Кажуть, безвихідних ситуацій не буває. Навіть коли сім бід навалюються одночасно, десь обов’язково має бути маленька щілинка, що є виходом зі скрути. У цьому пересвідчилася завідуюча клубом села Журавлинка Васильківського району, що на Дніпропетровщині, Лариса Підріз. Після реформування агропромислового комплексу місцеве колективне сільгосппідприємство правда”, яке свого часу забезпечувало роботою всіх жителів села, вирішувало їх соціальні проблеми і утримувало заклад культури, розпалося на маленькі фермерські господарства. Дрібним власникам стало не до бід простого селянина, а тим більше до культури – самому б якось вижити у сьогоднішній складній економічній ситуації. Жителі Журавлинки разом із роботою поступово втрачали надію на краще. Якщо жінки ще якось намагалися всіма правдами і не правдами заробити свій кусок хліба, бо ж треба годувати дітей, то чоловіки знайшли свою відраду у спиртному і почали виливати свою злість на власних родинах. Лариса Підріз розповідає, що в селі немає жодної сім’ї, в якій би жінка не страждала від насильства. Доволі часто трапляються такі ситуації, що серед ночі жінка з дітьми опиняється на вулиці.
Допомоги чекати ні від кого. Ось і вирішила завідуюча клубом сама поставити крапку цьому неподобству. Перший промінець у кінці темного тунелю вона побачила на тренінгу для працівників культури, який проводив Центр підтримки громадських і культурних ініціатив у рамках реалізації проекту розвиток системи інформаційно-методичного забезпечення неприбуткового сектору Дніпропетровського регіону” за підтримки Фонду Євразія. Проект передбачав розвиток мережі інформаційно-консультаційних пунктів на базі закладів культури у сільських районах. Під час занять Лариса подивилася на проблеми жінок Журавлинки з іншого боку і зрозуміла, що вихід є. Насамперед треба їм об’єднатися і разом боротися за свої права. На той час, відверто кажучи, їм ніде було і зустрічатись, бо за період безгосподарності сільський клуб перетворився у розвалину без світла, опалення, вікон і дверей. Всіма правдами і не правдами Лариса Підріз добилася ремонту клубу. Хоча це були поверхові, дрібні роботи, та у приміщенні можна вже було працювати, принаймні знаходитись деякий час.
З часом, за підтримки Дніпропетровського Центру підтримки громадських і культурних ініціатив на базі клубу було відкрито інформаційно-консультативний пункт, там зібрано багато цікавої і корисної інформації про роботу громадських організацій, міжнародні фонди, які працюють в Україні і дають гранти на вирішення соціальних проблем, матеріали про те, як правильно писати проекти, щоб отримати кошти від благодійників та багато іншого. У місцевій бібліотеці, де знаходилася ця література, поступово почали збиратися жінки. Лариса Підріз каже, що хоча це поки що звичайні жіночі посиденьки, та вони вже дають свої перші результати. Принаймні жінки мають можливість отримати пораду від свої подруг. Хоча добре було б, щоб на такі зустрічі приходив психолог, соціолог, юрист. Поки що це неможливо, немає коштів навіть на те, щоб привезти таких спеціалістів з районного центру, не кажучи вже про оплату їх послуг. Та все це з часом може стати реальністю. Лариса нині працює над проектом, який передбачає допомогу жінкам, що постраждали від насильства в сім’ї і сподівається, що донори підтримають цей проект, оскільки він може стати початком нового життя для жінок, які втратили свою надію на краще.
* – НДО-Інформ №4 (28), 2004