Своєрідність сучасного етапу розвитку українського суспільства полягає в тому, що у вирішенні соціальних проблем беруть участь усі соціальні інститути, починаючи від державних органів влади, а також підпорядкованих їм інституціям, і закінчуючи політичними партіями та громадськими об’єднаннями. Усі вони безпосередньо впливають на формування соціальної політики. У цьому багатогранному процесі відбувається становлення громадської свідомості, формується соціальна поведінка, приймаються і виконуються визначені соціальні ролі, а також виявляється суспільна активність.
Рівень соціальної активності громадян може бути різним. У літературі є різні підходи до визначення ступеню участі громадян у суспільному житті. Використовуючи досвід польських учених для визначення ступеню залучення громадян у політику, можна виділити наступні рівні участі у житті суспільства:
• Рядовий член суспільства з мінімальним впливом на соціальну політику. Найчастіше такий громадянин є не суб’єктом, а об’єктом соціального життя;
• Громадянин, що є членом громадської організації, громадського руху, опосередковано включених у сферу соціальної практики (рішень, дій), якщо це виходить з його ролі як рядового члена організації і його реального зв’язку з даною організацією чи рухом;
• Громадянин, що є членом організації, яка має яскраво виражений соціальний характер, цілеспрямовано включений у соціальне життя у тому обсязі, у якому це відбивається у внутрішньому житті організації; громадський діяч, лідер;
• Професіонал, для якого організація соціальної політики і життя є спеціальністю, джерелом, способом його існування.
Будучи до деякої міри умовною, дана типологія звертає увагу на те, що приналежність людини до того чи іншого рівня, вимагає від нього різного ступеню підготовленості, а також різних особистісних проявів.
Цікава класифікація участі громадян у суспільному житті наводиться в посібнику для тренерів з розвитку громади (11):
• Пасивна участь – люди беруть участь в громадській роботі вже просто слухаючи виступ адміністратора, менеджера, лідера, у якому презентується будь-який проект, міститься звіт про результати проведеної членами громади роботи і таке інше. Пасивна участь є однобічною, тому, що думка пасивного учасника по обговорюваних питаннях не вислуховується;
• Участь в наданні інформації – кожний член суспільства має свій досвід життя в громаді, він є носієм інформації, аналіз якої дозволить зацікавленим особам визначити найбільш актуальні проблеми місцевого соціуму й шляхи їхнього вирішення. Беручи участь в різних видах опитувань, анкетувань як реципієнт, опитуваний опосередковано впливає на процес прийняття відповідних рішень;
• Участь шляхом консультування – члени громади іноді звертаються за консультативною допомогою до фахівців у державні або громадські організації. «Цей процес, – підкреслюють автори, – не припускає жодної їхньої думки в прийнятті рішень, а фахівці не зобов’язані використовувати думки людей» (11; стор. 170). Однак це участь, оскільки знання, отриманні шляхом консультування, члени громади використовують для поліпшення свого життя або життя оточуючих їх людей;
• Участь за матеріальні стимули – громадяни беруть участь в реалізації соціальної програми за винагороду (гроші, речі). Цей вид участі значно впливає на процеси розвитку громади. Люди виконують різні види робіт, приймають відповідні рішення, однак при цьому, як правило, втрачають інтерес, якщо матеріальний стимул зникає;
• Функціональна участь – передбачає вирішення заздалегідь передбачених завдань соціального проекту. Для цього ініціатори або фасілітатори проекту створюють певні групи, які вносять безпосередні зміни в життя громади; • Участь шляхом взаємодії (інтерактивна участь) – цей рівень участі автори розкривають у такий спосіб: «Участь відбувається шляхом спільного аналізу, результатом якого стає план дії та формування нових місцевих інституцій чи зміцнення вже існуючої системи» (11; стор.171);
• Самомобілізація – члени громади висувають власні ініціативи щодо до змін існуючої системи та укладають угоди з зовнішніми інституціями задля отримання необхідних ресурсів та технічної допомоги і зберігають контроль над їх використанням.
Усі перераховані вище рівні участі громадян у житті свого найближчого соціуму тією чи іншою мірою можна віднести до проявів соціальної діяльності. Однак, у більш глибокому сенсі соціальна діяльність – це така активність громадян, яка спрямована на досягнення заздалегідь визначеного соціального результату. У соціальній діяльності людина, активно взаємодіючи із соціумом, виступає не пасивним об’єктом зовнішніх соціальних впливів, а суб’єктом, що цілеспрямовано впливає на соціальну ситуацію і тим самим задовольняє свої потреби. В цьому розумінні рядовий член суспільства з мінімальним впливом на соціальне середовище (перша типологія), а також член громади, що є присутнім на презентації проекту і не приймає участь у його обговоренні (друга типологія), невключені в соціальну діяльність, оскільки є об’єктами соціальних впливів і не мають необхідного для організації соціальної діяльності статусу – суб’єкта.
Соціальна діяльність, як і будь-який інший вид діяльності, має визначену структуру. До числа елементів, що складають зміст соціальної діяльності, відносяться:
• Мотиви, що спонукують людину до участі в соціальній діяльності;
• Мета – результати, на досягнення яких спрямована діяльність;
• Засоби, за допомогою яких ця діяльність здійснюється.
Мотиви – це те, що спонукує людину до діяльності. Саме мотив викликає активність громадян. У ролі мотиву соціальної діяльності можуть виступати потреби. При цьому під потребою мається на увазі стан особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому, що виражає залежність від соціальних умов їхнього існування і розвитку.
Соціальні програми і проекти розробляються для задоволення потреб громадян шляхом зміни соціальної ситуації, що неможливо без витрат ресурсів, сил, енергії, тобто без активності. Процес соціальних змін завжди починається з прагнення самих людей опанувати способами перетворення свого особистого життя і світу.
Прикладом можуть бути жителі багатоповерхового будинку, що вирішили проблему чистоти та охайності свого під’їзду і прилягаючої до нього території. Ці люди, виявивши активність, якоюсь мірою змінили і свій внутрішній світ, і людей, що живуть поруч, і навколишнє середовище. Будь-який представник органів місцевого самоврядування, а також лідер громадської організації прекрасно розуміє, що його функціональне призначення полягає в тому, щоб задовольняти потреби членів громади. Будучи вихідною формою активності, потреба завжди виявляється в стані напруги, обумовленої недостатністю певних засобів (предметів), умов, необхідних для продовження нормальної життєдіяльності. Доти, доки у людей не виникає бажання змінити себе та середовище існування, ніхто не зможе їм допомогти. Тому розробці і впровадженню соціальних програм і проектів передує усвідомлення громадянами і вивчення громадськими лідерами потреб.
Громадським діячам необхідно чітко усвідомлювати зміст і механізми дії потреб. У науці існує багато підходів до рішення цієї проблеми. Звернемо увагу на один з них. Це досить розповсюджена і загальновизнана концепція особистості, що розроблена американським психологом А. Маслоу. (7) Вчений описує ієрархію потреб, що містить у собі п’ять рівнів:
1. Фізіологічні потреби. 2. Потреба в захисті. 3. Соціальні потреби. 4. Усвідомлення класової гідності. 5. Самореалізація.
Для того, щоб з’ясувати, які потреби членів громади органи місцевого самоврядування і громадські організації повинні мати на увазі, складаючи соціальні програми і розробляючи проекти, розглянемо ці рівні більш докладно.
Як бачимо, нижчий рівень складають фізіологічні потреби, що формуються органами тіла. До їхнього числа відносяться: потреба в їжі, повітрі, у самозахисті, сексуальні потреби. Для людини без визначеного місця проживання потреба в гарячій їжі є актуальною, однак, якщо вона має можливість постійно її задовольняти в якому – небудь притулку, то дуже швидко вона втратить свою значимість і перестане бути стимулом для активності. Цю обставину необхідно враховувати і місцевої влади, і громадськості при розробці стратегії розвитку громади і матеріалізації її в соціальні програми і проекти.
Другу ступінь в ієрархії займає потреба в надійності. Це – природне прагнення людини до матеріальної забезпеченості, здоров’я. Сюди відноситься: опіка, підтримка, правопорядок і інше. Потреби цього рівня задовольняються в громаді за допомогою реалізації соціальних програм, розроблених представниками місцевої влади і громадськості. Наприклад, програма по захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій, програма захисту дітей, позбавлених батьківської опіки, програма, спрямована на боротьбу проти насильства в сім’ї.
Третій рівень потреб пов’язаний з бажанням спілкуватися, встановлювати контакти з іншими людьми, відчувати себе членом соціальної групи, усвідомлювати, що група розуміє тебе. Ці потреби задовольняються завдяки участі громадян у різних громадських ініціативах: діяльність у громадської організації, участь у роботі гуртка, у громадських слуханнях і інших діях. Завдання органів місцевого самоврядування полягає в тому, щоб створювати сприятливі умови для того, щоб кожен член громади мав можливість для спілкування і відчуття особистої приналежності до місцевої громади.
Четвертий рівень – це потреба в повазі, усвідомленні власного достоїнства. Тут мова іде про престиж, соціальний успіх. Цю потребу можна задовольнити тільки в групі. Громада має у своєму розпорядженні величезний арсенал засобів для реалізації цієї потреби, якщо не випустить з поля зору роботу зі створення позитивного іміджу свого села, міста. Презентація соціальних проектів, традиційні свята, поширення історій успіху, нагородження тих, хто зробив особливий внесок у розвиток місцевої громади, – усе це сприяє усвідомленню громадянами почуття власного достоїнства.
На п’ятому рівні людина досягає вершини особистісного розвитку, вона осмислює своє призначення у світі, самореалізується, самоактуалізується. Такі особистості, на думку А. Маслоу, складають лише 1 – 4 % від загальної кількості людей. Інші знаходяться на нижчих ступенях розвитку. Однак спостереження показують, що особистостей, що самореалізуються, набагато більше. Про це, зокрема, говорять факти зростання кількості дорослих людей, які навчаються по різних програмах саморозвитку, самовдосконалення і таке інше.
А. Маслоу розробив також основні принципи даної мотивації. Їх можна сформулювати у вигляді наступних положень:
• Мотиви мають ієрархічну структуру.
• Чим вище рівень мотиву, тим менш життєво необхідними є відповідні потреби: тим довше можна затримати їхню реалізацію. Поки не задоволені нижні потреби, вищі залишаються порівняно нецікавими, тобто вони втрачають свою мотивуючу силу.
• З підвищенням рівня потреб підвищується готовність до більшої активності, тобто задоволення вищих потреб є більшим стимулом активності, ніж задоволення нижчих.
Дані положення про механізми функціонування потреб обов’язково повинні бути у фокусі уваги тих, хто займається стратегією розвитку регіону, територіальної громади, міста, селища та села. При конкретизації стратегії в частині розробки соціальних програм і проектів, важливо виходити з аналізу потреб тих, для кого вони призначені, а також тих, хто їх буде реалізовувати. Для рядового члена громади мотивуючу силу можуть мати і нижчі рівні потреб. Для виконавця соціального проекту актуальними повинні бути соціальні потреби, усвідомлення власного достоїнства, а також самоактуалізація.
Важливим структурним утворенням у мотивації соціальної діяльності є інтерес. Інтерес також відбиває відношення до світу, однак, на відміну від потреб, він реалізується у внутрішньому плані, і формою його вираження є пізнання. Інтерес займає проміжне положення в ряді відносин людини до світу з точки зору потреб: він виникає на основі пізнавального потягу до тієї чи іншої сфери дійсності і у процесі свого розвитку може перерости в стійку особистісну потребу в активному, діяльному відношенні до предмету інтересу.
Другий структурний елемент діяльності – мета. Мета – це прообраз досягнення результату, що у майбутньому дасть визначені позитивні зміни на основі загальнолюдських цінностей. Цілеспрямованість є найважливішою характеристикою соціальної діяльності, вона повинна бути присутня і в стратегічному плані, і в програмі, і в проекті. Це означає, що в кожнім зі згаданих документів повинна бути однозначно обрана мета. Наприклад, у проектній пропозиції для українського фонду соціальних інвестицій сервісно – адаптаційний центр „Прометей” (смт. Гриців, Шепетівський район, Хмельницька обл.) формулює мету діяльності наступним чином: „…акумулювати сили громади для вирішення проблем її соціально незахищених членів. Організувати роботу з обміну інформацією, послугами, ресурсами, створити місце, де людина відчує захист, комфорт та турботу ближнього”.
До засобів здійснення діяльності, як правило, відносять як дії і операції, так і більш дрібні акти самої діяльності. Кожен конкретний вид діяльності не існує інакше, як у формі ланцюга дій. Як і будь-яка інша соціальна діяльність, будується шляхом виконання визначених дій. При цьому дія розглядається як одна зі складових діяльності людини, що була викликана його мотивом і співвіднесена з визначеною метою. У наведеному вище прикладі з досвіду Грицівського сервісно-адаптаційного центру діями є: надання консультацій з питань соціального захисту, пенсійної реформи і представлення інтересів соціально незахищених людей в установах і організаціях; надання побутових послуг у ремонті, збиранні, догляду за хворими; проведення тренінгів для тих, хто постраджав від насильства в родині. Незважаючи на те, що дія є структурним компонентом більш великого акта активності – діяльності, сама по собі вона досить автономна. «Дія – одна зі складових діяльності людини, що викликана її мотивом і співвідноситься з визначеною метою» (15; стор. 84)». Саме наявність заздалегідь поставленої мети і спонукання визначеними мотивами додають дії самостійність. Ось чому в програмах і проектах ці дії, як правило, називаються діяльністю.
Специфіка соціальних дій полягає в тому, що вони представляють засіб вирішення соціальних проблем і ситуацій. Одною з головних ознак цього виду дій є її об’єктивні наслідки для соціуму. Однак у самій соціальній дії виділяють суб’єкта дії і ситуацію, у якій вона розгортається.
У соціальних проектах і програмах суб’єктом соціальної дії може бути влада, представники бізнес-структур, громадські організації та ініціативні групи громадян. У прикладі проектної пропозиції, розробленої для соціально незахищених громадян смт. Гриців, суб’єктом соціальних дій є співробітники сервісно-адаптаційного центру, їхні партнери з державних установ і бізнесу, а також волонтери.
Соціальна ситуація дії – це «сполучення умов і обставин, що створюють конкретний стан, у якому перебуває суспільство або його певна група» (2; стор.14). У соціальних програмах і проектах розглядаються такі ситуації, що, по-перше, мають суперечливі тенденції, по-друге, ці протиріччя мають потребу в адекватному вирішенні. Іншими словами, відправним пунктом розробки програм та проектів є наявність проблеми, що вимагає вирішення. Найчастіше в програмах та проектах розглядаються ситуації, у яких виявляються протиріччя між потребами громадян та невідповідністю умов для їх вирішення. Приклад опису проблеми в проекті «Сервісно-адаптаційний центр «Прометей»»: «Відсутність фінансів на соціальні послуги в місцевих бюджетах сільських та селищних рад призвели до того, що люди, особливо соціально незахищені кинуті напризволяще. Наприклад, у смт. Гриців з 4300 громадян 1500 пенсіонерів за віком та по інвалідності. Більшість з них люди, які живуть самі і їм важко утримувати себе і підсобне господарство. Усі вони мають пенсію, яка в два і більше разів менша за прожитковий мінімум. Працездатні жителі сіл змушені їхати на заробітки, а пристаріли батьки та немічні хворі лишаються без фізичної та моральної підтримки. Така ситуація призводить до фактичного вимирання сільських населених пунктів. Люди морально та психічно пригнічені». Даний проект, як і будь-який інший, спрямовано на зміну умов, завдяки чому соціально незахищені люди мали б реальний доступ до соціальних та побутових послуг, а також не відчували себе кинутими і нікому не потрібними.
Складовою частиною соціальної діяльності є операція. Операція завжди співвідноситься з умовами досягнення мети. Така ж мета соціальної дії може досягатися в різних умовах, тому одна і та ж дія може бути реалізована різними операціями. Наприклад, дії громадськості по інформаційному забезпеченню лобістської кампанії, в залежності від умов, можуть бути різними. Це – складання і поширення ключових повідомлень, вуличний театр, марші, демонстрації, мітинги, пред’явлення ультиматуму органам влади, та ін. Разом з тим та сама операція може входити в різні дії. Наприклад, вуличний театр використовується не тільки в лобі, але й у пропаганді здорового способу життя, і в організації збору коштів для осіб з обмеженими фізичними можливостями, та ін.
Соціальна програма – документ, що визначає основні напрямки розвитку соціуму регіону, чи громади окремої групи населення на певний строк. При цьому слід зазначити, що на локальному рівні соціальні аспекти розвитку регіону, громади є, як правило, складовою частиною більш загального плану – програми соціально-економічного і культурного розвитку.
Конституція України (ст. 143) (5) надає право кожному члену громади брати участь в затвердженні такої програми безпосередньо (шляхом участі в референдумі), чи опосередковано (через створені громадою органи місцевого самоврядування).
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (14) покладає відповідальність за складання програм соціально-економічного розвитку, а також цільових програм на виконавчі комітети рад. При цьому підготовча робота повинна здійснюватися під керівництвом голови. Відповідно до даного Закону місцеві програми повинні складатися щорічно з урахуванням Державної програми економічного і соціального розвитку на відповідний рік. У статті 11 Закону «Про місцеве самоврядування» пропонується наступна структура програми:
• Аналіз соціально-економічного розвитку відповідної територіально-адміністративній одиниці за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку її економіки та соціальної сфери.
• Стан використання природного, виробничого та трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній територіально-адміністративній одиниці.
• Можливі шляхи розв’язання проблем розвитку економіки і соціальної сфери відповідної територіально-адміністративної одиниці.
• Мета та пріоритети соціально-економічного розвитку відповідної територіально-адміністративній одинці в наступному році.
• Система заходів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації соціально-економічної політики з визначенням термінів виконання та виконавців.
• Основні показники соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
• Дані про отримання та використання доходів від розпорядження об’єктами права комунальної власності, показники розвитку підприємств та організацій, що є об’єктами права комунальної власності.
Як бачимо, у наведеній структурі програми представлені три елементи: економіка, екологія і соціум. І це не випадково. Доведено, що сталий соціальний розвиток забезпечується сукупністю «…економічних, соціальних, політичних, духовних процесів, які розгортаються в суспільстві з метою забезпечення гармонійного розвитку людини, суспільства, економіки та довкілля» (16; стор 7). У концепції сталого розвитку населених пунктів, затвердженого Постановою Верховної Ради України (Постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1999, № 1359-ХІV «Про концепцію сталого розвитку населених пунктів») також підкреслюється, що основним напрямом державної політики є «узгодженість соціального, економічного й екологічного аспектів розвитку населених пунктів та оточуючих територій».
На основі інтегральної програми розвитку громади розробляються соціальні програми, що спрямовані на поліпшення соціальних умов життя населення . У зміст соціальних програм можуть включатися різні засоби:
• Вдосконалення чинного законодавства та розробка нових нормативно-правових актів з питань діяльності життя громадян.
• Проведення наукових досліджень, які сприятимуть вирішенню соціальних питань сталого розвитку громади.
• Створення інформаційних систем з використання наукових досліджень, передового досвіду щодо розвитку громади.
• Засоби, що спрямовані на розвиток національних особливостей містобудування та архітектури; охорона та раціональне використання пам’яток культурної спадщини.
• Вдосконалення соціальних стандартів щодо рівня та якості життя; забезпечення доступу до соціальних послуг усіх верств населення.
• Розвиток мережі закладів та установ дошкільного виховання, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури та відпочинку.
• Відкриття та утримання державних установ і навчальних закладів для соціально незахищених верств населення.
У складанні програм беруть участь не тільки органи місцевого самоврядування, але й неурядові організації, групи ініціативних громадян місцевої громади, а також запрошені експерти.
Як правило, велика програма поділяється на більш дрібні, а ті у свою чергу на конкретні проекти.
Соціальний проект. Коротко й лаконічно визначено поняття “проект” у методичних матеріалах Всесвітнього Банку: «Проект – це комплекс взаємопов’язаних заходів, розроблених для досягнення певних цілей протягом заданого часу при встановлених ресурсних обмеженнях» (Цит. з кн. 12; стор.10).
Узагальнюючи підходи різних авторів до визначення сутності проекту, можна виділити його наступні особливості:
• Зміна стану – означає, що має розглядатися як засіб до змін. Він модернізує або підтримує в середовищі, яке змінюється, певні конкретні матеріальні або духовні цінності.
• Цілеспрямованість – означає, що в проекті завжди закладено образ передбачуваного результату, на досягнення якого спрямовано заходи.
• Неповторність. Ця особливість дає змогу, з одному боку, відрізняти проект від не проекту (плану, програми), з іншого – від інших проектів. Неповторність проекту проявляється в певному рівні його інновацій, а також особливому структуруванні заходів, що складають його основу.
• Обмеженість у часі означає, що проект має встановлені строки для його початку та завершення.
• Обмеженість ресурсів підкреслює, що реалізація проекту відбувається за допомогою раніше встановленого ліміту матеріальних засобів, фінансів, а також з обмеженою кількістю персоналу.
Реалізація проекту передбачає розподіл прав, відповідальності та обов’язків між учасниками проекту. Теорія менеджменту серед головних учасників проекту виділяє ініціаторів, замовників, інвесторів та контракторів. У навчальному посібнику «Проектний аналіз» обов’язки учасників визначаються наступним чином:
• Ініціатор проекту – особа, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозиції щодо здійснення проекту. Ним може бути будь-який учасник проекту.
• Замовник проекту – головна особа, яка зацікавлена в здійсненні проекту та досягненні його мети, і яка користується його результатами. Замовник висуває основні вимоги до проекту, його масштабу, забезпечує його фінансування за власні кошти та кошти інвесторів; укладає угоди щодо забезпечення реалізації проекту, керує процесом взаємодії між всіма учасниками проекту.
• Інвестор проекту – особа, що здійснює інвестиції в проект та зацікавлена в максимізації вигоди від своїх вкладень. Може бути як банківською, так і небанківською установою, фізичною особою. Якщо проект не є інвестиційнім, замість інвестора виступає організація, що фінансує проект.
• Управляючий проектом – юридична особа, якій замовник та інвестор делегують свої повноваження щодо управління проектом: планування, контроль та координація дій учасників проекту. Керуючий проектом для виконання своїх функцій утворює команду проекту в складі виконавців, які реалізують ці функції.
• Контрактор проекту – особа, що за угодою з замовником бере на собі відповідальність за виконання певних робіт, пов’язаних з проектом» (12; стор.14-15)
Проекти можна класифікувати за різними ознаками:
• за характером запланованих змін – інноваційні та підтримуючі;
• за характером діяльності – освітні, науково-технічні, культурні;
• за особливостями фінансування – інвестиційні, спонсорські, кредитні, субсидовані, благодійні;
• за масштабами здійснюваної діяльності та фінансування – мікро-проекти (до 10 тис. $), малі проекти (від 10 до 50-100 тис $, мега проекти (від 100 тис $ і більше);
• за терміном реалізації – короткотермінові (1-2 роки), середньо-термінові (2- 5 років), довготермінові (понад 5 років)». (19; стор.15-16) Проект – це стандарт, тому оформляється він по чітко визначеній структурі:
Титульна сторінка є візитною карткою проекту. Вона повинний містити необхідну первинну інформацію для спонсора і містити в собі наступні елементи:
• Назва проекту (виділити жирним шрифтом).
• Організація-виконавець (назва, адреса, телефон, факс).
• Організації, що підтримують проект (перелік).
• Термін виконання проекту (кількість місяців, з якого по який термін).
• Повна вартість проекту.
• Сума, запитувана у Фонду.
• Місце, де буде проходити робота з проекту (населений пункт, район, область).
Резюме – дуже важлива частина заявки на проект, воно повинно бути коротким, лаконічним, ясним і зрозумілим за змістом. Резюме можна порівняти з газетним заголовком, що привертає увагу читача і викликає в нього бажання й інтерес до ознайомлення зі змістом статті. У зміст резюме входить: пропозиція по проблемі (чому потрібний проект); формулювання цілей і задач проекту (на що спрямовано проект і які передбачувані результати); перелік методів, заходів і ресурсів (що і як передбачається зробити в ході реалізації проекту, і які для цього будуть використані матеріали, кадри, засоби); відомості про заявника і його попередні досягнення; повна вартість проекту (власний внесок заявника, внески інших організацій, запитувана сума)
Вступ логічно підводить до суті проблеми. Тут необхідно відбити відомості про організацію-заявника, рівень компетенції автора проекту і кваліфікація персоналу; визначити вид діяльності організації, підтвердити її репутацію.
Постановка проблеми. Тут необхідно охарактеризувати ситуацію, що вимагає зміни, наслідки впливу цієї ситуації, а також коло осіб, яких вона стосується. Якщо у вступі висувається припущення щодо причин існування проблеми, то у цьому розділі важливо підтвердити актуальність проблеми кількісними методами, даними наукових досліджень, посиланнями на літературні джерела й ін.
Мета і задачі. Мета – це те, заради чого будуть здійснюватися заходи проекту, вона, як правило, формулюється у вигляді загального твердження, що важко піддається кількісній оцінці. Призначення мети – показати тип проблеми, що буде предметом соціальної діяльності проекту. При формулюванні мети можна скористатися наступною схемою: «Метою проекту є спрямованість проекту на (вказати конкретний аспект проблеми) шляхом (вказати спосіб реалізації проектної діяльності).
Задачі – конкретні досягнення, спрямовані на вирішення проблеми і здійснення мети проекту. У зв’язку з цим при формулюванні задач важливо уникати слів, що означають процес (напр. підтримувати, координувати, перебудовувати) натомість необхідно вживати закінчену форму дієслова (напр., підготувати, розподілити, організувати, виготовити).
Методи і заходи (види діяльності, стратегія досягнення цілей). Можливими видами діяльності соціального проекту можуть бути:
• організація та проведення семінарів, круглих столів, конференцій, конгресів;
• видання та розповсюдження літератури та іншої друкованої продукції;
• опитування населення;
розробка програмних продуктів;
• проведення експериментів;
• проведення досліджень;
• організація і проведення громадських акцій;
• організація навчання шляхом набуття визначених знань, вмінь та навичок;
• консультування населення з визначених проблем;
• апробація розробленого раніше курсу або будь-якої соціальної технології;
• організація інформаційного обміну між НДО і т.д.
• зйомки фільмів.
У цьому розділі описуються заходи, аргументуються причини їхнього вибору, вказуються відповідальні, а також установлюється термін їхнього проведення. Заходи розташовуються в логічній чи хронологічній послідовності.
Для складання плану реалізації проекту можна використовувати наступну схему:
Графи: 1. Номер з/п; 2 – етап реалізації проекту; 3 – строк реалізації; 4 – заходи, що будуть проводитися; 5 – необхідні ресурси; 6 – необхідне фінансування; 7 – відповідальний.
Бюджет є фінансовим планом проекту, він доповнює попередній розділ, який можна розглядати як план реалізації. У бюджеті звичайно показуються джерела фінансування (партнери, власний внесок, благодійні фонди). До основних бюджетних категорій у соціальному проекті відносяться: оплата праці; основні прямі витрати і непрямі витрати.
Оплата праці може містити в собі зарплату і гонорари, консультативні і контрактні послуги, а також податки. Працівники, що реалізують проект, розподіляються на постійно працюючих (повний робочий день) і тимчасово працюючих. Для останньої категорії необхідно вказати частку робочого тижня (у %). Посадові оклади звичайно призначаються як середнє арифметичне по відповідній спеціальності. Для даного підрозділу можна використовувати наступну форму:
Графи: 1 – ПіпБ, 2 – посада, 3 – зп міс.; 4 – робочий час (%), 5 – тривалість роботи (міс.), 6 – повна сума, 7 – сума в наявності, 8 – необхідна сума.
Підрозділ “Консультативні і контрактні послуги” включає виплати працівникам, що працюють за договором (контрактом), а також консультантам, експертам. Якщо для консультантів і контрактних працівників передбачені добові і транспортні витрати, то вони заносяться в розділ “Основні прямі витрати”. Як консультант контрактний працівник може виконувати визначену частину роботи безоплатно. У цьому випадку ці витрати проставляються в графі “Сума в наявності”.
У підрозділ “Видатки і податки” включають витрати на додаткові виплати співробітникам (медичне страхування, соціальні виплати і т.п.), а також податкові відрахування в державний бюджет. Визначальним документом при складанні цього підрозділу є податкове та трудове законодавство.
Розділ “Основні прямі витрати” містить у собі витрати на: приміщення і комунальні послуги; оренду і покупку устаткування; роздаткові матеріали; добові і транспортні витрати; інші витрати. Для написання цього розділу використовують наступну форму:
Графи: 1 – стаття витрат, 2 – ціна, 3 – кількість (шт.), 4 – повна сума, 5- сума в наявності, 6 – необхідна сума.
Підрозділ “Консультативні і контрактні послуги” включає виплати працівникам, що працюють за договором (контрактом), а також консультантам, експертам. Якщо для консультантів і контрактних працівників передбачені добові і транспортні витрати, то вони заносяться в розділ “Основні прямі витрати”. Як консультант контрактний працівник може виконувати визначену частину роботи безоплатно. У цьому випадку ці витрати проставляються в графі “Сума в наявності”.
У підрозділ “Видатки і податки” включають витрати на додаткові виплати співробітникам (медичне страхування, соціальні виплати і т.п.), а також податкові відрахування в державний бюджет. Визначальним документом при складанні цього підрозділу є податкове та трудове законодавство.
Розділ “Основні прямі витрати” містить у собі витрати на: приміщення і комунальні послуги; оренду і покупку устаткування; роздаткові матеріали; добові і транспортні витрати; інші витрати. Для написання цього розділу використовують наступну форму:
Графи: 1 – стаття витрат, 2 – ціна, 3 – кількість (шт.), 4 – повна сума, 5 – сума в наявності, 6 – необхідна сума.
У розділ “Непрямі витрати” включають ті витрати, що важко зв’язати з якою-небудь конкретною діяльністю, але проте вони необхідні для нормального функціонування проекту. Наприклад, знос основних фондів, амортизація устаткування, загальні комунальні послуги. Для даного розділу використовується наступна форма:
Графи: 1 – стаття витрат, 2 – повна сума, 3 – сума в наявності, 4 – потрібна сума.
Моніторинг і оцінка. Цей розділ включається в проект для визначення ходу проекту в аспекті відповідності його визначеній меті. Інформація, що одержують у процесі моніторингу, використовують для поліпшення роботи в процесі проектної діяльності. Тут визначають показники, по яких можна буде простежити процес реалізації проекту, а також джерела інформації для проведення моніторингу. Оцінка звичайно проводиться на ключових етапах проекту чи на його завершальній стадії. Результати оцінки використовують для уточнення планів на майбутнє. Для даного розділу можна використовувати таку форму:
Графи: 1 – цілі, 2 – заходи, 3 – показники, 4 – джерела інформації, 5 – методи та засоби, 6 – відповідальна особа, 7 – часові рамки.
Подальше фінансування. Цей розділ включається в проект в тому випадку, якщо він не є одноразовою акцією, а припускає подальший розвиток діяльності після закінчення даного проекту.
Додатки. У цьому розділі даються рекомендаційні листи на організацію, керівників проекту від інших громадських організацій, громадських лідерів, державних структур. Додаються також матеріали, що підтверджують ефективність
* – Азарова Т.В.,Абрамов Л.К. Технологія оцінки соціальних програм та проектів – Кіровоград:ІСКМ, 2008 – 100с., розділ 1.1.