Інститут соціокультурного менеджменту продовжує вивчати проблеми закладів культури. Цього разу наші кореспонденти відвідали Войнівський сільський будинок культури (Олександрійський район) та дізналися, як і чим живе звичайний сільський заклад культури. Нашим співрозмовником була Людмила Володимирівна Докієнко, директор Войнівського сільського будинку культури.
– Пані Людмило, розкажіть про основні проблеми вашого закладу. Як ви працюєте з громадою?
– Чи намагалися ви об’єднати свої зусилля з молоддю, з вашими глядачами, з тими людьми, які активно користуються послугами будинку культури? Чи намагалися залучити кошти від бізнесу, від влади, для вирішення проблем ?
– Звісно, робота ведеться. І в першу чергу нам допомагає місцева влада, сільський голова, який дійсно людина не байдужа, підтримує нас, але капітальний ремонт потребує залучення досить серйозних коштів і вирішити це на рівні місцевого фінансування практично не можливо. У нас є багато друзів, які готові допомагати і допомагають, але В нашому селі мешкає біля двох тисяч чоловік, але працюючих мало. Хоча місто поряд із селом, все рівно кількість робочих місць не достатня. Багато людей займається лише власним господарством. У нас є також школа, дитячий будинок, медпункт, всі організації працюють. Але найбільше потребує капіталовкладень це наш будинок культури…
– З такими проблемами, мабуть, досить важко якісно виконувати свою роботу?
– Хоча у нас є такі проблеми, ми докладаємо всіх зусиль, щоб це не відобразилося на наших глядачах. Вигадуємо щось новеньке, проводимо різні заходи, намагаємося демонструвати нашим глядачам різножанрові номери: танцювальні, театральні сценки, і вокальне мистецтво (користується популярністю в селі «караоке», народні пісні). Дуже хотілося би відкрити для дітей різноманітні гуртки, але знову ж таки – недостатньо кімнат, вони не обладнані. Ми все це намагаємося робити, навіть в необладнаних, непристосованих приміщеннях. І щиро сподіваємося на те, що знайдемо вихід з цієї ситуації…
Марія Сидоренко
– Я працюю директором Войнівського сільського будинку культури, працюю не дуже давно, але з упевненістю можу сказати, що проблеми у нас є, як і в інших соціально-культурних закладах нашої країни. Якщо виділити найбільш болючу, то найбільше нас хвилює невідповідність зовнішнього вигляду нашого будинку сучасним вимогам та критеріям. Наш будинок потребує капітального ремонту. На мою думку, маємо ситуацію, коли зустрічають за одежиною і цей незадовільний зовнішній стан спрацьовує не на нашу користь… А робота дійсно ведеться і по всіх напрямках. Це різноманітні заходи і виховного характеру, і розважального і національно-патріотичного характеру, пов’язані з відродженням народних традицій. Наприклад, місцеві жителі дуже полюбили свято Івана Купала, яке проводиться на природі, з піснями, вогнищем. Це вже традиційне свято для громади. Нашим партнером в багатьох заходах є школа, адже молодь є нашою рушійною силою і основними нашими глядачами і хотілося б їм показати, що в державі все ж таки щось робиться і для них. Тому найболючіше наше питання – це відродження і капітальний ремонт нашого будинку культури, оскільки він є справжнім центром життя нашого села. Дуже хочеться, щоб його зовнішній вигляд давав людям зрозуміти, що розпочалися зміни на краще в культурі, що культура не на останньому місці в країні. А ми готові надавати людям все необхідне для культурного розвитку.
* – НДО – Інформ №2(37), 2010 р.