Будь-який план, в тому числі і стратегічний, повинен відповідати наступним принципам:
• він повинен бути економічно обґрунтованим і раціональним (досягнути кінцевої мети з найменшими витратами часу, фінансів і ресурсів);
• повинен спиратися на реальні можливості і фактичні данні відносно стану діяльності організації;
• повинен бути достатньо гнучким (вносити зміни у план в процесі його реалізації) без збитку, для досягнення запланованої мети;
• він повинен представляти інтереси всієї організації, а не окремих груп.
Планування можна представити у вигляді окремих, відносно самостійних елементів,
Л. Д. Столяренко (Див.: Л. Д. Столяренко. Основы психологии. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997), розглядаючи специфіку стратегічного планування, виділяє наступні його рівні:
• рівень планування цілей і завдань;
• рівень ранжируваного планування, коли виділяються більш важливі цілі;
• рівень планування етапів тривалості (розглядається кожне окреме завдання);
• рівень планування засобів досягнення мети, засобів досягнення завдання;
• рівень планування умов (аналіз проблем – аналіз відповідності передбачених засобів встановленим цілям і реальним умовам);
• рівень альтернативного планування (оцінити ймовірність досягнення мети за допомогою обраного засобу);
• рівень сценарного планування (оцінити ймовірність виникнення проблеми, труднощів, несприятливих ситуацій, що заважають реалізації плану, що змінюють соціально-економічний стан, визначити причину виникнення труднощів (чому?), відокремити здогадки, припущення від реальних фактів і подій, визначити, яка необхідна додаткова інформація вимагається, яку інформацію потрібно зібрати, з’ясувати, вивчити, які дії можуть допомогти подоланню можливих труднощів, які сценарії дій слід передбачити на всі можливі несприятливі випадки).
* – Азарова Т.В., Абрамов Л.К. Стратегічне планування діяльності НДО – Кіровоград: ЦПТІ, 2000 – 92 с., розділ 1.5.