Що таке музей? І з чим його їсти? Такі питання приходили до мене час від часу. Звичайно, «не маючи минулого, ми не маємо майбутнього» – то гарна і затерта фраза, яка не відповідає конкретно на питання, а лиш створює ще більше питань та словоблудства.
Так от, соваючи вітрину та посилаючи їй прокльони подумки, до мене дійшло, що музей, це «велика комірчина з граблями». Саме «комірчина» і так – з «граблями».
Читати статтю “Музей – як майданчик для активації громади” у форматі лонгрід
«Граблі» – це події різних поколінь та періодів, які колись відбулись, та наслідки, котрі за ними слідували. Погодьтесь, не очікувано, приходиш у музей, а там – чиїсь «граблі». А де ж цим «граблям» бути, як не в музеї. Там вони й знаходяться у вигляді предметів, свідчень та спогадів. До речі, не всякі «граблі» можна запхати до вітрини. Якщо глянути на музей під цим кутом, то тоді сама суть і призначення його змінюється. Де він стає не тільки великим будинком із старим мотлохом, а все ж, простором для власного розвитку, реалізації та досліджень. Стара ложка для одних – це столовий прибор, а для інших – розповідь про традиції. 
Коли ви приходите в музей ви бачите багато «граблів», які вчать, головне захотіти навчитись і ви навчитесь не ставати на ті «граблі». Як кажуть, історія – тітка, яка любить приходити з тими дарами, про які давно забули. Тому дякуйте тій тьоті, і кажіть, що маєте «граблі», можливо, й чоло цілим буде.
Якщо відійти від лірики та глянути більш практично на речі, то музей – простір, а саме, майданчик для активізації громади. А от наскільки це реально – набагато залежить від тих, хто працює в цьому музеї. Для нас, все ж таки це був і є простір, і завдяки лояльності директора, яка дозволяла проводити різні абстрактні і неформальні штуки, ми зсунулись з мертвої точки. Першою антракцією, яка стала точкою відліку – стало відкриття колективної виставки аматорського живопису. В тій кімнаті перед відкриттям згоріла проводка, також з неї не забрали меблі після роботи виборчої комісії, яку періодично заселяли до музею. Зима, вечір, холод, мало глядачів, і виставка «не фонтан» – на перший погляд повне фіаско, проте, столи, які не вивезли стали сценою. Світло замінили свічками та прожектором від сусідньої розетки. Двоє дівчат зголосились помалювати на тій сцені у старовинних платтях, мольберти чай та печиво, пензлики в волоссі та шматок відірваної старої гардини замість поясу. Жахливо звучить, але вийшло досить добре, але я залишився незадоволеним і засмутився, це була моя перша кураторська виставка.
Від тоді і почались різні перформативні доповнення до відкриттів виставок, які робили їх візуально активними, довершеними та живими. Головна мета, – показати, що мистецтво наче вийшло за рамки полотен та існує в просторі. Також до Дня музеїв та галерей, ми щороку організовуємо фестивалі. Спочатку це був урбаністичний фестиваль «Деталь», але згодом формат змінився, він став ширшим назва фестивалю, також змінилась на «Шляхами Європи» (з 2015 року). Це дало змогу озвучувати нові питання і сфери, показувати їх крізь призму мистецтва та історії. 
Візитівкою 2013 року стали прекрасні дівчата, милі романтичні феї та мавки, які були музами та плавно у 2014 році стали, натхненницями в трилогії перформансів року Шевченка, які я проводив у музеї та в рамках виїзних акцій в інших містах країни. Інколи є такі речі, які не варто говорити в слух, а перформанс це найкращий спосіб сказати, те що ти не можеш сказати в силу певних обставин. 2014 рік став цікавим та унікальним, в тому плані, що нам пощастило мати знайомство з клубом історичної реконструкції «Нормани». Активістам цього клубу було по 18 років і їх ніхто не сприймав серйозно, вони ходили «від дверей до дверей», і таки забрели до нас. Спочатку вони провели показовий виступ та презентацію клубу (це був липень 2014 року), потім відкрите тренування, а вже в серпні 2014 року, на День Незалежності – лицарський турнір. Як я вже казав, ремонту у нас не було і головний зал музею був затоплений дощем, ми його розібрали на певний час, це й послужило місцем для «боїв». Співпраця з клубом «Нормани» тривала до липня 2016 року. За ці два роки ми провели багато показових боїв, також читали лекції про середньовіччя, започаткували на базі музею тренування для охочих вступити до клубу та лучну школу, яка протривала більше півроку до початку ремонтів. Провели лицарський турнір в 2014 та два фестивалі «Міць Галичини» в 2015-16 роках.
Також ще одним важливим фактором у житті музею, який вплинув на ремонт та самоствердження у просторі, це було формування візуального стилю з 2014 по 2015 роки (в рамках проекту «PROMUSEUM»). Автором стилю став Нікіта Плужко, – київський дизайнер. Куратором проекту був я. Після презентації нашого нового стилю та активних публічних проявів музей нарешті розпочали ремонтувати.
Як не дивно, але це сколихнуло громадських активістів і вони також зажадали створити візуальний стиль міста, пізніше візуальний стиль отримали бібліотека, парк та гімназія. Наступні проекти були реалізовані іншими людьми, але приємно, що це стало похідним.
2015 рік був для нас дуже напруженим – перший фестиваль «Шляхами Європи» тематика «Ода до радості» (29 травня) та участь в колор-фесті (30 травня). Через місяць, до Дня Конституції – «Міць Галичини», липень порадував розкопками в історичній частині міста, а відкриття також, звичайно – відкриття музею до Дня Незалежності. На відкритті була представлена тимчасова експозиція відкриття виставки гіперреалізму Юрія Ващенка та перформанс – «Душа прапора». Гарною традицією стало проводження святкування Дня культури. У 2015 році ми організовували «живі» скульптури, вокальні та хореографічні партії. У 2016 році лейбмотивом заходу став джаз та 30-40 роки минулого століття.
Музей та галерея, в яких я працюю, стали живим простором для спілкування, роботи, навчання та самореалізації кожного, хто виявить бажання. Вже другий рік поспіль у нас проходять свою практику студенти образотворчого мистецтва коледжу культури, я є керівником практики. За місяць вони бачать та беруть участь у житті музею, а також на певний період стають частиною його життя. В 2016 році був цікавий проект «Натура» – його мета стерти кордони між галерейним простором та аудиторією для рисунку. Основна робота музею це дослідження історії краю, накопичення фонду, дослідницькі публікації, а галереї – формування виставок, збір колекцій та робота з відвідувачами.
Багато цікавих виставок, презентацій нам пощастило експонувати два місяці поспіль (травень, червень) угорські виставки, а саме абстракцію Ласло Чоки та Холоші – мереживо, яке є їхнім культурним надбанням та візитівкою. Приємно, що на цих двох відкриттях були угорські дипломати.
Я працюю майже чотири роки в галереї та музеї і можу сказати впевнено – у нас було багато всього. Штат у нас невеликий на кожен заклад по людині та пів ставки тех. працівника, п’ять закладів та один директор.
Роботи було багато, проектів також, але вони б не були втілені в життя без волонтерів та активних учасників, студентів та просто любителів мистецтва. Справді, за цей період ми змогли вирватись з простого приміщення з мотлохом до сучасного простору, який дає змогу розвиватись, неформально навчає, диктує моду та стиль.
Матеріал підготував Артур Єфремов – учасник проекту «Школа громадської участі-3»,молодший науковий співробітник та зберігач фондів Музейно-виставкового центру м. Калуша, Івано-Франківська обл. Громадською діяльністю займається 5 років.
Життєве кредо: «Все що нас не вбиває, нас не вбиває»
Контактна інформація: 2755-arty@mail.ru