Коли ми розпочинаємо будь-яку діяльність, в тому числі проектну або діяльність організації, то повинні завжди задавати декілька питань – собі та суспільству. Передусім, чого ми хочемо досягти, навіщо це потрібно, в яких умовах ми це робимо? Не секрет, що з 2008 року в світі, в тому числі і в Україні, розпочалась така подія, яка торкнулась багатьох країн – це економічна криза. І антикризова програма, яка працює в межах яких відбувається цей захід, і створена як певна реакція на цю подію.
Але, ми представляємо активну частину суспільства, яку об’єднує єдине, на мою думку, – це небайдужість до ситуації яка склалась, навіть, не зважаючи на те, що ми всі різні, з різними поглядами на ситуацію та баченнями майбутнього. І тому мені б хотілося, звернутись до такої філософської речі, на яку звернув увагу в свій час один із кращих, на думку багатьох, президентів США, Джон Кеннеді. Він звернув увагу на два китайські ієрогліфи, які відображають явище кризи. Один з них означає небезпеку, а другий – це прихована можливість. В якості основного можна обрати будь-який. Мені більше імпонує трактовка «безліч можливостей». Оптимізм має бути невичерпним.
Якщо ми філософськи поглянемо на власну діяльність в цих проектах, які нас об’єднали, то ми теж бачимо в кризі не тільки недоліки, але і можливості, які дозволяють нам внести зміни на краще в ті інституції, в той напрямок роботи, в якому ми працюємо. Оскільки цей конкурс або напрямок діяльності, який ми обрали, пов’язаний з діяльністю закладів культури, то безумовно, що це стосується передусім закладів культури. І метою нашого проекту було анімувати (оживити) заклади культури, які потерпають через кризу, надати підтримку активності громад та творчих колективів сіл, селищ, малих міст шляхом трансформування будинків культури та бібліотек в місцеві осередки громадської активності на користь громад.
В межах цього проекту у нас було 3 компоненти, за один компонент була відповідальна організація, яка презентує проект – Інститут соціокультурного менеджменту. А за два інших компонента – благодійницький та адвокаційний, відповідальні наші партнери. Це Фундація імені князів – благодійників Острозьких (м. Рівне) та Інститут розвитку глобального суспільства (м. Київ).
В рамках реалізації проекту був створений певний інформаційний ресурс, де акумулювалися історії успіху закладів культури про трансформацію в осередки місцевої активності. (www.lac.org.ua). Чим він, на нашу думку, є цікавим, так це тим, що там зосереджений корисний та позитивний досвід не нашої організації, а ваш – учасників конференції, тих, хто працює в цих напрямках. Протягом 2011 року ми активно працювали, створювали або документували нашу діяльність, намагалися за певним алгоритмом її описувати і викласти це в електронному вигляді і в паперовому. На прикінці 2011 року було опубліковано книгу «Історії діяльності НДО в соціокультурній сфері». У будь-якому виданні є позитивні і негативні явища. За досягнення, за позитив або негатив цієї книги, на мою думку, лежить і наша відповідальність, і більшості присутніх на конференції, адже саме вони надсилали нам свої власні історії, а ми виконували певну редакторську роботу, і за певним алгоритмом описували як можна змінювати заклад культури на осередок громадської активності, і яка при цьому буде користь громаді. Ми виконували також в цьому проекті інформаційну складову. Було видано два бюлетені за підтримки Антикризової програми, де зібрано передусім ваше бачення на ту ситуацію, яка склалася в місцевих громадах і на роль закладів культури яку вони можуть відігравати в умовах кризи в подоланні кризових явищ в розвитку територіальних громад. Якщо брати нашу діяльність і те, для чого ми це робимо, і я думаю, що наші партнери в багатьох випадках до нас приєднуються в цьому напрямку, то мені б хотілося висловитися коротенькою фразою. Я розпочав з того, що потрібно спочатку зрозуміти, для чого ми це робимо, що ми бачимо в майбутньому, які засоби ми використовуємо. Я думаю, що головною метою нашої діяльності є розвиток громад, критерієм оцінки цієї діяльності є стан соціального капіталу, інструментами, за допомогою яких ми працюємо є центри місцевої активності на базі закладів культури і форма діяльності – анімація громадської діяльності. На цьому питанні мені б хотілося зупинитися окремо, оскільки в межах цього проекту ми розробили тренінг «Анімація громадської діяльності». Для нас несподіваним була кількість поданих анкет, а саме 151 анкета на 20 місць. Навіть, були випадки завдяки програмі ваучерів з інституційного розвитку, які підтримує програма UNITER, коли декілька людей захотіли приїхати на цей тренінг за власні кошти, не пов’язані з грантами Міжнародного фонду «Відродження». На мою думку, це є великим показником. Цей тренінг складався з двох частин. Перша частина проходила в м. Ірпінь, майже півроку тому, а друга частина проходила в Криму. Тренінг мав назву «Анімація громадської діяльності» і на нашу думку, а також учасників, він став важливим кроком для організації в збагаченні їх потенціалу саме в роботі з територіальними громадами.
Хотілося б також поговорити і про труднощі, з якими стикнулася наша організація, працюючи з нашими партнерами, які знайшли підтримку у Міжнародного фонду «Відродження». Адже це не секрет, можливо колеги з Міжнародного фонду «Відродження» виправлять мене, що більше 60 проектів профінансовано на цей час по програмі «Трансформація закладів культури в осередки громадської активності». Це дуже велика цифра, і зрозуміло, що проекти всі різні. Це був дуже важливий соціальний експеримент для України, вперше зроблений за підтримки антикризової гуманітарної програми в такому масовому плані. Ми всі мали можливість апробувати і подивитись на заклади культури в умовах кризи по-новому. Чому? Тому що ті, хто працює в закладах культури і ми пам’ятаємо, що одним із недоліків, який є в сфері культури – це споживацький підхід, тобто вважається, що все суспільство закладу культури винне. І ніколи не ставиться питання під таким кутом зору, що заклад культури існує в межах територіальної громади, в якої багато є проблем і заклад культури така ж інституція, яка може в межах власних сил, бачачи по-новому ситуацію, реагувати на ці проблеми, які є в громаді і допомагати їх вирішувати. Для цього є певний інструментарій, один з них, окрім анімації – це розвиток благодійництва у закладах культури. Можуть бути і інші форми діяльності, тому що це питання є відкритим, але це дуже важливо для територіальних громад. І цей конкурс дозволив поставити в межах України дуже великий соціальний експеримент, який на нашу думку довів те, що в багатьох випадках заклад культури, незважаючи на недофінансування, недосконалу нормативну базу та інші проблеми, може бути важливим інструментом для розвитку громади, в тому напрямку, що я сказав – збільшення соціального капіталу, розвитку благодійності тощо.
* – “Матеріали другої Національної конференції “Реформування закладів культури” (7-9 лютого 2012 року, м. Ірпінь, Київська область)