В період передвиборчої кампанії громадські організації взаємодіють з кандидатами як потенційними представниками політичної еліти. Займаючи найвище положення в системі соціальної ієрархії, політична еліта, маючи владу, прагне її утримати. Для реалізації цих намірів вона повинна володіти здатністю мотивувати і вести за собою людей. Іншими словами: представник еліти має бути політичним лідером. Ось чому для задоволення корпоративних інтересів свого сектора в період передвиборчих кампаній члени громадських організацій мають розібратися в наступних питаннях:
• Кого ми можемо назвати політичними лідерами?
• Які типи лідерів зустрічаються?
• Які якості притаманні політичному лідеру?
З психологічної точки зору на відміну від керівника, якого офіційно призначають ззовні, лідер висувається “знизу” і завжди має своїх послідовників. Взаємовідносини лідера і послідовників засновані на внутрішній мотивації. Лідер не тільки веде за собою послідовників, але й має внутрішні спонуки для цього. Специфіка послідовників у взаємовідносинах з лідером полягає в тому, що вони не просто йдуть за лідером, а й бажають слідувати за ним. При цьому соціологічні дослідження показують, що знання, досвід, здібності лідера оцінюються значно вище ніж відповідні індивідуально–психологічні властивості самих послідовників.
З точки зору маштабності задач, які прагне вирішити лідер,
психологія виділяє три типи лідерства:
• побутовий тип (сім‘я, навчально–виховні групи, дозвіллєві
об‘єднання);
• соціальний тип (виробничі колективи, профспілкові рухи, творчі
об‘єднання, громадські організації);
• політичний тип лідерства (державні та громадські діячі).
Доведено існування зв‘язку між особливостями побутового,
соціального та політичного лідера. Як правило, побутовий лідер в змозі стати соціальним, а соціальний – політичним. Кандидат під час передвиборчої кампанії багато в чому визначається наявністю в нього якостей, необхідних для державних і громадських дій, тобто, для політичного типу лідерства.
Проблема політичного лідерства має давню історію. Так, ще в древній Греції лідером вважався той, хто спроможний творити історію.
Кожен період історичного розвитку суспільства вимагав певного типу лідера У відповідності з цими вимогами створювались теоретичні концепції лідерства.
Італійський мислитель епохи Відродження Н.Макіавелі наполягав на самостійності політики. Його ідеалом був сильний володар на чолі сильної держави. Зразком лідерства для Макіавелі був герцог Романьї Чезаре Борджіа, котрий стверджував в політиці принцип “меті всі засоби догідні“. Щодо якостей лідера, то Макіавелі вважав, що в політиці володареві слід вдаватися до великих віртуозних шахрайств, зрад, які вимагають від нього мужності й особистого впливу.
В кінці XIX століття німецький філософ Ф.НІцше розробив концепцію лідера–надлюдини. Велику роль в формуванні лідерських якостей філософ відводив самовихованню, яке допомагає знищенню в собі раба. Згідно Ніцше, лідер може ігнорувати моральні норми, політичну культуру і цінності, прийняті суспільством.
Французький соціолог кінця минулого століття Г.Тару вважав, що більшість людей не здатні до творчості, розуміння й усвідомлення тенденцій історичного, соціального й політичного розвитку. Всіма цими якостями володіє політичний лідер, якого Г.Тару розглядає як рушійну силу суспільного
розвитку. Засновники марксизму визначали політичного лідера як того, хто здатен свідомо виражати волю класу.
Російський політичний філософ Б.Чичерін стверджував, що лідер повинен мати моральні якості, здатність вловлювати бажання та дух часу. Великого значення Б.Чичерін надавав компетентності. Він писав:”… тільки серйозна політична освіта може підготувати політичних діячів, які стоять на висоті свого покликання“.
Аналіз досліджень політологів дозволяє виділити два підходи до проблеми політичного лідерства.
Перший підхід – орієнтація на оцінку особистих якостей лідера. Перемогу на виборах отримує той, хто має суттєві переваги в порівнянні з іншими кандидатами в тих якостях, які відповідають інтересам та цінностям окремих соціальних груп і суспільства в цілому. Наприклад, досвід США говорить, що виборці в меншій мірі орієнтуються на програму кандидата, а в більшій – на індивідуальну своєрідність кандидата.
Другий підхід притаманний західно–європейським країнам, де орієнтуються на лідера як на людину–програму. Виборці уважно вивчають зміст передвиборних програм кандидатів. Відповідність цих документів політичним уподобанням, ціннісним орієнтаціям виборців визначають успіх
на виборах.
Передвиборча агітація здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, та коштів виборчих фондів, партій (блоків), кандидатів в депутати (ст.51). завдяки перевагам в особистих якостях над іншими людьми. Лідер має високий рівень розумового розвитку, володіє творчим мисленням, вміє вирішувати конфліктні ситуації, швидко знаходить ефективні шляхи вирішення складних проблем і т. і.
Американські політологи і психологи вважають, що популярна “теорія якостей” дискредитувала себе. Ефективність того чи іншого стилю, на їх думку, змінюється в залежності від ситуації. Лідерами іноді стають не найяскравіші індивідуальності. Виникає ситуативна теорія (Ф.Гальтон, Е.Боргардус, К.Бирд та інш.), яка, не заперечуючи значущості індивідуальних рис лідера, стверджує, що він є функцією певної ситуації (час, місце, обставини).
Лідером стає та людина, яка при виникненні в групі якої–небудь ситуації має риси, якості, задатки і досвід, необхідні для оптимального її вирішення. Політичним лідером може стати тільки та людина, яка здатна привести соціальну групу до вирішення ситуацій, проблем, задач, хто володіє значущими для групи особистісними рисами а також несе в собі і поділяє цінності самої групи.
Саме дією ситуативної концепції деякі дослідники пояснюють виникнення історичних особистостей. Така особистість з‘являється при рідкому збігу обставин – поєднанні потрібних рис з потрібною ситуацією. Щоб з‘явилися Наполеон, Карл Маркс, Адольф Птлер, Уі‘нстон Черчілль, Маргарет Тетчер, необхідно щоб потрібна людина була в потрібний час в потрібному місці. Ситуативна концепція знаходить багато прихильників. Проте, все частіше можна почути критику. Незгода з цією теорією викликає зневажання людської активності у політичному процесі, культивацію пристосовництва, перетворення лідера на об‘єкт, на просто “місце, де щось відбувається“, тобто позбавлення його самостійного значення у функціонуванні політичної системи. (О.В.Лазоренко, О.О.Лазоренко).
У відповідності до теорії послідовників (Ф.Стенфорд, К.Шатл, Д.Ріслин, Р.Мічезл, Р.Кеттел та інш.) політичне лідерство розглядається, як особливі відносини між лідером та підлеглими або тими, котрі якимось чином чи якоюсь мірою на нього впливають. Ці відносини можуть бути односторонніми і двосторонніми. При односторонніх відносинах лідер впливає на підлеглих в залежності від рівня концентрації влади у нього, політичної значущості а також особистісних рис.
Психологічна концепція лідерства знаходить своє обгрунтування в роботах австрійського психоаналітика Фрейда. На думку вченого психологічне життя людини визначається потягами, головний з яких сексуальний потяг (лібідо). З огляду на багато соціальних заборон сексуальні переживання виплескуються в сферу безсвідомого. Іноді вони прориваються в свідоме життя людини, набуваючи спотвореної форми, часто у вигляді комплексів.
Політичне лідерство, на думку Фрейда, це прагнення до подолання комплексів і табу. Лідер повинен підтримувати врівноважені стосунки з послідовниками і володіти здатністю стримувати агресивні настрої мас. Особливий інтерес представляє реляційна теорія лідерства, представники якої при вивченні лідерства беруть до уваги комплекс параметрів:
• Особистісні риси і мотиви лідера.
• Уявлення послідовників про лідера.
• Причини слідування послідовників за лідером.
• Змістовна характеристика ролі лідера.
• Офіційне та правове поле, в якому відбувається взаємодія лідера та його послідовників.
Таким чином, існуючі концепції лідерства дозволяють усвідомити феномен лідера.
Варто ознайомитися також з близьким до поняття “лідер” поняттям “ватажок” зміст якого намагався розкрити французький соціальний психолог Густав Лебон .
“Ватажок” – це поводир групи, який диктує їй зовнішні атрибути та внутрішню будову, здійснює ретельний контроль спільної діяльності. Повноваження ватажка обмежені рамками інтересів групи. В індивідуальних рисах особистості ватажка першочергове значення має не ерудиція, культура поведінки, а гроші, влада, сила, яка базується на примусі і маніпулюванні як свідомістю, так і поведінкою підвладних. В своїй маніпулятивній діяльності ватажок використовує насильство, шантаж, інтриги. Г.Лебон характеризує ватажків як гравців, що блефують, як людей сумнівної моралі і хамелеонських схильностей.
Політичний лідер – це особистість, яка використовує свої здібності на створення і реалізацію програм, спрямованих на вирішення соціальних проблем. Політичний лідер апелює до громадської думки і норм моралі.
Основними функціями політичного лідера є:
• забезпечення інформаційного, політичного зв‘язку влади і мас;
• прийняття оптимальних політичних рішень;
• соціальний патронаж, захист мас від беззаконня;
• об‘єднання громадян навколо спільних цілей і цінностей;
• закріплення у свідомості мас оптимізму, енергії для досягнення проголошених цілей.
В науковій літературі існують різні підходи до класифікації політичного лідера, знайомство з якими допоможе громадським організаціям конкретизувати портрет кандидатів, з якими вони будуть взаємодіяти в період передвиборчої кампанії.
В основу класифікації лідерів покладені різні критерії:
1. В залежності від маштабу лідерства:
• загальнонаціональні;
• регіональні;
• місцеві;
• лідери певного класу, групи, середовища.
2. В залежності від особливостей поведінки:
• Експерт – цінує точність, віддає перевагу фактам, має раціональний склад розуму.
• Організатор – має ініціативу, контролює свої емоції, пристосовується до влади цілеспрямовано, не поспішаючи.
• Комунікатор – йде до успіху, керуючись інтуїцією, використовуючи існуючу ситуацію.
• Стратег – робить політичне життя навколо себе насиченим і неспокійним, відкидає задані схеми, обирає прямий шлях для досягнення мети.
3. В залежності від функцій лідера та його ролі в суспільстві:
• Лідер–вождь, який вказує своїм прихильникам цілі та напрямки діяльності, веде їх за собою.
• “Пожежник“, дії якого визначені нагальною вимогою політичної ситуації.
• Лідер–маріонетка, який здатен переконувати людей, завдяки чому купують його плани та ідеї.
• Лідер–комівояжер, який уважно ставиться до потреб людей, намагається їм допомогти і переконує їх в тому, що тільки він зможе надати цю допомогу.
4. В залежності від того, як лідер ставиться до політичної влади:
• “Принци“, які прагнуть більше володарювати.
• “Супермени“, які руйнують старі і створюють нові порядки.
• “Герої“, які служать реалізації громадськозначущої ідеї.
5. В залежності від ставлення лідера до пануючих у суспільстві
цінностей як засобу організації та розвитку людської
життєдіяльності:
• Консерватор – прихильник базових цінностей і стереотипів соціальної поведінки, який намагається зберегти або адаптувати ці цінності до мінливих умов життя.
• Реформатор – має віру у цінності, але оскільки існуюча реальність заперечує їх, то він прагне внести до цих цінностей потрібні зміни.
• Революціонер – відкидає взагалі базові цінності культури в ім‘я утвердження нових.
5. В залежності від стилю діяльності і політичної системи, де діє лідер:
• Диктатор – має велику кількість політичних стереотипів, жорсткість мислення, досягає своєї мети, спираючись на страх покарання.
• Демократ – має гнучке мислення, схильність до отримання максимально повної інформації, відсутність страху щодо аргументів, які суперечать лідерській позиції, лідер бере участь в обговоренні нарівні з усіма, цілі і напрямки діяльності обираються виходячи з точки зору, яка перемагає.
Виділяють ще харизматичний, плутократичний, популістський та професійний типи лідерів.
Харизматичний тип формулює волю виборців. Послідовники сприймають харизмата, як наділеного надзвичайними властивостями, що є недоступними для підлеглих. Його влада базується не на юридичних засадах, а на тому, що послідовники підкорюються йому завдяки його нібито надприроднім здібностям. Стиль діяльності лідера–харизмата –автократизм, тобто необмежена влада, що не контролюється представницьким органом.
Плутократичний тип – це лідер, який належить найбагатшим представникам панівного класу. Часто до нього належать лідери тіньової економіки, тобто люди які швидко розбагатіли у нетрудовий спосіб, а також багатії–вискочки, які не мають установлених соціальних зв‘язків і культурних навичок для спілкування у новому для них владному середовищі (3. Бжезінський).
Популістський тип. Лідер має схильність домагатися визнання його громадської діяльності, популярності, вдаючись до простих прийнятних для населення аргументів та пропозицій, уникаючи непопулярних але необхідних заходів щодо вирішення суспільних проблем. Популістський тип відзначається невисоким рівнем інтлекту, прагненням “показушності” при виконанні ролі виразника інтересів своїх прихильників. Заграє з масами, проголошуючи пріоритет волі народу над політичними рішеннями.
Американський дослідник Д.Бел виділяє професійний тип лідера. Це – представник постіндустріального суспільства, що поєднує в собі інтелект, міцну волю, здатність продукувати і підтримувати нові ідеї. Це–стратег. Стиль діяльності –демократичний. Має високі моральні якості. Лідер– професіонал, вміє визначати пріоритетні цілі, знаходити способи рішення проблемних ситуацій.
Отже, аналіз проблеми засвідчує, що політичне лідерство –реальність не тільки минулого, нинішнього, а й, вірогідно, наступних етапів розвитку цивілізації.
* – Азарова Т.В. Абрамов Л.К.Ресурсний центр для НГО как катализатор процесса межсекторного партнерства – Кировоград:ЦПТИ, 1990 – 52 с., розділ 1.2.