майбутні досягнення), просунути даний регіон у напрямі розвитку:
· неприбуткового сектора;
· місцевого самоврядування;
а також:
· більш ефективних органів державного управління на місцях;
· соціальної активності громадян чи чогось приблизно такого.
Іноді цілей заявляється дві, іноді три. Щоб заявлялося більше – не пам’ятаю, але від наших громадських організацій можна чекати всього.
Дорогі читачі! Так не буває. Фундаментальні принципи проектування (не плутати з будівництвом, архітектурою і містобудуванням) припускають, що мета проекту має бути сформульована за приблизно таким принципом: це має бути фраза, що описує тип і рамки передбачуваного успіху (позитивної зміни) і акцентує увагу на вплив, що буде здійснено на індивідуальних одержувачів, або на суспільні інститути, або на суспільство в цілому. Але тільки на щось одне з вище переліченого. Нікому з нас не дано за один чи два роки за допомогою декількох десятків чи навіть сотень тисяч, і навіть американських доларів докорінно змінити ситуацію в окремому секторі такої великої країни, як Україна. Максимум, чого ми можемо досягти за такий короткий термін, – якось вплинути.
Наступне питання – як правильно розібратися, на що ми збираємося вплинути в результаті виконання нашого проекту? Дуже просто: якщо в результаті вашого проекту будуть адаптовані нові стратегії, поширені продукти ЗМІ (газети, журнали, теле- та радіопередачі) чи створені робочі місця, то ваш проект впливає на суспільство. Чому? Тому що стратегії можуть бути використані усіма, продукти ЗМІ переходять з рук у руки, про їх зміст говорять, а на робочих місцях у різний час можуть працювати різні люди.
Якщо в результаті вашого проекту будуть створені нові коаліції і партнерства чи збільшиться кількість залучених до чогось (чи перерозподілених) коштів – ваш проект впливає на інститути. Чому? Тому що такі результати свідчать про кращу роботу окремих суспільних інститутів.
І нарешті, якщо в результаті вашого проекту якась кількість осіб, що піддається ідентифікації (будуть списки, контактні дані), пройдуть навчання чи безпосередньо скористаються ресурсами або послугами – ваш проект покликаний вплинути на громадян. Дуже просто.
Але як і раніше не зрозуміло, чому донори не хочуть фінансувати проекти, у яких є більше однієї цілі. Це також просто. Наявність декількох цілей в одному проекті свідчить про: конкуренцію всередині одного проекту різних концепцій (ідей);
необґрунтоване ускладнення загальної логіки (системи взаємозв’язків) проекту; що, у свою чергу, приводить до: розпорошення ресурсів проекту; ускладнення завдань управління проектом. Природно, що донор, зацікавлений у максимальному пом’якшенні ризиків своїх інвестицій, такий проект навряд чи підтримає.
Причина номер три – цілі проекту не відображають економічних переваг, які в результаті проекту одержать представники цільової групи. Оскільки йдеться про неприбутковий сектор, під «економічними перевагами» слід розуміти скоріше деякі нові якості, набуваючи яких, цільова аудиторія справді буде надалі одержувати економічні переваги. Якщо проект не пропонує чіткого опису таких нових якостей, то донор вправі відмовити вам у фінансуванні, оскільки, на його думку, розглянутий недолік дизайну проекту красномовно свідчить про: слабкий економічний аналіз; невміння сфокусуватися на досягненні зворотного зв’язку з кінцевими одержувачами; даний проект засновано на потребі в ресурсах, а не на необхідності в задоволенні потреб.
Причина номер чотири – у проекті відсутні чи недостатньо пропрацьовані індикатори. Незважаючи на те, що грант на благодійні цілі принципово відрізняється від комерційного кредиту, грантодаючі організації розглядають свої ресурси як інвестиції (не в конкретну організацію, а в суспільство в цілому) і, відповідно, при розгляді заявок використовують деякі принципи, прийняті в сфері інвестування. Зокрема, у діловому світі вкладники чи кредитори знають, що бізнес-план, представлений з метою залучення капіталовкладень, схиляється до перебільшення позитивних аспектів справи і зменшенню, а іноді і виключенню, можливих недоліків та ризиків. Подібно до того, як обережний вкладник не приймає бізнес-проект по номінальній вартості, обережний співробітник донорської організації не вірить беззастережно усім твердженням, зробленим у заявці на одержання гранта. Оскільки оборотним капіталом благодійного гранта є його якісний результат, що, як ми вже розглянули вище, є деякою якісною зміною цільової аудиторії проекту, саме якісний результат гранта свідчитиме про його успішність. Кількісні результати, такі як проведені тренінги чи поширена інформація, якщо вони не підкріплені якісними змінами, не можуть свідчити про успішність гранта. Відповідно, опис якісного результату гранта, що представляється в заявці, є, як правило, предметом найбільших перебільшень з боку здобувачів фінансування. Свідченням досягнення якісних змін є комплекс індикаторів чи показників. Нормальний комплекс індикаторів має обов’язково включати такі параметри, як якість, кількість і час. Розглянемо класичний приклад. Заявити, що в результаті виконання вашого проекту значно поліпшиться стан здоров’я немовлят, недостатньо. Для того, щоб можна було судити про значне поліпшення здоров’я немовлят, слід запропонувати:
а) конкретний якісний індикатор, наприклад: зниження дитячої смертності серед населення північного регіону;
б) кількісний показник, наприклад: зниження рівня дитячої смертності з X до В серед 2% населення північного регіону;
в) часовий показник, наприклад: зниження рівня дитячої смертності з X до В серед 2% населення північного регіону до кінця 2005 року.
Відсутність у проекті чи недостатнє пророблення індикаторів є досить вагомою причиною для відмови в наданні фінансування незалежно від тематики проекту і ваги даної причини збільшується прямо пропорційно розмірам фінансування.
Кілька слів про менш істотні причини, які, однак (особливо в комплексі), істотно знижують шанси здобувачів фінансування.
Логічні проломи (відсутність ключових припущень).
В одному з попередніх пунктів ми вже торкнулися теми перебільшення власних майбутніх досягнень. Які б амбіційні цілі не ставили перед собою проектанти, у будь-якому випадку і незалежно від тематики проекту завжди існує цілий ряд зовнішніх чинників, здатних тим чи іншим способом уплинути на досягнення цілей проекту. Це так звані важливі для досягнення успіху умови, що знаходяться поза рамками контролю менеджменту проекту, що, природно, повинні бути описані.
Вони часто включають умови, дії чи реакцію, проведені поза проектом.
До іншої групи чинників відносяться припущення, що відносяться до внеску інших проектів, інших ресурсів чи фактів зворотного зв’язку, які є критичними для досягнення стратегічної мети, наприклад, умови, зміни політики чи передбачувана поведінка цільової аудиторії, необхідна для успіху.
Третю групу ключових припущень складають припущення з приводу зв’язків між діяльністю в рамках проекту і результатами, результатами і метою, що також мають відображати відомі ризики і критичні для досягнення результату умови.
Припущення про зв’язки включають також допоміжну діяльність інших організацій, що підлягає моніторингу. Приклад логічного пролому:
Ціль проекту: створення умов для успішного розвитку фондів місцевого співтовариства. Завдання проекту:
1.Навчання активістів НДО методології залучення коштів на місцевому рівні; 2.Створення відділів фандрейзингу в місцевих НДО.
У даному прикладі помилка полягає в тому, що саме по собі рішення завдань проекту ніяким чином не приведе до досягнення заявленої мети. Для того щоб це відбулося, має відбутися багато змін, що виходять за рамки цього проекту.
Превалювання «м’яких» компонентів проекту. Простою мовою це означає, що проект складається в основному з досліджень і аналітичної діяльності, тобто порівняно з проектом, що припускає надання послуг, є «не прикладним». Для підтримки таких проектів, проте, існують специфічні донори, яких слід знати.
Неправильне структурування ієрархії завдань. Є випадком, коли проектант, бажаючи працювати з визначеною цільовою аудиторією чи окремим сектором, описує цілий ряд можливих якісних і кількісних змін, але невірно уявляє собі, які саме зміни відносяться до цілей, а які до завдань чи прямих результатів діяльності, і як ці речі взаємозв’язані. Крім цього, деякі проектанти плутають безпосередньо діяльність з результатами, отриманими внаслідок такої діяльності.
Такі основні причини відмови в наданні фінансування відносяться безпосередньо до змісту заявки. Існує також досить велика група причин організаційного характеру чи причин, що відносяться до історії вашої організації, її місії і внутрішнього порядку, вірніше, тієї інформації про все це, яка знаходиться в розпорядженні донора. Однак ці причини заслуговують окремого розгляду.
Віталій Янюк,
координатор програм
Фонду Євразія
* – НДО-Інформ №1 (13) січень, 2003