Чи багато ви знаєте жінок, які, починаючи з нуля, досягли грандіозного успіху? Прикладів мало, але вони все ж таки є. Маргарет Тетчер, Джейн Фонда, Марія Каллос, Мері Кей. Перелік можна продовжувати. Різні на вигляд, з різних сфер діяльності, з різним світосприйняттям жінки кинули виклик власній долі і перемогли. Феномен успішних жінок завжди дивував світ. Саме він спонукав прекрасних представниць людства до послідовництва. Кажуть, що улюбленою фразою Мері Кей була “Ми котимося до успіху”. Що потрібно змінити у своєму світогляді настільки, щоб успіх не виборювати, а просто до нього котитися? І чи реально це за наших умов для звичайної, хоча й активної жінки. Представниці Кіровоградської асоціації жінок-підприємниць вважають, що хай не грандіозних, але вагомих результатів може досягти кожна жінка, яка має лідерські якості. Всього іншого можна навчити. Такої думки дотримується декан лінгвістичного факультету СПІ “Педагогічна академія” Олена Баранова. Разом з Лесею Воронюк вони розробили проект “Програма інтерактивного навчання та розвитку жінок”. На їх щастя ідею підтримав Канадсько-Український Тендерний Фонд, отож зараз проект в стадії реалізації. Перший тренінг з низки запланованих пройшов наприкінці травня. Темою стало жіноче лідерство. Далі про свій проект розповідатимуть його керівник Олена Баранова та менеджер Леся Воронюк.
Кореспондент: Яким чином виникла ідея написання проекту?
Олена: Мені здається, що якщо говорити про організацію взагалі і цей проект – то це трішечки різні речі. Оскільки Асоціація все-ж таки більш економічного спрямування, то її головна мета – допомогти жінкам знайти своє місце на ринку праці. Ми ж працюємо трохи в іншій сфері. Я взагалі не вважаю, що моя робота – це бізнес. Але сама ідея – розвиток жінки та її навчання – в нашій організації проходить червоною ниткою. Тому ми і вирішили написати проект. Ідея полягала в тому, щоб дати жінкам можливість навчатися, отримувати знання шляхом тренінгів. Своїми тренінгами ми хотіли охопити не тільки тих жінок, які мріють відкрити власну справу. Я так думаю, що те, що ми робимо, ми робимо для всіх жінок. Оскільки пріоритетами Канадсько-українського Тендерного Фонду є розвиток тендерного навчання жінок, то це повністю співпадає з нашими бажаннями. Два роки тому ми проект подали й не виграли конкурсу. Але ця ідея залишилася. Ми просто не хотіли від неї відмовлятися. Подали проект ще один раз. У Фонді звернули на нього увагу і трішечки допомогли нам у його написанні. Я вважаю, що позитивним моментом була наша наполегливість. Ми вірили, що ідея прогресивна і ми зможемо її реалізувати, тому й подавали проект двічі.
Леся: Я би хотіла додати, що спочатку ідея більше стосувалася незайнятих жінок. Хотілося створити для них центр профорієнтації. Ми подавали цей проект до одного з фондів але, нажаль, його там не підтримали. А потім його продовженням став новий проект, який мав би допомогти жінкам розкрити їх можливості. Просто на сьогодні в Кіровограді дуже мало активності. Як в суспільному житті, так і серед жінок. І в принципі це також є одним з головних завдань проекту – надати можливість жінкам розкрита свої приховані лідерські здібності, які допомогли їм активно працювати.
Кор.: Чому саме жінок ви обрали своєю аудиторією?
Олена: Для мене одна з важливих цільових груп – це дівчата. Якщо ми не розвинемо в них лідерські якості, вони не зможуть ствердитися в житті. А зараз потрібно бути борцями. Чому? Щоб стати кимсь. І це не стосується якостей професійних. Наприклад, наші студентки англійську мову знають прекрасно, знають методи навчання. Але коли вони їдуть в село, чи районний центр і починають працювати вчителями, то не мають кар’єрного росту. їх ніщо більше не цікавить. Дівчата займають ту позицію, яка була їх довічним стереотипом.
Кор.: Пані Олено, а чи не здається вам, що їм це просто подобається?
Олена: їм це не подобається. Просто вони не знають, що може бути інакше. Є багато дівчат, яким не вистачає інформації, досвіду і якогось поштовху. Студентки, які закінчують вищий навчальний заклад, мають бути соціально-активними. А для цього їх потрібно навчити шляхом роботи у громадських організаціях, шляхом тренінгів На жаль, в навчальному плані в гуманітаріїв немає предмету, який би готував лідерів: адміністраторів, організаторів, менеджерів. Хлопець, який отримує диплом, що підтверджує знання англійської мови, має більше шансів на вдале працевлаштування. Дівчина в цьому плані дискримінована, але якщо їй дати організаторські навички, то вона просто буде неперевершена. Леся: Мені довелося колись вивчати статистику. Зараз точно не пам’ятаю, але великий відсоток безробітних з вищою освітою складають жінки. І другий момент, який мене зацікавив. Я навіть не могла тоді зрозуміти причини. Виявляється, перекваліфікацію більше проходять чоловіки, аніж жінки.
Кор.: І в чому ви бачите головні причини пасивності жінки?
Леся: Відсутність бажання, а можливо, і відсутність можливості. Жінки настільки завантажені роботою, в тому числі і домашньою, якимись іншими речами, що інколи вони просто фізично нічого не можуть робити. Ми хотіли порівняти стартові можливості. Для того, щоб розвивати власний потенціал, повинні бути рівні стартові можливості у жінок і чоловіків.
Кор.: А що, жінкам не дають можливості отримати рівні умови?
Леся: Законодавчо у нас начебто забезпечено абсолютно рівні можливості, але на практиці вони не реалізуються. У кожної жінки знаходиться якась індивідуальна причина, яка заважає їй реалізувати свій творчий потенціал.
Олена: По-перше у них одразу з’являється сім’я і вони, відповідаючи за сім’ю, вже не використовують свій шанс. Саме тому ми своїм студенткам-дівчатам хочемо дати другу можливість. Вчитель – це одна професія. Але з тими знаннями, які ми тут даємо, я думаю, вони могли б відкрити власну справу. Для цього не вистачає знань. Не економічного плану, оскільки при бажанні на роботу можна взяти гарного фахівця-економіста. Не вистачає організаторських навичок, впевненості, аби планувати компанію, бути реалі затором ідей. Отож, окрім професії ми повинні дати дівчатам впевненості в своїх силах. Якщо вони матимуть лише професію, то й через 5, 10, 15 років знаходитимуться на тому ж місці, з якого починали. Від цього страждатимуть в першу чергу їх учні. Адже що це за вчитель, який не має ні сил, ні бажання здобувати нові знання.
Кор.: Як ви пропонуєте вирішити цю дилему? Якщо жінка спочатку обирає сім’ю, то вона втрачає можливість кар’єрного росту. Якщо вона одразу після закінчення ВНЗ обирає кар’єру, то рухається в цьому напрямку і, як правило, залишається без сім’ї. Чи не здається вам, що кожна жінка для себе має свідомо вибрати або сім’ю, або кар’єру.
Олена: Я б так не сказала. Мені здається, що ці тренінги вчать жінок балансувати. Правильно розподіляти свій час, спрямовувати свою енергію. Вчитися у когось, а не очікувати, що “колись я отримаю цей досвід”. Тоді шлях до набуття життєвого досвіду набагато коротший. Мені здається, що питання “Або кар’єра, або сім’я?” виникає вже на щаблі топ-менеджменту. Це вже образ жінки-керівника, яка всю себе віддає роботі. На посаді менеджера середнього рівня, при наявності навичок лідера, жінка може встигати все: обходити сім’ю та виконувати свою роботу. У молодих жінок зараз дуже великі можливості. Ми таких просто не мали.
Леся: Ті, хто працюють в громадських організаціях, беруть участь у тренінгах, набувають такого професійного досвіду, таких навичок, які потім можна використовувати у будь-яком з секторів – чи це буде державний сектор, громадський, чи бізнес.
Олена: Мінус в тому, що в нас дуже низька поінформованість громадян. Багато громадських організацій у Кіровограді існує лише на папері. Тобто, організація створена, але ніякої активності з її боку не спостерігається. Для нас важливо дізнатись про існування таких організацій. Коли вони створювались, у них були якісь свої ідеї. Чомусь ці проекти не реалізувались. Нам хотілося через свої знання, через свої контакти допомогти таким організаціям почати працювати. Довести їх жінкам-лідерам, що це важливо і цікаво, навіть якщо це волонтерська робота, яка абсолютно не оплачується. Збираючи людей на тренінг, ми спілкуємося з представниками різних організацій і відповідно більше дізнаємося про їх діяльність. Я наприклад більш широко тепер бачу наше місто – через наші тренінги, через жінок, для яких ми їх проводимо.
Леся: На мою думку, на цих тренінгах зараз зароджується співпраця, яка в подальшому може перерости в якийсь великий регіональний проект. Ми вважаємо, що в майбутньому завдяки такій колективній ідеї можна буде охопити набагато більшу кількість жінок в регіоні. Кіровоград – це одна справа, а Кіровоградська область – це вже інша. Хочеться залучати членів громадських організацій, які зареєстровані, але поки-що є пасивними, адже громадські організації створені для того, щоб закликати суспільство до якоїсь активності. А вони ніби перетворюються на домашніх пухнастих котів. На якомусь етапі організації зупиняються невідомо чому.
Кор.: Існує думка, що гроші мають даватися тільки під якусь конкретну справу. Ви ж вирішили “вчити людей тримати вудку замість того, щоб давати їм в руки рибу”.
Олена: Раніше всі хотіли отримати знання. А тепер знання – це дуже мало. Ну що таке знання? Такий потік інформації іде, що сьогодні вони актуальні, а завтра – вже учорашній день. Краще здобути навички. Мені здається, що ці тренінги, стосунки, обговорення, дискусії, вирішення проблем разом – це навички, які дадуть можливість зловити рибу у будь-якому зі ставків. Ось ми говорили про Кіровоград і область. Ми думаємо про продовження нашого проекту. Після апробації в Кіровограді хочеться зробити те ж саме в районах. Плануємо створити мобільну консультативну групу, яка їздитиме районами і проводитиме тренінги. А коли з’являться зв’язки з районними організаціями, то там вже свій колектив проводитиме такі навчання. Ми сподіваємось, що таким чином зможемо досягти такого рівня жіночої активності, який дозволить жіночій громаді впливати на вирішення соціальних проблем. Але то поки що в майбутньому.
Кор.: Який ефект має дати ваша робота?
Леся: Ми сподіваємось на ланцюгову реакцію.
Олена: Так, ми почнемо з маленької групи, з колективу зацікавлених людей, які можуть пожертвувати своїми вихідними аби зібрати жінок, щось послухати, чогось навчитися. Так взагалі працює ідея тренінгу. Хтось віддає свої знання і когось зацікавлює. Зацікавлена особа, в свою чергу, ділиться ще з кимсь. Намагається робити щось краще, залучати до цієї справи інших. І це дійсно схоже на ланцюгову реакцію. В решті решт утворюється коло небайдужих людей, яке увесь час збільшується.
Леся: Ідеальним варіант був би тоді, якби ця тренінгова програма стала початком соціального експерименту. Започаткування регіональної програми, до якої підключився б державний сектор. Спроби здійснити таку програму роблять в Одесі. Наприклад, якщо в держави є кошти, але немає фахівців чи часу цим займатись, то в громадських організаціях є люди, які б це робили.
Олена: Коли ми писали проект, то в ньому “не для красного слівця” було вказано, що своєю діяльністю ми б хотіли привернути увагу державних органів до жіночих проблем, що існують в області і до того, що в області є організації, які мають потенціал їх вирішувати. Дійсно, за умови співпраці з державними органами можна було б досягти значно більшого. Тоді справа робилася б краще і нам було б простіше жити. Канадці кажуть “навіть якщо ви почнете з зовсім маленької організації – своїм дітям ви забезпечите зовсім інше суспільство”. І це правда, адже коли міняємося ми, змінюється і наше бачення. Ми впливаємо на своїх дітей, сім’ю, а відтак і на суспільство в цілому.
Для довідки: Кіровоградська асоціація жінок-підприємниць – незалежна громадська організація, яка була заснована і зареєстрована у 1999р.
Василенко Наталя Олександрівна
Президент Асоціації
* – НДО-Інформ №6 (18) червень, 2003