Багато людей підтримують діяльність пов’язану з трансформуванням закладів культури в осередки громадської активності. Мені так само дуже приємно відзначити, що Міжнародний фонд «Відродження»,
зокрема Антикризова гуманітарна програма (АГП) залучилися експертною підтримкою практиків, які працюють із закладами культури безпосередньо в регіонах, сільській місцевості, на рівні районних центрів, малих міст і ці практики нарадили АГП створити окремий конкурс, який би підтримав саме цей напрямок діяльності – перетворення закладів культури в осередки громадської активності. АГП пішла трошки далі. Ми почали зустрічатися з головами обласних адміністрацій і обласних рад різних регіонів.
28 жовтня 2010 року Донецька обласна адміністрація і Донецька обласна рада підписали меморандум про те,
що Донецька влада буде дофінансовувати проекти, які подаватимуться до АГП, спрямовані на трансформування закладів культури в осередки громадської активності і це дофінансування складе близько 2-х мільйонів гривень. Продовжуються переговори з іншими регіональними владами. Зараз тривають переговори з підписання такого ж меморандуму із Міністерством культури. Крім цього до такої співпраці долучився проект «Бібліоміст», тому що заклади культури – це не тільки клубні установи, не тільки будинки культури, а очевидно, і бібліотеки, і, можливо, якісь інші, які не класифікуються зараз чітко. Дійсно, заклади культури знаходяться в перманентній кризі, і 20 років ще не вимір для цієї кризи. Причина тут зрозуміла: заклади культури були в радянські часи інституціями ідеологічного спрямування. Всі свята і більшість бібліотечних фондів були присвячені партійній діяльності.
Коли Україна стала незалежною – ідеологічна функція залишилася не потрібною, з одної простої причини, що конституція України говорить, що Україна є держава, яка не підтримує жодної з ідеологій. Саме тому більшість закладів культури не знайшли себе в нову епоху. Очевидно, що рано чи пізно, якщо нічого не змінювати, значна частина будівель, де були клуби, бібліотеки, які перестали на сьогоднішній день активно працювати, фізично зруйнуються, і так ніякого добра з цього не буде. Є вихід і, очевидно, що цей вихід не один. Один із виходів той, який легко представить уряд – це наявні резерви для приватизації. Ці резерви існують, в тому числі в якості закладів культури. Чому б ні? Мають бути приватизовані об’єкти соціокультурної сфери. Це стосується не тільки закладів культури. Є такі грандіозні реформаторські плани в уряді, вони поки що не сміливо звучать – про те, щоб скоротити крім закладів культури, ще й медичні установи. Йдеться, наприклад, про 49 % закладів медичної сфери. Тому що лікувально – профілактичних інституцій і лікарів, і медперсоналу розраховувалося трохи більше ніж на те населення, яке сьогодні є в Україні. І ви самі знаєте, що поліклініки, наприклад, всі стоять в центрі міста, так що це приваблива, в певному сенсі, нерухомість.
Сільські клуби і бібліотеки не така приваблива нерухомість, але приватизувати її теж можливо, наприклад, відкрити там ресторан, кафе, чи магазини, що, в принципі, відбувається і зараз.
В той же час, де збирається молодь у сільський місцевості? – На зупинці, а якщо є залізничний вокзал, то на вокзалі. Це місце, де відбуваються «тусовки,» тому що в школу їх не пускають, бо бояться асоціальної поведінки, яка все одно нікуди не дівається. А вона не може нікуди дітися, якщо людям нема куди діватися. Молодь мусить десь збиратися і спільно проводити час. Там, де є кафе – це ще не найгірший варіант…
Що відбувається в фінансово – економічну кризу? Всі процеси, все що було поганого починає загострюватися. Влада не готова, бо вона перебуває в постійній трансформації. Місцеві самоврядування не мають самостійності, не мають ресурсів. Очевидно, що в цій ситуації громадські і благодійні організації не вирішать всіх проблем, але повпливати в якійсь частині громад на вирішення проблем зможуть. Саме тому Антикризова гуманітарна програма оголошувала конкурси, для того щоб відкрити групи продовженого дня там, де вони закрилися для дітей, відновити роботу пришкільних гуртків, але це не охоплює, нажаль, всього населення. Ми звісно повинні думати про молодь. І сільські клуби думають про молодь. Якщо запитати керівників будинків культури і сільських клубів на чому заробляють клуби, які платні послуги надають почуємо відповідь – дискотеки для дітей віком 12-17 років. Це значить, що треба подивитися на послуги закладів культури інакше. Наприклад, яка демографічна категорія в 
сільській місцевості є домінуючою? – Очевидно, що це пенсіонери. А чи є платні послуги і скільки платних послуг для пенсіонерів? – Здебільшого немає. На дискотеку вони, звісно, не підуть з 12-тилітніми. Я спілкувався з працівниками культури сільських клубів, бібліотек, районних будинків культури, вони кажуть, що не гуманно з пенсіонерів брати гроші. А де тоді онуки беруть гроші на дискотеку..? То брати з онуків, які беруть у пенсіонерів – гуманно, а власне пенсіонерам послуги надати виявляється не гуманно. Нам треба подивитися трошки інакше на гуманізм з точки зору того, щоб люди, проживаючи своє життя мали можливість свій накопичений досвід комусь передати, і робити це в цивілізований спосіб.
Ми маємо говорити про подолання кризи не тільки як латання дірок, які 20 років не латались. Такі проекти, нажаль, не будуть підтримані. А будуть підтримані ті проекти в рамках АГП, які будуть спрямовані на забуті старі форми з активізації громади, де буде відновлено роботу різних гуртків, секцій, клубів, в тому числі робота творчих колективів, які існували, але чомусь перестали працювати, бо нікому цим займатися. На чверть ставки, зрозуміло, працівник культури активно працювати не буде. Під час попередніх зустрічей, які організовувались Інститутом соціокультурного менеджменту і рядом партнерів, ми обговорювали, що такі форми співпраці закладів культури та громадських і благодійних організацій існують, ми нарахували шість легально можливих. Наприклад, про приватизацію ми говорили, але громадським та благодійним організаціям треба зважати на те, що коли вони приватизують, тобто викуплять такий об’єкт, то насправді на громадську організацію покладається велика відповідальність. Треба утримувати цей заклад, персонал, платити за комунальні зручності. Зараз громадські організації із цим справляються, але в кризу це робити складніше.
Інша форма, яка вже проявилася в Україні – передача будинку культури в управління громадській або благодійній організації. Такі приклади є, і очевидно, що на таку діяльність антикризова програма буде надавати найбільше фінансування. Є інші форми, коли укладається угода без рішення сільської чи міської ради про спільну діяльність та готується спільне положення. Але тут, так само, як і в першому випадку, треба точно знати, які конфлікти будуть виникати між існуючим персоналом, який працює в закладі культури та громадською організацією. Однозначно, ми будемо стимулювати те, щоб фінансова підтримка надавалася тільки громадським та благодійним організаціям. Заклади культури можуть подавати свої проекти, але в тому разі, якщо вони будуть знати з якою громадською чи благодійною організацією вони будуть працювати до подачі 
документів і доведуть це відповідними листами чи договорами з громадськими організаціями.
Є ще одна особливість, ми хотіли б спочатку підтримати проекти, які стосуються роз’яснення місцевій владі можливостей співпраці з громадськими чи благодійними організаціями, підтримати адвокасі-кампанії районного чи селищного масштабу, щоб громадські організації пояснили новим депутатам чому це важливо, які є переваги подібної співпраці перед тим, як роздати основну суму грошей. Заклад культури може бути модератором процесів, там де він існує!
На сьогодні тільки школа ще працює з громадою. Заклад культури, якщо буде знати як, то разом з громадськими організаціями зможе організувати відповідну роботу з мобілізації громади для того, щоб проблеми самої громади вирішувати власними зусиллями. Є приклад, коли працівники закладу культури і місцеві активісти організовували громаду по збору грошей, щоб провести газопровід. І все вдалося, і газопровід існує. Треба дивитися ширше на діяльність, запроваджувати те, що було колись. Якщо раніше існували політичні лекторії, то зараз в таких політінформаціях немає потреби. Але в правовій освіті, в допомозі людям розібратися як користуватися законом, потреба є. Є приклади, де сільський зелений туризм тільки завдяки закладам культури розвивається, і бібліотеки, і клуби тут долучаються, тому ця форма теж може бути популяризована через заклади культури.
Очевидно, якщо йдеться про сільські громади то можна запрошувати фахівців з дорадчих сільськогосподарських служб, вони є у всіх областях, фахівці б е з к о ш т о в н о приїжджають і можуть розповісти від агрономії і зоотехнії до всіх сучасних методик, в тому числі, наприклад, про органічне землеробство. І все це може взяти на себе заклад культури. Клубна діяльність, творчі колективи нікуди не зникають, все залишається, і це те, що варто підтримувати в кризу. Будування планів на майбутнє, як жити після кризи – це теж важлива діяльність.
Руслан Краплич,
директор Антикризової
гуманітарної програми Міжнародного
фонду «Відродження»
* – НДО-Інформ №1(40), 2011