Майже 10 років ми живемо в третьому тисячолітті. Різноманітними були прогнози про те, що принесе воно людству. Нова ера, як і все нове та невідоме багатьох страшить. Тому не дивно чути, що стає жити все гірше та важче. Але чи всім?
А як почуваєтесь ви в третьому тисячолітті?
Ми є поколінням, яке живе на зламі тисячоліть. Багато хто з нас пам’ятає ті часи, коли про холодильники, пральні машини, не кажучи вже про іншу побутову техніку, комп’ютери, мобільні телефони тощо навіть не мріяли. А cпробуйте уявити своє життя сьогодні без всього цього: чи забудуть бажаючі повернутися назад у ті часи, де можливостей було не густо? То чому ж все-таки, не зважаючи на технічний прогрес та покращення умов для життя в нашій країні, багато людей почувають себе некомфортно, невпевнено? Куди поділась впевненість в завтрашньому дні, відчуття безпеки?
На мою думку, відповідь потрібно шукати в нас самих, в нашій свідомості, яку було сформовано в часи командно-адміністративної системи. Люди покладали відповідальність за своє життя та майбутнє на посадовців, які повинні були все організувати, про все подбати, і, звісно, цілком на них покладалися та сумлінно виконували всі їх розпорядження. А коли отримали право самим розпоряджатися, а з ним і відповідальність за своє життя, за свою громаду, – розгубилися та досі чекають, що «хтось зверху» за них все вирішить.
Рецепт один – необхідно навчитись самим організовувати своє життя і бути відповідальним за нього.
Чим відрізняються успішні громади від депресивних?
По-перше, активністю громадян у вирішенні місцевих соціальних проблем.
По-друге, соціальною активністю бізнесу.
Все, на перший погляд, просто і зрозуміло. Але якщо ця активність не організовано в систему ефективної соціальної взаємодії, то вона не приведе до успіху.
З чого складається така система, яка здатна привести громаду до благополуччя?
По-перше, це наявність визначеної проблеми, яка визнана більшістю громадян, та може бути вирішена тільки всією громадою. І таку проблему довго шукати не прийдеться.
По-друге, наявність громадської організації, діяльність якої спрямована на активізацію місцевої спільноти в рішенні локальних соціальних проблем. Організація повинна жити спільними проблемами і бути прийнятою громадою, мати кредит довіри від громади, мати досвід управління проектами, мати навики взаємодії з громадськістю та налагоджені канали комунікації, мати сміливість стати лідером в процесі здійснення змін. Ось таких організацій сільським громадам бракує через відсутність у місцевих активістів нових знань, які змінюють їх уяви та розуміння шляхів рішення проблем (методи залучення громадян до активного життя громади, способи мотивації, способи залучення ресурсів з місцевих джерел: від представників громади, бізнесу, місцевої влади; способи прийняття рішень в громаді, розробка та управління проектами).
По-третє, наявність інтегруючих громаду механізмів, таких як центр місцевої активності, фонд місцевого розвитку, соціальне замовлення, суспільний договір тощо.
А головне, що відрізняє успішні громади – це наявність прикладів активних дій мешканців громади, спрямованих на вирішення місцевих проблем.
Виявляється, щоб стати успішною, громаді потрібно навчитися. Але для цього потрібні ресурси. В жодному бюджеті такі витрати не передбачені. А місцевий соціально активний бізнес, діючи за правилом «рибку, а не вудочку», намагається своїми ресурсами вирішити всі проблеми, а швидше ті, що кидаються всім у вічі. А громада залишається невдоволеною: те не зробив, а тому не дав, а міг би і більше…
То ж краще змінити правила гри, дати «вудочку, а не рибку», та не брати на себе непосильний тягар, який по силі тільки всій громаді.
Здобути знання та досвід, створити ефективні механізми соціального розвитку громади – першочергове завдання для тих, хто прагне стати успішним. Ті громади, які зрозуміли це, вже давно задоволені результатами своєї діяльності та крок за кроком поліпшують своє життя, створюють гарні перспективи.
* – «НДО-Інформ» №3 (38), 2010