Для визначення ролі інформаційного обміну у рішенні соціальних проблем доцільно вдатися до аналізу фундаментальної психологічної категорії- «спілкування».
Спілкування з психологічної точки зору – це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності.
Діяльність і спілкування тісно взаємопов’язані.
У спільній діяльності по вирішенню певних проблем людина об’єднується з іншими людьми, спілкується з ними, вступаючи в контакт, досягає взаєморозуміння, отримує необхідну інформацію. Тобто ми бачимо, що спілкування виступає як необхідна сторона діяльності.
Однак людина не обмежується тільки цією стороною. Для неї важливо також своєю діяльністю репрезентувати себе, свою індивідуальність іншим людям. Вироблений предмет (очищена водойма, посаджене дерево, впорядкована вулиця, організація концерту для ветеранів, профілактична бесіда з підлітками групи ризику та ін.) – це, з одного боку – предмет діяльності, а з іншого – засіб, за допомогою якого людина стверджує себе у громадськім житті, оскільки цей предмет вироблений для інших людей. Цей предмет ніби належить тим, хто створює і виробляє, і тим, хто користується, вживає.
Таким чином, можна стверджувати, що діяльність –це сторона спілкування, а спілкування – це сторона діяльності. Ці два аспкети завжди утворюють неподільну єдність. Саме у спілкуванні, пов’язаному з діяльністю, людина оволодіває досвідом, набутим людством, долучається до життя суспільства. З іншого боку, успілкуванні відбувається відособлення людини, її індивідуалізація.
Спілкування, як відомо, виконує три функції: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Комунікативна функція полягає в обміні інформацією між людьми, інтерактивна – не лише в обміні знаннями, ідеями, але й діями, перцептивна – означає процес сприйняття один одного при спілкуванні, встановлення на цій основі взаєморозуміння.
Якщо говорити про спілкування у інформаційно-комунікативному аспекті, то тут слід мати на увазі перед усім не простий рух інформації (відправлення її чи прийом), а саме, активний обмін між людьми з різноманітними уявленнями, ідеями, враженнями. На відміну від простого руху інформації, тут ми маємо справу з відносинами кількох суб’єктів, кожен з яких є активною стороною: взаємоінформування передбачає налагодження діяльності. Особливу роль для кожного учасника інформаційного обміну відіграє значущість інформації, а надто, за умови, коли вона не просто сприйнята, але й зрозуміла, усвідомлена. Сприйняття й усвідомлення інформації, отриманої при обміні, можливі лише тоді, коли учасники спілкування, по-перше, володіють єдиною системою кодування та, по-друге, коли відсутні комунікативні бар’єри. Бар’єри для спілкування можуть виникати тоді, коли присутні стереотипи – спрощені судження відносно окремих осіб чи ситуацій, в результаті чого відсутні об’єктивний аналіз та розуміння людей, ситуацій, проблем. Наприклад, серед певного прошарку нашого суспільства вкорінюється стереотип утриманця, який зберігся від тоталітарного режиму, коли люди вважають, що їх проблеми вирішуватимуться не ними самими, а державою, владою. Звідси, бар’єр для знайомства з позитивним досвідом рішення соціальних проблем. Інсує, наприклад, негативна громадська думка по відношенню до НДО, які розвиваються за фінансової підтримки міжнародних донорів. Є також багато прикладів, коли люди, не маючи досвіду у проявленні власних ініціатив з перетворень соціуму, не можуть повірити в себе, бояться розпочинати якусь справу, стають замкненими, відчувають самотність. Безумовно, людина, що переживає подібні негативні почуття втрачає здатність до сприйняття нових подій, усвідомлення нових ситуацій та їх рішення. Інформування допомагає людям змінити ставлення до свого негативного досвіду.
Таким чином, роль обміну інформацією між людьми визначається тим, що цей процес обов’язково передбачає вплив на партнера. Комунікативний вплив, який тут виникає, є нічим іншим як психологічний вплив однієї людини на іншу. В процесі інформаційного обміну учасники комунікації орієнтують та переконують один одного, тобто намагаються досягти певної зміни поведінки.
Феномен психологічного впливу за допомогою інформації не можна плутати з феноменом дії. Дії суб’єкта спрямовані на фізичний об’єкт і виглядають як оперування даним об’єктом. На відміну від цього, психологічний вплив має іншу спрямованість – на індивідуального чи групового суб’єкта, на його психіку.
Психологічний вплив – це проникнення однієї особи чи групи осіб у психіку іншої особистості чи групи осіб. Інформаційний обмін справляє психологічний вплив, метою якого є зміна, перебудова індивідуальних чи групових поглядів, відносин, мотивів, установок.
У будь-якій формі інформування, як психологічний, вплив базується на певних мотивах та орієнтується на конкретні цілі. Однак необхідно мати на увазі, що як окрема особистість так і група вибірково відноситься до змісту інформації. Причина полягає у тому, що на шляху інформаційного впливу постає психологічний захист –тобто своєрідний фільтр, що відокремлює бажаний вплив від небажаного, корисний від шкідливого, відповідний потребам, переконанням і ціннісним орієнтаціям особистості чи групи та потребам їх соціального оточення – від тих, котрі їм суперечать.
Таким чином, інформаційний обмін, як форма психологічного впливу, не є всесильним. Однак за певних умов, за допомогою інформаційно-психологічного впливу можна викликати зміни у психіці людей, а через неї – у їх діяльності, зокрема, у орієнтаціїїх на самостійне рішення соціальних проблем місцевих громад.
Процеси соціальних змін завжди починаються з бажання, прагнення самих людей до опанування новими моделями життя, способами перетворення свого світу. Іншими словами, початковою точкою (рушійною силою) позитивних соціальних змін є потреби самих громадян місцевої громади. Будучи вихідною формою активності громадян, потреба завжди проявляється у стані напруги, зумовленої нестачею певних засобів (предметів), умов, необхідних для продовження нормальної життєдіяльності. До тих пір, поки у людей не виникне бажання змінити себе та середовище існування, ніхто ззовні не зможе їм допомогти. При цьому, необхідно мати на увазі, що в «житті» потреби можна виділити два етапи. Перший етап – це період до першої зустрічі з предметом, що задовольняє потребу, другий етап – після цієї зустрічі. Психологи вважають, що на першому етапі потреба, як правило, не представлена суб’єкту, не «розшифрована» для нього. Інформація допомагає «розшифрувати» потреби. Людина може перебувати у стані деякої напруги, незадоволеності, але не знати, чим цей стан викликаний. «Погано, дискомфортно, нудно» – перебуваючи у подібних станах напруженості, люди включаються в діяльність, котра спрямована на пошук предмету потреби. Наприклад, природною потребою людини є потреба в цікавім, емоційно-насиченім житті. На першому етапі цей потребнісний стан виражається у неспокої, пошуку, переборі різноманітних предметів, котрі можуть задовольнити цю потребу. В ході пошукової діяльності зазвичай відбувається зустріч потреби з її предметом, іншими словами, відбувається упредметнення потреби.
У процесі упредметнення виникають дві дуже важливі особливості потреби. Спочатку існує доволі широке коло предметів, здатних задовольнити цю потребу. Так, прагнення молоді жити цікавим, активним життям може бути задоволене за рахунок участі в соціально значущих справах (самовдосконалення, надання безкорисної допомоги іншим людям, реалізація себе в спорті, навчанні, та ін.), але може це відбутися і шляхом входження в патологічні стани свідомості, викликані за допомогою наркотиків, алкоголю. Друга особливість потреби в процесі її упредметнення полягає у швидкій фіксації потреби на предметі, що її задовольнив. Якщо у житті молоді є порожнини, прагнення вбивати час, забувати про невдачі, то молоді люди швидко фіксують свою увагу на наркотиках, алкоголі, які вживаються заради задоволення, чи відчуття задоволення.
Вчені стверджують, що після першої зустрічі з предметом потреби впливати на подальший вибір дуже важко, і це відбувається саме через швидку фіксацію потреби.
Роль інформаційного простору як раз і полягає в тому, щоб розкрити широкий спектр соціально значущих предметів, здатних задовольнити соціальні потреби людей. Сам процес упредметнення потреби дуже важливий, оскільки в цьому моменті народжується мотив. Не випадково психологія визначає мотив як упредметнену потребу.
З виникненням мотивів у людей змінюється тип поведінки. Якщо до виникнення мотиву поведінка є не спрямованою, пошуковою, то потім вона набуває певного вектора. Вона спрямовується або на предмет, або від нього, якщо мотив негативно валентний.
Таким чином, інформування сприяє усвідомленню потреб громади, розумінню напруження та невдоволення, які відчувають члени громади, спонуканню їх до започаткування позитивних дій з метою прийняття відповідних рішень.
Бажання найактивніших громадян діяти в напрямку позитивної зміни свого соціуму може докорінно всохнути, якщо вони починають «винаходити велосипед» в пошуку конструктивного рішення проблеми, що виникла. І через це, довго затримуються не етапі планування перетворень і вибору відповідного механізму рішення соціальної проблеми. Не можна забувати про те, що, наприклад, проблеми соціальної незахищеності дітей, сиріт, інвалідів та інших категорій громадян, збільшення рівня алкоголізму та наркоманії, негативний вплив екологічних катастроф на здоров’я, безробіття та інші, існують і в інших регіонах України і вирішуються ці проблеми не тільки владою, але й ініціативними громадянами. Володіючи інформацією про успішне рішення аналогічних проблем в інших регіонах, можливо з мінімальними витратами сил та часу адаптувати цей досвід відповідно до місцевих умов.
Люди, котрі організовують процес, сприяють діяльності організації, виявляють проблематику, активізують громадян, спрямовують їх зусилля на рішення соціальних проблем, повинні володіти певними знаннями, уміннями та навичками стратегічного і тактичного планування, фандрейзингу, встановлення відносин з громадськістю, менеджменту та іншими. Цей досвід можна набути не тільки шляхом освіти (участь у тренінгових програмах), але й через самоосвіту, тобто, самостійное вивчення навчально-методичних посібників з менеджменту, корпоративного спонсорства, методики написання проектів.
Для рішення соціальних проблем важливу роль відіграє не тільки інформація про позитивний досвід інших регіонів та професіональну підготовку менеджерів, але й інформація, адресована членам місцевої громади, про задуми, плани, справи самої організації. Практика свідчить про те, що багато творчих ініціатив на місцевому рівні не перетворюються в життя через погану поінформованість та відсутність підтримки з боку місцевої громади.
* – Азарова Т.В., Абрамов Л.К. Інформаційне забезпечення процесу вирішення соціальних проблем на місцевому рівні – Кіровоград:ІСКМ, 2003 – 116с., розділ 3.