На загальному рівні менеджмент можна визначити, як управління організацією.
“Організація – це диференційоване і впорядковане об’єднання індивідів і груп, діючих на підставі спільних цілей, інтересів і програм.” Будь-який соціальний інститут можна розглядати як організацію. Організації виконують різні функції: виробництво матеріальних і духовних благ, надання послуг, охорона здоров’я, оточуючого середовища, пошук нових знань і т.п. Будь-яка організація, будь-то підприємство, фірма, заклад культури чи НДО, являє собою систему свідомо координованої діяльності двох і більше людей. Люди в організації можуть змінюватися, але ролі, які вони виконують, зберігаються. Відповідно зберігається і сама організація. Така відносна стабільність стає можливою завдяки управлінню.
Під управлінням в кібернетиці розуміють такий вплив на об’єкт (процес), який обирається з багатьох можливих взаємодій з урахуванням поставленої мети, стану об’єкта (процесу), його характеристик і веде до поліпшення функціонування чи розвитку даного об’єкта, тобто до наближення мети.
Управляти – це не придушувати, не нав’язувати об’єкту (процесу) хід, що протирічить його природі, а навпаки – максимально враховувати природу процесу, узгоджувати кожний вплив на процес з його логікою. При управлінні організацією і процесами, що відбуваються в ній, свобода виступає як нагальна необхідність.
Управлінська діяльність – це систематизуючий фактор, що забезпечує цілісне функціонування, збереження і розвиток організації.
Управління, як цілеспрямований і систематизуючий процес, спрямований на підвищення результативності організації і включає в себе відносно самостійні і послідовні елементи:
• сприйняття і усвідомлення загальної мети управління;
• збір, систематизація і передача інформації про реальні можливості в плані досягнення поставлених цілей;
• виробка (обгрунтування) і прийняття рішення;
• перетворення рішення в різні форми команд;
• забезпечення виконання команд;
• аналіз ефективності прийнятого рішення в аспекті поставленої мети і, у випадку необхідності, її корекція;
Як бачимо, завдання управління полягає в тому, щоб по-перше, зібрати інформацію про керований об’єкт, оцінити ці відомості і лише потім пропонувати варіанти ефективного вирішення проблеми.
Роль теорії управління необхідно розглядати з врахуванням найбільш відомих концепцій організації виробництва. Ці теорії з’явилися на початку минулого століття, коли функція управління відокремилася від власника і виник спеціальний інститут професійних організаторів виробництва – так званих менеджерів.
Становлення і розвиток менеджменту пов’язані з вченнями Ф.Тейлора, Г.Файоля, А.Маслоу, Г.Хікса, Р.Джулета, Л.Алена та ін.
Соціальний компонент об’єкту управління виявляється не менш важливим. Він включає в себе різні форми стимулювання праці, стилі спілкування, організаційну культуру та інш. В працях американських науковців Т.Пітерса і Р.Уотерліна управління організацією як соціальною системою розкривається з позиції концепції семи “с”, тобто з точки зору семи характеристик самої організації:
1. Стратегії.
2. Структури.
3. Системи.
4. Складу кадрів.
5. Стилю керівництва.
6. Суми навичок і вмінь.
7. Спільних цінностей.
Як бачимо, об’єктом управління організацією в першу чергу повинен стати людський ресурс, який проявляється в кадровому складі, стилі і звичках, цінностях.
В західній науковій літературі відмічається, що для сучасного управління соціотехнічною системою характерно наступне:
• нові підходи до розміщення коштів виробництва. Обладнання, апаратура, механізми повинні розміщуватись таким чином, щоб розміщення сприяло ефективному завершенню об’ємів робіт;
нові підходи до підготовки і перепідготовки кадрів. Професійна підготовка кадрів повинна бути поліфункціональною. Співробітники повинні оволодівати паралельними спеціальностями;
• наявність філософської бази в організації, тобто усвідомлення кожним працівником своєї мети, свого призначення, готовність розділити з керівництвом відповідальність за результати праці;
• наявність культури управління, яка надала кожному співробітнику реальні можливості для участі в управлінні.
Отже, менеджмент слід розглядати як систему дій, що забезпечують узгоджену роботу персоналу організації, а також її технічного компонента для досягнення оптимальних результатів.
Кінцева мета менеджменту – створити ефективну організацію, а потім змінювати її так, щоб вона відповідала цілям та завданням, що змінюються.
Менеджмент можна визначити також як сукупність принципів, методів, засобів і форм управління організацією з метою підвищення ефективності її діяльності.
* – Азарова Т.В., Абрамов Л.К. Менеджмент неприбуткової організації. Частина 1 – Кіровоград:ЦПТІ, ІСКМ, 2003 – 128с.