Наприкінці лютого цього року Центр підтримки громадських та культурних ініціатив «Тамариск», що бере участь у Національному проекті «Спільний шлях у майбутнє», провів фокус-групу, в якій взяли участь співробітники сільських будинків культури, журналісти, представники сільських рад та громадських організацій Дніпропетровської області. Метою даного дослідження було визначити головні проблеми закладів культури селі у регіоні, а також віднайти шляхи їх вирішення.
Що ми отримали в результаті проведеного опитування? Чітко окреслені проблеми.
Окрім загальноукраїнських проблем у цій галузі: відсутність державного фінансування та допомоги владних структур, фахівців, які б могли сприяти сучасному розвитку закладів культури та відповідати потребам сільського населення усіх вікових категорій. Крім того, вже практично немає й самих закладів. Ті, що залишилися у спадок від СРСР, частково зруйновані або перейшли до нових власників та їх приміщення виконують інші, м’яко кажучи, далекі від культури, функції. «Се ля ві», як то кажуть… Зміна влади, перехід на ринкові відносини… Після Жовтневої революції церкви також руйнували або використовували як зерносховища, сільські ради, перетворювали на ті ж будинки культури. Після розвалу Союзу в країні розпочалася масова відбудова, реставрація церков, а будинки культури… опинилися під загрозою зникнення.
Таким чином, з’являється ще один, мабуть, найголовніший висновок. Перш ніж розпочинати боротьбу за «підняття культури» на селі, мабуть потрібно визначити, якої культури, яких закладів для змістовного відпочинку та розвитку прагне сама сільська громада.
Під час фокус-групи виявилося, що сільські будинки культури, ті що поки існують, в основному працюють за старою звичною радянською схемою: творчі колективи, створені для дітей та ветеранів-пенсіонерів, що співають, танцюють, щось майструють… Їх охоче запрошують на свята до визначних дат, організовані владою. Іноді деякі з них, що знаходять поодиноких спонсорів, виїздять на всеукраїнські конкурси та свята. І виходить, що хоча б мінімальним культурним життям на селі охоплені лише, як то кажуть, старі та малі. А молодь? А середній та зрілий віки? Так, представників цих вікових категорій майже на селі не залишилося – подалися до міста за роботою й тією ж культурою. Ті, що все ж таки тримаються за сільське життя, у свій вільний час залишені напризволяще. Якщо не серіали дивляться, то пиячать, або ще гірше – перетворюються на наркоманів, або… їдуть розважатися до міста, вивозячи до нічних клубів, боулінгів, кафе важко зароблені гроші.
І не можна сказати, що голови сільських рад не бачать цих проблем, і не хочуть щось змінити на краще. Знають вони про ці проблеми, але на жаль, не знають, що й як можна вдіяти у такій ситуації, які механізми, які важелі знайти для того, щоб на їх малих батьківщинах з’явилася і сучасна культура, й старовинні традиції рідного краю водночас не загубилися.
Хоча, не все так страшно, є й позитивні приклади – вже й на селі, зокрема у Волоському Дніпропетровської області, з’явилися перші ластівки розуміння того, що виходом з такої ситуації може стати саме співробітництво громадських організацій, владних структур та закладів культури. Об’єднання зусиль, ефективних ідей та досвіду вирішення локальних соціальних проблем, важелів адміністративного впливу, матеріально-технічної бази має призвести до змін на краще у сільській культурі, зокрема так пробують робити на Дніпропетровщині.
Для «НДО-Інформ» Наталія Руссу, керівник Медіа-центру громадських організацій «Тамариск»
* – НДО-Інформ № 2(37), 2010 р.