Останнім часом на адресу третього сектору поступає критика з приводу громадсько–політичної безграмотності. Одна з причин цього, очевидно, криється в тому, що лідери НДО, підкреслюючи причетність до неполітичних організацій, формально демонструють свою відчуженість від проблем політики. Однак, жити в соціумі, а тим паче, займатися розбудовою громадянського суспільства і стояти поза політикою неможливо. Зв‘язок політики з іншими сферами громадського життя, в яких функціонує НДО (наука, культура, право, освіта, екологія і т.д.) є очевидним. Ось чому, перед тим як визначити стратегію неполітичної організації на найактивніший період політичного життя країни (на час передвиборчої кампанії) представникам третього сектору, необхідно підвищити свою політичну компетенцію. В цьому аспекті важливо усвідомити наступні питання:
• Що таке політика і політичне життя?
• Що спільного й які розбіжності між громадською і політичною організацією?
• Які існують види участі в політичному житті? Що являють собою вибори як компонент політичного життя?
Відповіді на поставлені вище питання дозволять лідерам, персоналу, волонтерам III сектора напрацювати адекватну стратегію на період передвиборчої кампанії, а також осмислити реальну картину української дійсності для того, щоб знайти ефективні шляхи її покращення.
Розглянемо насамперед сутність політики й політичного життя.
Поняття “політика” багатоаспектне. Вперше цей термін зустрічається в роботах давньогрецьких філософів. Так, Демокріт розглядав політику як найважливіше мистецтво, завдання якого –забезпечити спільні інтереси громадян поліса. Він рекомендував докладно вивчати політичне мистецтво і допускати до керівництва лише тих, хто знає справу, має відповідні знання, якості. Платон також характеризує політику як царське мистецтво, для якого визначальною ознакою є наявність справжнього знання і уміння правити людьми. Арістотель розширює зміст терміну. Політика, вказує він, є родовою ознакою людства. Визначаючи сутність людини, він називає її “політичною твариною“
Таким чином, мислителі Стародавньої Греції внесли суттєвий вклад у розвиток політичних поглядів і заклали фундамент формування відправних ідей і концепцій у сфері теорії і практики політичного життя.
Кожний історичний період розвитку суспільства вносить свої корективи в трактування поняття “політика“. Традиційний погляд асоціює політику з державою і акцентує необхідність її аналізу на інституційному, державному рівні. В подальшому політику розглядають переважно як владу а також як заздалегідь передбачуване і спеціально організоване прагнення до її завоювання і збереження. Разом з тим підкреслюється, що політика має і багато інших суттєвих характеристик:
• зв‘язок з життєдіяльністю суспільства;
• визначення форм, задач і змісту діяльності держави;
• відображення в ній взаємодії соціальних груп, класів, націй як між собою, так і з владою;
• наявність спеціальної діяльності по узгодженню інтересів різних верств населення та інш.
Незважаючи на різні підходи до трактування поняття “політика“, сьогодні найбільш розповсюдженими і загальнодопустимими можна вважати наступні:
1. Політика – це сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів з приводу використання публічної влади задля своїх суспільно значущих інтересів і потреб.
2. Політика (грец. ро//ї/са –державні і суспільні справи) – організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована, в першу чергу, на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідом і соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб.
Як бачимо, в трактуванні поняття “політика” відображені наступні моменти:
• Інтерпретація політики через державу.
• Асоціювання політики з діяльністю людей задля своїх суспільно значущих інтересів і потреб.
• Уявлення політики у вигляді влади.
Якщо застосувати ці три позиції до визначення організацій
третього сектору, то можемо відмітити наступне:
По–перше, громадська організація є недержавною, тобто не входить до її структур, проте, це не означає ізольованість НДО від держави і відсутність взаємовідносин з нею. Призначення організацій третього сектору полягає в тому, що вони стримують сучасні демократичні держави від надмірної централізації і відіграють вирішальну роль у створенні державою умов для оптимального функціонування життєдіяльності суспільства.
Саме тому громадські організації по відношенню до держави виконують як опозиційну, так і творчу функції.
Опозиційна функція спрямована на розлад державних програм, що негативно впливають на демократичні перетворення. Виконуючи цю функцію, НДО може об‘єднувати зусилля з політичною опозицією або профспілками, використовувати засоби масової інформації для формування громадської думки та інш. Щодо творчої функції, то громадські організації можуть виконувати контрактні роботи для розвитку урядових соціальних програм, пропонувати державі шляхи розв‘язання тих або інших проблем.
Отже, якщо інтерпретувати політику через державу, то можна помітити, що громадські організації активно впливають на формування політики.
По–друге, асоціювання політики з діяльністю людей задля задоволення своїх суспільно значущих інтересів і потреб зближує призначення політичних і громадських організацій, тобто і ті й інші, будучи добровільним громадським формуванням, створюються на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Невипадково Закон України «Про об‘єднання громадян» підкреслює, що об‘єднанням громадян вважається політична партія або громадська організація.
По–третє, уявлення політики у вигляді влади потребує, перед усім, визначення цього поняття.
Згідно з усталеним в політиці поглядом:
Політична влада – це політичні відносини, породжені відмінністю соціально–структурних інтересів, які випливають з відносин власності на засоби виробництва, що зумовлює соціальні переваги та авторитет власника і таким чином призводить до створення суб‘єкта і обєкта влади, тобто, до відносин панування і підлеглості.
При цьому, об‘єкт влади має в демократичній організації суспільства два аспекти. По–перше об‘єкт влади є його першоджерелом, тому що він делегує цю владу певним владним формуванням. Другий аспект полягає в тому, що після делегування влади об‘єкт бере на себе обов‘язок підкорятися делегованій ним владі, яка таким чином перетворюється в суб‘єкт влади. Суб‘єкт влади – це безпосередній носій влади, який організовує поведінку об‘єкта владними засобами до інтересів цього об‘єкта.
Уявлення політики у вигляді влади є роздільною ознакою політичної партії і громадської організації. Якщо політичні партії “мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі“, то громадська організація існує “для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно–культурних, спортивних та інших спільних інтересів (“Закон України “Про об‘єднання громадян“). Таким чином, НДО не прагне безпосередньо формувати органи влади як на національному, такі на регіональному і місцевому рівнях і мати представництво в їх складі. І в цьому плані громадські організації є неполітичними. Іншими словами: НДО не являються суб‘єктами і носіями політичної влади і не прагнуть до неї.
Проте, в період передвибочої кампанії, членам громадських організацій дуже важливо визначити своє місце в політичному житті суспільства.
Поняття “політичне життя” так як і термін “політика” багатоаспектне, воно “визначає галузі всього політичного, дозволяє охопити всю політичну сферу, всі її елементи, причому, дає можливість відобразити їх динамізм і активність“. Особливості, характер і структура політичного життя, визначаються рівнем цивілізованості того чи іншого суспільства, його демократизму, співвідношенням корінних інтересів різних соціальних груп, вмінням і прагненням політичного керівництва об‘єднати народ для досягнення спільної мети“.
Політичне життя визначають як одну з основних сфер суспільного життя, пов‘язану з діяльністю і відносинами індивідів і соціальних спільнот, створених ними політичних інститутів для виявлення інтересів соціальних суб‘єктів, а також боротьбу за їх реалізацію через посередництво політичної влади у процесі політичного розвитку.
Важлива роль у функціонуванні політичного життя відводиться особистості, без якої немає соціально–політичної активності. “Йдеться про політичну участь, тобто, про залучення людей до процесу політико–владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що поважають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів“.
Громадські організації, особливо в період передвиборної кампанії, повинні активно виражати свої інтереси, потреби і впливати на суб‘єктів політики.
Існує багато підходів до визначення рівня залучення особистості до політики і типів особистості залежно від ставлення до політичного життя. В узагальненому варіанті їх можна подати у формі таблиці, яка надається в одному з навчальних посібників:
|
Рівні залучення особистості до політики |
Типи особистості, залежно від ставлення до політики |
|
Незначна політична активність та інтерес до політики, мінімальність політичного впливу; статус об‘єкта політики. |
“Автомат” – уникає будь–яких політичних орієнтацій; тікає в свій внутрішній світ.(Е.Фромм) Індиферентний тип – не має жодного відношення до політики. |
|
Член громадської організації, руху; Залученість до політики є опосередкованою. |
Бюрократичний тип – ставлення до політики залежить від обставин життя (Р.Мертон) |
|
Член політичної організації ціле спрямовано, з власної волі, безпосередньо бере участь у її роботі. |
Політичний агітатор – здатний впливати на емоції й почуття людей. |
|
Громадський, політичний діяч. |
Адміністратор – здатний маніпулювати подіями та обставинами . |
|
Професійний лідер. |
Політичний теоретик – здатний маніпулювати ідеями( Г.Лассуелл) |
|
Політичний лідер. |
Моралізатор – визначається ентузіазмом, великою емоційною зацікавленістю і малою поінформованістю про політику (Р.Рісмен) |
Як бачимо, членам громадських організацій відведено проміжне становище в рівнях залученості до політики. Маючи соціальні орієнтири, не пов‘язані з безпосереднім представництвом в структурах публічної влади, вони відносяться до політики в залежності від ситуації і обставин життя. Участь в діяльності НДО і груп за інтересами спрямовує енергію її членів на вирішення проблем найближчого соціального оточення (захист природи, прав людини, інтересів споживачів та інш.).
Передвиборча кампанія використовується як реальна можливість для того, щоб залучити увагу громадськості, офіційних кіл, а також кандидатів в депутати до будь–якої актуальної соціальної проблеми.
Виробляючи стратегію НДО в період передвиборчої кампанії, необхідно ознайомитися з існуючими виборчими системами різних країн і України зокрема.
Вибори – це конкретна форма участі в політичному житті. Завдяки цьому акту формуються як центральні органи влади (президент, парламент), так і органи місцевого самоврядування різних рівнів. Під час передвиборчої кампанії висвітлюються основні проблеми життя суспільства, і громадська організація повинна активно використовувати свій час для реалізації своєї місії.
Вибори як процедура обрання або висунення певних осіб способом голосування є основним механізмом створення органів та механізмів влади.
Існують наступні виборчі системи:
Мажоритарна виборча система – це такий порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів, партія), який отримав більшість голосів по виборчому округу (50% + 1 голос).
Практика підтверджує, що мажоритарна система ефективна в тих країнах, де партійна система вже склалася. Проте, мажоритарний принцип виборів має і суттєві вади, оскільки він може дати спотворене співвідношення сил у суспільстві під час виборів. Як показує практика, в особливо несприятливі умови мажоритарна система ставить дрібні партії, яким дуже важко провести своїх кандидатів у виборні органи.
Пропорційна виборча система – це такий порядок визначення результатів голосування, за яким розподіл мандатів за партіями, які виставили своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів, тобто у процентному співвідношенні.
Для проведення виборів за пропорційною системою створюються великі округи. Кожна партія виставляє на виборах списки кандидатів. Встановлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Розподіл мандатів всередині списку партії здійснюється згідно з порядком, в якому кандидати розташовані в списку.
Змішана виборча система – це такий порядок визначення результатів голосування, в якому поєднані елементи мажоритарної і пропорційної систем.
За оцінками фахівців ця виборча система дозволяє об‘єднувати позитивні сторони мажоритарної і пропорційної систем, а також долати їх вади. В парламент одну половину депутатів обирають за пропорційною системою, а іншу–за мажоритарною. Спосіб голосування полягає в тому, що виборець отримує два бюлетені. За допомогою одного обирає особу, за допомогою іншого – партію.
18 жовтня 2001 року президент України Л.Кучма підписав Закон України “Про вибори народних депутатів України“.
У відповідності з цим законом, вибори депутатів України здійснюються за змішаною (пропорційно – мажоритарною) системою.
1. 225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатному загально мандатному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків.
2. 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відповідної більшості в одномандатних виборчих округах.
На території України створюється один багатомандатний виборчий округ, який включає всю територію України і 225 одномандатних округів, до складу яких можуть бути включені один або кілька районів, міст.
Закон України “Про вибори народних депутатів” визначає порядок висунення і реєстрації кандидатів в депутати, а також проведення передвиборчої агітації.
Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцять одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п‘яти років .
Право висування кандидатів в депутати належить громадянам України, які досягли 18 років і мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) або шляхом самовисування .
Кандидатів в депутати може висувати партія або виборчий блок партій, які зареєструвались в установленому законом порядку не пізніше як за рік до дня виборів .
Передвиборча агітація починається за 50 днів до початку виборів і завершується о 24:00 останньої п‘ятниці перед днем виборів .
Форми і засоби передвиборчої агітації можуть здійснюватись в будь–яких формах, що не суперечать Конституції України та законам України.
* – Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Стратегія неполітичної НДО під час передвиборчої кампанії – Кіровоград:ЦПТІ, 2001 – 120с., розділ 1.1.