Трансформація українського суспільства виявила цілий ряд проблем, що вимагають негайного
вирішення, а саме:
о соціальна незахищеність найбільш вразливих верств населення (ветерани, інваліди, самотні матері, безпритульні діти, особи без визначеного місця
проживання та ін.);
о поширення ВІЛ-інфекції, СНІДу, алкоголізму,
наркоманії;
о скорочення тривалості життя в результаті
екологічних катастроф, відсутності ефективної системи
охорони здоров’я населення та пропаганди здорового
способу життя;
о обмеженість стабільних ресурсів для відродження
національної культури, збереження об’єктів культури і
пам’ятників історії та архітектури;
о безробіття та багато чого ін.
Вирішення цих проблем на локальному рівні належить до компетенції органів місцевого самоврядування (ОМС). Відомо, що ефективність діяльності органів влади значно підвищується, якщо вона підкріплена активністю самих громадян. Конституція гарантує мешканцям сіл, селищ і міст право на самостійне вирішення питань місцевого значення. Своєрідність сучасного етапу розвитку українського суспільства полягає в тому, що на цей час виникає багато громадських недержавних організацій (НДО), що мають бажання брати активну участь у соціальних перетвореннях. Наприклад, наведемо кілька пропозицій, висунутих лідерами НДО на одному із семінарів [ 1 ]:
о створення сучасно обладнаного центру для
навчання молоді за напрямками: спорт, культура та
інформатика;
о проведення масштабної акції по очищенню басейну
річки Інгул з метою сприяння поліпшенню екологічної
ситуації в м. Кіровограді;
о створення оздоровчого комплексу для реабілітації
дітей, молоді та жінок, що постраждали від насильства
в родинах;
о організація роботи телефонної служби для надання
спеціальної консультативної допомоги населенню з
питань наркоманії, гінекології-андрології, насильства,
правозахисту;
о створення інформаційного центру по
працевлаштуванню;
о випуск та розповсюдження серед інвалідів газети,
що висвітлює основи соціального захисту цієї категорії
громадян та діяльність їх громадських організацій. Не обговорюючи зміст цих пропозицій, зазначимо, що приклади подібних ідей демонструють тенденцію суспільства до посилення у ньому позицій громадських ініціатив, тобто ми бачимо, що функції організації життя і діяльності різних груп населення, які довгий час були прерогативою держави, відтепер виконує і громадськість. Отже, потреба побудови демократичного громадянського суспільства наповнила новим змістом діяльність громадських організацій, благодійних фондів та ініціативних груп. Як відомо, усі ці структури одержали назву недержавного (третього) сектору, а організації, що входять до нього – громадських чи недержавних (НДО). Третій сектор обґрунтовано вважається «…головним джерелом реальної демократизації українського суспільства, його самоорганізацією, реальним самоврядуванням, взаємодопомогою» [2, с.68].
Громадські організації відіграють істотну роль у розбудові демократичного суспільства. Кількісний ріст НДО супроводжується якісними змінами. В Україні з’явився консолідований громадський рух, що охоплює всі сфери суспільного життя: просвітницьку, наукову, спортивну, охорону здоров’я, екологію, захист соціальних прав різних груп населення та ін. Організації третього сектора, що ефективно працюють, налагоджують зв’язки з державними структурами і бізнесом, активізують громадські творчі ініціативи і тим самим виконують стабілізуючу функцію, допомагаючи вирішенню складних соціальних проблем.
Разом з тим результати спеціальних досліджень [3,4,5] виявили протиріччя між об’єктивно існуючою потребою у демократизацій суспільного життя і низьким рівнем активності по відношенню до громадської діяльності. До того ж великого значення це протиріччя набуває в малих містах і районних центрах. Місцеві громади досить часто виявляються не готовими до повноцінного виконання функцій, що їм делеговані законодавчими актами в аспекті самостійного вирішення соціальних проблем. Дане явище багатогранне. Так, комплексні дослідження стану третього сектору, проведені Центром підтримки творчих ініціатив (ЦПТІ) в різні роки – в Кіровоградській (1999), Дніпропетровській (2001) і Миколаївській (2002) областях виявили загальні негативні тенденції: о низький рівень організаційного розвитку і неефективність керування НДО проявлявся в тому, що переважна більшість організацій не мали стратегічного
* – Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Технологія розвитку інформаційно-методичної мережі громадського сектору на регіональному рівні. Частина 1 – Кіровоград:ЦПТІ, 2004 – 68 с., розділ 1.