Своїми думками щодо розвитку культури та спогадами про минуле поділився пенсіонер, колишній директор Баландинського клубу Камянського райну Черкаської області Г.Х.Городиський.
«Тоді, коли я прийшов з армії, в 1969 році клубу не було. Ми зробили його з комори – великої пустої будівлі. Мене назначили директором цього так званого Баландинського клубу Кам’янського району Черкаської області. Полу не було, був діл – земляний. Пристроїли сцену. Світла також не було, використовували лампи, декілька всього. Так існували декілька років…
Вже згодом з’явилося світло. Молодь була дуже активна, проводили концерти, ставили п’єси, співали пісні. Так я проробив 13 років. Було дуже багато гуртків, учасниками яких були і малі і дорослі. На кожне свято влаштовували вечори, де збиралися всі жителі села відпочити після важкої роботи. Також проводили лекції на різноманітні теми, виступали вчителі зі школи. Приїжджали лектори з району. Тоді ще мало було громадських об’єднань чи організацій. Було товариство “Зоря”.
Нас завжди підтримував район. Надавав невеличку фінансову допомогу на ремонт. Можна було поїхати і взяти костюми для свята. Да і жителі села були не байдужі, і допомагали, як могли. Спільними зусиллями ми робили багато роботи для розвитку нашого будинку культури. За гарну роботу нас завжди нагороджували. Мені подарували магнітофон, старенький правда, але ми були дуже задоволені. В ті часи було мало музичних інструментів, один тільки баян, під який ми ввечері влаштовували танці.
Після 15 років своєї роботи на посаді завідуючого, я став працювати кіномеханіком. Телевізору в нас не було, кіно дивилися на білому полотні. А коли колгосп купив перший телевізор, ми після клубу бігли на ферму його дивитися. Це був у нас «Червоний куток». Пізніше купили телевізор і в клуб.
Через декілька років збудували новий будинок культури. Перші роки було дуже добре – з’явилася апаратура, стало набагато легше влаштовувати свята. До нас приїздили колективи спочатку з Кіровограда, а потім і з Києва. Нова будівля, багато людей, особливо після старого клубу, що був раніше. Ми стали проводити більше заходів для громади: вечори на Новий рік, Різдво та інші свята.
Мені дуже прикро, що зараз зовсім все не так, не та культура, не та молодь… засмучує те, що будинки культури занепадають. Все менше і менше людей бажають цим займатись. Зараз набагато більше можливостей для покращення умов діяльності будинків культури, але їх ніхто не використовує. Ми – ті, хто раніше віддав свої сили на розвиток культурного життя селян, вже не можемо цього робити, а дуже хочеться все відновити…»
* – НДО-Інформ №4(39), 2010