Давайте почнемо з того, що висловимо припущення, що таке соціальне підприємництво? (мозковий штурм, думки учасниць групи).
– Люба, м. Олександрія, Кіровоградська область. Перше, що приходить в голову, соціальне підприємництво – це коли люди займаються бізнесом і якусь частину своїх грошей віддають на вирішення соціальних проблем або на цьому підприємстві працює лише категорія людей – соціальна.
Я буду одразу коментувати, щоб ви розуміли. Коли бізнес віддає частину свого заробітку чи прибутку в якусь добру справу – це називається соціальна корпоративна відповідальність. І це є різновид сучасного менеджменту. Засновником цієї теорії є той самий, хто є засновником комерційного маркетингу. І це Филип Котлер. В 2005 році він сказав – дякую вам мої шанувальники, що ви читали і користуєтеся книгою «Менеджмент. Маркетинг», але за 20 років дуже змінився, тому користуйтеся соціальною корпоративною відповідальністю. Там є шість етапів, і один із них – це відрахування на добрі справи.
– Людмила, м. Олександрія, Кіровоградська область. У мене були спроби написати проекти якраз по соціальному підприємництву. Ми хотіли створити інкубатор ідей, кооперативи по сироварінню, вирощуванню ягід тощо. Такі у мене асоціації і на жаль, невдалий досвід.
Якщо я скажу, що експертиза і мої приватні дослідження того, як донори підтримували в Молдові, Румунії, Польщі, Словаччині, то воно триває стільки, скільки триває використання гранту. Після закінчення гранту закінчується і соціальне підприємництво. І в Україні двічі чи тричі донори наступали на одні і ті самі граблі. І жоден пункт не був успішним. Тому, вочевидь, грант – це не те, що підтримує соціальне підприємництво. Часто через те, що вони не дуже розуміють про що йдеться. Слова і назва мають значення.
– Ліля, м. Полтава. З соціальним підприємництвом я не стикалася, дещо читала лише. Як на мене – це коли є група людей, яка хоче реалізувати ідею. Наприклад, люди з інвалідністю або інші, які мають якісь фізичні або інші обмеження таким чином працевлаштовані. Їх вироби, наприклад, продають, і таким чином заробляються кошти. І це пов’язано з громадськими організаціями.
Громадські і благодійні організації, а також їх діяльність – громадська і благодійна, це теж не соціальне підприємництво. Природа діяльності громадських/благодійних організацій – це витратна природа. Чому більшість проектів із соціального підприємництва були провалені? Бо гроші давалися не в соціальне підприємство, вони давалися громадським/благодійним організаціям з надією, що ці організації під проектом створять соціальне підприємство, діяльність якого була описана. Але природа громадської/благодійної організації – споживча. Гроші взяти і по плану, так як є, провести всі заходи і відзвітувати. Тому, й комунальні підприємства часто не спрацьовують, тому що бюджет згубно діє, і стимулу бути підприємницькою організацією – немає.
– Наталія, смт. Іванків, Київська область. Для мене це підприємництво, яке працює на громаду, допомагає людям з особливими потребами.
Підприємство, яке працює на громаду – це комунальне підприємство. Воно може бути соціальним, але, насправді, воно нічим не відрізняється від іншого, крім того, хто є його засновником. І ще є одна відмінність – комунальне підприємство, на відміну від інших, може безперешкодно брати бюджетні кошти і бути при цьому збитковим.
– Наталія, м. Горішні Плавні, Полтавська область. На мою думку, це підприємництво, яке об’єднує в собі людей і має за мету не лише отримання прибутку, а ще й певний розвиток якоїсь соціальної сфери.
Бракує деяких конкретних моментів, але, якщо визначати, то дуже близько. Дещо необхідно уточнити, щоб було зрозуміліше.
– Іванна, с. Сутківці, Хмельницька область. Я не стикалася з таким визначенням, але читала про це, цікавилася. В мене така думка, що це певна якась підприємницька діяльність, яка спрямована на зміни у суспільстві, можливо, інноваційні, позитивні.
Можна так сказати, якщо об’єднати два. Додалася ще одна характеристика, що це все ж таки підприємницька діяльність. Цим вона і відрізняється.
– Наталія, м. Олександрія, Кіровоградська область. Як на мене, то соціальні послуги в бібліотеці – це майстер-класи з виготовлення чогось, залучення до них людей різних категорій. А соціальне підприємництво – це та діяльність, до якої залучаються люди певної категорії (наприклад, похилого віку).
Правда полягає в тому, що громадські/благодійні організації те ж саме роблять, вони об’єднують людей за певним принципом навколо якоїсь ідеї. Але тоді, що ж таке підприємництво? Ми маємо такі ознаки: соціальне підприємництво – це підприємництво.
Це не споживання грошей без прибутку. Мусить бути прибуток. Підприємницька діяльність- це планування продукту, дистрибуція продукту задля отримання прибутку. Але те, що можна витягувати це те, що соціальне підприємництво часто працює з вразливими групами.
– Алла, с. Щурівчики, Хмельницька область. Соціальне підприємництво – це вид діяльності, до якого залучаються вразливі верстви населення і яке має за мету покращення умов (або сприяння позитивним змінам) для певних категорій людей.
Вже ближче. Дуже часто не договорюють важливої характеристики. Що соціальне підприємство – це робота соціально-вразливої групи (де люди створюють своїми руками продукт) для цієї ж або для інших вразливих груп. Це основна відмінність від всіх інших видів підприємницької діяльності. Цим соціальне підприємство і вирізняється. Чому ми говоримо, що товариство інвалідів, які мають підприємство своє, чому це класичне соціальне підприємництво? Тому що, для того, щоб незряча людина, наприклад, змонтувала розетку чи ще щось, йому потрібне спеціально обладнане місце, його треба навчити цьому. Є законодавчі вимоги, що таких людей треба доставити до місця роботи, годувати, супроводжувати, навчати тощо. Тому і продукція там має інакшу вартість. І вони видають продукт для своєї ж категорії або іншої вразливої категорії населення.
Тепер про кооператив. Чому кооператив вважається класичним соціальним підприємством? Треба подивитися на історію кооперації. Історія кооперативів в Україні, вони до речі прийшли з Австро-Угорської імперії, яка була найбіднішою, бо вона була затиснута всередині Європі і не мала простору. Звідти пішли кооперативи – з бідних людей. Чому? Тому що війни були, розорення, найбільше всього винищувалися чоловіки. А отже залишалися вдови, сироти, і це була основна вразлива група. І вони мусили забезпечити виживання собі і своїм дітям, і ще платили податки. Чому в Україні кооперативи зараз не працюють? Трохи все змінюється, мають бути власники, так, це може буде не заможне верство. Перші кооперативи в Україні в кінці 19 – на початку 20 століття почали працювати – це були споживчі кооперативи. І об’єднували вони дійсно найбідніші сім’ї, переважно в селах. Це і зараз можна зробити. Підніміть, будь ласка, руку, хто вважає, що сім’я сьогодні – це захищена категорія?
Можна сказати, що вразлива група… тому, все, що стосується сім’ї, може бути кооперативом.
Зміни в законодавчій базі не будуть стимулювати кооперативи. Це відповідальність сімей, або вони готові щось робити, або ні.
Давайте ще одну різницю проведемо з бізнесом. Ми не дали визначення, чим соціальне підприємництво відрізняється від бізнесу? От як думаєте, чим?
– Масштабом.. ще версії…
– Складом учасників ..ми говоримо про бідні верстви населення, тобто їм спочатку необхідно задовольнити базові потреби, в же потім заробляти гроші.
Формула бізнесу приблизно звучить так: інвестиція – коли є інвестиція, буде бізнес – коли є бізнес, буде прибуток. Я зараз нічого не буду пояснювати, а дам іншу формулу – формулу соціального підприємництва, яка виглядає трохи інакше. Мудрість – творчість – добробут.
Поясніть чому? Деякі речі легше сприймати не через себе зараз, бо ми надто критичні до себе або навпаки. Деколи нам легше сприймати щось, що було колись і ми про це чули. Давайте все таки повернемося до історії, знову про кооперативи. Є дисертація мого друга, він доктор творчої економіки. Перші кооперативи, які прийшли в Україну, вони прийшли через церкву і першими організаторами кооперативів були священики. Це не тільки греко-католицька церква, а насправді й православна. Тому й є дисертації про це.
Чому саме священники і чому греко-католики? Тому що традиційно, в Західній Україні, було потужні дві церкви – православна і римсько-католицька. І ці дві церкви між собою якось там змагалися. Коли бідний священик приходив в село, то, щоб збудувати церкву, йому потрібно було побудувати громаду, об’єднати. Для цього потрібна мудрість. Коли бідний священик, який ще нічого не заробив і шансів на заробіток не так багато, приходить в бідну молоду громаду, то йому приходиться добре думати, що цій громаді запропонувати. І що він бачить? В принципі теж саме, що ми зараз бачимо у віддалених селах. Ціна продуктів, які продаються в сільській, значна вища ніж в міській місцевості.
Основні споживчі товари, одяг в тому числі, привозиться з міста і люди, які і так бідні, постійно переплачують. І тут вже необхідно проявити творчість, придумати, як, наприклад, закупати продукти там і привозити сюди. Священик іде до людей і питає – що вам потрібно? Записує, кому що потрібно привезти з міста, складають списки. Дають список старості, дають йому гроші, і він їде в місто, в гуртовню і купляє вже значно менше, на 10, 15, 20 відсотків. Що відбувається? В людей піднімається загальний добробут. Навіть, якщо старості заплатили і за проїзд, але все одно піднімається і його добробут.
Бізнес не хоче працювати на своїх грошах. Яка простіша формула бізнесу? Тут діє інша етика та інша природа. Формула бізнесу така – чужі люди та чужі гроші працюють на мене. Чужі гроші – це інвестиція. Коли з бізнесменом щось стається, він не може забрати свої гроші. Соціальна корпоративна відповідальність для того і існує, щоб пом’якшити удари економіки по бізнесу. З одного боку, бізнес придумав багато речей, щоб полегшити життя людей, а з іншого знищити. Тепер давайте до сучасних прикладів. Ми щойно визначили категорію. Наприклад, сім’я. Вона присутня в кожній громаді, і не треба відшукувати незрячих або тих, хто не чує, наприклад, якщо їх немає.
Треба дивитися реально на ситуацію і на тих, хто справді страждає. І таких категорій, насправді, в кожній громаді, більше ніж, ви собі можете припустити. І тут треба проявляти мудрість. Це значить, що нам треба подивитися, поспостерігати…
Дуже часто є такі приклади, які розкручуються. Наприклад, ми беремо в людей вживані речі в Києві і продаємо їх. Це соціальне підприємництво? Ні, це секонд хенд, тобто одні приносять те, що їм не потрібно, інші купують по нижчій ціні. Але це бізнес. Навіть якщо вони там якусь частину віддають. І це не є соціальним підприємництвом. І деякі ходять по конференціям і розповідають, що це соціальне підприємництво. І соціальне підприємництво і бізнес є підприємництвом. Є різниця з цільовими групами, підходами. Є різниця в цінностях, якими користуються ті та інші. Але відмінність все ж таки є – прибуток. В одному прибуток для багатьох, який перетворюється в добробут, а там прибуток для однієї особи. Підприємництво- це коли все продається. Творчість потрібна для того, щоб придумати, як продати так, щоб це коштувало більше.
Якщо ми хочемо робити соціальне підприємство, нам потрібно робити бізнес. Скажу більше, набагато більше шансів діючим підприємцям стати соціальними підприємствами, ніж тим, хто буде вчитися підприємницькій діяльності шляхом проб та помилок. А чому так? Що знаєте про мислення? Роберт Кіосакі знаєте, хто такий?
Він виводить дві речі, які ми можемо згадати, що нам корисні. Це те, що є 4 типи мислення людей щодо грошей. Перший тип мислення мають робітники. Є характеристика для таких людей – це люди залежні від грошей, змушені все життя працювати на когось, їм будуть платити мало, принижувати, а вони будуть терпіти. Простіше кажучи, що це люди, які живуть постійно в стресі, мало їдять та мало сплять.
Кіосакі каже, що під час стресу, люди кажуть – все не можу, і переходять в іншу категорію, як має назву само зайняті або підприємці. Треба пройти величезну колосальну ломку. Треба придумати ідею, створювати продукт, його дистрибуцію тощо. Якщо ми мислимо не змінно, то підходи не змінюються. Нас буде кидати в попереднюстадію, і завжди це супроводжується персональною кризою. Ще одна частина, яку ми маємо по Кіосакі засвоїти – це пасиви і активи. Деякі люди помилково вважають, що якщо вони мають нерухомість, то вони багаті. Бо дуже часто ця нерухомість є їх пасивом. Але коли ми думаємо про бізнес, ми думаємо про те, як збільшити активи. Це перший крок до підходу про підприємницьку діяльність. Скажу так, що перші сорок років, чим би ви не займалися, буде завжди важко.
Перше, з чого розпочинається будь-яка підприємницька діяльність, це портрет клієнта. Це не придумана якась істота, це реалістичні люди, яких ми можемо побачити і сказати – це мій клієнт. Якщо ми не можемо описати такого портрету, щоб вирізнити цих людей, ні якісного бізнесу, ні якісного комунального підприємництва бути не може. Чому? Бо якщо ми не знаємо, хто наш клієнт, ми не знаємо, хто платить. Бо клієнт відрізняється від споживача тим, що він платить, а не просто споживає. Бо є клієнти – споживачі, а є клієнти – ті, хто платить. Наприклад, підгузки. Клієнт – мама, чи бабуся або дідусь, а споживач – дитина. Ми мусимо мати портрети кожної групи. Тому що, часом, саме діти можуть бути головним промоутером нашого продукту.
Якщо ми портрет не намалювали, ми не дамо того продукту, бо портрет завжди пишеться з урахуванням продукту. Наприклад, називаєте цільову групу, яку легко опишете – безпритульні або люди без місця проживання.
Опишіть так, як ви бачите – погано одягнені, припухлі обличчя, явний наслідок дій хімічних речовин тощо. Якщо ми не зможемо описати портрет клієнта, ми не здатні надати послуги. Якщо ми не можемо надати послуги чи продукту, ми банкроти. Якщо ми банкроти, ми нікчемні на ринку праці, не те, що в бізнесі. Поки ми не описуємо портрет, ми не можемо визначитися, що це наш клієнт. А коли ми прив’язуємося до своєї локації (бібліотека, заклад культури), то ми навіть і не задумуємося, що є інші категорії, які мають поведінку, потреби, статус.
Перспектива не в тому, щоб працювати з діючим клієнтом. Перспектива полягає в тому, щоб залучити тих, хто не є клієнтом. Існує три ешелони на клієнта, які роблять величезні статки малими внесками.
До продуктів. Коли ми описуємо продукт, то описуємо картинку таємних бажань клієнта, яка відповідає потребам. Наприклад, реклама є така Бонжур… бачили, як описують? Хтось дивився склад цього печива? Там немає ні одної біологічної речовини, але люди вирішують купувати і куштувати. Тому, необхідно розуміти, як повинен виглядати наш продукт і як його описати так вдало. Для кожної потреби має бути запропонований свій продукт.
Робота в групах, презентація напрацювань, підведення підсумків.
Тренер – Руслан Краплич
“Фундація імені князів-благодійників Острозьких”, м. Рівне
* Стаття взята із Матеріалів п’ятої національної конференції «Соціальна анімація для розвитку культури та громад»