Кіровоградщина відома своїми еталонними чорноземами, неповторними краєвидами, унікальними пам’ятками архітектури і мистецтва, і, звичайно, щирими, талановитими людьми.
Тетяна Шоколова – президент Олександрійського районного благодійного інформаційно-консультативного центру (ОРБІКЦ). Пані Тетяна – представниця чисельної жіночої армії професіоналів нашого краю.
У 1982 році пані Тетяна розпочала працювати інструктором-методистом в Олександрійському районному будинку культури (ОРБК). У 1991 році стала художнім керівником РБК. З 1999 року почала брати активну участь у громадській діяльності в інформаційно-консультативному пункті. На такий крок її надихнула діяльність таких відомих в сфері громадського руху організацій, як Центр Підтримки Творчих Ініціатив та Інститут соціокультурного менеджменту. У 2002 році пані Тетяна створила і зареєструвала громадську організацію, як розпочала свою роботу при будинку культури – саме від цієї дати розпочинається активна робота Тетяни Шоколової в громадському секторі Кіровоградщини.
Пані Тетяна виховує чудового сина (за її словами, «найбільше чудо її життя»), не бачить свого життя без спілкуванням з людьми. Допомагає людям, які цього потребують. Дуже любить працю на землі, поряд із будинком культури є невелика діляночка землі, де вона і хазяйнує, перетворюючи її на оазу. Ось така вона – тендітна олександрійська активістка, яка не боїться розпочинати нові справи на користь громади.
Черговий номер «НДО-Інформ» готувався напередодні світлого весняного свята – Міжнародного жіночого дня, тож наша бесіда з пані Тетяною пройшла в передсвятковій, весняній атмосфері, наповненій суто олександрійським оптимізмом.
– Пані Тетяно, Ви маєте значний досвід роботи і в громадському і в культурному секторі нашої області, скажіть чи існує співпраця між громадськими організаціями та закладами культури? Розкажіть про ті організації, які сьогодні активно працюють в Олександрійському районі.
– Так склалося, що протягом останніх декількох років я очолюю громадську організацію і одночасно працюю в клубному закладі. Тож, у нашому випадку, співпраця забезпечена, так би мовити, автоматично. Наш клубний заклад співпрацює з громадськими організаціями міста Олександрія і Олександрійського району. На жаль, їх всього п’ять і, якщо говорити об’єктивно, не завжди наша співпраця є активною. Чому так – мені важко відповісти. Хоча є і позитивні приклади взаємодії з громадськими організаціями – у нас є добра і надійна партнерська громадська організація обласного рівня – Кіровоградський обласний благодійний фонд «Логос», з яким було організовано та проведено ряд масових заходів та благодійних акцій. До речі, щодо благодійних заходів, на мою думку, це ті заходи, які демонструють громадам, що можна залучати додаткові кошти на вирішення ряду проблем. Це ті заходи, що привертають увагу громадськості до проблеми і запрошують її спільно вирішити. Людей потрібно навчити відчувати причетність до громади. Це проблеми, які можна вирішити тільки гуртом і ніхто окрім нас їх не вирішить – ось, що ми намагаємося сказати своїми заходами.
Співпраця громадських організацій та будинків культури в районі не має такої чіткої форми та «рамковості», але я б хотіла розповісти про ті організації, які активно та цікаво працюють в Олександрійському районі.
В селі Михайлівка місцеві активісти протягом декількох років проводять акції «Трибуна громадської думки». В селі Червона Кам’янка люди створили своєрідні громадські об’єднання. Постійно працює клуб жінок «Сучасниця» – під час засідань якого, жінки не тільки обговорюють свої проблеми, а й знаходять шляхи їх вирішення. Займаються різноманітними видами декоративного мистецтва, залучають до цієї справи дітей та підлітків.
Окремого слова заслуговує діяльність молодіжної громадської організації «Торпан», села Ульянівка. Це дуже цікава організація, яка намагається вирішити дуже багато проблем. Це і проблеми культурної спадщини і екологічної безпеки. Цікавить активістів організації і така серйозна тема як Голодомор. Вони самотужки назбирали дуже багато інформації та свідчень про той страшний період. Їх ніхто не примушував – це було їх бажання. І я думаю, що сприяння, допомога від держави саме таким організаціям просто необхідна, а тим більше, якщо мова йде про нашу історію, традиції і культуру – це безумовно, спільні теми для роботи громадських організацій та закладів культури.
Якщо говорити про якість роботи клубних закладів, не можу не поділитися з вами приємними враженнями від роботи Добронадіївського сільського будинку культури. Очолює цей заклад не професійний працівник сфери культури Тетяна Родіонівна Двалішлівіші, але вона просто пірнула в цю роботу з головою. Я думаю, що вона може себе представляти і як керівник клубного закладу, і як лідер громадського об’єднання. По-перше, ця людина налагодила партнерські стосунки з соціальною сферою села: бібліотекою, школою, сільською радою, по-друге, вона як керівник закладу забезпечує організацію цікавих заходів народознавчого характеру і патріотичного напрямку, зокрема мені дуже сподобався фестиваль, який вони цього року провели – «Парад Європи», де були представлені усі країни, які входять до Європейського Союзу. Організатори не забули й Україну, яка також може претендувати на місце в Євросоюзі.
Мені дуже подобається активність громади Нової Праги. Це взагалі така дружня компанія, можна сказати. Колись там працювало чотири будинки культури. Нажаль, на сьогоднішній день працює тільки два. Але працюють вони дуже активно і якісно. Можна відзначити ділові партнерські стосунки Новопразького будинку культури №1 і Новопразької школи. Вони постійно створюють нові і цікаві проекти, і я думаю, що вони будуть розвиватись. Їх може чекати майбутнє.
– Пані Тетяно, будинки культури в нашому суспільстві сприймаються як «носії культури, місця масових заходів», приблизно таке, визначення закладу, давали експертам ІСКМ учасники анкетувань, що було проведене організацією на початку проекту. Як варто сприймати будинки культури сьогодні?
– Я так думаю, що це «класика», тобто класичне сприйняття будинку культури, що сформувалося досить давно. Сьогодні ж люди можуть не тільки приходити в будинок культури як глядачі, а бути учасниками різноманітних заходів. Вони навіть не помічають і не відчувають, як з глядача перетворюються на учасника чогось більшого, ніж просто масового заходу. Це залучення до благодійництва до гуманітарних справ. Люди не обов’язково мають приносити кошти для участі в цих заходах – вони вносять певний особистий внесок просто своєю допомогою в організації заходу, в рамках урочистостей до Дня перемоги, наприклад, дуже багато людей виявило бажання відвідати ветеранів, які не можуть прийти на масові гуляння. Люди щиро бажали привітати їх зі святом, можливо, привезти найнеобхідніші продукти до столу. Це також участь і не маленька.
– Пані Тетяно, за радянських часів будинки культури виступали у якості ідеологічної мережі, що формувала світогляд громадян у відповідності до комуністичних ідеалів. Як складається сьогодні, яку нішу займають будинки культури?
– Так, дійсно, раніше заклади культури були представниками єдиної комуністичної ідеології і мали чітко визначені партією завдання. За роки незалежності змінилося дуже багато, наша країна обрала інший – демократичний шлях розвитку. І процес розмежування з тією системою і становлення нової – демократичної системи поставив багато інституцій, в тому числі і заклади культури, перед питанням: куди йти і яким шляхом. І, як не важко це констатувати, але більшість закладів культури не здатні сприймати себе як «Центри активності локальної», тобто центрами, які могли б гуртувати громадян, інформувати їх, як можна саме в своїх громадах вирішувати свої проблеми, відпочивати і т.д. Я думаю, що у нас не буде іншого шляху – потрібно навчитися працювати в нових умовах. Іншими словами, питання стоїть так – або гідне життя і процвітання, або – зникнення. Тому будинки культури мають всіма можливими засобами доводити, що вони необхідні громаді. Я вірю в успіх – будинки культури займуть свою унікальну, визначену часом нішу.
– Враховуючи те, що будинки культури виступали у якості ідеологічної мережі, то, звичайно ж, виконували партійні вказівки щодо масових заходів: що проводити, коли, і як. Сьогодні працівникам будинків культури доводиться, оскільки такої «партійної» вказівки немає, самостійно визначати зміст своїх заходів. Як з цим справляються працівники будинків культури?
– Ви знаєте, в деякій мірі я хочу не погодитися з Вами в тому, що у будинків культури немає «державного замовлення». Справа в тому, що існує дуже багато державних програм, які ми (будинки культури) маємо включати в свої заходи. Деякі програми, чесно кажучи, не зовсім зрозумілі для діяльності будинків культури, наприклад, «Як поводити себе на льоду чи під час пожеж», на мою думку, для цього існують конкретні структури, що мають інформувати про ці теми громадськість. Хоча, зрозуміло, що є програми, які дійсно мають суспільну значимість.
Заклади культури і самі намагаються працювати в частині реалізації цікавих публічних заходів. І я хочу сказати, що саме ті заклади культури, які мають цікаву ідею, які дійсно не стоять на місці і не організовують, так звані «штамповані заходи» будуть існувати і надалі, займуть своє місце в суспільному житті країни. Працівники цих будинків культури шукають цікаві для своїх відвідувачів форми заходів, вишукують інноваційні підходи до організації своєї діяльності. Вони вчаться і їм необхідна підтримка кожного громадянина, який зацікавлений у розвитку громадянського суспільства, тож, користуючись нагодою, я звертаюся до всіх жителів нашої області – не будьте байдужими, долучайте до ініціатив ваших закладів культури, ініціюйте власні ідеї. Разом – до роботи.