Корпоративне спонсорство, як діяльність, в ході якої громадська організація отримує підтримку від бізнес-структури для реалізації своєї місії, включає в себе два етапи: підготовчий і основний.
На підготовчому етапі громадська організація формує психологічну готовність бізнесменів до співробітництва з НДО. З цією метою проводяться масові і групові заходи, що активно впливають на ціннісні орієнтації підприємця, формують і закріплюють у представників бізнесу думки про те, що організації третього сектору є реальною силою у формуванні громадської думки і самого суспільства. В результаті цієї роботи підприємці мусять усвідомити свою філантропічну місію і проявити бажання й готовність своїми ресурсами підтримати ті ініціативи НДО, які зможуть покращити соціальну, економічну і політичну обстановку в Україні. На підготовчій стадії робиться також прицільний пошук спонсора, якого може зацікавити проект, що реалізує організація.
Другий етап або основний наступає, коли підприємство приймає пропозицію від громадської організації про надання їй допомоги в реалізації того чи іншого соціального проекту. На цьому етапі формуються домовленості, тобто співпадіння волі сторін по тим умовам, які завчасно огворювались. Саме в цей момент НДО і певна бізнес-структура стають суб’єктами корпоративного спонсорства, підприємство і організація третього сектору вступають між собою у відносини, що регулюються нормами цивільного права.
При цьому, встановлюється такий вид правових відносин, в силу якого один суб’єкт має зробити на користь іншого (НДО) певні дії: передати майно, надати послугу, виплатити гроші, а інший суб’єкт (НДО) бере на себе зобов’язання використовувати все отримане у відповідності із завчасно обговореними умовами зобов’язання.
Таким чином в процесі корпоративного спонсорства установлюються такі цивільно-правові відносини, в яких беруть участь дві сторони / суб’єкта:
1. Підприємницька організація, яка передає певну частину своїх ресурсів громадській організації для реалізації її місії і при цьому отримує право вимагати від неї виконання взятих на себе зобов’язань.
2. Громадська організація, яка зобов’язується виконувати певні дії / реалізовувати соціальний проект, провести громадську акцію і т.п./, має право використовувати отримані ресурси для виконання цих дій.
Як правило, між суб’єктами корпоративного спонсорства виникають двосторонні відносини, тобто взаємозобов’язання, при яких кожна сторона має повне право вимагати від іншої виконання обумовлених дій, і сама мусить виконувати вимоги іншого суб’єкта.
Приводом виникнення зобов’язань між бізнес- структурою та НДО, як правило, є договір, тобто домовленність суб’єктів корпоративного спонсорства, в результаті якого у них виникають певні права і обов’язки.
При цьому, договір – це така домовленість, де можна прослідити співпадання волі суб’єктів спонсорства з приводу їх прав і обов’язків.
Найбільш поширеними в корпоративному спонсорстві є наступні види договорів:
1. Договір дарування – коли підприємство передає у власність громадської організації майно або певну суму грошей;.
2. Договір по передачі майна підприємства /приміщення, техніки, інформаційних ресурсів/у тимчасове користування НДО;
3. Договір про спільну діяльність суб’єктів корпоративного спонсорства /спільна діяльність без створення юридичної особи/.
4.Безоплатний договір, коли підприємство нічого не отримує від громадської організації замість свого зобов’язання надання ресурсів для реалізації місії НДО. Суб’єкти корпоративного спонсорства можуть укладати будь-які види договорів., як передбачувані, так і не передбачувані законом, але які не протирічать йому.
В процесі укладання договору виділяються дві послідовні стадії: пропозиція громадської організації /рідко – підприємства/ укласти договір і прийняття пропозиції підприємством /рідко – громадською організацією/.
Якщо суб’єкти корпоративного спонсорства домовились укласти договір в певній формі, то він вважається дійсним з моменту набуття ним певної форми. Договір в письмовій формі може укладатися шляхом складання єдиного документу, підписаного сторонами чи шляхом обміну листами, телеграмами, за допомогою електроної пошти чи за допомогою будь-якого іншого зв’язку, який дозволяє достовірно встановити, що документ надходить від сторони по договору.
Розглянемо специфічні особливості суб’єктів корпоративного спонсорства:
Підприємницька організація існує у формі підприємства, фірми, акціонерного товариства та ін. Будучи основною ланкою народного господарства країни, підприємство виробляє товари, надає послуги, здійснює науково-дослідницьку або комерційну діяльність.
Правове становище підприємства визначається Законом України “Про підприємництво” (від 27 березня 1991 р.). У відповідності з цим законом, підприємством є самостійний статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку. Підприємство здійснює різного роду господарську діяльність, яка не забороняється законодавством України та відповідає встановленим цілям підприємства.
Основні засади, на яких базується підприємство, законодавчо закріплені в статті 5 Закону. До них належать:
• ВІЛЬНИЙ Вибір ДІЯЛЬНОСТІ;
• залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян,-
• самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
• вільний найм працівників;
• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
• вільне розпоряджання прибутком, який залишається після внесення платежів, установлених законодавством.
Підприємство самостійно планує свою діяльність та визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, яку воно виробляє та послуги, які надає. При цьому воно має забезпечити виробничий та соціальний розвиток, підвищення прибутку. З цією метою підприємство вступає в правові відносини не тільки з робітниками та службовцями, а й з найближчим соціальним оточенням, в тому числі і з громадськими організаціями, що може надати йому статусу суб’єкта корпоративного спонсорства.
Представники традиціоналістського, класичного напряму вважають, що сам факт отримання прибутку є проявом соціальної відповідальності підприємця. Адже, якщо бізнесмен отримує стабільний прибуток, значить він успішно задовольняє певні потреби тієї чи іншої групи споживачів, а значить, приносить користь суспільству. Неокласичний напрямок доповнив цю концепцію відповідальністю підприємця за створення необхідних умов життя робітників, а також відповідальністю перед акціонерами.
Згідно з другою точкою зору, бізнес має орієнтуватися не тільки на власні інтереси підприємця, акціонерів, робітників та службовців, а й на вирішення загальнонаціональних соціальних проблем. Так, на думку одного з найуспішніших бізнесменів К.Мацусіти, кожна компанія окрім отримання прибутку повинна ставити доволі визначені цілі, які виправдовуватимуть її існування, а також повинна нести соціальну відповідальність перед суспільством.
В країнах з перехідною економікою, в тому числі і в Україні, важливо створити позитивний імідж бізнесу в суспільстві шляхом пропаганди благодійності. Потрібно змінити той стереотип, який склався тут про те, що неможливо накопичити майно чесно. Як справедливо зазначено в публікації газети “Дзеркало тижня” від 4 березня 2000р., такі стереотипи “… заважають нам побачити людей, праця яких спрямована не тільки на збагачення власних капіталів, але й на користь всієї країни. За їх допомогою розвивається благодійність, відроджується духовність, національна культура. Україна ніколи не стане могутньою Державою, якщо вона не матиме ефективно працюючих фінансових структур та багатих людей”.
Останніми роками широкого розповсюдження набула третя точка зору, згідно з якою вважається, що забезпечення прибутків у майбутньому вимагає альтруїстичної співпраці бізнесу з суспільством у вирішенні його соціальних проблем. Іншими словами, підприємець, який сподівається на розвиток своєї справи в майбутньому має бути “соціально-стурбованим”. Цією концепцією керуються бізнесмени високорозвинутих країн. В якості ілюстрації можна навести вислів президента американської компанії “Леві Страус” Роберта Хааса відносно причин, які спонукають до благочинності: “Нам це вкрай вигідно. Якщо ми припинимо цю діяльність – наші фінансові показники підуть різко вниз. Ми не витримаємо конкуренції та будемо змушені залишити ринок… Настане день, коли кожна компанія поплатиться за свою байдужість до соціальних проблем”.
Директор центру “Соціальна інвестиція” (м.Твер, Росія) С.Туркін, дослідивши особливості корпоративного спонсорства в Америці, дійшов висновку про те, що “соціальна відповідальність сьогодні змушена бути економною”. Особливості американської філантропії, які виділяються автором, повною мірою можна використовувати як рекомендації для організації корпоративного спонсорства в Україні:
• сфокусованість благочинності на вузькій проблематиці, яка пов’язана з бізнес-цілями (молодь, освіта, екологія та інші);
• орієнтація на місцеву спільноту,-
• зв’язок з іншими компаніями, “сторонніми” акціонерами, некомерційними організаціями, лідерами місцевої спільноти, місцевим урядом (“партнерство”);
• очікування віддачі, яку можна виміряти, від кожного вкладеного долара, в тому числі, за рахунок контролю над діяльністю НДО, яка отримує допомогу (“економність”);
• самостійна розробка взаємовигідних програм та пошук союзників серед НДО (“ініціативність”);
• участь та взаємодія в розробці та виконанні філантропічних програм різних відділів корпорації (“комплексність”);
• волонтерство співробітників, клієнтів, акціонерів.
Реальною ознакою суб’єкта корпоративного спонсорства є прибутковість. За реалізовану продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей. Одна частина йде на заміну відпрацьованих засобів виробництва, інша – на заробітну платню працівників, що складає собівартість продукції. Різниця між валовим надходженням та собівартістю складає прибуток підприємства. Прибуток – це основна мета підприємницької діяльності, оскільки вона забезпечує пропорційну відповідність між витратами на товар, що виробляється, та послуги, що надаються. Прибуток, отриманий коректним чином, є мірилом успішного підприємництва, а також показником потенційних можливостей підприємця по наданню допомоги громадським організаціям.
Для персоналу НДО, яка займається проблемами корпоративного спонсорства, важливо мати чітку уяву про норму прибутку. Як заниження, так і завищення цієї норми є сигналом того, що взаємодія між бізнес-структурами та громадськими організаціями може виявитися малоефективною або взагалі не відбутися. Відсутність прибутку у підприємця робить його банкрутом, а таке підприємство, відповідно не може стати суб’єктом спонсорства. Також, мало шансів отримати спонсорську підтримку підприємця, норма прибутку якого значно занижена.
Значне перевищення норми прибутку – ознака ігнорування правил конкуренції. Загальновідомо, що максимальний прибуток, який отримується в результаті конкретних короткотривалих переваг конкуренції, привертає до себе увагу конкурентів і тим самим зменшує майбутні шанси на прибуток. Адже вільна конкуренція, заохочуючи отримання прибутку та користі, має сприяти тому, щоб ніхто не встановлював надвисокі ціни та не отримував протягом довгого часу надто високих прибутків. Для попередження цінових картелів держава повинна піклуватися про прийняття дієвих законів про картелі, а також про антитрестівське законодавство. Тому, невиправдано високий прибуток певною мірою представляє для організацій третього сектору фактор ризику при встановленні партнерських відносин з підприємцем, оскільки такі відносини, як правило, виявляються короткочасними, недовготривалими.
Економічний ефект будь-якого підприємства визначається середньою нормою прибутку, величина якої залежить від швидкості обігу виробничих фондів, зниження собівартості продукції; підвищення продуктивності праці, величини створеного доданого продукту та ін. В крупних компаніях розвинутих країн середня норма прибутку складає приблизно 12%.
Отже, прибуток також є показником потенційних можливостей підприємства у наданні допомоги громадським організаціям. Потенційні суб’єкти корпоративного спонсорства можуть передавати частину свого прибутку на розвиток некомерційного сектора, не сплачуючи при цьому податку, Так, у відповідності з Законом України «Про оподаткування» (22.05.97) встановлюються пільги по оподаткуванню пожертв – не обкладаються податком 4% витрат для добровільного відрахування неприбутковим організаціям^ державний чи місцевий бюджет від суми балансового прибутку підприємства за звітний період. Наприклад, якщо підприємство за минулий звітний період отримало прибутку X гривень, то в теперішньому звітному періоді 4Х / 100 гривень, витрачених на благодійну діяльність, не обкладаються податком. Це правило розповсюджується як на грошові, так і на майнові внески.
Однак, практика свідчить про те, що бізнесмени не завжди користуються правилом податкових пільг, оскільки їх декларування часто підсилює увагу до діяльності підприємства з боку різноманітних контролюючих державних інстанцій.
Характеристика підприємств як суб’єктів корпоративного спонсорства буде неповною, якщо не приділити уваги їх класифікації. Об’єднання бізнес-структур в ідентичні групи дозволить виділити найбільш загальні та суттєві особливості кожної з них, що полегшить громадській організації вирішення задачі прицільного пошуку потенційного донора для рішення тієї чи іншої соціальної задачі.
В основі класифікації підприємств найчастіше полягає форма власності. У відповідності з Законом України «Про власність» (7.02.91) виділяються три форми власності:
• державна;
• колективна;
• приватна.
При цьому, законодавство підкреслює, що всі форми власності є рівноправними, мають однакові умови для їх розвитку та захисту. Беручи до уваги критерій форми власності, виділяють наступні види підприємств:
Державне підприємство – засновано на державній власності. В державному підприємстві функції власника відмежовуються від функцій управління.
Державні підприємства, як суб’єкти однієї форми власності, поділяються на види:
• державні підприємства, засновані на державній власності;
• державні підприємства, засновані на республіканській (Автономна республіка Крим) власності;
• муніципальні підприємства.
Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повної господарської володіння, а на праві оперативного управління.
Важливе правило для регулювання діяльності казенних підприємств мають постанови Кабінету Міністрів України від 10 червня 1998р. №987 «Про перетворення державних підприємств у казенні» (Офіційний вісник України – 1998 – №26).
Колективне підприємство засновано на власності трудового колективу підприємства, тобто, підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права колективної власності. Згідно з Законом «Про власність» право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління – вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Колективні підприємства поділяються на види:
• колективні підприємства, приватизовані трудовим колективом державного підприємства;
• колективне сільськогосподарське підприємство;
• акціонерне або інше статутне господарське підприємство;
• виробничий кооператив;
• підприємство, засноване на власності об’єднання громадян (наприклад,
ПРОФСПІЛКОВІ);
• підприємство релігійної організації;
• підприємство, створене господарським об’єднанням;
• орендне підприємство.
Приватне підприємство – це організаційна форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. Власник підприємства, згідно із законодавством України, водночас є підприємцем, тобто, власність і управління на підприємстві не розмежовуються.
Спільне підприємство – це організаційна форма підприємства, заснованого за Законом України на базі об’єднання майна різних форм власності.
Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто, є суб’єктом права колективної власності.
Засновниками спільних підприємств мають право бути юридичні особи і громадяни України та інших держав. Залежно від цього, є такі види спільних підприємств:
• звичайні (національні) спільні підприємства;
» спільні підприємства з іноземними інвестиціями.
Іноземне підприємство – організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб’єкт права згідно з законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.
На іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.
В залежності від змісту і функцій, які виконуються підприємницькою організацією, законодавство визначає правове становище таких суб’єктів господарської діяльності:
• підприємства та їх структурні підрозділи;
• об’єднання підприємств;
• фінансові та посередницькі інфраструктури;
Підприємства, відповідно до їх функцій, посідають головне місце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств, законодавство кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України. Коротко, підприємство визначається як господарюючий суб’єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку, який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному Законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація.
Другим видом суб’єктів господарської діяльності є об’єднання підприємств, що визначається як господарська організація, створена на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об’єднаннями, згідно з законодавством, є:
• асоціації;
• корпорації;
• КОНЦерНИ;
• консорціуми.
Об’єднання підприємств створюються лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Третім видом об’єктів господарського права є фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку. Фінансові інститути можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.
Такі акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування господарюючих суб’єктів підприємництва та іншої діяльності, надають комерційні та інші посередницькі послуги. Назви цих суб’єктів визначаються в залежності від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії, товарні та фондові біржі тощо.
Четвертим видом суб’єктів господарської діяльності є громадяни-підприємці. Громадська організація /НДО/.
НДО – це недержавна організація. Свою назву вона отримала завдяки англійській абревіатурі N00 (поп-доуегптептаї * огдапігаНоп). Цей термін частіше за все використовується Організацією Об’єднаних Націй та іншими міжнародними інституціями.
Правове становище НДО визначається Законами України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992р., «Про благодійництво та благодійні організації».
У відповідності з Законом «Про об’єднання громадян» «громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення своїх законних соціальних, економічних, вікових, національно-культурних та інших інтересів» /ст.З/. При цьому підкреслюється, що дія цього закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об ‘єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадського самоврядування /народні дружини, товариські суди тощо/ …»/ст. 1 / Стаття 6 визначає наступні принципи діяльності: «Об’єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів /учасників/, самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямків своєї діяльності.»
Для здійснення своєї діяльності громадські організації «набувають права власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами /учасниками/ або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом»/ст.21 / Таким чином, громадська організація за своїм правовим положенням дуже схожа на підприємницьку. Також, як і бізнес-структура, вона вільна і самостійна у формуванні програми своєї діяльності, виборі клієнтів, залученні матеріально-технічних, людських, інформаційних ресурсів. Поруч з тим, вона суттєво відрізняється від підприємницької організації, і перш за все тим, що не має за мету отримання прибутку для перерозподілу її між своїми членами.
Специфіка громадської організації, в тому числі і як суб’єкта корпоративного спонсорства, може розглядатися в контексті трьохсекторної моделі суспільсва. Глибокі соціально-економічні і політичні перетворення, що почалися в Україні після отримання нею незалежності у 1991 році якісно змінили діяльність державних, комерційних і громадських інституцій, а також характер взаємовідносин між ними. Необхідність розбудови демократичного громадянського суспільства не лише збільшила кількість, але і наповнила новим змістом діяльність партій, громадських організацій, благодійних фондів та інших організацій, які не входять до державних структур суспільства і не ставлять за мету отримання прибутку.
Значне місце в системі організацій третього сектору займають також ті, які орієнтовані на надання допомоги третім особам, тобто не обов’язково членам своєї організації. Ці організації, як правило, небагаточисельні по своєму складу, вивчаючи найближче соціальне оточення в аспекті своєї місії, визначають коло тих проблем, які в силу певних причин не можуть в повному об’ємі бути вирішеними державою. Наприклад, громадська організація, що надає психологічну допомогу людям, що відчувають високу соціальну напругу і легко вступають в конфлікт з оточуючим середовищем, визначає, що особливої значущості ця проблема набуває для людей звільнених з виправно-трудових установ, оскільки, значна їх частина /35%/ знову скоює злочини. При цьому 52% злочинів скоюється в перший рік після звільнення. Одна з основних причин рецедивів – невміння звільненого адаптуватися до умов життя на волі. Людина, потрапляючи в нове соціальне середовище, зустрічається із специфічними труднощами, до боротьби з якими він не завжди готовий. Все це змушує членів організації, в склад якої входять спеціалісти з психології, юриспрунденції, педагогіки, надати в своєму регіоні психологічну підтримку звільненим в процесі їх адаптації до умов на волі.
Безумовно, у вирішенні подібних проблем зацікавлені і державні органи, і місцевий бізнес, і суспільство в цілому. Діяльність громадської організації з вирішення подібної проблеми може бути більш ефективною, ніж робота державних, правоохоронних органів, які, як відомо, пріоритет в своїй діяльності віддають боротьбі із злочинністю, а не з проблемами її профілактики.
Таким чином, НДО займає в сфері громадського життя те місце, яке держава не може взяти під свою опіку. Крім того багато дослідників підкреслюють і значення економічного фактору, оскільки” часто громадські організації виконують послуги чи здійснюють громадсько-корисну діяльність набагато дешевше, ніж це могла б зробити держава”. / За ред.. А.Ткачука.-К.: Інститут громадянського суспільства, 2000, –СІ 5//.
Функції третього сектора, визначаючи взаємовідносини з державою, бізнесом і відображаючи власні інтереси, потреби, у кінцевому результаті спрямовані на зміцнення демократичних процесів суспільства.
Функції відносно держави
Діяльність організацій третього сектора утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації і грає вирішальну роль у створенні державою умов для оптимального функціонування життєдіяльності суспільства.
Саме тому громадські організації по відношенню до держави виконують функції
• ОПОЗИЦІЙНУ;
• творчу.
Опозиційна функція по відношенню до держави спрямована на розлад державних планів і програм, що негативно впливають на демократичні перетворення.
Форми опозиційного відношення можуть бути різними: 1) організація акцій протесту; 2! використання судів для перегляду офіційних рішень;
3) об’єднання зусиль з політичною опозицією або профспілками;
4) використання засобів масової інформації і неофіційних каналів зв’язку для формування громадської думки,-
Творча функція знаходить вираження втому,що неурядові організації третього сектора розвивають власні програми у напрямі розширення послуг для різних верств населення. При виконанні власноїтворчої функції організації третього сектора іноді по відношенню до державних структур виступають у позиції співдиректора тих державних служб, які надають населенню послуги.
Форми такої творчої співпраці різноманітні:
1) громадські організації на основі контрактів виконують роботи для розвитку урядових соціальних програм;
2) громадські організації проводять тематичні тренінги для державних структур;
3) громадські організації пропонують державі оригінальні технічні розв’язання тих або інших проблем.
Функції відносно бізнесу
Своєрідно складаються стосунки громадських організацій з бізнесом. Бізнес для третього сектора є одним із джерел фінансування. У той же час третій сектор може створювати сприятливе середовище для розвитку підприємництва і сприяти у створенні інфраструктури підтримки бізнесу (особливо малих підприємств).
Однією з основних форм такої співпраці є консультування малих підприємств з питань організації бізнесу, а саме:
1) управління фінансами;
2) управління персоналом і побудова адміністративно-управлінської системи підприємства;
3) оптимізація оподаткування;
4) проведення маркетингових досліджень та ін.
Функції відносно інтересів членів своєї організації Третя група функцій громадських організацій стосується своїх членів (функція захисту, допомоги). Громадські організації захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законотворчий демократичний процес перебуває у стадії формування і коли існує негативна тенденція невиконання законів та неуважного ставлення до особистості державними структурами. Функція допомоги знаходить своє вираження в тому, що громадські організації за допомогою власних структур надають можливість своїм членам вирішувати власні особисті проблеми.
Основна функція третього сектора – розвивати і зміцнювати демократичні процеси, тобто такі процеси, “в яких люди із загальними цінностями і інтересами об’єднуються і самі створюють для себе правила, з метою захисту цих цінностей та інтересів усієї групи, встановлення індивідуальної і колективної відповідальності і таким чином спромогтися поважати ці правила; а найважливіше – оцінити правила, виправляти і поліпшувати їх перед обличчям дійсності, що постійно змінюється”. (Патрісія Толанд. Погляд добровольця// Вісник фонду Євразія/ Інформаційний бюлетень Київського регіонального відділення №7(12) 2000, с. 10).
Як першоджерело для з’ясування ролі і функцій третього сектора можна використати перший розділ “Міжнародної декларації принципів для діяльності неурядових організацій”:
* – Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Теорія та методика корпоративного спонсорства – Кіровоград:ЦПТІ, 2003 – 124 с., розділ 1.2.