Модератор: Питання, яке я хочу поставити – наскільки оперативно та якісно відреагував громадський сектор в українських реаліях на виклики діджиталізації і наскільки умови пандемії продемонстрували сильні та слабкі його сторони.
Учасник 3: Та робота, яка була проведена нашими громадськими організаціями, і, безпосередньо, ініціаторами сьогоднішнього заходу, Інститутом соціокультурного менеджменту, тому питання впровадження діджитал-інструментів в діяльність громадського сектору, активісти не були сконфужені ситуацією, яка виникла в результаті COVID-19. Для мене особисто це не було новиною, ми швиденько перестроїлись і продовжили комунікацію з клієнтами. Більше зосередилися на аналізі тих документів, які б мали висвітлювати органи влади і на рішеннях, що впливають на громаду. Термін «діджиталізація» вперше пішов вживатися саме ІСКМ і це нормальний процес. COVID-19 дозволив нам сконцентруватися і більш серйозно віднестися до тієї інформації і тих знань, які ми отримали попередньо. Тому, і оперативність була. І сьогодні я спостерігаю в нашому районі, нашій громаді, де представники громадського сектору записують певні рекламні ролики. Нарешті прийшло розуміння, що електронна система відносин влади, громади та бізнесу все ж таки має свої плюси в системі зниження корупційних ризиків, підвищення масовості аудиторії і збільшення інтелектуальних знань в громаді.
Модератор: У мене одразу питання. Ви сказали про масовість, доступність…це прекрасні, так и мовити, бонуси. Про те виникає питання щодо рівномірності залучення громади. наскільки доступна діджиталізація в громаді, наскільки забезпечено інтернет – зв’язком? Чи немає в цьому певних нерівномірностей?
Учасник 3: В рамках діяльності нашої організації та на території громади, можу сказати, що 90% закладів культури забезпечені комп’ютерами та підключені до інтернету. Громада наша невелика, це районний центр, і тому, можливості більші, ніж у більш віддалених територіях. 2-3 провайдери інтернету є в селах, які входять до ОТГ і вони готові підключати споживачів. Тобто, сказати, що сільські території не можуть підключитися до інтернету – це не правда. Інше питання тут – це якість послуги. Висока якість потребує більших фінансових затрат, а чи готові громадяни витрачати їх, теж питання. Але діджитал-інструменти, елементарно, соціальні мережі, якісь відео-ролики, вони сьогодні є і стоїть завдання перед нами, щоб їх розвивати.
Учасник 1: Почну з позитиву. Що ця ситуація з пандемією дала позитивного. Якщо пам’ятаєте, то три роки тому наша організація разом з експертами вже говорили про діджиталізацію, і не всі це розуміли. Ми залучили кращих фахівців, оскільки самі розуміли, що не маємо необхідної компетенції, які розробили нам освітню програму. І я згадую про те, що нам тоді сказали і як з усмішкою сприймалось. Нам розповіли про досвід Естонії, де в кожної бабусі на хуторі є смартфон. І от нещодавно, при підготовці матеріалу до інформаційного бюлетеню, спілкуючись з однією із громадських активісток з Кіровоградської області було почуто, що зараз у них всі бабусі зі смартфонами, тому що в умовах епідемії – це виключає людину з життя.
Учасник 4: З іншої точки зору, на мою думку, не всі громадські організації були готові до такої ситуації, передусім пов’язаної з пандемією. Адже це люди, які працюють з людьми, а в умовах карантину було заборонено зібратися на якісь масові заходи. І ми їх готували до цього. Але є такі громадські активісти, які полюбляють навчатися заради навчання. І я розумію, що її потрібно не те, щоб саме ті знання, які вони вже отримували на різних заходах, а потрібна саме психологічна підтримка. Звісно, якщо ти – громадський активіст у великому місті, це не так важко, як говорити, наприклад, про демократію в маленькому селі.
Модератор: Ми послухали історії про те, яким чином реагує громадський сектор невеликих міст на діджиталізацію та пандемію. Мені цікавий досвід великої міжнародної організації, у якої є ряд програм та проєктів, які реалізуються в різних куточках країни і в яких беруть участь передусім громадські активісти. Звісно, ми не можемо порівнювати організацію з невеликого міста з потужностями великої, про те, ми говоримо про принципи. Тож, що ви зафіксували, що є таким характерним для громадського сектору? Запрошую учасника до виступу, будь ласка.
Учасник 5: Хочу почати з того, що виклики невеликої організації і більш масштабної, в принципі, одні і ті самі, але спроможність подолати ці виклики – різна. Саме моя діяльність, через те, щоб розкривати це, є молодіжна політика. Ми організовуємо дводенні або триденні семінари, на яких 2-3 тренери і протягом 8 годин проводиться навчання. І тут, основним викликом стало те, як ту інформацію, яка надавалася громадському сектору протягом 3-х днів вмістити в короткий проміжок часу однієї zoom-конференції або чогось іншого. Тут необхідно було реформувати всі формати і щоб швидко та якісно надати той об’єм інформації. Вже після першого тижня, як розпочався карантин, ми провели один онлайн-семінар. І було прийнято рішення. Щоб частіше на тиждень проводити навчання, але по півтори години. Тому що, наступний виклик був – це те, що у людей розсіється увага. Коли працюєш з групою в 20-25 людей в аудиторії, це один тренер, сконцентрована увага на групу. А в період пандемії, коли люди сиділи вдома і ми не могли їх обмежувати, тому в семінарі онлайн могли взяти участь і 30 і 80 осіб. І виходячи з цього, треба було зрозуміти, з якою аудиторією це робити і в якому форматі? Отже, ми прийшли до того, що це будуть однотижневі семінарі на одну тему, для того, щоб сконцентрувати увагу на цінність людей. Було дуже важко спочатку оцінити зануреність аудиторії. Тому, ми розробляли і певні анкети, тому що не всю інформацію можна передати онлайн. І, в принципі, ті результати, які ми зараз бачимо, то можемо сказати, що у нас вийшло.
Модератор: Зрозуміла ваша відповідь на цей виклик. Хочу поставити питання, про яке говорили раніше. Попередній учасник, враховуючи власний досвід, підмітив, що в контексті взаємодії з громадськими активістами, вони, часто, нажаль, полюбляють сам процес навчання, не прагнучи результату. Чи помітили ви серед тієї аудиторії, яка є у вас?
Учасник 5: Звісно, є певний відсоток людей, яким подобається просто навчатися. Але, ми, як організація, ставимо перед людьми мету, задачу. Якщо їм не подобається життя громади, то за допомогою інструментарію, який ми надаємо, вони можуть це змінити. Ми працюємо з активістами, небайдужими людьми, які переживають за громаду. Це не таке навчання, як в університеті, це не сухі лекція. Ми приводимо конкретні приклади інших, щоб бачити результати.
Учасник 1: Хочу навести приклад, який от нещодавно була змога спостерігати. Беручи участь в одному із заходів, де був запрошений в якості експерта, побачив, що деякі активісти, завдяки реалізації певних проєктів, не зовсім розуміють розвиток громади. Одна з учасниць розповідала про свій досвід реалізації двох проєктів – встановлення вікону будівлі та проведення водогону. І далі вона розповідає, що зараз реалізовує громадські ініціативи, але ніхто з людей не хоче приєднуватися. І я нагадав їй проєкт з вікнами, що головним було – не встановлення вікон, а саме залучення громадян, щоб кожний визначився, чи потрібні взагалі ті вікна, а не те, що вирішила саме вона, адже працює в сільські раді. Тобто, принциповими є помилки в реалізації проєктів, коли дехто думає, що вікна та водогін – це головне, а не самі люди, не зміни в людях, щоб вони навчились відповідати за свої вчинки, щоб вони здавали гроші на те, що їм потрібно і т.д. Я та мої колеги можемо роками їздити по селам і розповідати про це, наводити приклади, але поки вони самі, на власному досвіді, не отримують позитиву в цьому напрямку, тоді їм буде важко.
Модератор: Дякую за ремарку. І у мене останнє питання в пункті щодо реалізації громадських ініціатив в епоху діджиталізації на локальному рівні. Ми почули думки щодо викликів в умовах діджиталізації в період пандемії. Почули оптимістичні погляди, хоча й і є проблеми. А питання моє буде таким, чи не вважаєте ви, що, діджиталізація, яка зараз нарешті, вона буде нерівномірною в Україні і відтак ми отримаємо нерівномірну карту проявів громадських позицій. Умовно кажучи, лідери – це великі міста, з інтернетом, вже підготовлені активісти і будуть десь на краю України забуті міста, активісти з села.
Учасник 3: Хочу додати, що в даному випадку, і громадські активісти, і влада, почали плутати діджитал-інструменти та онлайн-спілкування, онлайн-заходи. Тому що це, зовсім інші речі, на мою думку. Так, дійсно, пандемія змусила нас перейти в онлайн-спілкування і звернути увагу на такі можливості, як технічні, так і уміння користуватися ними. Але, діджитал -інструменти – це набагато більший спектр, який сьогодні входить в наше суспільство і якого потрібно навчати громадян. Це, наприклад, те, що не використовується в місцевих радах, як я бачу. Це електронні петиції, які вже використовуються, це те саме, що не видавання довідок, а використання сервісів, можливості яких сьогодні надають спрощення отримання інформації тощо.
Модератор: Звісно, це так, я не заперечую. Але я говорю, що буде нерівномірний розподіл. Враховуючи те, що всі знаходяться на різних рівнях. От ви зараз слушно підмітили, що є деякі місцеві ради, які не використовують активно електронний документообіг, але й є ті, хто робить це давно. Наприклад, Дніпропетровська область є лідерами в контексті з діджиталізації, ще задовго до того, як це стало популярним. Вони практикували виїзди в громади з нотаріусами, з різними дозвільними документами, щоб зробити всі необхідні юридичні дії, щоб не требі було ходити по різним кабінетам і т.д. мова йде про те, що Україна зіштовхнулась з цим викликом, знаходячись на різних ступенях готовності.
Учасник 1: Я думаю, що цей процес буде не тільки не рівномірним, а і не оптимальним. Нерівномірність – це прояв не оптимальності. Тому що, підтримую попереднього учасника, що діджиталізація – це більш широкий спектр можливостей, глобальне явище. Але , навіть якщо це поняття звузити до теми проєкту нашого, наприклад, тільки реалізація громадських ініціатив. І буде 30% зусиль пов’язані з менеджментом. Як у свій час нас навчали експерти, що головне – це вірна побудова стратегії. Якщо немає стратегії, то буде нерівномірно, непослідовно, нерезультативно. У нас, будь-яка громада, роблять, нехтуючи базовими принципами. В нашій організації також, діджитал-інструментарій ще з 90-х років є, але не було стратегії. І завдяки рекомендаціям експертів, ми розробили, можливо, не оптимальну, але стратегію.
Модератор: Тобто, якщо вас немає на діджитал-мапі Україні з вашою громадською діяльністю, якщо ви не активний гравець в нових реаліях, не учасник культурного життя в цифровому вимірі, це проблема ваша, оскільки ви цим не опікувалися своєчасно.
Учасник 6: Можна сказати більш простою мовою, що це пов’язано з грошима. Не знає про вас google – гроші до вас не ідуть. От, наприклад, коли експерти розподіляють міжнародні кошти, вони спершу роблять запит у Google. Якщо вас там немає, або наприклад, у вас є сторінка Facebook, а ви робите тільки перепости тієї чи іншої інформації, а не створюєте власний контент, то, на думку більшості експертів, ви не заслуговуєте грошей на підтримку власної діяльності.
*Уривок експертної дискусії з Матеріалів круглого столу “Перехід до цифрового мислення: локальний вимір”, що видані в рамках проекту “Перехід до цифрового мислення”.