У сучасних умовах вирішальним фактором сталого соціально-економічного розвитку будь-якої організації, територіальної громади, країни є кадровий (людський) потенціал. Очевидно, що без певного рівня освіченості людського потенціалу неможливо досягти успіху в умовах ринкової економіки. Однак, як відзначають багато дослідників, внесок цього фактору в економічне зростання відбувається не тільки за рахунок більш високої продуктивності кваліфікованих і освічених працівників. Не менш важливими є такі характеристики людського потенціалу, як уміння працювати в команді, впевненість у собі, позитивний настрій, готовність до співпраці, емоційна стійкість, толерантність, відповідальність, здатність прийняти виклик, готовність до змін. Ці особливості одержали назву соціального капіталу.
Вперше термін «соціальний капітал» вжив Л. Дж. Ханіфан в 1916 році в дискусіях із сільськими школами для опису найважливіших обставин, які впливають на повсякденне життя кожного. Аналіз цих ситуацій привів автора до висновку про необхідність виховання волі, братських почуттів, взаємної симпатії, вміння налагоджувати соціальні взаємини і комунікацію серед людей. Приблизно в цей же час у працях Е. Дюркгейма і М. Вебера закладаються основи дослідження концепції соціального капіталу. Основним компонентом соціального капіталу вони вважали довіру, яка за певних умов може перестати бути індивідуальною якістю, що характеризує особистість, і може розповсюдитися в цілому на соціальну групу чи суспільство.
Однак у науковий обіг категорія «соціальний капітал» увійшла лише у другій половині ХХ століття, завдяки роботам Г. Беккера, П. Бурдьє, Дж. Коулмена, Р. Патнама, Ф. Фукуяма та ін.
Розширене використання категорії «соціальний капітал» у науці стало можливим після виходу в 1964 р. у світ книги Г. Беккера «Людський капітал». У своїй роботі автор здійснив розрахунок економічної ефективності освіти, а згодом опублікував багато статей з найрізноманітніших соціальних проблем, трактуючи їх з позицій економічного способу мислення.
Важливий внесок у розвиток поняття соціального капіталу внесла теорія французького соціолога і філософа П. Бурдьє, який встановив взаємозв’язок між соціальним, фізичним, культурним і людським капіталами і, на основі цієї взаємодії, визначив соціальний капітал як диференціюючий та конструюючий чинник соціальної поведінки. При цьому П. Бурдьє заявляє, що соціальний капітал є сукупністю явних і потенційних ресурсів, які передбачають наявність системи інституційних відносин взаємного розпізнавання або визнання.
Дж.Коулман використовує поняття соціального капіталу для аналізу відносин всередині групи людей, об’єднаних спільністю норм, цінностей, світогляду, а також взаємними зобов’язаннями і очікуваннями. Він зазначає: «соціальний капітал виникає з таких змін у відносинах людей, які полегшують їх взаємодію … Так само як фізичний або людський капітал, соціальний капітал вносить свій внесок у результати виробничої діяльності. Тому спільнота людей, що володіює надійною репутацією і великим потенціалом довіри, може досягти значно більших успіхів, ніж аналогічна група осіб, що не володіє цими якостями ». В якості основоположної норми, що бере початок у традиційних суспільствах, але представляє собою одну з найважливіших форм соціального капіталу сучасних суспільств, Дж.Коулман виділяє норму колективізму, готовність докласти зусиль і направити ресурси на досягнення загального блага. На думку Дж. Коулмена, соціальний капітал – це ресурси соціальних відносин, їх мережі, які полегшують дії індивідів завдяки формуванню взаємної довіри, визначенню взаємних зобов’язань і очікувань, формулюванню і встановленню соціальних норм, освіти асоціацій. Важливо, що вчений бере до уваги значення інформації для соціального капіталу. Дж. Коулмен робить акцент на ролі соціального капіталу у формуванні людського капіталу. Він стверджує, що людський капітал складається зі знань, навичок, а також із здатності людей створювати один з одним певну спільноту.
Важливим переходом від якісного обговорення важливості соціальних норм до більш предметного вивчення стала книга політолога Патнама «Творення демократії. Традиції громадянської активності в сучасній Італії». Порівнюючи результати реформи з децентралізації влади в Італії у 1960-х роках, Патна звернув увагу на те, що північні регіони, де люди більш соціально активні (за показниками явки на виборах, участі в асоціаціях, зацікавленості в місцевих справах), краще скористалися переданими повноваженнями, в «пасивних» південних, навпаки, якість управління впала. За словами Р. Патнама, «громадянське суспільство характеризується активною і орієнтованою на суспільні цілі позицією громадян, елітарними політичними відносинами і заснованими на довірі і співпраці суспільними відносинами». Все це в сукупності вчений називає «соціальним капіталом». Громадяни, отримавши соціальний капітал завдяки участі в організаціях громадянського суспільства, в подальшому можуть використовувати його для зміцнення демократичних принципів в управлінні державою. Р. Патнам проводив тривалі дослідження в Італії, які підтвердили, що мережа місцевих добровільних організацій утворює соціальний капітал – громадянські цінності, навички і знання, – потрібні для консолідації демократії. «Люди, зацікавлені в демократії, її консолідації та ефективності, повинні перш за все сприяти формуванню громадянського суспільства. Ми підтримуємо тих, хто виступає за трансформацію місцевих структур і реформи на місцевому рівні з метою створення соціального капіталу, а не тільки за загальнодержавні ініціативи, оскільки саме так можна досягти ефективного функціонування демократії». З цього моменту кількість наукових статей, присвячених соціальному капіталу, неухильно росте.
Ф. Фукуяма дає таке визначення: «соціальний капітал – це загальноприйняті норми і цінності, які практикуються певною групою людей і дозволяють їм співпрацювати; це – певний потенціал суспільства або його частини, що виникає як результат наявності довіри між його членами. Соціальний капітал є неформальною практикою розуму».
Відповідно до визначення Світового Банку, соціальний капітал – це інститути, відносини і норми, які формують, якісно і кількісно, соціальні взаємодії в суспільстві. Останнім часом з’являється все більше доказів, що соціальна єдність служить визначальним фактором економічного процвітання та сталого розвитку суспільства. Соціальний капітал є не просто сумою інститутів, що підтримують суспільство, а радше «клеєм», який утримує разом різні його частини. Він складається перш за все з горизонтальних зв’язків між людьми, і включає соціальні мережі та відповідні норми, які впливають на продуктивність і добробут різних співтовариств.
Опис концепції соціального та людського капіталу в контексті російського суспільства містять наукові праці Н.А. Бутової, А.Л. Гапоненко, Г.В. Градосельской, І.Є. Діскіна, В.І. Корнієнко, А.К. Ляско, Т.М. Орлової, Н.М. Пліскевіч, В.В. Радаєва, Т.П. Скрипкіна, Л.В. Стрельникової, А.В. Трапковой, І.Ф. Чернявського, О.І. Шкаратана, П.М. Шихірєва та ін. Досліджується також функціонування окремих аспектів соціального капіталу в історико-соціальному просторі радянського та пострадянського суспільства.
Велику увагу вивченню соціального капіталу в громадянському суспільстві приділяють українські вчені А. Колодій, А. Багнюк, А. Бова, Є. Гугнін, В. Чепак, О. Кірєєва, М. Лесечко, А. Чемерис, Ю. Савко, О. Сидорчук, В. Степаненко та ін..
Особливий інтерес представляє концепція А. Колодій, в якій розглядається взаємозв’язок громадянського суспільства і соціального капіталу. Автор стверджує, що громадянське суспільство асоціюється з цінностями довіри, розсудливості та толерантності, тому його члени з довірою ставляться до своїх колег по діяльності, до інших людей та громадських інститутів, визнають право інших громадян на власну думку, його озвучення та захист. У рамках структур громадянського суспільства формується громадянська добропорядність і громадянська позиція, що виражаються у понятті соціального капіталу. Важливою є думка про те, що соціальний капітал є ознакою зрілості та ефективності громадянського суспільства, а також тим його основним продуктом, який забезпечує вплив громадянського суспільства на інші сфери суспільного життя.
У контексті громадянського суспільства, також слід звернути увагу на компоненти, з яких складається концепція соціального капіталу, А. Колодій виділяє наступні елементи:
• мережа горизонтальних зв’язків між рівними і вільними індивідами;
• норми взаємності і довіри;
• навички колективних дій;
• почуття участі у громадських справах, обов’язки і відповідальності перед іншими людьми, тобто «громадянськість» в її неполітичних проявах (civicness).
На думку Р. Патнама, таких компонентів три:
• моральні принципи і норми;
• соціальні цінності;
• соціальна інфраструктура.
Ю. Савко виділяє наступні три найважливіших структурних компоненти:
• соціальні відносини, завдяки яким індивіди можуть мати доступ до ресурсів їхніх партнерів по спілкуванню;
• обсяг і якість доступних ресурсів партнера по спілкуванню;
• відносини взаємності обміну.
А. Бова позначив такі складові соціального капіталу:
• членство у громадських та політичних організаціях;
• довіру до формальних і неформальних зв’язків
• освіта;
• вільний доступ до інформації;
• норми, традиції, цінності;
Отже, соціальний капітал – це зв’язки, норми і довіра.
Необхідно відзначити, що в умовах тотального панування інформаційної галузі, важливою умовою функціонування громадянського суспільства є гідне самоствердження кожної людини. Подібне самоствердження здійснюється завдяки високому рівню соціального, інтелектуального, психологічного розвитку особистості, загальної довіри, внутрішньої свободи, здатності вступати в той чи інший інститут – і всі ці складові знаходять своє відображення в теорії соціального капіталу.
Та все ж на сьогоднішній день концепція соціального капіталу, як проблема спеціального наукового дослідження, поки є новою і недостатньо вивченою. Ось чому в даний час відсутнє єдине розуміння і визначення самої категорії «соціальний капітал».
Вчені по-різному трактують це поняття, серед основних підходів можна назвати такі:
1) визначення соціального капіталу як умови формування і функціонування громадянського суспільства;
2) ототожнення громадянського суспільства та соціального капіталу;
3) розуміння соціального капіталу як складової громадянського суспільства;
4) розгляд соціального капіталу як інфраструктури та утримання автономних соціальних відносин.
Через «розмитість» поняття соціальний капітал вимірюють абсолютно різними способами в залежності від контексту. Найпоширеніші показники вимірювання соціального капіталу в міжрегіональних дослідженнях – це цінності (довіра, повага до оточуючих, готовність допомагати, толерантність), членство в асоціаціях і клубах за інтересами (наприклад, профспілках), благодійність, волонтерство, розвиненість некомерційних організацій. Загальний підхід у виборі індикаторів будується з більш вузького, економічного визначення соціального капіталу як сукупності спільних норм і цінностей, які дозволяють суспільству вирішувати проблему надання суспільного блага.
Більш широке розуміння соціального капіталу, яке пояснює як позитивні, так і негативні його аспекти, включає в розгляд не тільки горизонтальні, але і вертикальні зв’язки між людьми, а також поведінку організацій та відносини між ними. Такий підхід бере до уваги, що горизонтальні зв’язки забезпечують спільнотам ідентичність і спільність цілей, але в той же час підкреслює, що за відсутності зв’язків, що з’єднують різні соціальні групи (релігійні, етнічні, соціально-економічні), внутрішньогрупові зв’язки можуть стати підставою для переслідування вузьких інтересів і можуть перешкоджати доступу до інформації та матеріальних ресурсів, які інакше могли б надати значиму підтримку спільноті (наприклад, відомості про вакансії, доступ до кредитів і т.д.). Агентство «Arts & Business» виділяє три виміри формування соціального капіталу:
• зростання (індивідів),
• зв’язку (між членами одного співтовариства або групи інтересів),
• встановлення зовнішніх контактів (з іншими спільнотами або групами по інтересам).
Центр місцевої активності відіграє важливу роль в кожній з цих областей.
Будинок культури, який став Центром місцевої активності – це не тільки установа культури, але, перш за все, соціальна спільність, здатна як суб’єкт управління на основі спільних цінностей (причетності до малої батьківщини, відповідальності перед спільнотою) перетворити соціокультурне середовище, поліпшити соціальні умови проживання відповідно до інтересів своїх громадян, змінюючи якість життя на краще. Все це сприяє формуванню особистості з високою культурою довіри.
Недержавні громадські організації, ЗМІ, різні неформальні громадські об’єднання з найрізноманітнішими ознаками (культурними, релігійними, професійними, за формою проведення дозвілля, загальними інтересам, захопленнями і т.п.) найбільшою мірою здатні виявити інтереси громадян місцевої громади стати головним соціальним середовищем трансляції та затвердження культури довіри та розвитку місцевої громади.
Взаємодія Центрів місцевої активності з представниками місцевого самоврядування, громадськими організаціями і бізнесом дозволяє успішно вирішувати проблеми довіри, вирішувати конфлікти, обмінюватися інформацією і здійснювати спільні соціально-економічні проекти. «Закон, договір, економічна доцільність, – підкреслює Ф. Фукуяма, – є необхідним, але аж ніяк не достатнім базисом стабільності і добробуту в постіндустріальний період – вони повинні спиратися на такі речі, як взаємодія, моральні зобов’язання, відповідальність перед суспільством і довіра».
Доведено, що, чим більше успішних проектів організували різні фонди місцевих громад, тим більше до них довіри з боку населення і тим більше зв’язків, заснованих на міжсекторному соціальному партнерстві, що є запорукою сталого розвитку території. Міжсекторна комунікація, що виникає при цьому, відображає взаємодію між корпоративними та соціальними суб’єктами, діяльність яких спрямована на інших. У сукупності ці взаємодії утворюють соціальний капітал, що є необхідною умовою мобілізації колективних ресурсів.
Центр місцевої активності має в своєму розпорядженні реальні можливості для формування основного компонента соціального капіталу – довіри. Відомо, що довіра як психологічний стан особистості може виникати на основі ряду факторів: інтересів даного індивідуума, його установок, емоційних реакцій, попереднього власного досвіду або досвіду попередніх поколінь, адаптивних здібностей особистості. Довіра виникає, коли людина впевнена у правильності та адекватності процесів і явищ, що відбуваються в місцевій громаді, відповідності їх її ціннісним установкам. Центр місцевої активності створює реальні умови для самовдосконалення і для поліпшення соціокультурного середовища, і чим більше перспектив для самореалізації людей, тим вище ступінь довіри до процесів, що відбуваються.
Довіра як психологічний стан людини реалізується шляхом участі в проектах з розвитку місцевої громади. Будь-які позитивні результати будь-яких дій викликають у свідомості людини довіру до них і при повторенні даних дій з неминучістю ведуть до закріплення позитивної реакції довіри в поведінці індивіда. Природно, що будь-яке нове явище досліджується людиною методом проб і помилок, і в разі негативного впливу на індивіда може бути ним відкинуто, з подальшим закріпленням реакції недовіри до даного явища, навіть якщо ця негативна дія була випадковою. Ось чому центр місцевої активності піклується про те, щоб нові проекти (справи), які чинять позитивний вплив на соціально-економічний розвиток, були з самого початку сприйняті позитивно як окремими індивідами, так групами місцевого співтовариства.
Центр місцевої активності спирається на наступні джерела формування і зміцнення відносин довіри у місцевій громаді:
• вирішення найбільш актуальних соціальних проблем місцевої громади;
• спільна діяльність щодо вдосконалення соціокультурного середовища;
• можливість кожного висловлювати свої інтереси і впливати на прийняття рішень;
• відкритість та доступність інформації;
• чіткий зворотний зв’язок;
• добросовісність, чесність і компетентність лідерів;
• стійкість інститутів, «правил гри», договірних відносин та партнерських зв’язків;
• гідний імідж і культура організацій.
Отже, до характеристик соціального капіталу належать:
ціннісні складові (цінності, цілі різних соціальних спільнот локального соціуму) та інституціональні складові (соціальні зв’язки, норми, відносини). У Центрі місцевої активності разом вони беруть участь у виборі типів стратегій поведінки та встановлення рівнів довіри індивідів і соціальних спільнот один одному. Соціальний капітал – це накопичений ціннісний та інституціональний ресурс, включений в процеси розвитку місцевої громади і є індикатором її розвитку.
* – Азарова Т.В., Абрамов Л.К. Центр місцевої активності на базі будинку культури:методологія та технологія розвитку територіальної громади – Кіровоград, ІСКМ, 2010