Дивлячись з якою невимушеною легкістю тренер розкриває перед нами суть якоїсь проблеми, з якою ерудицією і гумором спілкується з аудиторією, навряд чи замислюєшся над тим, яких зусиль йому це коштує. Зазвичай ми бачимо тільки парадний бік медалі. А що як зазирнути у кухню тренерської роботи? Можливо, все не так просто як здається? Приблизно такого роду запитання виникали в мене під час кожного нового тренінгу. Щоб задовольнити свою цікавість я звернулася до „аса” тренерської роботи, президента харківського благодійного фонду громадські ініціативи” Наталії Качанової.
Пані Наталія, Ви дуже давно, як для нашого суспільства, займаєтеся проведенням тренінгів. Як у Вас все починалося і чому Ви обрали саме таку форму роботи?
Громадську діяльність я починала у 1994 році з посади виконавчого директора в організації, яка має назву харківський міський жіночий фонд”. Саме там я мала щастя вперше побувати на тренінгу і дуже гарно його пам’ятаю. Називався він жіночі людські права” і проводили його тренери з міжнародної організації, яка підтримує ініціативи жінок в усьому світі. Ось тоді я вперше взяла участь у тренінгу і побачила нові форми навчання дорослих. Чесно кажучи, перший тренінг особливого захвату в мене не викликав. Але так сталося, що працюючи в громадському русі ми постійно брали участь у якихось заходах: семінарах, конференціях. Безумовно для розвитку жіночих ініціатив проводилося дуже багато тренінгів. В мене з’явився досвід участі в тренінгах і в якийсь момент я усвідомила, що застосовую те, чому нас вчили. Для мене це було відкриттям. Я зрозуміла, що така форма навчання дійсно цікава і до неї варто ставитися уважніше. І ось тоді я почала бачити себе в ролі тренера. Мені захотілося спробувати свої сили і я стала шукати організації, які навчають таким технологіям. Завдяки тому, що я працювала в громадській організації (а дуже багато програм спрямовано на лідерів цих організацій) мені пощастило навчатися у Школі менеджменту для незалежних організацій у Варшаві, потім я побувала на стажуванні у США за програмою жіночого лідерства. Там я вже мала можливість детальніше ознайомитися з тренінговими технологіями, з роботою різних тренерів, підходами до них і зрозуміла, що мені це дуже подобається.
Наталю, а що для Вас тренінг?
Це робота з аудиторією, можливість передати не тільки свій досвід, а й свої знання, а й допомогти людям зрозуміти, що багато чого вони самі знають. Просто інколи ці знання знаходяться під прошарком якоїсь, як правило, непотрібної інформації. Хочеться витягти ці знання, підштовхнути аудиторію до прийняття якогось рішення чи розуміння якогось питання. Більше того, тренінги подобаються мені тим, що за короткий проміжок часу – 1, 2, 3 дні чи тиждень, учасники отримують можливість вивчити якийсь курс, на якому у ВУЗІ відводиться рік чи два. Тому що тренінг, я би сказала, це така собі сублімація напрацьованих знань чи досвіду. Звичайно, коли ми говоримо про професійного тренера, то безумовно він повинен дуже багато знати, готуватись, опрацьовувати велику кількість необхідної літератури, бути в курсі всіх останніх подій. Не тільки в темі, з якою він працює, а і взагалі підвищувати свою майстерність як тренера, як людини, яка несе ці знання.
А в чому Ви бачите різницю між: викладачем і тренером?
Безумовно, викладач, який працює з аудиторією у ВУЗІ використовує традиційну форму лекцій. Або ж семінари, але знову ж таки за традиційною схемою – питання – відповідь. Дуже рідко буває дискусія, об’єднання якогось внутрішнього потенціалу студентів. В свою чергу робота професійного тренера спрямована на розкриття потенціалу учасників. Професійний тренер завжди показує аудиторії її можливості, а не свої знання, тому що головне для нього — дати розкритися людям, які прийшли на тренінг.
Пані Наталю, а як сприймають тренінги люди, які потрапили на них вперше?
Дуже по різному. Напевно це залежить і від психологічного стану людини, яка прийшла на тренінг, і від готовності сприймати нові форми роботи і новий матеріал. Сказати однозначно, що всі просто в захваті – було б неправильно. Знову ж таки, велику роль відіграє мотивація. Якщо людина потрапила на тренінг випадково, то тут, як то кажуть 50 на 50, їй може чи сподобатися чи ні. Якщо вона хотіла отримати якісь навички чи інформацію, то, як правило, її очікування виправдовуються.
З якою аудиторією Вам доводиться працювати?
Якщо раніше ми працювали тільки з громадськими організаціями, то нині ми працюємо і для НДО і для держслужбовців (приміром ми читаємо лекції в Харківському відділенні Академії для голів сільських та селищних рад. До речі, мені дуже подобається з ними працювати, тому що вони активні, я би сказала, дуже вдячні учасники. Маючи якісь повноваження, вони одразу ж намагаються застосувати нові знання на практиці. Окрім того, ми активно співпрацюємо з центром соціальних служб для молоді а в останні роки проводимо тренінги і для бізнесменів.
Я так розумію, що у Вас дуже широкий спектр тем. Чи є серед них найулюбленіші?
Наші тренінги можна розділити на блоки. Є тренінги, спрямовані на розвиток особистісних якостей, інші – на внутрішній організаційний розвиток. Управління організацією, робота з персоналом, волонтерами – це тренінги, які спрямовані на розвиток потенціалу організації. Є програми для підвищення своїх професійних навичок. Вони розроблені для різних професійних груп. Навчаємо і тренінгових технологіям. Так серед наших клієнтів є і тренери, що працюють, і люди, які б хотіли спробувати себе в такій ролі. Це спеціальні тренінги для тренерів. Там є декілька різних рівнів, починаючи від азів і до майстер-класів. А щодо улюблених тем, то напевно це залежить від мого власного характеру. Оскільки сама я дуже енергійна і непосидюща, то мені завжди хочеться отримати результат тут і зараз”. Тому я дуже люблю тренінг по написанню проектів. Як правило, такі тренінги ми проводимо під якийсь конкурс і завжди дуже приємно отримати потім інформацію, про те, що люди яких ми навчали, написали проект і виграли грант. Це означає, що тренер дав не тільки необхідну інформацію, а й інструмент, завдяки якому люди зможуть успішно розвивати свою організацію. А ще я дуже люблю тренінги, спрямовані на командну роботу. Тобто такі, що дозволяють з формальної структури перетворитися на команду. Це важко пояснити словами, але команда виникає лише тоді, коли формується ядро і настає повне взаєморозуміння. Цього стану у колективі можна досягти шляхом тренінгу.
Як Ви вважаєте, чи може бути тренер універсальним, чи йому краще все ж таки мати якусь спеціалізацію?
Я думаю, що універсальних людей все ж таки не існує. Тому що, якщо говорити про якісь поглиблені тренінги, пов’язані з якимись економічними знаннями, то я переконана, що проводити їх повинна людина, яка має такі знання і навички професійно. Мало освіти, повинен ще бути досвід роботи в означеній галузі. Наприклад, якщо тема тренінгу фінансові ризики”. Можливо ще 5 років тому я подумала б що немає нічого неможливого – прочитав літературу і розповів. Але цю специфічну інформацію вже пропустив” через себе. Він має успішний досвід, знає як вийти з якоїсь ситуації. Саме цей досвід і є безцінним з точки зору тренера. Не тільки суха інформація, з якою можна ознайомитись в книзі, а саме можливість на практиці показати, що і як можна зробити. Тому я думаю, що кожен тренер, який відпрацював 3-5 років, починає відчувати, що йому цікавіше і спеціалізуватися на якихось темах. Звичайно ж можна розробляти нові теми, якщо вони співзвучні тим, над якими ви вже працювали. Якщо ж тема нова, то потрібен час аби оцінити свої можливості. Хоча маючи вміння роботи з інформацією, можна підготувати будь-який тренінг, але універсалів, мені здається, все ж таки немає.
Скажіть, будь ласка, чи кожна людина може стати тренером, чи потрібно мати для цього конкретні навички та здібності?
Звичайно ж можна було б сказати, що не Боги глечики ліплять”, і що кожен, хто вміє говорити, читати і писати, міг би стати тренером. Насправді ж гарних і професійних тренерів дуже мало Звичайно ж, є особисті якості, які потрібно мати людині, що претендує на роль тренера. По-перше, це високий рівень комунікації, високий рівень відкритості і відповідальності за те, що ти робиш, вміння та бажання почути аудиторію. Мені доводилося бачити тренерів, досить непоганих, яких я називаю атакуючими глухарями”. Вони багато знають, дають море інформації, але весь час показують групі, які вони розумні і гарні. Такі тренери дуже рідко чують саму групу та її потреби. Тренеру потрібно мати великий словарний запас і гарну мову. Дуже сумно, коли тренери затинаються, мекають та мукають”. Особисто мені, це дуже не подобається. Я вважаю, що публічні люди повинні гарно володіти мовою. Окрім того, я переконана, що тренери обов’язково мають дотримуватися моральних принципів та етичних норм. Це тому, що ми працюємо з різними людьми і тренер має бути завжди виваженим. Ніколи не можна чіпляти ярлики, треба бути завжди спокійним. Це – особистіші якості. Якщо ж говорити про професійні, то тренер повинен мати глибоке знання того матеріалу, який він дає людям. Знання класики та сучасних тренінгових технологій. Ну і звичайно ж, потрібно мати постійне бажання самовдосконалюватися. Тренер, який вважає, що він вже багато знає і тому не бажає розвиватися, йде позаду тих, хто отримує нові знання. Важливо також мати бажання вивчити потреби аудиторії, на яку ти працюєш. Потрібно бути завжди готовим оцінити свої програми і вчасно зрозуміти, коли вони не відповідають потребам клієнтів. Всі, хто починає працювати на тренерській ниві проходять природний відбір. Бути тренером – постійна робота над собою. Це готовність пошуку інформації, готовність віддавати свою енергію людям, з якими ти працюєш. Адже не можна стверджувати, що кожний тренінг проходить на ура”. Інколи вони бувають дуже складними, важкими, після яких ти почуваєш себе повністю пустим., коли не хочеться ані розмовляти, ані думати, не хочеться нікого бачити. Коли ти втомлюєшся і фізично і морально. Після такої роботи потрібно вміти відновлюватись, особливо, якщо тренінг триває декілька днів.
А від чого залежать стосунки з групою?
Коли я заходжу в перший раз в аудиторію і починаю працювати з групою, то мені вистачає 5-10 хвилин, аби зрозуміти, що ми з групою будемо любити одне одного. Я такі тренінги дуже люблю, коли є кураж і не хочеться розлучатися. Дуже люблю цей стан, тому що на таких тренінгах не тільки віддаю свою енергію а й отримую позитивні емоції від людей, з якими працюю. Хоча бувають і дуже складні групи. Як правило, це трапляється тоді, коли на тренінги приходять випадкові люди. Вони навіть не розуміють куди їх послали, чого від них хочуть і навіщо це їм. Добре, якщо тренер зможе їм допомогти, гірше, якщо цей стан не вдається подолати до кінця тренінгу. Колись моя колега, що має 15 років досвіду сказала. ти ніколи не зможеш зробити так, щоб всі учасники брали участь у тренінгу однаково. Тому що у всіх різна мотивація. Твоє завдання дати максимум інформації та різних навичок, а як вони це сприймуть – інша справа”. І все ж, завжди хочеться допомогти групі
. Скільки часу потрібно для того, щоб підготувати новий тренінг і скільки літератури необхідно для цього опрацювати?
На розробку нової програми у нас зазвичай йде місяць-два. Це не означає, що ми займаємося тільки цим, звичайно є і якась поточна робота, але щоб ґрунтовно підготуватися, потрібен 1-2 місяці. Зазвичай ми купуємо дуже багато нової літератури, увесь час з’являється дуже багато новинок і хочеться бути у курсі справ. Як правило, щоб зрозуміти, що можна використати для тренінгу, ми працюємо не менше, ніж з 5 джерелами інформації. Робимо все для того, аби тренінг вийшов цікавим, розробляємо навчальну програму, працюємо над роздаткових матеріалом.
Чи бувають у вас моменти, коли хочеться знайти висококласного фахівця в тій темі, що розробляється і проконсультуватися з ним?
Безумовно є люди, що спеціалізуються на конкретних темах. Спілкування з ними дає дуже багато цікавої і корисної інформації. Вони мають великий досвід роботи і в них дійсно хочеться вчитись. Навіть коли я буваю учасницею якогось тренінгу, тема якого мені знайома, то все одно в кожному з них я знаходжу щось нове. Іноді одне слово дає поштовх до зовсім нового бачення теми. Інколи дивишся на роботу свого колеги і кажеш: який молодець! А якщо собі спробувати такий хід застосувати?” завжди приємно вчитися у своїх колег, особливо тих, з ким ти разом ріс професійно.
Наталю, що б Ви хотіли порекомендувати початківцям, тобто тим, хто бажають стати тренерами?
Перш ніж починати займатися цим напрямком діяльності, людина повинна відповісти на запитання „А навіщо це мені? – Тому що це престижно? Тому що це дозволяє розвиватися мені як особистості? Тому що я бачу в цьому свою подальшу професійну діяльність?”. Тільки виходячи з того, якою буде відповідь на ці запитання, можна давати якісь рекомендації. Але якщо людина дійсно хоче розвиватися і працювати в цьому напрямку, то починати треба з базових тренінгів для тренерів, для того, щоб зрозуміти технологію роботи з аудиторією. Зараз дуже багато літератури на цю тему: тренінги, тренінгові технології, ігри, рольові ігри. Все це треба прочитати і пропустити” через себе. Якщо ти відчув це на собі, то це працює. І, безумовно, потрібно вибрати собі тематику. До чого у Вас є нахили, які знання Ви маєте, які навички? Дуже важливо визначити, які теми близькі Вам за духом. А ще я б порадила брати уроки ораторського мистецтва. Можливо то вже звучить дуже пафосно, але такі навички тренеру просто необхідні. Початківцям хоча б годину на добу потрібно говорити перед дзеркалом. Щось розповідати, вигадувати якісь жарти, історії, дивитись на себе збоку. Це дуже важливо. Якщо є можливість потренуватись перед камерою – чудово. Інколи бачиш на плівці таке, про що тобі не наважиться сказати навіть найкращий друг. Потрібно оцінити наскільки ти приємний для спілкування, наскільки ти викликаєш симпатію у незнайомих тобі людей. Тому що тренінг – це щось унікальне. Часто збираються люди, які ніколи до цього не зустрічалися і велика майстерність тренера професіонала, зробити так, щоб до кінця тренінгу ці люди не тільки познайомилися один з одним, а й зав’язали дружні контакти. Трансформувати групу якщо не в команду, то хоча б в спільноту однодумців, не просто дати людям знання, а допомогти їм знайти правильні рішення – це і є головне завдання тренера.
* – НДО-Інформ №12 (24) грудень, 2003